Ухвала

від 04.03.2021 по справі 320/3483/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 04.03.2021 Справа № 320/3483/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд

Провадження №11-кп/807/592/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Єдиний унікальний №320/3483/19Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2 Категорія: ч.2 ст.189 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

захисників ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)

ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)

ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції)

обвинувачених ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції)

ОСОБА_11 (в режимі відеоконференції)

ОСОБА_12 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 (з доповненням) та його захисника ОСОБА_13 на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 грудня 2020 року, яким

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт.Веселе Запорізької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК, та виправдано за недоведеності у його вчиненні, та визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.189 КК;

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Мелітополя Запорізької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ,

визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК;

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м.Мелітополя Запорізької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК,

ВСТАНОВИЛА

Вказаним вироком районного суду ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 визнано винуватими і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.

16.02.2019 приблизно о 20-00 годині ОСОБА_10 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, керуючись корисливим мотивом, діючи повторно, перебуваючи у магазині АТБ-Маркет «Продукти-1020», розташованого по бульвару 30 років Перемоги, 1-а в м.Мелітополі, шляхом вільного доступу, таємно викрав пляшку віскі вартістю 724,30 грн., яка належала магазину АТБ-Маркет «Продукти-1020», чим спричинив магазину АТБ-Маркет «Продукти - 1020» майнову шкоду на вказану суму.

Крім того, 01.03.2019 приблизно о 19-10 годині ОСОБА_10 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, керуючись корисливим мотивом, діючи повторно, перебуваючи у магазині АТБ-Маркет «Продукти-335», розташованого по проспекту 50 років Перемоги, 34 в м.Мелітополі, шляхом вільного доступу, таємно викрав пляшку віскі вартістю 378,70 грн., пляшку лікеру вартістю 435,70 грн., які належали магазину АТБ-Маркет «Продукты-335», чим спричинив магазину АТБ-Маркет Продукти-335» майнову шкоду на загальну суму 814,40 грн.

Крім того, 02.03.2019 приблизно о 17-00 годині ОСОБА_10 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, керуючись корисливим мотивом, діючи повторно, перебуваючи у магазині №3147 «Брусничка» TOB «Український Рітейл», розташованого по пр.50 років Перемоги, 49 в м.Мелітополі, шляхом вільного доступу, таємно викрав пляшку віскі вартістю 408,66 грн. та пляшку лікеру вартістю 458,46 грн., які належали магазину №3147 «Брусничка» ТОВ «Український Рітейл», чим спричинив магазину №3147 «Брусничка» TOB «Український Рітейл» майнову шкоду на загальну суму 867,12 грн.

12.03.2019 приблизно о 14-00 годині, знаходячись навпроти ЗОШ №14, яка розташованої по вул.Гризодубової в м.Мелітополі Запорізької області ОСОБА_11 у присутності ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , маючи умисел на вимагання, тобто вимогу передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим, діючи за попередньою змовою групою осіб, разом з ОСОБА_12 зупинив ОСОБА_14 та почав вимагати в нього грошові кошти, які останній нібито йому винен. Після того, як ОСОБА_14 відмовився передавати грошові кошти ОСОБА_11 у присутності ОСОБА_12 наніс останньому один удару рукою в обличчя, два удари в потилицю, під час нанесення яких підійшов ОСОБА_15 , внаслідок чого спричинив тілесні ушкодження у вигляді садна обличчя та рани слизової оболонки правої щоки, що кваліфікуються як легкі. ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 своєю присутністю подавили волю ОСОБА_14 до супротиву. Після цього, ОСОБА_11 сказав, щоб ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 пішли до двору будинку АДРЕСА_4 , де проживав ОСОБА_14 , а він з ними знову там зустрінеться, через деякий час. ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 зустрілись у дворі будинку АДРЕСА_4 з ОСОБА_11 , де ОСОБА_11 , у присутності ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , які своєю присутністю подавляли волю ОСОБА_14 до супротиву, продовжуючи свої злочинні дії, знову висловив ОСОБА_14 вимогу передачі йому грошових коштів у сумі 6500 грн., в протилежному випадку висловив погрозу застосування до нього насилля. Внаслідок вищевказаних спільних злочинних дій ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , які своєю присутністю подавляли волю ОСОБА_14 до супротиву, застосованого відносно останнього насилля ОСОБА_14 погодився закласти належне йому майно, яке знаходилось у нього за місцем проживання у ломбард та таким чином віддати грошові кошти.

