Постанова
від 10.03.2021 по справі 910/18715/19
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18715/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд",

представник позивача - не з`явився,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",

представник відповідач - Уколов О.Л., адвокат (довіреність від 09.06.2020 б/н),

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Вітела",

представник третьої особи - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд",

на рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2020 (головуючий суддя Плотницька Н.Б.)

постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 (головуючий Тищенко А.І., судді: Скрипка І.М. і Михальська Ю.Б.)

у справі № 910/18715/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" (далі - Товариство)

до акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - Банк),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Вітела" (далі - ТОВ "Вітела"),

про визнання недійсним договору поруки.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Банку за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ "Вітела", про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016 № 4В13339И/П (далі - Договір).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір був укладений Товариством під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до частини першої статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані недоведеністю Товариством тих обставин, на які воно посилалось в обґрунтування своїх вимог, зокрема належними та допустимими доказами не доведено наявності умов, які є обов`язковими для визнання Договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга (з урахуванням заяви про усунення недоліків) мотивована тим, що:

- суди неправильно застосували норми матеріального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 230 ЦК України;

- суд першої інстанції відмовив Товариству у задоволенні клопотання про витребування доказів, у той час як в інших справах № 910/18249/19 та № 910/18278/19 суди витребовували від Банка відповідні докази.

Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Від ТОВ "Вітела" відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Банку, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 20.10.2016 Товариством та Банком укладено кредитний договір № 4Б16091Г (з урахуванням додаткової угоди; далі - Кредитний договір), за умовами якого Товариство отримало кошти у розмірі 4 800 000 000,00 грн для фінансування своєї поточної господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Також 20.10.2016 Товариством (поручитель) та Банком (кредитор) укладено Договір, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Вітела" своїх зобов`язань за кредитними договорами: від 05.06.2013 № 4В13339И, від 06.06.2013 № 4В13341И, від 17.02.2014 № 4В14140И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та у терміни, зокрема, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до пункту 2 Договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з пунктами 4, 5, 6, 7 Договору у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником обов`язку пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору.

У випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель дійшли згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у Банку. Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

За умовами пункту 8 Договору до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним у цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до пункту 9 Договору у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню у розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмовій вимозі, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Згідно з пунктом 10 Договору кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Пунктом 11 Договору передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором.

Відповідно до пункту 17 Договору цей договір укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Банку в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 21.03.2016, укладеної сторонами.

За твердженнями Товариства, Банк, володіючи повною фінансовою інформацією про Товариство, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності Товариства, висунув останньому пропозицію щодо можливості участі у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Банку. Така процедура, зі слів співробітників Банку, була ініційована Національним банком України.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ Банк зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

При цьому, за твердженнями Товариства, Банк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс (аудит)". У подальшому такі дані були підтверджені окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги"), які були розміщені на вебсайті Банку.

Таким чином, за твердженням Товариства, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором були спрямовані на залучення таких коштів для погашення зобов`язань старих боржників Банку, на підставі договорів поруки, в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю Банку, ініційованого Національним банком України.

Товариство як поручитель виконало зобов`язання за вказаними договорами поруки, а саме з повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та у терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши грошові кошти на загальну суму 4 637 608 327,19 грн.

Протягом періоду 2017-2018 років Товариство намагалося у судовому порядку отримати від Банку документи, які посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників, проте, як виявилося та встановлено судовими рішеннями, Банк не був зобов`язаний передавати такі документи Товариству.

У зв`язку з тривалим невиконанням Банком умов пунктів 8 та 10 договорів поруки Товариство вважає, що Банк не мав на меті передати Товариству документи, які підтверджували б наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для товариства активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання Товариства укласти Кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів Товариство в оману, щодо істотних умов договору.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Договору згідно з частиною першою статті 230 ЦК України.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до статей 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до протоколу від 13.10.2016 № 5 загальних зборів учасників Товариства, а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з Банком на суму 4 800 000 000,00 грн.

Посилань/згадувань/рішень у частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність Товариством майна, переданого як забезпечення за старими кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких посилань і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і таке інше) та взагалі щодо трансформації кредитного портфелю Банку.

Відтак Кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності Товариства. Доказів укладення вказаного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками Банку, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю Банку судам не надано.

Оспорюваний Договір підписаний сторонами без будь-яких застережень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі.

Крім того, будь-яких посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами вказані документи не містять, так само як і не містять і посилань на договори поруки, які Товариство помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Вказані обставини підтверджуються і умовами Кредитного договору, а саме пунктом А.2, в якому зазначено, що ціллю кредитування є фінансування поточної діяльності. Натомість жоден пункт Кредитного договору не містить посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного Товариством Договору та щодо інших обставин, на які Товариство посилається на обґрунтування своїх позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Статтею 558 ЦК України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Відповідно до частини третьої статті 556 ЦК України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Це додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Таким чином, суди дійшли висновку, що Товариство помилково стверджує про мету укладення ним Кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення договорів поруки, у той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне, а саме, що отримання кредиту Товариством відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договорів поруки відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення Товариства, здійсненого ним у порядку статті 627 ЦК України. Тому доводи Товариство про те, що укладення Кредитного договору та Договору було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується матеріалами справи.

Згідно з частиною першою статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частиною першою статті 229 ЦК України передбачено, що істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Таким чином, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Судами встановлено, що Товариством не доведено обставин, які б свідчили про введення його Банком в оману, а також не доведено самого факту обману, наявності умислу в діях Банку та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Касаційний господарський суд не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме приписів статті 230 ЦК України, оскільки при вирішенні спору про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, тобто від оцінки наданих позивачем доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Тобто судами досліджено докази та встановлені обставині, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справи, які є суб`єктами таких відносин.

Що ж до посилань Товариства у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції відмовив Товариству у задоволенні клопотання про витребування доказів, у той час як в інших справах № 910/18249/19 та № 910/18278/19 суди витребовували від Банка такі докази, то Верховний Суд зазначає, що судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання Товариства у зв`язку з його необґрунтованістю, про що зазначено в рішенні. При цьому, Товариством у касаційній скарзі не заначено, у чому саме полягає порушення судом першої інстанції норм процесуального права при відмові у задоволенні клопотання Товариства, оскільки останнє не наводить жодних доводів щодо необґрунтованості висновків або які б спростовували висновки, суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні відповідного клопотання Товариства.

Таким чином, обставини, викладені у касаційній скарзі, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються наведеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були прийняті рішення з дотриманням норм процесуального та матеріального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 у справі № 910/18715/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення10.03.2021
Оприлюднено15.03.2021
Номер документу95469397
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/18715/19

Постанова від 10.03.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Булгакова І.В.

Ухвала від 11.02.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Булгакова І.В.

Ухвала від 28.12.2020

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Булгакова І.В.

Постанова від 13.10.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Тищенко А.І.

Ухвала від 14.09.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Тищенко А.І.

Рішення від 03.07.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Плотницька Н.Б.

Ухвала від 12.06.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Плотницька Н.Б.

Ухвала від 14.05.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Плотницька Н.Б.

Ухвала від 09.04.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Плотницька Н.Б.

Ухвала від 13.03.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Плотницька Н.Б.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні