Ухвала

від 12.03.2021 по справі 850/6/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 березня 2021 року

Київ

справа №850/6/19

адміністративне провадження №А/9901/15/21

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бевзенка В.М. (далі - Cуд) перевіривши матеріали апеляційної скарги Керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 1 на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 850/6/19 за адміністративним позовом Маріупольської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-сервіс компані" про примусове відчуження об'єкту нерухомого майна для суспільних потреб,

В С Т А Н О В И В :

24 квітня 2019 року Маріупольська міська рада (далі - позивач) звернулася до Першого апеляційного адміністративного суду (як до суду першої інстанції) з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-сервіс компані" (далі - відповідач) про примусове відчуження об'єкту нерухомого майна для суспільних потреб.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року затверджено примирення сторін у цій справі на наступних умовах:

1. Маріупольська міська рада та Товариство з обмеженою відповідальністю Термінал - сервіс компані в порядку передбаченому ст. 12, 14 Закону України Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності , ст.ст. 715, 716 Цивільного кодексу України зобов'язуються в десятиденний строк після затвердження судом угоди про примирення сторін у справі №850/6/19 та затвердження угоди рішенням Маріупольської міської ради звернутись до нотаріуса для укладання договору міни на наступних умовах:

Товариство з обмеженою відповідальністю Термінал - сервіс компані передає у власність територіальної громади міста Маріуполя:

- нежитлову будівлю (торгівельний павільйон) по просп. Миру (Леніна), 85, загальною площею 20,5 кв.м. свідоцтво про право власності від 21.10.2013 №11223431, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 117223814123, номер запису про право власності 2968318 від 15.10.2013.

- нежитлову будівлю (павільйону) по просп. Металургів, 31, загальною площею 20,4 кв.м., свідоцтво про право власності від 22.10.2013 №11348033, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 168123214123, номер запису про право власності 3000772 від 17.10.2013.

- нежитлову будівлю (павільйону) по вул. Пилипа Орлика (Урицького), 94 загальною площею 22,3 кв.м,, свідоцтво про право власності від 21.10.2013 №11226558, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 50866914123, номер запису про право власності 2969157 від 15.10.2013.

- нежитлову будівлю по просп. Нахімова, 33, загальною площею 8,2 кв.м., свідоцтво про право власності від 22.10.2013 №11329931, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 109099314123, номер запису про право власності 2995829 від 16.10.2013.

Маріупольська міська рада передає у власність Товариства з обмеженою відповідальністю Термінал - сервіс компані нежитлові приміщення по вул. Казанцева, 20 загальною площею 101,4 кв.м.

2. Договір міни передбачає доплату сторін, з урахуванням положень ст. 12, 14 Закону України Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності .

3. Усі витрати по укладанню договору міни покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю Термінал - сервіс компані .

4. Департаменту по роботі з активами міської ради (Штенда) укласти договір міни у встановленому законом порядку.

5. Товариство з обмеженою відповідальністю Термінал - сервіс компані скасовує право власності на:

- нежитлову будівлю (торговий павільйон) по просп. Миру (Леніна), 71б, загальною площею 55,7 кв.м., свідоцтво про право власності від 22.10.2013 №11349856, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 109754114123, номер запису про право власності 3001301 від 17.10.2013.

- об'єкту нерухомого майна, незавершеного будівництва, торгівельного павільйону по вул. Київській, 33, основна будівля А-1, а саме: залізобетонний стрічковий фундамент та каркас з металевої профільної труби з нижньою та верхньою обв'язкою, готовність об'єкту 19%, реєстраційний номер об'єкта 1470109714123.

6. Маріупольська міська рада надає Товариству з обмеженою відповідальністю Термінал - сервіс компані у користування на умовах оренди земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови (кадастровий номер 1412336300:01:006:0323) площею 0,0072 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул. Казанцева, 17а в Центральному районі міста Маріуполя строком на 5 років, встановивши розмір орендної плати на рівні 3% від нормативної грошової оцінки на рік.

7. Маріупольська міська рада надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування будівель торгівлі по просп. Металургів між будинками 77 та 75а у Центральному районі міста Маріуполя.

