Постанова

від 09.03.2021 по справі 280/7808/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 березня 2021 року м. Дніпросправа № 280/7808/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2020 (суддя першої інстанції Новікова І.В.) в адміністративній справі №280/7808/20 за позовом Головного управління ДПС у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВМ Агромастер" про накладення арешту,-

ВСТАНОВИВ:

30 жовтня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Головного управління ДПС у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВМ Агромастер» (далі - відповідач), в якому позивач просить суд накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, ТОВ «ТВМ Агромастер» в межах суми податкового боргу у розмірі 653107,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на положення підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України та зазначає, що за ТОВ «ТВМ Агромастер» рахується узгоджений податковий борг в розмірі 653107,88 грн. Зазначає, що відповідачем не вживаються заходи стосовно погашення податкового боргу, а у зв`язку з тим, що у відповідача відсутнє майно, яке може бути використано для погашення податкового боргу, позивач просить накласти арешт на рахунки у банках.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2020 у задоволенні позовних вимог Головного управління ДПС у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВМ Агромастер» про накладення арешту відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, що станом на день звернення Головного управління ДПС у Запорізькій області з позовом та відповідно до довідки ГУ ДПС у Запорізькій області від 30.09.2020 року №55133/10/08-01-13-10 Товариство з обмеженою відповідальністю ТВМ Агромастер мало податковий борг перед бюджетом на загальну суму 653 107,88 грн., який складається з податку на додану вартість - 21 527,37 грн., податку на прибуток - 631 580,51 гр.

Податковий борг виник на підставі самостійно поданих податкових декларацій та податкових повідомлень-рішень, копії яких наявні в матеріалах справи. Також, Товариства з обмеженою відповідальністю ТВМ Агромастер не заперечувало факт наявності податкового боргу.

З метою погашення податкового боргу 26.09.2019 року боржнику направлялась податкова вимога від 26.09.2019 року № 108625-56 на суму 11 916,49 грн. рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно поштового повідомлення лист вручено директору Вихляєву 20.10.2019 року.

Керуючись п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, у зв`язку з наявністю у Товариства з обмеженою відповідальністю ТВМ Агромастер податкового боргу у розмірі 653 107,88 грн. та відсутністю майна у платника відповідно до акту опису майна № 38-56-08 від 23.03.2020 року, Головне управління ДПС у Запорізькій області 28.10.2020 року звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку Товариства з обмеженою відповідальністю ТВМ Агромастер , в межах суми податкового боргу у розмірі 653 107,88 грн.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено відсутності у відповідача майна, як і не доведено, що його балансова вартість менша суми податкового боргу, наявність у відповідача лише податкового боргу, в розумінні пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, не є підставою для реалізацій контролюючим органом управлінської функції щодо накладення арешту.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

За приписами п. 91.1 ст. 91 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, призначає такому платнику податкового керуючого. Податковий керуючий повинен бути посадовою (службовою) особою контролюючого органу. Податковий керуючий має права та обов`язки, визначені цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 названого Кодексу, саме і визначені підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Положеннями підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Таким чином, на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.

Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об`єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов`язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв`язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

Частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

З огляду на правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв`язку, колегія суддів приходить до висновку, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.

В даному випадку, такими правовими підставами (умовами) є саме наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Так, положення пункту 94.2 статті 94 ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначають, що арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Аналогічні норми містить Порядок застосування адміністративного арешту майна платника податків, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14.07.2017 № 632 (далі - Порядок), відповідно до Розділу III якого:

1. Арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин:

1) платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

2) фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

3) платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу;

4) відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих в установленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством;

5) відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

6) платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

7) платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу;

8) платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

2. За наявності однієї з наведених обставин керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.

Виходячи з приписів пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.07.2017 № 632, колегія суддів дійшла висновку, що наявність у платника податку податкового боргу та вручення йому податкової вимоги не є безумовною підставою для застосування адміністративного арешту коштів на рахунку, який не є виключним та єдиним способом його погашення.

Згідно з підпунктами 94.6.1 та 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України керівник органу державної податкової служби (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Частиною другою пункту 94.6 названої статті встановлено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

При цьому накладення арешту на кошти платника податків у банку обмежене сумою податкового боргу такого платника.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у Постанові від 30.01.2018 року по справі № К/9901/465/18 суд не заперечує того факту, що за умови відсутності майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу, встановлена п.п.20.1.17. п.20.1.ст.20 ПК України норма надає право податковому органу звертатися до суду з позовом про накладення арешту на кошти платника податків. Проте, реалізація цього права можлива лише за умови дотримання підстав, встановлених п. 94.2. ст. 94 ПК України.

Пунктом 3 Розділу VII Порядку передбачено, що для застосування арешту коштів на рахунку платника податків контролюючий орган подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Колегія суддів зазначає, що підставою для звернення податкового органу до суду є саме вчинення цим органом усіх передбачених заходів по розшуку майна платника податку, які повинні підтверджуватись належними доказами (запитами до відповідних установ, виходами за фактичним місцем знаходження боржника та за місцем державної реєстрації тощо).

Відповідні обставини повинні бути підтверджені податковим органом під час судового розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, єдиним доказом, який надано контролюючим органом до суду, як на підтвердження наявності підстав для застосування арешту коштів є Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо відповідача, відповідно до якого не встановлено прав власності на нерухоме майно.

При цьому, матеріали адміністративної справи не містять жодних інших доказів на підтвердження того, що контролюючим органом вживались заходи щодо виявлення майна/майнових прав, що належить ТОВ «ТВМ Агромастер» , зокрема відсутні запити до сервісних центрів МВС щодо наявності транспортних засобів, сільськогосподарської техніки, відсутні запити до органів Геокадастру щодо наявності земельних ділянок, тощо.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, до суду не подано позивачем доказів, що податковим керуючим здійснювалась перевірка платника податків з питання наявності активів, їх складу та структури, що можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу.

Крім того, в порушення п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, в матеріалах справи відсутній баланс підприємства, з якого вбачається відсутність коштів та докази відсутності майна та/або того, що його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Інформації щодо наявності або відсутності іншого рухомого майна, що не підлягає обов`язковій державній реєстрації, матеріали справи не містять.

Доказів відсутності у відповідача майна податковим органом не надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції.

Належних та допустимих доказів наявності у відповідача майна, балансова вартість якого менше суми податкового боргу чи доказів відсутності у відповідача майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, матеріали справи не містять.

Слід зазначити, що накладення арешту на кошти на банківських рахунках відповідача без дотримання процедури погашення податкового боргу та визначення конкретних рахунків та суми суттєво обмежить права платника податків як власника таких коштів та унеможливить здійснення відповідачем його діяльності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податковий орган у спірних правовідносинах не забезпечив належного дотримання визначеного законом порядку реалізації владної управлінської функції з примусового (адміністративного) виконання податкового обов`язку за платника податків, не добув та не подав до суду доказів про обставини, котрі визначені законодавцем як підстави для накладення арешту на кошти платника податків на рахунках у банку.

Наявність у відповідача лише податкового боргу, в розумінні п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, не є підставою для реалізацій контролюючим органом управлінської функції щодо накладення арешту.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як визначено частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2020 в адміністративній справі №280/7808/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 12 березня 2021 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя С.В. Білак

суддя В.А. Шальєва