Рішення

від 11.03.2021 по справі 911/3285/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2021 р.

м. Київ

Справа № 911/3285/20

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РВС-Транс" (81500, Львівська обл., Городоцький р-н, м. Городок, вул. Залізнична, буд. 12, код ЄДРПОУ 41363193)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авішел" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Незалежності, буд. 31, код ЄДРПОУ 42022545)

про стягнення заборгованості за перевезення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 09.11.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю "РВС-Транс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авішел" про стягнення боргу за перевезення.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач, зокрема, зазначає, що на виконання укладеного між позивачем та відповідачем Договору надання транспортно-експедиційних послуг, послуги перевезення вантажів у міжнародному сполученні, позивачем надано відповідачу послуги з перевезення, що підтверджуються актами надання послуг, водночас відповідач за надані послуги не розрахувався, у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість у розмірі 110120,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.11.2020 вказану позовну заяву залишено без руху.

02.12.2020 через канцелярію позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху подано заяву про усунення недоліків позовної заяви. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього кодексу малозначними справами є, зокрема, справи у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, при цьому, для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Оскільки, ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020, відповідна справа є малозначною та підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

Так, ухвалою від 14.12.2020 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, встановлено строки для подання: відповідачу - відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; позивачу - відповіді на відзив до 07.01.2021; відповідачу - заперечень до 14.01.2021.

24.12.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 18.12.2020.

04.01.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив б/н від 30.12.2020.

15.02.2021 до суду від позивача надійшла заява б/н від 02.02.2021 про зміну назви та місцезнаходження відповідача.

Також, 17.02.2021 на електронну адресу суду від відповідача надійшла заява б/н від 16.02.2021 в якій відповідач, зокрема зазначив, що починаючи з 09.02.2021 адвокат Ратушняк П.В. не є представником ТОВ Авішел у даній справі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

19.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авішел" (відповідач, замовник) та Товариства з обмеженою відповідальністю "РВС-Транс" (позивач, виконавець) укладено Договір надання транспортно-експедиційних послуг, послуги перевезення вантажів у міжнародному сполученні №19/08 (далі - Договір) за яким, згідно умов даного Договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надати послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні, організації перевезень у міжнародному сполученні, інші узгоджені сторонами транспортні, експедиційні, допоміжні послуги (п. 1.1. Договору).

Виконавець надає послуги самостійно або із залученням третіх осіб (Перевізників), за дії та/або бездіяльність яких несе відповідальність як за свої власні. Взаємовідносини замовника та виконавця регулюються положеннями чинного законодавства України, в т.ч. Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів та інших нормативно-правових актів, які регулюють міжнародні перевезення вантажів автомобільним транспортом. Послуги надаються на підставі заявки замовника. Маршрут найменування вантажу, його кількість, спосіб перевезення, вимоги до транспортного засобу та інші умови виконання послуг узгоджуються в заявці, наданій замовником виконавцю у письмовій формі або у прощеній формі (п. 1.2. - 1.4. Договору).

Відповідно до Розділу 3 Договору ціна Договору складається із сум підписаних актів прийому-передачі наданих послуг. Вартість послуг і умови їх оплати узгоджується сторонами в заявці. Оплата наданих послуг здійснюється на підставі рахунків.

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020. Після підписання цього Договору всі попередні договори та листування за ним втрачають силу. Цей Договір складений у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному - для кожної із сторін. Всі спори, що виникають за цим Договором або у зв`язку з ним, вирішуються шляхом переговорів. Претензії по даному Договору пред`являються сторонами не пізніше 7-ми днів з моменту доставки вантажу за адресою розвантаження, зазначеному заявником в заявці. Сторона, що одержала претензію, зобов`язана розглядати її та відповісти по суті претензії протягом 30 календарних днів з дати одержання претензії. Замовник має право погасити претензію шляхом зарахування. У випадку недосягнення сторонами згоди по спірним питанням, такий спір передається на розгляд до Господарського суду у відповідності до чинного законодавства України (п. 6.1, 6.2. Договору).