12.03.2019 приблизно о 14-30 годині ОСОБА_14 разом з ОСОБА_10 та ОСОБА_12 зайшов у свою квартиру АДРЕСА_5 , де взяв належний йому ноутбук «ToshibaSatellitL-300», у корпусі сірого кольору та запропонував закласти його до ломбарду, на що ОСОБА_12 повідомив, що цих грошей буде не достатньо для погашення заборгованості. Після цього, ОСОБА_14 вирішив взяти грошові кошти у борг у своїх сусідів. Так, ОСОБА_14 разом з ОСОБА_12 та ОСОБА_10 вийшов зі своєї квартири на сходовий майданчик, де їх чекав ОСОБА_11 . Після цього, ОСОБА_14 подзвонив у квартиру АДРЕСА_6 , де мешкала ОСОБА_16 , з метою взяти гроші у борг. Двері відчинила ОСОБА_16 та запустила у свою квартиру ОСОБА_14 , у руках якого знаходився ноутбук «ToshibaSatellitL-300», у корпусі сірого кольору, та зачинила за ним двері. У цей час ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 залишились на сходовому майданчику біля вказаної квартири. Перебуваючи у квартирі ОСОБА_16 , ОСОБА_14 викликав працівників поліції, які затримали ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , а ОСОБА_12 з місця події втік.

Тим самим, ОСОБА_11 , діючи разом з ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , з погрозою насильства над потерпілим, діючи за попередньою змовою групою осіб, вимагали від потерпілого ОСОБА_14 грошові кошти в сумі 6500 грн. та не отримали їх в наслідок того, що їх затримали працівники поліції, тим самим вчинили усі можливі дії, направлені на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_14 .

Дії ОСОБА_10 кваліфіковано за ч.2 ст.185 КК, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно; за ч.2 ст.189 КК, як вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Йому призначено покарання

- за ч.2 ст.185 КК у виді 2 років позбавлення волі;

- за ч.2 ст.189 КК у виді 4 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Дії ОСОБА_11 кваліфіковано за ч.2 ст.189 КК, як вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Йому призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК.

Дії ОСОБА_12 кваліфіковано за ч.2 ст.189 КК, як вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Йому призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК.

Вирішено питання про запобіжний захід, початок строку відбування покарання, зарахування в строк покарання строку попереднього ув`язнення, скасування арешту майна та речові докази.

Крім того, відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_10 обвинувачувався в тому, що він 12.03.2019 приблизно о 13-00 годині, знаходячись за будівлею супермаркету «АТБ», розташованого за адресою: Запорізька область, м.Мелітополь, пр.50-річчя Перемоги, буд.34, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, діючи повторно, за попередньою змовою групою осіб спільно з невстановленою в ході досудового розслідування особою, керуючись корисливими мотивами, погрожуючи застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого ОСОБА_17 , чим подавив волю потерпілого до опору, із кишені куртки ОСОБА_17 відкрито викрав належне останньому майно, а саме: грошові кошти у розмірі 50 доларів США, які по курсу НБУ в перерахунку на гривню становлять 1321 грн. 42 коп.; грошові кошти у розмірі 1000 грн.; мобільний телефон марки «Motorola», модель «Moto Е», у корпусі чорного кольору, ІМЕІ: НОМЕР_1 , вартістю 1200 грн., з сім-картою оператора мобільного зв`язку «Київстар» вартістю 25 грн., без грошових коштів на рахунку, чим спричинив потерпілому ОСОБА_17 майнову шкоду на загальну суму 3521 грн. 42 коп. Після чого, з місця вчинення злочину зник та розпорядився майном на власний розсуд.

Вказані дії ОСОБА_10 прокурором були кваліфіковані за ч.2ст.186 КК, як викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із погрозою застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого.

Вироком суду ОСОБА_10 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК, та виправдано за недоведеності у його вчиненні.

Вирок щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в апеляційному порядку не оскаржено.

В апеляційній скарзі захисник просила вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_10 скасувати частково, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 винуватим за епізодами злочинної діяльності за ч.2 ст.185 КК від 16.02.2019 року, від 01.03.2019 року та від 12.03.2019 року та призначити йому покарання у виді 6 місяців арешту. За епізодами злочинної діяльності за ч.2 ст.185 КК від 02.03.2019 року та за ч.2 ст.189 КК обвинуваченого виправдати. Зарахувати обвинуваченому в строк покарання строк тримання під вартою з 12.03.2019 року та обмежитись фактично відбутим покаранням, звільнивши ОСОБА_10 з-під варти в залі суду. Свої вимоги захисник мотивувала тим, що незважаючи на визнання обвинуваченим ОСОБА_10 своєї вини за ч.2 ст.185 КК, обвинувачення в цій частині ґрунтується на недопустимих та неналежних доказах. При цьому за епізодом крадіжки від 02.03.2019 року обвинувачений підлягає беззаперечному виправданню, оскільки усі надані стороною обвинувачення за цим епізодом докази свідчать про невідповідність дати та часу в пред`явленому обвинуваченні фактичним обставинам справи. Крім того, також не було доведено вини ОСОБА_10 за ч.2 ст.189 КК. Адже було встановлено, що ОСОБА_10 раніше не був знайомий з обвинуваченими ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а також з потерпілим. Будь-якої попередньої домовленості, а також розподілу ролей між обвинуваченими стороною обвинувачення доведено не було. Заява працівника поліції ОСОБА_18 не може бути доказом вини ОСОБА_10 , оскільки не має жодного вхідного реєстраційного номеру. Більш того, ОСОБА_18 , зловживаючи владою та посадовим становищем, не перебуваючи на добовому чергуванні за власною ініціативою за телефонним дзвінком своєї дружини прибув до будинку АДРЕСА_4 , хоча на той час жодного повідомлення про злочин по лінії 102 не було. Потерпілий підтвердив факт цивільно-правових відносин між ним та ОСОБА_11 , а тому в даному випадку не має будь-якого факту вимагання взагалі. Потерпілий також пояснив, що ОСОБА_10 він раніше не знав, тиск він на нього не здійснював і не висловлював вимог передачі йому грошових коштів. Крім того, призначаючи ОСОБА_10 покарання, суд першої інстанції не взяв до уваги думку потерпілих про можливість призначення обвинуваченому не суворого покарання, а також стан здоров`я ОСОБА_10 , який має ряд хронічних захворювань та призначив занадто суворе покарання.

Обвинувачений в своїй апеляційній скарзі та доповненні до неї просив вирок щодо нього в частині його засудження за ч.2 ст.189 КК скасувати та кримінальне провадження в цій частині закрити. Свої вимоги мотивував тим, що суд, поклавши в обґрунтування доведеності його вини за ч.2 ст.189 КК покази потерпілого, не прийняв до уваги, що потерпілий пояснив про те, що він раніше не був знайомий з ним, що виключає наявність будь-якої заборгованості перед ним та відповідно приводу для вимагання повернення боргу. Також потерпілий пояснював, що з боку обвинуваченого ОСОБА_10 були відсутні активні дії, які би свідчили про злочинну змову з іншими обвинуваченими та планування злочину. Під час досудового розслідування потерпілий надавав аналогічні покази, проте співробітниками поліції на нього було здійснено тиск з метою отримання необхідних показів, що потерпілий підтвердив під час судового розгляду. Також суд не звернув уваги на покази обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які пояснили, що вони взагалі не були знайомі з ним до подій, які мали місце 12.03.2019 року, та що він ніякої участі в злочині не приймав, а навпаки стримував їх від незаконних дій. Усе зазначене свідчить про необ`єктивність та упередженість суду при ухваленні вироку та призначенні йому покарання. Відтак достатні докази його винуватості за ч.2 ст.189 КК не встановлені.

Також обвинувачений просив допитати під час апеляційного розгляду потерпілого ОСОБА_14 .

Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисників, які підтримали подані апеляційні скарги та просили їх задовольнити; захисника ОСОБА_7 , обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , прокурора, які заперечили проти апеляційних скарг та просили вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Враховуючи, що вирок суду в частині виправдання ОСОБА_10 у вчиненні передбаченого ч.2 ст.186 КК злочину ніким із учасників провадження не оскаржено, вирок суду в цій частині не переглядався.

В апеляційній скарзі захисник посилалася на те, що обвинувачення ОСОБА_10 за ч.2 ст.185 КК ґрунтується на недопустимих доказах, а за епізодом крадіжки від 02.03.2019 року обвинувачений підлягає безумовному виправданню, оскільки дата та час вчинення даного злочину не відповідають фактичним обставинам справи.

Разом з тим, з матеріалів провадження вбачається, що під час судового розгляду в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_10 повністю визнав свою винуватість у вчиненні передбаченого ч.2 ст.185 КК злочину. Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_10 вважав доводи захисника в цій частині необґрунтованими, зазначив, що просив захисника не оскаржувати вирок суду в цій частині.

Разом з тим, колегія суддів, перевіривши такі доводи захисника, вважає їх неспроможними, оскільки усі докази, які покладені судом в обґрунтування винуватості обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК, відповідають критеріям допустимості та належності. Такі докази було отримано в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення.

Крім того, твердження захисника про недопустимість доказів за ч.2 ст.185 КК були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції та визнані судом безпідставними, про що у вироку наведено відповідні мотиви, з якими погоджується і колегія суддів.

Вчинення обвинуваченим ОСОБА_10 крадіжки 02.03.2019 року не заперечується і самим обвинуваченим та повністю підтверджується даними долученого до матеріалів кримінального провадження відеозапису, на якому під час крадіжки чітко видно обличчя ОСОБА_10 та всі його дії, які зафіксовані в різних ракурсах.

Заперечення захисника в цій частині фактично ґрунтуються на тому, що на даному відеозаписі зазначена дата 03.02.2019 року, а злочин було вчинено 02.03.2019 року. Проте, на переконання колегії суддів, такі обставини вказують лише на неправильне програмування дати системи відеоспостереження, якою змінено порядок відображення дати та місяця.

Більш того, як слушно зазначив суд першої інстанції у вироку, станом на 03.02.2019 року ОСОБА_10 ще перебував у місцях позбавлення волі.

Крім того, захисник та обвинувачений в своїх апеляційних скаргах посилалися на недоведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.189 КК.

Проте колегія суддів, перевіривши матеріали кримінального провадження, не може погодитися із такими запереченнями сторони захисту виходячи з такого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні передбаченого ч.2 ст.189 КК злочину ухвалено відповідно до вимог ст.370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст.94 КПК.