8. Товариству з обмеженою відповідальністю Термінал - сервіс компані подати до Центру надання адміністративних послуг заяву про розірвання договорів оренди земельних ділянок, на яких розміщено об'єкти, що входять до складу договору міни, а саме:

- кадастровий номер 1412336900:01:024:0465;

- кадастровий номер 1412336300:01:006:1022;

- кадастровий номер 1412300000:02:009:0469;

9. Товариству з обмеженою відповідальністю Термінал - сервіс компані подати до Центру надання адміністративних послуг заяву про оформлення договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1412336300:01:006:0323) площею 0,0072 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул. Казанцева, 17а в Центральному районі міста Маріуполя.

10. Департаменту по роботі з активами міської ради (Штенда) підготувати договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1412336300:01:006:0323) площею 0,0072 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул. Казанцева, 17а в Центральному районі міста Маріуполя.

11. Сторони зобов'язуються сумлінно виконувати умови, передбачені цією угодою про примирення сторін.

12. Після підписання цієї угоди про примирення сторін претензії сторін щодо зазначеного вище майна та речових прав вважаються врегульованими.

13. В разі невиконання сторонами умов даної мирової угоди кожна зі сторін залишає за собою право на звернення до суду з позовом про спонукання іншої сторони до виконання мирової угоди.

Цією ж ухвалою Перший апеляційний адміністративний суд закрив провадження у справі № 850/6/19 за позовом Маріупольської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-сервіс компані" про примусове відчуження об'єкту нерухомого майна для суспільних потреб.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 02 березня 2021 року Керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (як до суду апеляційної інстанції) з апеляційною скаргою, у якій просить ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2021 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у затвердженні примирення сторін та спрямувати справу для подальшого розгляду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2021 визначено колегію суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду цієї справи: головуючий суддя - Бевзенко В.М., судді: Шарапа В.М., Чиркін С.М. (справа № 850/6/19; провадження А/9901/15/21).

За правилами частини шостої статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом апеляційної інстанції у справах про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності є Верховний Суд.

Положеннями частини першої статті 300 КАС України визначено, що за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи відмови у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі.

Перевіривши апеляційну скаргу Керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 1 на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 850/6/19, Суд вважає, що вона не може бути прийнята до апеляційного провадження та підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам КАС України з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 296 КАС України в апеляційній скарзі зазначаються, зокрема, вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, до суду апеляційної інстанції та обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Так, апелянт вказує, що Маріупольська місцева прокуратура № 1 не була учасником розгляду цієї справи в суді першої інстанції, однак звернення прокурора до Верховного Суду з апеляційною скаргою обумовлене наявністю порушень інтересів держави в особі територіальної громади міста Маріуполя при затвердженні судом першої інстанції примирення сторін у цій справі.

Згідно з частиною першою статті 55 КАС України, сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Аналогічна норма викладена у пункті 2 частини першої статті 2 Закону України Про прокуратуру № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року (тут і надалі в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою), згідно з яким на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частинами першою та третьою статті 23 Закону України Про прокуратуру (далі - Закон № 1697-VII), представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до положень частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Частинами третьою-п'ятою статті 53 КАС України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

З системного аналізу наведених норм законодавства вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, лише у випадку відсутності відповідного органу, який здійснює захист цих інтересів або здійснення неналежним чином, та при зверненні до суду прокурор зобов`язаний обґрунтувати в чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та зазначити про відсутність відповідного органу, який здійснює захист інтересів держави або про неналежне здійснення відповідних повноважень із наданням належних та допустимих доказів.

З тексту апеляційної скарги вбачається, що звернення прокурора до суду з цією скаргою зумовлено необхідністю захисту інтересів держави, зокрема, територіальної громади м. Маріуполя, оскільки Маріупольською міською радою не дотримано передбаченого законом порядку передання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Термінал - сервіс компані земельної ділянки площею 0,0072 по вул. Казанцева, 17а у Центральному районі міста Маріуполя, а також при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою по проспекту Металургів між будинками 77 та 75а у Центральному районі міста Маріуполя.

Суд звертає увагу, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування конституційної норми (стаття 131-1 Конституції України) є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України).

Аналіз частини 3 статті 23 Закону № 1697-VII дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна позиція була висловлена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 18.09.2018 у справі № 826/7910/17.

При цьому, як вже зазначалось судом, з аналізу норми статті 23 Закону № 1697-VII вбачається 2 випадки, коли прокурор здійснює захист інтересів держави, в даній справі прокурор посилається на нездійснення захисту належним чином.

Не здійснення захисту , виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому захищати інтереси держави зобов'язані насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Більше того, саме лише посилання в апеляційній скарзі на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо.

У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).

Зазначене вище узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17.

Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2021, Керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 1 зазначив, що він діє в інтересах держави в особі територіальної громади міста Маріуполя, однак, всупереч статті 53 КАС України та статтям 23, 24 Закону України Про прокуратуру не надав відповідних належних та допустимих доказів саме не здійснення чи неналежного здійснення захисту Маріупольською міською радою Донецької області своїх повноважень, а також попередження відповідного суб'єкта владних повноважень про намір звернення до суду з апеляційною скаргою у справі № 850/6/19.

Отже, скаржником має бути надано відповідні належні та допустимі докази наявності підстав, за яких він набуває адміністративної процесуальної дієздатності на звернення до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави.

Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 Кодексу, застосовуються положення статті 169 Кодексу, відповідно до яких апеляційна скарга залишається без руху і апелянту надається строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.

Окрім того, частиною першою статті 295 КАС України визначено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

З матеріалів апеляційної скарги та ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року вбачається, що її повний текст складено 27.01.2021, а тому граничним строком її оскарження є 11.02.2021. Однак, апеляційну скаргу подано лише 02.03.2021, тобто з пропуском передбаченого статтею 295 КАС України п'ятнадцяти денного строку на апеляційне оскарження.

Одночасно з апеляційною скаргою скаржник порушує питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що у розгляді цієї адміністративної справи участі не брав, а про оскаржувану ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року дізнався під час моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень. Також зазначає, що у зв'язку із тим, що оскаржувана ухвала суду оприлюднена 29.01.202 не мав можливості оскаржити її в межах строку, встановленого статтею 295 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту шостого частини п'ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03)

В свою чергу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (пункт 109 рішення у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" від 07.07.1989).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.

Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Для доступу до судових рішень судів Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр). Реєстр - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі (стаття 3 цього Закону). Згідно з частинами 1 та 2 статті 4 Закону №3262-IV судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону.

Як вбачається з інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, ухвала Першого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2021 року у справі № 850/6/19 була надіслана судом 27 січня 20201 року, зареєстрована 28 січня 20201 року і оприлюднена 29 січня 2019 року.

Таким чином, при належному добросовісному ставленні скаржник не був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу в межах строку звернення до суду апеляційної інстанції, проте таким правом не скористався.

Слід зазначити, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання апеляційної скарги здійснюється судом апеляційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на апеляційне оскарження судового рішення.

Обґрунтування скаржника щодо пропуску строку на апеляційне оскарження в зв'язку із оприлюдненням оскаржуваної ухвали 29.01.2021 не містять доводів щодо неможливості вчинення скаржником відповідних процесуальних дій щодо своєчасного оскарження судового рішення з дотриманням встановленого строку на апеляційне оскарження протягом 32 днів з дня оприлюднення оскаржуваного судового рішення та не підтверджені відповідними доказами, а містять лише загальне посилання.

Суд зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України зобов'язана навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Враховуючи положення статті 295 КАС України та не надання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Враховуючи викладене, вважаю необхідним апеляційну скаргу Керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 1 залишити без руху та запропонувати усунути вказані недоліки апеляційної скарги подавши до апеляційного суду:

- підтвердження наявності адміністративної процесуальної дієздатності на звернення до Верховного Суду з апеляційного скаргою в інтересах держави, зокрема належних та допустимих доказів саме не здійснення чи неналежного здійснення Маріупольською міською радою Донецької області своїх повноважень, а також підтвердження повідомлення її про здійснення апеляційного оскарження ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року Керівником Маріупольської місцевої прокуратури №1 згідно із приписами статті 23 Закону України "Про прокуратуру";

- заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження та надання відповідних доказів на їх підтвердження.

Керуючись статтями 53, 169, 292, 295, 296, 298, КАС України, Суд, -

У Х В А Л И В :

Визнати неповажними підстави пропуску Керівником Маріупольської місцевої прокуратури № 1 строку на апеляційне оскарження ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 850/6/19.

Апеляційну скаргу Керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 1 на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 850/6/19 - залишити без руху.

Встановити Керівнику Маріупольської місцевої прокуратури № 1 десять днів з моменту отримання копії даної ухвали для усунення вказаних недоліків апеляційної скарги , зазначених у мотивувальній частині ухвали

Роз'яснити, що невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк в частині ненадання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Роз'яснити, що невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк, в частині вимог встановлених статтями 53, 298 КАС України, є підставою для повернення апеляційної скарги разом із доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і не оскаржується.

Суддя В. М. Бевзенко