Позивач звернувшись до суду з даним позовом зазначає, що ним на виконання умов Договору надано відповідачу послуги з перевезення на загальну суму 110120,00 грн, що підтверджується Актом виконаних робіт №261 від 02.09.2020 на суму 54404,00 грн та Актом №265 від 07.09.2020 на суму 55716,00 грн. Відповідач прийняв виконання зобов`язання позивача без зауважень, проте за надані послуги не розрахувався у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість у розмірі 110120,00 грн.

Заперечуючи проти позову відповідач, зокрема, зазначає, що у провадженні Господарського суду Київської області вже перебуває справа (№911/3287/20) про стягнення з відповідача заборгованості за Договором №19/08 від 19.08.2020, що вказує на те, що позивач штучно розділив вимоги, які стосуються одного й того самого Договору і подав до відповідача дві безпідставні позовні вимоги з одного предмету і з одних підстав.

Також відповідач стверджує, що в нього відсутні оригінали документів (Акт, CMR, заявка, інвойс) які б підтверджували виконання заявленого позивачем у позовній заяві перевезення, а отже перевезення позивача не стосуються будь-яких замовлень відповідача.

Крім того, відповідач зауважує, що надані позивачем до суду документи не доводять виконання ним перевезень (згідно умов наданих ним до суду заявок) з тих підстав, що позивачем не доведено, що надані разом з позовною заявою CMR стосуються виконання перевезення за наданими ним заявками, а також з тих підстав що наданий позивачем Договір не укладений сторонами, позаяк будь-які дані щодо укладення такого Договору або його подальшого виконання у відповідача відсутні. Також за твердженням відповідача, позивачем не надано доказів на підтвердження укладання Договору за допомогою обміну електронними листами.

Таким чином відповідач стверджує, що відсутні будь-які документи на підтвердження виконання перевезень, а надані позивачем копії документів жодним чином не підтверджують виконання перевезень. Також із поданих до суду копій документів не прослідковується виконання позивачем перевезень згідно умов наданих ним до суду заявок.

Разом з тим, відповідач заявляв клопотання про витребування оригіналів документів, копії яких додані позивачем до позовної заяви.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором перевезення, тож відносини, що з нього виникають, регулюються відповідними положеннями Цивільного кодексу України, а також нормами Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом

За змістом положень частин 1, 2 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно зі ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положеннями статті 311 Господарського кодексу України передбачено, що плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов`язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

У відповідності до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, судом встановлено, що в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені Акт виконання робіт (надання послуг) №261 від 02.09.2020 на суму 54404,00 грн та Акт виконання робіт (надання послуг) №265 від 07.09.2020 на суму 55716,00 грн, вказані документи підписані замовником і виконавцем та скріплені їх печатками.

Поряд з цим, згідно зі ст. 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої приєдналася Україна, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Матеріалами справи, а саме - міжнародними товарно-транспортними накладними CMR №716214 та СMR №710247 підтверджується факт виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за заявками на міжнародне транспортне перевезення, оскільки дані заявки відповідають даним, зазначеним у CMR, зокрема, щодо маршруту перевезення та номеру автопоїзду.

Відповідно до ст. 6 Конвенції, вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім`я та адреса відправника; c) ім`я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім`я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов`язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; k) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції. У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані: a) заява про те, що перевантаження забороняється; b) платежі, які відправник зобов`язується сплатити; c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці; d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника; e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення; g) перелік документів, переданих перевізнику. Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною.

Як встановлено судом, міжнародні товарно-транспортні накладні CMR №716214 та СMR №710247 містять дані, передбачені Конвенцією, в тому числі - визначена вага вантажу (графа 11 накладних), зазначений вантажовідправник, місце і дата прийняття вантажу до перевезення, адреса розвантаження, перевізник, тощо.