Так, в основу обвинувального вироку суду першої інстанції обґрунтовано покладено покази потерпілого ОСОБА_14 , який пояснив, що приблизно 11 березня 2019 року (точної дати не пам`ятає) він йшов по вул.Гризодубової в м.Мелітополі. Неподалік від нього зупинився автомобіль, в якому знаходились ОСОБА_11 , ОСОБА_12 приблизно о 14-00 годині навпроти ЗОШ №14. ОСОБА_11 у присутності ОСОБА_12 сказав, що він винен йому грошові кошти три тисячі гривень потім ще три тисячі та відразу наніс удар лівою рукою в праву частину щелепи, від якого він впав. Після чого ОСОБА_11 було нанесено ще два удари в потилицю, чим не бачив, припускає руками. Після третього удару він не мав можливості підвестись та в цей час підійшов ОСОБА_15 , який запитав що відбувається. ОСОБА_11 з ОСОБА_12 сказали, що він їм заборгував грошові кошти. Він вважав, що ОСОБА_15 знайомий ОСОБА_11 з ОСОБА_12 , сприймав їх погрози залякування реальними у випадку не передачі їм грошових коштів. Оскільки ОСОБА_15 також зазначав, що йому потрібно віддати те, що він винен, він сприймав, що вони спільно діють, розумів, що іншого виходу не було і погодився віддати їм гроші, взявши вдома ноутбук та заклавши його до ломбарду. До себе додому він пішов пішки разом з ОСОБА_15 та ОСОБА_12 за вказівкою ОСОБА_11 , а останній поїхав на транспортному засобі. Зустрілись вони у дворі будинку. Разом піднялись до квартири, ОСОБА_15 з ОСОБА_12 увійшли до квартири з ним, а ОСОБА_11 залишився біля вхідних дверей. Він взяв ноутбук, ОСОБА_12 весь час перебував поряд з ним, а ОСОБА_15 ходив роздивлявся квартиру. Потім ОСОБА_12 сказав, щоб він умив обличчя, оскільки на обличчі була кров, в цей момент вони перебували на сходовому майданчику біля дверей, він також зазначив, що подзвонить сусідам з метою зайняти грошові кошти, але при цьому він не бажав цього робити, а намагався таким чином від них втекти. Вони разом з ОСОБА_12 та ОСОБА_10 вийшли з квартири на сходовий майданчик, де перебував ОСОБА_11 . Після цього він подзвонив у квартиру АДРЕСА_7 , де мешкала ОСОБА_16 , вона його запустила у свою квартиру і він сказав їй, що з нього вимагають гроші, У руках у нього був ноутбук та вона зачинила за ним двері квартири. У цей час ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 залишились на сходовому майданчику біля вказаної квартири. Коли ОСОБА_19 зачинила двері, вони почали стукати та кричали щоб він виходив.

Також суд цілком обґрунтовано послався у вироку на покази допитаних свідків у провадженні.

Зокрема свідок ОСОБА_16 пояснила, що 12.03.2019 року їй у двері подзвонив сусід ОСОБА_14 , який був дуже наляканий, з ним було троє хлопців. Він пояснював, що в нього вимагають грошові кошти і він повинен був йти до ломбарду аби закласти ноутбук. Після того, як ОСОБА_14 зайшов до неї у квартиру, вона зачинили двері, троє хлопців залишились на сходовому майданчику. Їй було чутно як вони кричали аби він вийшов з її квартири.

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні підтвердив, що того дня він працював в екіпажі на чергуванні. Приблизно вдень йому подзвонила дружина та пояснила, що до них в квартиру забіг сусід та просить йому допомогти, оскільки якісь чоловіки вимагають у нього гроші. Він по телефону чув, як у двері квартири стукали та вимагали аби потерпілий вийшов з квартири. Він одразу поїхав додому де затримав ОСОБА_10 та ОСОБА_11 після чого доставив їх до відділення поліції.

