Постанова

від 11.03.2021 по справі 478/748/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

11.03.21

22-ц/812/27/21

Єдиний унікальний номер судової справи: 478/748/20

Номер провадження № 22 - ц/812/27/21 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2020 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Базовкіної Т.М., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

за участю: представника позивачки - ОСОБА_1 , представника відповідачки - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3 , подану в її інтересах адвокатом Бєловою Родікою Володимирівною

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 29 липня 2020 року, ухваленого під головуванням судді - Іщенко Х.В. о 15-04 год., в приміщенні того ж суду у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и л а:

У травні 2020 року адвокат - Заякін Д.О. в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позову зазначав, що 30 листопада 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, за умовами якого позивачка передала у позику відповідачці грошові кошти в розмірі 10 570 доларів США, що станом на 15 травня 2020 року еквівалентно 281 901,90 грн., що підтверджується розпискою від 30 листопада 2016 року, яка власноруч підписана відповідачкою.

Хоча розписка від 30 листопада 2016 року і не містить інформації щодо строку виконання зобов`язання, однак відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України визначення терміну виконання зобов`язання - моментом пред`явлення вимоги, позивачкою на адреси відповідачки 03 лютого 2020 року була направлена вимога про повернення грошових коштів, яка залишена без задоволення.

Посилаючись на викладені обставини представник позивачки - адвокат Заякін Д.О. просив суд стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_4 грошові кошти за договором позики від 30 листопада 2016 року у розмірі 281 901,90 грн.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 29 липня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму боргу за договором позики від 30 листопада 2016 року у розмірі 281 901,90 грн. Вирішено питання про судовий збір.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки відповідачка належним чином не виконала своїх зобов`язань за договором позики наявні всі підстави для стягнення з ОСОБА_3 боргу у сумі 281 901,90 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням, представник відповідачки - адвокат Бєлова Р.В. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на невідповідність рішення суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано те, що боргова розписка, на яку йдеться посилання у рішенні не має правової природи укладеного між сторонами договору позики, оскільки в ній не вказано, що грошові кошти отримані саме в момент її написання та не визначено чітких строків повернення позики. Крім того, в розписці міститься вказівка на передачу у власність позикодавцю земельного паю. До того ж, встановлений судом факт про те, що відповідачка отримувала кошти та в розписці підставила свій підпис не відповідає дійсності.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивачки - адвокат Заякін Д.О. просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст.263 ЦПК України ).

Під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або відмовити в позові (ст. 264 ЦПК України ).

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам Закону в цілому відповідає.

Частиною першої статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Божник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не впливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Тлумачення статей 1046та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 наведений правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 209/3022/16-ц (провадження № 61-8487св18) зазначено, що аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником .

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13), від 02 липня 2014 року (провадження № 6-79цс14), від 13 грудня 2017 року (провадження № 6-996цс17) та постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 383/976/15-ц (провадження № 61-10361св18), від 25 березня 2020 року в справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до положень статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 13 листопада 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, за умовами якого позивачка передала у позику відповідачці грошові кошти в розмірі 10 570 доларів США. На підтвердження отримання зазначеної суми відповідачкою видано власноручно написану розписку про отримання позики (а.с.9).

03 лютого 2020 року на адресу ОСОБА_3 була направлена вимога про повернення грошових коштів у сумі 10 570 доларів США отриманих нею за договором позики, яка залишилась без виконання (а.с.10-12).

З урахуванням вказаних вище норм та встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, що підтверджується наявною у позивачки розписки ОСОБА_3 , яка складена нею власноруч, та підтверджує як факт отримання останньою коштів у розмірі 10 570 доларів США цим договором, так і зобов`язання повернути ці грошові кошти, а відтак обґрунтовано стягнув з відповідачки на користь позивачки 281 901,90 грн., що станом на 15 травня 2020 року еквівалентно 10 570 доларів США.

Доводи апеляційної скарги про те, що підпис у розписці на отримання позики не належить відповідачці не заслуговують на увагу, оскільки спростовується висновком судової почеркознавчої експертизи від 04 лютого 2021 року №345, проведеного Миколаївським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, згідно якого підпис від імені ОСОБА_3 у графі підпис у розписці про отримання позики від 30 листопада 2016 року виконаний ОСОБА_3 (т.2 а.с.3-5).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що в розписці міститься вказівка на передачу у власність позикодавцю земельного паю на увагу не заслуговують, оскільки не спростовують умов договору позики.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині рішення, а фактично зводяться до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

При вирішенні даної справи, судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду відсутні, а відтак апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367 , 374 , 375 , 382 ЦПК України колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану в її інтересах адвокатом Бєловою Родікою Володимирівною залишити без задоволення.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 29 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: Т.М. Базовкіна

В.І. Темнікова

Повний текст постанови складено 12 березня 2021 року