При цьому, положеннями Конвенції не вимагається необхідність посилання на договір перевезення.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів укладання між сторонами іншого договору, аніж того, що є предметом розгляду в даній справі. Тому відсутність посилання в міжнародних товарно-транспортних накладних CMR №716214 та СMR №710247 на договір № 19/08 від 19.08.2020 р. чи заявки, не є підставою вважати, що їх складено за іншими правовідносинами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.05.2018 р. у справі № 920/99/17.

Наведений вище перелік документів сукупно з підписаним сторонами Договором №19/08 від 19.08.2020 про надання транспортно-експедиційних послуг та заявками відповідача на міжнародні транспортні перевезення, дає суду підстави стверджувати, що між позивачем та відповідачем були наявні правовідносини, що виникають з договору перевезення.

Відтак, підписавши акт виконання робіт (надання послуг) без зауважень, відповідач взяв на себе зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг у розмірі 110120,00 грн (54404,00 + 55716,00).

При цьому, в заявках на міжнародне транспортне перевезення сторонами погоджено, оплата послуг здійснюється протягом 10 днів згідно курсу НБУ на день відвантаження за оригіналами.

Як доказ не оплати відповідачем наданих позивачем послуг, останнім надано до суду банківську виписку з АТ КБ Приватбанк б/н від 26.11.2020 з якої вбачається, що від відповідача на розрахунковий рахунок позивача за період з 01.09.2020 по 26.11.2020 грошові кошти у розмірі 54404,00 грн та 55716,00 грн в якості оплати за надані послуги за Актами №261 від 02.09.2020 та №265 від 07.09.2020 не надходили.

Крім того, з вказаної банківської виписки вбачається, що за період з 01.09.2020 по 02.10.2020 від відповідача на рахунок позивача надходили кошти у призначенні платежів яких, зазначалось, що оплата здійснюється за транспортні послуги, зокрема, згідно рахунків: №251 від 26.08.2020; №276 від 15.09.2020; №275 від 15.09.2020; №282 від 21.09.2020, що цілком спростовує твердження відповідача стосовно відсутності доказів виконання Договору №19/08 від 19.08.2020. При цьому суд зауважує, що сторонами не надано доказів існування інших Договорів на перевезення вантажів, укладених між сторонами, що дає підстави стверджувати, що вказані платежі були здійснені відповідачем в рамках саме спірного Договору

Разом з тим, суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що позивачем додано до справи докази виконання даного Договору та, відповідно, заявок на міжнародне транспортне перевезення та міжнародних ТТН (CMR) №716214 та №710247 у вигляді листів, рахунків та платіжних доручень, що підтверджують наявність правовідносин між відповідачем та третіми особами, які відбувались в рамках спірних перевезень, що є предметом даного спору.

Відтак суд розцінює критично твердження відповідача стосовно того, що Договір №19/08 від 19.08.2020 між сторонами не укладений, у зв`язку з відсутністю доказів його виконання та відсутністю доказів обміну електронними листами, з підстав фізичної наявності в матеріалах справи належним чином засвідченої копії підписаного без зауважень сторонами Договору №19/08 від 19.08.2020 та перелічених вище доказів його виконання.

Отже, з поданих до суду доказів (Договір, заявки, міжнародні ТТН, акти виконання робіт, банківські виписки) суд може достеменно встановити факт надання позивачем послуг відповідачу з перевезення вантажів, а також стверджувати про факт відсутності оплати від відповідача за виконані роботи надані послуги позивачем. Про належне виконання зобов`язань позивачем свідчить також відсутність скарг або заперечень відповідача щодо своєчасності та якості наданих послуг з перевезення.

Окремо суд зазначає про те, що під час розгляду даної справи судом не було задоволено клопотання відповідача про витребування оригіналів документів, копії яких додані до позовної заяви, що містилось у відзиві на позовну заяву, з тих підстав, що відповідач посилаючись на ст. 81 Госпдарського процесуального кодексу України не надав суду доказів неможливості самостійно надати вказані докази. Таким чином, суд для того щоб застосувати положення даної норми, повинен пересвідчитись у тому, що заявником вчинено всі належні юридично-значимі дії (листи, адвокатські запити, вимоги тощо) стосовно самостійного отримання витребуваних документів, доказів здійснення яких суду не надано.

