Рішення

від 03.03.2021 по справі 522/14563/18

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

03.03.21

Справа № 522/14563/18

Провадження № 2/522/3364/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого-судді Чернявської Л.М.,

при секретарі судового засідання Пейкова О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в місті Одесі справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , Державного реєстратора Махортова Ігоря Олександровича про скасування рішення державного реєстратора та знесення об?єкта самочинного будівництва,

В С Т А Н О В И В:

Одеська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора Махортова Ігоря Олександровича про скасування рішення державного реєстратора та знесення об`єкта самочинного будівництва.

В обґрунтування позову зазначили, що на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.12.2014 року у цивільній справі № 522/9032/14-ц скасовано запис Державного реєстру речових прав на земельну ділянку площею 0,03 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:29:005:0030 за ОСОБА_1 . Проте, згідно з актом огляду від 20.07.2018 року, складеного відділом самоврядного контролю за використанням і охороною земель, дотриманням земельного законодавства та використанням об`єктів комунальної власності департаменту комунальної власності Одеської міської ради, за результатами обстеження вищезазначеної земельної ділянки встановлено, що на ній розташована 2-поверхова будівля. З інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право власності на вищевказаний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.07.2017 року № 36338952, прийнятого державним реєстратором комунального підприємства Реєстраційна служба Одеської області Махортовим Ігорем Олександровичем.

Одеська міська рада вважає, що наявність такої реєстрації речового права на об`єкт нерухомого майна порушує права та законні інтереси територіальної громади м. Одеси як власника земельної ділянки, на якій воно зареєстровано, оскільки перешкоджає здійсненню повноважень щодо володіння, користування та розпорядження відповідною земельною ділянкою та створює умови для її незаконного використання без вирішення Одеською міською радою у встановленому порядку питання можливості такого використання.

Ухвалою суду від 28 вересня 2018 року відкрито провадження у справі, встановлено загальний порядок розгляду справи. Відмовлено у задоволенні заяви Одеської міської ради про забезпечення позову. Заяву про витребування доказів задоволено. Витребувано у комунального підприємства Реєстраційна служба Одеської області оригінал реєстраційної справи на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна: 396482551101), для огляду у судовому засіданні та засвідчену належним чином копію вказаної реєстраційної справи для приєднання до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 17 жовтня 2018 року заяву Одеської міської ради про забезпечення позову задоволено повністю. Накладено арешт на житловий будинок, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 396482551101).

13 лютого 2019 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Дячука П.М. до суду надійшов відзив на позовну заяву. Зазначено, що сторона відповідача категорично не погоджується із доводами та вимогами позовної заяви та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, так як будівництво будинку здійснювалось на підставі ніким не оскаржуваних дозвільних документів, та було введено до експлуатації на підставі та у порядку передбаченому діючим законодавством. Питання щодо первинної реєстрації по теперішній час остаточно в судовому порядку не вирішено, у зв`язку із чим, є передчасним твердження, що будинок є самовільно побудованим. Також зазначили, що будинок було побудовано та введено до експлуатації на той час коли відповідачу ОСОБА_1 належало право власності на земельну ділянку. Подальше скасування права власності на земельну ділянку не тягне за собою автоматичне скасування і права власності на будинок. Підставами реєстрації права власності на будинок були саме погоджувальні документи - декларації і лише після їх скасування можливо стверджувати, що відпали підстави набуття права власності, проте по теперішній час жодні правовстановлюючі документи не скасовано. За вищевказаних обставин вбачається безпідставність позову.

Ухвалою суду від 18 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви адвоката Дячука Павла Миколайовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 про закриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 08 листопада 2019 року клопотання Одеської міської ради про витребування доказів задоволено. Витребувано із Юридичного департаменту Одеської міської ради оригінал або належним чином завірену копію реєстраційної справи на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 396482551101).

06 грудня 2019 року на виконання ухвали суду від 08 листопада 2019 року до суду надійшли завірені копії документів реєстраційної справи № 39482551101 щодо об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1 .

03 квітня 2020 року від представника Одеської міської ради до суду надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. Також зазначили, що після ознайомлення з матеріалами реєстраційної справи в тексті декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28.10.2014 року ОД 142143010536, було з`ясовано наявність дозволу на виконання будівельних робіт від 24.07.2007 року під номером 504. Для з`ясування інформації щодо того, чи дійсно видавався інспекцією ДАБК Управління архітектури та містобудування ОМР вищевказаний дозвіл зроблено відповідний запит. 23.12.2019 року від Департаменту архітектури та містобудування ОМР до юридичного департаменту ОМР надійшла відповідь на запит, з якого вбачається, що в реєстраційному журналі інспекції ДАБК м. Одеси, яка надавала дозволи на виконання будівельних робіт та була структурним підрозділом управління архітектури та містобудування ОМР до 01.01.2008року, значиться інформація про видачу дозволу на виконання будівельних робіт № 504 від 24.07.2007 року іншому замовнику за іншою адресою та на інший об`єкт. Так у вищевказаному журналі міститься запис під № 504 щодо реконструкції нежитлових офісних приміщень № 512 по АДРЕСА_2 під офіс.

12 серпня 2020 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 30 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді повернуто заявнику.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Дячук П.М. в судовому засіданні позов не визнав, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з підстав зазначених у відзиві. Також просив не приймати до уваги обставину на яку в обґрунтування позову позивач зазначає в клопотанні про долучення доказів від 03 квітня 2020 року, так як про дану інформацію позивач міг дізнатись про дану обставину під час розгляду іншої цивільної справи ще в 2014 році, а відтак строк позовної давності пройшов та дана обставина не можу бути врахована судом під час розгляду даної цивільної справи.

Державний реєстратор Махортов Ігор Олександрович до суду не з`явився, пояснень по суті справи суду не надав.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено такі обставини та правовідносини, які виникли між сторонами.

Судом встановлено, що 02.12.2014 року Приморським районним судом м. Одеси ухвалено рішення у цивільній справі № 522/9032/14-ц за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння, яким позов задоволено частково та визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0300 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:29:005:0030, укладений 27.07.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі за № 1785. Витребувано у ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 18 серпня 2008 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради земельну ділянку площею 0,0300 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:29:005:0030. Скасовано запис Державного реєстру речових прав на земельну ділянку площею 0,0300 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:29:005:0030 за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 18 серпня 2008 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ).

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13.10.2015 року рішення у цивільній справі № 522/9032/14-ц за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння залишено без змін.

Були видані виконавчі листи, згодом державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси ГТУЮ в Одеській області Офіцеровою Л.Л. було винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження від 12.06.2018 року, так як вимоги виконавчого документу фактично виконані у повному обсязі.

Проте, як вбачається з акту огляду від 20.07.2018 року, складеному відділом самоврядного контролю за використанням і охороною земель, дотриманням земельного законодавства та використанням об`єктів комунальної власності департаменту комунальної власності Одеської міської ради, за результатами обстеження земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що на ній розташована 2-поверхова будівля.

Так, із інформації з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно вбачається, що право власності на вищевказаний житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.07.2-17 року № 36338952, прийнятого державним реєстратором комунального підприємства Реєстраційна служба Одеської області Махортовим Ігорем Олександровичем.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної і державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно зі ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Виходячи зі змісту ст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, тощо.

Статтею 116 ЗК України визначені підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності.

Виходячи з положень наведених норм законодавства, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні питання у сфері регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної або міської ради.

Відповідно до статей 124-126 ЗК України обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у зазначеної особи таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки.

Таким чином, відповідно до наведених вимог закону обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку та державної реєстрації майнового права на неї, а відсутність у цієї особи таких документів, свідчить про самовільне зайняття вказаної земельної ділянки .

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно зі ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

Власник земельної ділянки, відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна може вимагати усунення будь-якого обмеження його права власності.

Відповідно до п. б ч. 3 ст. 152 ЗК України до способів захисту прав на земельні ділянки належить, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Таким чином, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , що належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, самовільно зайнята відповідачем ОСОБА_1 .

Частиною 1 статті 375 ЦК України передбачено, що лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно з частинами 1, 2, 3, 4 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Правила про виникнення права власності з моменту його державної реєстрації (ч. 2 ст. 331 ЦК України, ч. 2 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно ) визначає лише момент виникнення права власності, але зовсім не означає, що реєстрація є самостійною (автономною, абстрактною) і достатньою підставою для виникнення права. Для того, щоб право виникло, необхідний певний юридичних склад, відсутність елементів якого означає, що право не виникло. Так, незважаючи на проведення державної реєстрації права, воно не може виникнути у випадку самочинного будівництва - адже цьому запобігає якраз достатньо чітко й однозначно сформульоване положення ч. 2 ст. 376 ЦК України, відповідно до якого особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього .

У п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) зазначено, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Окрім цього, наявність на землях комунальної власності самочинно збудованого об`єкта унеможливлює здійснення володіння, користування та розпорядження територіальною громадою м. Одеси земельною ділянкою, яка знаходиться під відповідним об`єктом, тому підлягає звільненню шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва за рахунок Відповідача.

Стосовно скасування реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірний будинок, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державний реєстратор, реалізуючи свої функції, керується Конституцією України, Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 2 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 27 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Внесення відомостей до Державного реєстру прав, згідно з п.4 ч.1 ст. 3 Закону, здійснюється виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Частиною 3 ст. 10 Закону передбачено, що державний реєстратор, серед іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Згідно із вимогами ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Водночас, ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За таких обставин визнання та підтвердження державою факту набуття особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно є неприпустимим, оскільки прямо суперечить положенням законодавства та порушує права інших осіб (в даному випадку - територіальної громади м. Одеси).

Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції від 04.06.2017 року) внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону).

Відповідно до вимог ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції від 04.06.2017 року) державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до приписів ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Так, ОСОБА_1 незважаючи на відсутність в неї права власності на земельну ділянку, на якій розташований даний будинок, звернулась для здійснення державної реєстрації права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

З урахуванням наведеного для здійснення державної реєстрації речового права ОСОБА_1 подано пакет документів, який не відповідає вимогам чинного законодавства, містить недостовірні відомості, що виключає можливість державної реєстрації такого речового права як офіційного визнання і підтвердження державою факту виникнення у Відповідача прав на вказане нерухоме майно у заявлених нею характеристиках.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування на підставі рішення суду рішення про внесення змін до запису Державного реєстру прав, про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна відповідний запис скасовується.

За таких обставин що для повного відновлення її порушених прав рішення державного реєстратора комунального підприємства Реєстраційна служба Одеська області Махортова І.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.07.2017 року № 36338952 підлягає скасуванню в судовому порядку.

Також суд відхиляє доводи відповідача щодо того, що існування чинної декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 01.07.2014 року № ІУ 142141700601, перешкоджає скасуванню реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірний будинок, виходячи з наступного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року по справі № 813/1834/17 зазначено наступне: Як убачається з установлених судами обставин справи та наведених у позовних вимогах і касаційній скарзі доводів, предметом цього спору є скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 11 липня 2017 року № ЛВ 143131900734, зареєстрованої Інспекцією, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Позивач оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень, яке фактично стосується права власності третьої особи на реконструйований об`єкт нерухомого майна, саме з підстав незгоди з фактом набуття відповідного права третьою особою на реконструкцію такого майна відповідно до наявних у позивача документів.

До того ж на підставі зазначеної декларації ОСОБА_1 14 жовтня 2013 року зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлову будівлю магазину з вбудованими приміщеннями квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Спірна реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка здійснена суб`єктом владних повноважень, породжує права та обов`язки тільки для суб`єкта, якому вона адресована, тобто для замовника відповідного будівництва.

За таких обставин цей спір стосується не стільки правомірності дій суб`єкта владних повноважень щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скільки правомірності здійснення третьою особою перебудови належної їй будівлі.

Тобто виходячи з практики Верховного суду, при вирішенні даних питань, суди повинні досліджувати саме обставини правомірності набуття власності на збудовані об`єкти особами, що здійснили такі будівельні роботи, що у випадку із вже дослідженими обставинами отримання ОСОБА_1 дозвільних документів на будівництво спірного будинку є таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства.

Після реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання,

Таким чином, після реєстрації права власності відповідачем на спірний об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпала свою дію фактом виконання, в зв`язку з чим скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків.

