Рішення

від 02.03.2021 по справі 915/1151/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року Справа № 915/1151/20

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ФИНТРЕЙД» (73000,Херсонська обл. м. Херсон, вул. Робоча, будинок 82А, код ЄДРПОУ 41908814)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРК-2» (54030, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Наваринська, будинок 25, квартира 1, код ЄДРПОУ 23409269)

про: стягнення заборгованості, -

за участі представників учасників справи :

від позивача: не з`явився.

від відповідача: не з`явився,

в с т а н о в и в:

07.09.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ФИНТРЕЙД» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 04.09.2020 (вх.№10983/20 від 07.09.2020), в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРК-2» заборгованість у розмірі 31751,53 грн, з яких: заборгованість за поставлений товар 26000 грн, 4650,54 грн пені, 418,60 грн збитків від інфляції та 682,39 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконання відповідачем зобов`язання за договором поставки від 21.01.2019 в частині оплати вартості поставленого товару.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2020, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1151/20 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 11.09.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

16.11.2020 судом постановлено ухвалу розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 07.12.2020, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

Ухвалу мотивовано тим, що процедура загального позовного провадження у цій справі сприятиме досягненню завдань господарського судочинства, визначених ст. 2 ГПК України, у зв`язку з тим, що судом встановлено невідповідність доказів, наданих позивачем обставинам наведеним у позовній заяві. Так, видаткова накладна № 426 від 21.10.2019 на суму 51 000,00 грн. містить відомості про договір, які не збігаються з реквізитами договору поставки від 21.01.2019, а платіжне доручення № 644 від 18.12.2019 містить посилання на рахунок № 419 від 18.10.2019, про який в позові не йдеться.

Крім того, копію ухвали господарського суду від 11.09.2020 направлено рекомендованим листом з повідомленнями про вручення за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРК-2» , вказаною у позовній заяві, яка також співпадає з юридичною адресою вказаною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 54030, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Наваринська, будинок 25, квартира 1. Однак, зазначене відправлення не вручено адресатові та повернулось до суду із позначкою за закінченням терміну зберігання .

07.12.2020 позивачем подано до господарського суду пояснення по справі.

Зокрема, позивачем зазначено, що видаткова накладна № 426 від 21.10.2019 на суму 51000,00 грн дійсно містить відомості про договір, які не збігаються з реквізитами договору поставки від 21.01.2019. Зазначені розбіжності сталися в результаті технічної помилки бухгалтерської програми 1С, так видаткова накладна № 426 від 21.10.2019 на суму 51000,00 грн повинна містить реквізити договору поставки від 21.01.2019, а не від 18.10.2019 № 18/1/10, якого взагалі не існує.

Аналогічна технічна помилка бухгалтерської програми 1С сталася і при видачі рахунку № 419 від 18.10.2019, так він повинен містити реквізити договору поставки від 21.01.2019, а не від 18.10.2019 №18/1/10, якого взагалі не існує.

На підтвердження зазначеного позивачем подано до господарського суду для огляду оригінал видаткової накладної № 426 від 21.10.2019 на суму 51000,00 грн з підписом та печаткою відповідача та оригінал рахунку № 419 від 18.10.2019.

07.12.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справ на 12.01.2021.

12.01.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження підготовчого провадження у справі на 30 днів та призначення розгляду справи на 08.02.2021 о 10:30 год.

08.02.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті на 02.03.2021 об 10:00 год.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)

Ухвали суду від 11.09.2020, від 16.11.2020, від 08.12.2020, від 12.01.2021 відповідачеві надіслано за адресою: м. Миколаїв, вул. Наваринська, 25, кв.1, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі та повернуто суду без вручення за закінченням терміну зберігання , адресат відсутній .

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Враховуючи, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву по суті позовних вимог, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах карантину, на розгляд суду не подав, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

02.03.2021 судом підписано вступну та резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

21.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «ТОРГОВИЙ ДІМ «ФИНТРЕЙД» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ШАРК-2» (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки товару (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах та в порядку визначених даним Договором мішки поліпропіленові (далі - Товар) в асортименті, в кількості та за цінами, вказаними в видаткових накладних, які після підписання сторонами є невід`ємними частинами цього Договору (п.1.1. Договору).

Відповідно до п.3.3. Договору, покупець здійснює 100% передоплату за товар, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 3.4. Договору, оплата за товар здійснюється в національній валюті України - гривня, в порядку безготівкових розрахунків відповідно з діючими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до п. 4.1. Договору, поставка товару (партії товару) здійснюється окремими товарними партіями на підставі замовлення зі складу постачальника розташованого за адресою: 73000, м. Херсон, вул. Робоча, 82-А, на умовах базису поставки: EXW склад продавця: м. Херсон, вул. Робоча, 82-А, у відповідності до Правил тлумачення торгівельних термінів - ІНКОТЕРМС (у редакції 2010р.).