Також, суд не вбачає підстав для застосування до позивача заходів примусу, на яких наполягає відповідач у зв`язку з подачею декількох позовів до відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, позаяк господарським процесуальним законодавством не заборонено пред`явлення декількох позовів в рамках одного договору за різними актами, накладними тощо. При цьому суд зазначає, що предметом спору у справі №911/3287/20 є невиконання відповідачем зобов`язання за іншими перевезеннями та як наслідок, за іншими актами виконаних робіт, які не є предметом даного спору. Також, суд не вбачав підстав для розгляду справи за участю сторін, позаяк дана справа є малозначною та не потребує додаткових пояснень сторін, які між тим, викладені у відзиві та відповіді на відзив.

Поряд з тим, суд зазначає, що він не може розцінювати докази направлення позивачем відповідачу документів (відповідно до умов заявок на міжнародне транспортне перевезення), позаяк позивачем не додано опису вкладення, з якого можна було б встановити конкретний перелік документів, що 11.09.2020 надсилався на адресу відповідача та вручений останньому 15.09.2020.

Відтак, як на підставу не оплати відповідачем послуг з перевезення, останній посилається на те, що в нього відсутні документи, які підтверджують виконання позивачем послуг з перевезення, а надані позивачем копії документів жодним чином не підтверджують виконання перевезень.

З огляду на зазначене відповідачем суд наголошує на тому, що у наданих позивачем документах (Договір, заявки, акти виконання робіт) наявні як підписи уповноваженої особи, так і відбитки печатки підприємства відповідача.

Отже, суд не може брати до уваги твердження відповідача про не укладення Договору та/або про те, що відповідачем не були оформлені заявки на перевезення та не підписані акти виконаних робіт, позаяк вказані документи скріплені печатками та підписами останнього, що дає підстави стверджувати, що особа, яка підписала вказані документи є повноважною, оскільки має доступ до печатки підприємства.

Крім того, суд зазначає, що встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суд має дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 року у справі № 915/878/16 та від 29.01.2020 у справі № 916/922/19.

При цьому, відповідач стверджуючи про те, що документи, які позивач додав до позовної заяви не існують, за наявністю обставин скріплення таких документів печатками юридичної особи відповідача, не надає та не посилається на докази, які б підтверджували повну або тимчасову втрату печатки, що могло б свідчити про потенційну можливість підписання ряду документів відповідача невідомими особами та стверджувати про недійсність та/або не існування цих документів.

Також, у даній справі відповідачем не ініціювалось питання про проведення експертизи для встановлення обставин щодо можливої підробки поданих позивачем документів, а отже, в суду наявні підстави вважати, що відбитки печатки та підписи на вказаних копіях документів належать саме відповідачу.

Між тим, суд зазначає, що під час розгляду даної справи в суду не було потреби для витребування оригіналів поданих документів, позаяк надані позивачем копії, засвідчені останнім належним чином під власну відповідальність та є належної якості, для встановлення факту підписання останніх сторонами.

Відтак, як наведено судом вище, за наявності в матеріалах справи доказів, які підтверджують виконання позивачем робіт (надання послуг) в рамках виконання Договору №19/08 від 19.08.2020 (Акт виконаних робіт №261 від 02.09.2020 на суму 54404,00 грн та Актом №265 від 07.09.2020 на суму 55716,00 грн, разом - 110120,00 грн), відповідачем не сплачено позивачу суму боргу, а отже порушено умови вищевказаного Договору.

Отже, суд доходить висновків, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 110120,00 грн вартості наданих послуг, відповідно до вищевказаних Актів надання послуг є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Так, суд доходить висновків про повне задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 110120,00 грн боргу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України» , «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, у зв`язку з повним задоволенням позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача у розмірі 2102,00 грн.

Поряд з тим, позивачем у позовній заяві заявлено до стягнення з відповідача 11000,00 грн витрат на професійну правову допомогу, а також 5000,00 грн гонорару успіху у разі задоволення позову.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що Лоза В.М є адвокатом позивача (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №507 від 16.05.2008), його повноваження на представництво позивача підтверджуються Договором про надання правової допомоги та Довіреністю б/н від 06.11.2020

В якості доказів підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу останнім надано: Договір про правову допомогу б/н від 06.11.2020; Довіреність б/н від 06.11.2020; копію квитанції до прибуткового касового ордера №05-11 від 09.11.2020 з якої вбачається сплата клієнтом (позивачем) адвокату 11000,00 грн; Акт приймання-передачі наданих послуг б/н від 09.11.2020 та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №507 від 16.05.2008.

Так у п. 1.1 договору про правову допомогу вказано, що за цим договором повірений зобов`язується від імені і за рахунок довірителя здійснити настіпні дії: надати правову допомогу у спорі, що виник з ТОВ Авішел .

Відтак вбачається, що в договорі міститься лише інформація про суб`єктів між якими виник спір, проте не вказується жодних ідентифікуючих ознак спірних правовідносин, тобто в договорі міститься лише загальна інформація про те що адвокат надає послуги в спорі з ТОВ Авішел .

Водночас, суд досліджуючи Акт приймання-передачі наданих послуг б/н від 09.11.2020, вважає за необхідне наголосити на тому, що в останньому так само як і в договорі не конкретизовано вартості робіт за кожну надану послугу окремо, а лише зазначена загальна сума вартості робіт у розмірі 11000,00 грн, у зв`язку з чим суд не може встановити співмірність витраченого часу адвоката з рівнем оплати цього часу. Тобто, в Акті зазначено, що адвокат витратив 1 годину на проведення арифметичних розрахунків, при цьому Акті не вказано скільки коштували надані послуги, беручи до уваги той факт, що специфіка даного позову взагалі не вимагає жодних розрахунків, які потребують годину часу.

Крім того суд зазначає, що у даному Акті, так само як і в договорі не конкретизовано в якому саме спорі, що виник між ТОВ РВС-Транс та ТОВ Авішел адвокатом надавалась правова допомога загальною вартістю 11000 грн, позаяк з відзиву вбачається, що у господарському суді Київської області на розгляді знаходиться ще один спір між ТОВ РВС-Транс та ТОВ Авішел , у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити та стверджувати, що вказана оплачена позивачем вартість послуг стосується виключно спору у справі №911/3285/20, або взагалі має відношення до справи №911/3285/20.

Суд звертає увагу на те, що згідно копії акту приймання-передачі наданих послуг від 09.11.2020, що наданий позивачем, адвокат підготував лише одну позовну заяву у спорі між ТОВ РВС-Транс та ТОВ Авішел , в той час як судом встановлено, що на розгляді Господарського суду Київської області перебуває одночасно дві справи за позовами ТОВ РВС-Транс до ТОВ Авішел , що додатково підтверджує відсутність у суду законної та беззаперечної можливості констатувати факт надання та оплати послуг за вказаним актом саме в межах справи №911/3285/20.

Так, суд наголошує на тому, що відповідно до ст. 126 ГПК України позивач для підтвердження понесення витрат на правову допомогу, повинен надати суду виключний перелік відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, водночас у розумінні вказаної норми відсутність хоча б одного з вищевказаних доказів дає суду підстави стверджувати про факт не доведення позивачем понесених витрат на правову допомогу та відмовити у задоволенні щодо стягнення останніх.

Отже, з тих підстав, що у наданому позивачем Акті надання правових послуг не вказано за якими саме правовідносинами(спором), що виникли між ТОВ РВС-Транс та ТОВ Авішел адвокатом надавались послуги позивачу, що позбавляє можливості суд ідентифікувати надані послуги як такі, що надані саме в межах правовідносин ТОВ РВС-Транс та ТОВ Авішел які є предметом розгляду саме даної справи №911/3285/20, а також враховуючи, що в акті не зазначено вартості за кожну, окрему виконану адвокатом дію (виконану роботу), що унеможливлює надання судом оцінки щодо співмірності вартості вказаних послуг суд вважає, що позивачем не доведено обставин, що понесенні витрати на правову допомогу у розмірі 11000,00 грн стосуються правовідносин, що були предметом розгляду у справі №911/3285/20.