Крім того, рішення суду про винуватість обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.189 КК, підтверджується також даними, встановленими із аналізу сукупності зібраних у ході досудового розслідування письмових доказів, наданих стороною обвинувачення і досліджених судом першої інстанції, зокрема:

даними протоколу огляду від 12.03.2019 року;

даними протоколу пред`явлення особи для впізнання від 12.03.2019 року, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_14 впізнав ОСОБА_10 як особу, яка 12.03.2019 року приблизно о 14-00 год., знаходячись в м.Мелітополі, спільно з ОСОБА_20 та ОСОБА_21 вимагала в нього грошові кошти в сумі 6500 грн.;

протоколом пред`явлення особи для впізнання від 12.03.2019 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_16 впізнала ОСОБА_10 як чоловіка, який 12.03.2019 року приблизно о 14-00 год. знаходився разом з її сусідом ОСОБА_14 та двома раніше невідомими їй чоловіками на сходовому майданчику перед вхідними дверми до її квартири.

Дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши зазначені докази, оцінивши їх в аспекті ст.94 КПК з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст.91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, міськрайонний суд обґрунтовано вирішив, що ці докази в їх сукупності та взаємозв`язку доводять факт вчинення обвинуваченим ОСОБА_10 кримінально-караного діяння, передбаченого ч.2 ст.189 КК і вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_10 .

Заперечення апеляційної скарги захисника про недоведеність вчинення злочину за попередньою змовою колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони повністю спростовуються показами потерпілого ОСОБА_14 , який стверджував про те, що дії ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 були скоординованими, спільними і погодженими між собою. Про це також свідчить факт перебування ОСОБА_10 протягом майже всього часу під час як здійснення вимог передачі грошових коштів, так і під час пересування обвинувачених з місця, де потерпілому наносили удари, до двору будинку потерпілого і його потрапляння разом з ОСОБА_12 до квартири потерпілого, під час якого ОСОБА_10 перебував у квартирі та оглядав її. Також обвинувачений ОСОБА_10 зазначав, що коштів, які можна буде отримати від здачі до ломбарду ноутбука, буде недостатньо для задоволення вимоги про передачу грошових коштів.

Крім того, за матеріалами кримінального провадження встановлено, що після того, як потерпілий ОСОБА_14 опинився в квартирі сусідів ОСОБА_22 , обвинувачений ОСОБА_10 , перебуваючи на сходах під`їзду, голосно вимагав повернення потерпілого з метою отримання грошових коштів, що підтвердила свідок ОСОБА_16 . Того ж дня ОСОБА_10 було затримано разом з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 біля під`їзду будинку потерпілого.

Під час апеляційного розгляду і обвинувачений ОСОБА_11 , і обвинувачений ОСОБА_12 заявили, що усі обставини, які зазначені у вироку суду в частині їх спільного скоєння злочину з ОСОБА_10 , в дійсності мали місце за наведених у вироку суду обставин. Обвинувачений ОСОБА_12 на спростування доводів ОСОБА_10 апеляційному суду заявив, що ОСОБА_10 дійсно заходив до квартири потерпілого і приймав активну участь у вимаганні ним коштів у потерпілого.

Доводи захисника та обвинуваченого ОСОБА_10 про незнайомство останнього з іншими обвинуваченими колегія суддів розцінює як спосіб ухилення обвинуваченого від відповідальності.

Та обставина, що обвинувачений ОСОБА_10 не був знайомий з потерпілим, на що посилаються апелянти в своїх апеляційних скаргах, не може зумовлювати неможливість вчинення обвинуваченим злочину, передбаченого ст.189 КК.

Посилання захисника в апеляційній скарзі на заяву працівника поліції ОСОБА_18 , відповідно до якої останній добровільно видав для огляду мобільні телефони, які йому передав ОСОБА_10 , колегія суддів вважає недоречними, оскільки дана заява стосується обвинувачення ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК, за який його вироком суду виправдано.

Крім того,в апеляційнійскарзі захисникставила підсумнів правомірністьдій свідка ОСОБА_18 ,який являєтьсяспівробітником поліції.Проте такідоводи захисникає безпідставними,оскільки свідок ОСОБА_18 пояснив,що тогодня вінпрацював векіпажі начергуванні і,отримавши дзвіноквід дружиниз повідомленнямпро вимаганняу потерпілогоневідомими грошовихкоштів,поїхав додомуде ізатримав ОСОБА_10 ,що несуперечить ст.208КПК.

