Ухвала

від 23.02.2021 по справі 761/2357/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

при секретарі судового засідання ОСОБА_4

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні прокурора відділу прокуратури Київської області ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 28 січня 2020 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора прокуратури Київської області ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні № 62019100000001799 від 26 листопада 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Постановлене рішення слідчий суддя мотивував тим, що стороною обвинувачення не наведено переконливих доводів щодо відповідності майна критеріям ст. 98 КПК України.

В апеляційній скарзі з доповненнями прокурор у кримінальному провадженні прокурор відділу прокуратури Київської області ОСОБА_5 просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання органу досудового розслідування про арешт майна задовольнити. Так, апелянт зазначає, що доводи клопотання та додані до нього матеріали містять достатньо підстав і підозр вважати майно, про арешт якого ставиться питання, доказом злочину. Посилається прокурор і на наявність постанови слідчого про визнання цього майна речовим доказом.

Крім того апелянт зазначає, що не застосування такого обмежувального заходу може призвести до зникнення або втрати майна, що перешкодить здійсненню кримінального провадження.

Що стосується висновків слідчого судді про відсутність у майна статусу тимчасово вилученого, то як зазначається в апеляційній скарзі, вказані обставини не перешкоджають накладенню на нього арешту за умови достатніх підстав і підозр вважати таке майно доказом злочину.

Учасники провадження, будучи повідомлені належним чином про дату розгляду справи в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, а тому, виходячи з положень ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Слідчими Головного управління Національної поліції в Київській області, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62019100000001799 від 26 листопада 2019 року, за заявою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що посадові особи ПП «Юридична компанія «Лекс Консалтинг» (код за ЄДРПОУ 36657466) вимагають від останнього неправомірну вигоду, з метою передачі представникам ліцензійної комісії Державної архітектурно-будівельної інспекції України вказану неправомірну вигоду для видачі ТОВ «ВИШПОСТАЧ» будівельної ліцензії за класом наслідків СС 3 (значні наслідки), за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

11 січня 2020 року слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва було надано дозвіл на проведення обшуку в приміщенні, де здійснює свою діяльність Державна архітектурно-будівельна інспекція України за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_8 від 11 січня 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , у приміщенні, де здійснює свою діяльність Державна архітектурно-будівельна інспекція України, у період часу з 13:40 години 22 січня 2020 року до 06:13 години 23 січня 2020 року, було проведено обшук, в ході якого, виконувач обов`язків начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 , видала документи, які в подальшому були вилучені, а саме: документи щодо отримання ліцензії ТОВ «Вишпостач», а також документи щодо отримання ліцензії щодо інших 1379 товариств, які зазначені у протоколу обшуку.

Постановою прокурора відділу прокуратури Київської області ОСОБА_6 від 23 січня 2020 року вказані документи визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 62019100000001799.

Також, прокурором ОСОБА_6 , до суду, було подано клопотання про арешт вилученого майна з метою збереження речових доказів.

Відмовляючи в задоволенні вказаного клопотання слідчий суддя постався на недоведеність стороною обвинувачення необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.

З висновками слідчого судді колегія суддів погоджується.

Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Крім того, в ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається, в тому числі, і з метою збереження речових доказів.

Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом.

Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт майна з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.

У відповідності до вимог ст. 171 КПК України, звертаючись з клопотанням про арешт майна, слідчий, прокурор має обґрунтувати свої вимог щодо наявності підстав для застосування такого обмежувального заходу та надати докази на підтвердження викладених у клопотанні доводів.

Не доведення вказаних обставин, згідно з положеннями ч. 1 ст. 173 КПК України, є підставою для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Надані суду матеріали не містять відомостей, які б давали розумні підстави і підозри вважати вилучені в ході обшуку документи речовими доказами у кримінальному провадженні № 62019100000001799, зокрема не можливо встановити аналітичну прив`язку вилученого майна до тих подій, які є предметом досудового розслідування у згаданому кримінальному провадженні.

Таким чином, прокурором, в розумінні вимог ст. 173 КПК України, не надано достатніх і належних доказів тих обставин, на які він послався у клопотанні, зокрема не доведено, що вилучене в ході обшуку майно було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, набуте кримінально-протиправним шляхом, що виключає його відповідність критеріям ст. 98 КПК України.

Наявність постанови прокурора про визнання майна речовим доказом не може бути беззаперечною підставою для накладення арешту на майно у разі відсутності розумних підстав і підозр вважати його доказом злочину.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог Кримінального процесуального кодексу України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про законність і обґрунтованість ухвали слідчого судді, а відтак не вбачає підстав для її скасування, у зв`язку з чим апеляційна скарга прокурора, за викладених в ній доводів, не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 376, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 28 січня 2020 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора прокуратури Київської області ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні № 62019100000001799 від 26 листопада 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні прокурора відділу прокуратури Київської області ОСОБА_5 , без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не

підлягає.

Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Унікальний номер справи 761/2357/20

Апеляційне провадження № 11-сс/824/217/2021 Категорія ст. 170 КПК України

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_10

Доповідач: ОСОБА_1