Що стосується заявленої позивачем вимоги про стягнення з позивача гонорару успіху у розмірі 5000,00 грн, який передбачений договором про правову допомогу б/н від 06.11.2020, суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зокрема, зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху , у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Водночас, у вказаній постанові Велика Палата також зазначає, що судами повинно бути враховано, що сума гонорару успіху, якщо вона обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат.

Вбачається, що п. 2.3. Договору про правову допомогу сторони погодили, що у разі задоволення позову, довіритель сплачує повіреному (адвокату) 5000,00 грн, у якості гонорару успіху.

Відтак, з наведеного слідує, що умови, визначені у п. 2.3. Договору про правову допомогу щодо твердої суми гонорару успіху відповідають правовій позиції, на якій наголошував Верховний Суд у вищевказаній постанові.

Водночас, суд у даній справі ставить в залежність наявність підстав для стягнення гонорару успіху адвоката з наявністю підстав для стягнення витрат на правову допомогу, позаяк позивач повинен довести суду факт надання послуг адвокатом саме в межах даного судового провадження.

Вбачається, що судом вже встановлено факт неможливості достеменно стверджувати про надання та оплату послуг адвоката саме в межах даного судового провадження на підставі наданої суду копії акту приймання-передачі наданих послуг від 09.11.2020.

Суд наголошує, що для покладення на сторону відповідача витрат пов`язаних зі сплатою гонорару успіху суд повинен бути переконаний в безпосередній та якісній участі адвоката у процесуальних діях сторони впродовж розгляду справи судом.

Так, з матеріалів справи вбачається, що адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем до суду не було подано жодного документу чи заяви по суті спору, в той час як всі заяви по суті спору подані та підписані директором позивача - Чопко М.І. Та обставина, що на останніх сторінках документів поданих та підписаних директором позивача зазначено запис адв. Лоза В.М. (067)351-31-01 не може розцінюватись судом як належний доказ наявності підстав для покладення на відповідача витрат зі сплати гонорару успіху, позаяк вказаний запис носить лише інформативний характер щодо телефону для зв`язку з адвокатом позивача.

Відтак, стверджувати про належним чином доведену безпосередню участь адвоката Лози Віктора Миколайовича у справі № 911/3285/20 у суду підстав немає, позаяк вказані обставини належними, достовірними та вірогідними доказами позивачем не підтверджено.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд не знаходить підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 5000,00 грн гонорару успіху адвоката.

Також, стосовно заяви б/н від 02.02.2021 про зміну назви та місцезнаходження відповідача, суд повідомляє, що ним зроблено пошук у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 42022545 (код ЄДРПОУ відповідача у справі) та встановлено, що за вказаним кодом зареєстроване Товариство з обмеженою відповідальністю Фієста груп сервіс (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 9А, оф. 369). Отже, з даних ЄДР вбачається, що відповідач змінив назву та місцезнаходження, у зв`язку з цим, суд у резолютивній частині рішення вважає за доцільне зазначити нову назву та адресу відповідача для уникнення ускладнень під час виконання рішення.

Стосовно заяви позивача щодо відкликання довіреності, судом взято до уваги подану інформацію, а також встановлено, що згідно листа №4 від 04.02.2021 довіреність відповідача відкликано 09.02.2021, тоді як відзив представником відповідача направлено до суду 21.12.2020.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фієста груп сервіс (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 9А, оф. 369, ЄДРПОУ 42022545) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РВС-Транс" (81500, Львівська обл., Городоцький р-н, м. Городок, вул. Залізнична, буд. 12, код ЄДРПОУ 41363193) 110120,00 грн боргу та 2102,00 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 11.03.2021.

Суддя А.Ф. Черногуз