Твердження відповідача про те, що спірний будинок було побудовано та введено в експлуатацію на той час, коли належало право власності на земельну ділянку, не заслуговує на увагу виходячи з наступного.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.12.2014 року у цивільній справі № 522/9032/14-ц, на підставі якого скасовано право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,03 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:29:005:0030, встановлено наступне: …23.07.2008 року постановою Київського районного суду м. Одеси по справі № 2-а-424/2008 року за ОСОБА_3 було визнано право власності на земельну ділянку, площею 0,0300 га, яка перебувала у власності територіальної громади м. Одеси та була частиною земельної ділянки, наданої Одеською міською радою в користування ТОВ БУЛЬВАР .

01.10.2009 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси було задоволено заяву Одеської регіональної філії державного підприємства Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах про перегляд рішення за нововиявленими обставинами та скасовано вищевказану постанову Київського районного суду м. Одеси та провадження по справі закрито.

В подальшому, 17.05.2012 року рішенням Приморського районного суду v м. Одеси по справі № 2-2037/11 було задоволено позов Одеської міської ради та визнано: незаконним Державний акт про право власності на спірну земельну ділянку площею 0,0300 га, на ім`я ОСОБА_3 , недійсним договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; незаконним Державний акт про право власності на спірну земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 , витребувано від останньої вказану земельну ділянку на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Проте, не зважаючи на скасування державного акта про право власності на земельну ділянку на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.05.2012 року, 26.07.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі за № 1785, за яким ОСОБА_2 передає у власність, а ОСОБА_1 приймає у власність земельну ділянку площею 0,0300 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5110137500:29:005:0030… .

Таким чином вищенаведена земельна ділянка ніколи не належала відповідачці на праві власності.

Також, як вбачається з матеріалів справи, право власності за ОСОБА_1 на спірний будинок було зареєстровано 27.07.2017 року , в той час як ще 07.04.2017 року право власності відповідачки на земельну ділянку розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:29:005:0030 було скасовано, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.04.2017 року № 84765934. (а.с. 42 т.1).

Твердження відповідача про наявність у ОСОБА_1 дозвільних документів на будівництво, а саме декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28.10.2014 року ОД 142143010536 як на підставу набуття нею права власності на спірний будинок суд не приймає до уваги з огляду на наступне. Так до суду позивачем надано інформацію про наступне, в тексті вищезазначеної декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28.10.2014 року ОД 142143010536, зазначено про дозвіл на виконання будівельних робіт від 24.07.2007 р., під номером 504. Для з`ясування інформації щодо того, чи дійсно видавався інспекцією ДАБК Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради даний дозвіл на виконання будівельних робіт під номером 504, юридичним департаментом Одеської міської ради було зроблено запит до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради.23.12.2019 р. до юридичного департаменту надійшла відповідь на вищевказаний запит, з якого вбачається, що в реєстраційному журналі інспекції ДАБК м. Одеси, яка надавала дозволи на виконання будівельних робіт та була структурним підрозділом управління архітектури та містобудування Одеської міської ради до 01.01.2008 року, значиться інформація про видачу дозволу на виконання будівельних робіт № 504 від 24.07.2007 р., іншому замовнику за іншою адресою та на інший об`єкт. Так, у вищевказаному журналі міститься запис під № 504 щодо реконструкції нежитлових офісних приміщень № 512 по АДРЕСА_2 під офіс.

Суд приймає даний факт до уваги, так як в матеріалах справи відсутні відомості що позивач був ознайомлений раніше з даними доказами, тобто в матеріалах справи є тільки відповідь Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 23.12.2019 року, з чого можливо зробити висновок, що позивач був ознайомлений з даним фактом тільки в 2019 році. Інших доказів ознайомлення з даним дозволом сторона відповідача не надала. З клопотанням про витребування вищевказаних доказів не зверталась.

Згідно з ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124,129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, у відповідності зі ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Отже, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача також необхідно стягнути сплачений при подані позовної заяви до суду судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

Керуючись ст.ст 76-81, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України; суд,

ВИРІШИВ:

Позов Одеської міської ради задовольнити в повному обсязі.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.07.2017 року № 36338952, прийняте державним реєстратором комунального підприємства Реєстраційна служба Одеської області Махортовим Ігорем Олександровичем.

Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва - житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Одеської міської ради (ідентифікаційний код: 26302537, р/р: 35411001034995, УДКСУ у м. Одесі Одеської області, МФО: 828011) судові витрати у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси, а в разі, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання)без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний тест рішення складено та підписано 11 березня 2021 року

Суддя Л. М. Чернявська