Відповідно до п. 4.5. Договору, при передачі товару постачальник зобов`язаний одночасно разом з товаром передати покупцю наступні документи:

- видаткову накладну на товар, підписану уповноваженою особою та скріпленою печаткою постачальника;

- документи, які підтверджують якість товару, згідно п.2.2. даного Договору.

Відповідно до п.6.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2019 року, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язаннь по даному Договору.

Позивач посилається на те, що на виконання умов договору поставки товару від 21.01.2019 поставив відповідачеві товар на суму 51000,00 грн, що підтверджується копією видаткової накладної №426 від 21.10.2019.

Відповідачем вартість товару оплачено частково в сумі 25000,00 грн, про що свідчить платіжне доручення №644 від 18.12.2019.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 26000,00 грн, 682,39 грн процентів річних, 418,60 грн інфляційного збільшення, 4650,54 грн пені.

Згідно з частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Як встановлено судом, у видатковій накладній №426 від 21.10.2019, яку підписано представниками обох сторін та скріплено печатками, міститься посилання на договір № 18/1/10 від 18.10.2019, в той час як договір на який посилається позивач датовано - 21.01.2019.

Надаючи оцінку твердженням позивача про те, що відносини поставки між ним та відповідачем виникли з договору від 21.01.2019, господарський суд виходить з такого.

Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Статтею 79 ГПК України визначено поняття вірогідності доказів.

Верховним Судом в постанові від 21.08.2020 у справі №904/2357/20 здійснено тлумачення цієї статті та висловлено правову позицію, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Господарський суд, дослідивши всі подані позивачем первинні бухгалтерські документи (в тому числі оригінали), не встановив в них посилання на договір, укладений між сторонами 21.01.2019, натомість видаткова накладна містить посилання на договір від іншої дати.

Отже, на підставі наведених норм процесуального Закону в суду відсутні підстави вважати доведеним факт розповсюдження дії положень договору поставки від 21.01.2019 на правовідносини сторін, про які йдеться в позові.

Враховуючи зазначене, суд вважає більш вірогідним факт наявності між сторонами окремих правовідносин, які витікають з видаткової накладної №426 від 21.10.2019.

Поставка позивачем товару, його отримання відповідачем за видатковою накладною №426 від 21.10.2019 та як наслідок його часткова оплата на суму 25000,00 грн, свідчить про виникнення між сторонами правовідносин поставки, з правочину, який оформлений у такий спосіб, що не суперечить приписам статті 205, 207 Цивільного кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України.

Відповідачем належних доказів на підтвердження оплати отриманого товару в повному обсязі суду не надано.

З зазначеного витікає, що позовні вимоги про стягнення 26000,00 грн вартості отриманого відповідачем товару за видатковою накладною №426 від 21.10.2019, з урахуванням встановлених судом обставин, є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи встановлення судом обставин неналежного виконання зобов`язання щодо розрахунку за поставлений товар після його отримання, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3 % річних.

За розрахунком суду, який здійснено за допомогою програми IpLex, судом визначено суми 3% річних та інфляційних втрат, в межах заявлених позовної вимог, які становлять:

- 3% річних за період з 22.10.2019 (наступний день після поставки товару) по 04.09.2020 в сумі 680,25 грн;

- інфляційні втрати за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року в сумі 364,64 грн.

Таким чином, позовні вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню частково.

З відповідача на користь позивача належить стягнути 3% річних в сумі 680,25 грн та інфляційні втрати в сумі 364,64 грн, в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення пені за неналежне виконання грошового зобов`язання суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, правовідносини сторін виникли на підставі договору, укладеного у спрощений спосіб, який не містив положень щодо стягнення пені, а відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

(Правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 04.11.2020 у справі №910/9739/19).

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРК-2» (54030, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Наваринська, будинок 25, квартира 1, код ЄДРПОУ 23409269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ФИНТРЕЙД» (73000, Херсонська обл. м. Херсон, вул. Робоча, будинок 82А, код ЄДРПОУ 41908814) заборгованість за договором поставки від 21.01.2019, яка складається з:

- 26000,00 грн - заборгованості за поставлений товар,

- 680,25 грн - 3% річних;

- 364,64 грн - інфляційних втрат;

- 1790,41 грн - судового збору.

3. В задоволені позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 2,14 грн, інфляційних втрат в сумі 53,96 грн та пені в сумі 4650,54 грн - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

6. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі:

позивач : Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ФИНТРЕЙД» (73000,Херсонська обл. м. Херсон, вул. Робоча, будинок 82А, код ЄДРПОУ 41908814),

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ШАРК-2» (54030, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Наваринська, будинок 25, квартира 1, код ЄДРПОУ 23409269).

Повний текст рішення складено і підписано 12.03.2021.

Суддя В.О. Ржепецький