Доводи апелянтів про те, що потерпілий в судовому засіданні повідомив про те, що обвинувачений ОСОБА_10 тиск на нього не чинив та не висловлював вимог передачі грошових коштів, є неспроможними. Адже, будучи допитаним в судовому засіданні, потерпілий стверджував про те, що ОСОБА_10 не намагався припинити дії ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , а навпаки зазначав про необхідність передачі коштів.

Потерпілий ОСОБА_14 попереджався судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, його покази є послідовними, конкретними, не містять суперечностей та узгоджуються з сукупністю інших доказів, які судом покладено у вирок. Підстав для обмови потерпілим обвинуваченого ОСОБА_10 колегією суддів не встановлено. Не назначено таких підстав і в апеляційних скаргах сторони захисту.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_10 про здійснення тиску на потерпілого ОСОБА_14 під час досудового розслідування є голослівними, оскільки потерпілий під час його допиту в судовому засіданні про такі факти суду не повідомляв.

Отже при перевірці вироку колегією суддів не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції про винуватість обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні передбаченого ч.2 ст.189 КК злочину.

В апеляційних скаргах сторона захисту також посилалася на суворість призначеного обвинуваченому ОСОБА_10 покарання.

Проте і такі заперечення сторони захисту не знайшли свого підтвердження з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами.

Мотивуючи своє рішення про призначення обвинуваченому ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі, суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких віднесено до тяжких злочинів, обставину, що пом`якшує покарання незадовільний стан здоров`я обвинуваченого. Обставиною, яка обтяжує покарання, суд визнав рецидив злочинів.

Також суд обґрунтовано прийняв до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_10 , який не працює, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних корисливих злочинів, відбував покарання в місцях позбавлення волі. Один із злочинів у даній справі обвинуваченим вчинено на четвертий день після його звільнення з місць позбавлення волі.

Така стала поведінка обвинуваченого ОСОБА_10 красномовно свідчить про його схильність до вчинення злочинів та очевидне небажання стати на шлях виправлення та перевиховання, а також про відсутність у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві.

Відтак, з огляду на дані про особу обвинуваченого ОСОБА_10 , кількість епізодів злочинної діяльності, колегія суддів не вбачає підстав вважати явно несправедливим призначене обвинуваченому покарання. На переконання колегії суддів, призначене обвинуваченому покарання є співмірним його протиправним діянням, достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів.

Твердження захисника про неврахування судом стану здоров`я обвинуваченого ОСОБА_10 є неспроможними, оскільки незадовільний стан здоров`я обвинуваченого було визнано судом в якості пом`якшуючої покарання обставини.

Та обставина, що потерпілий ОСОБА_14 не наполягав на призначенні обвинуваченому ОСОБА_10 суворого покарання, на що посилалася захисник, сама по собі не є підставою для пом`якшення призначеного покарання. Адже суд враховує думку потерпілого в цій частині, але не пов`язаний нею при визначенні виду і розміру покарання.

Отже колегія суддів, виходячи з наведених в апеляційних скаргах захисника та обвинуваченого мотивів, не знаходить законних та обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваного вироку.

Не підлягає задоволенню і клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 про допит потерпілого ОСОБА_14 . Адже потерпілий був допитаний судом першої інстанції та усім учасникам провадження було забезпечено можливість допитати потерпілого. Між тим, обвинувачений ОСОБА_10 , порушуючи питання про повторний допит потерпілого, не зазначив законних підстав для такого допиту, визначених ч.3 ст.404 КПК.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б тягли безумовне скасування вироку, судом апеляційної інстанції також не виявлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 417, 418, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 (з доповненням) та його захисника ОСОБА_13 залишити без задоволення.

Вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 грудня 2020 року щодо ОСОБА_10 в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4