Постанова

від 24.02.2021 по справі 362/4888/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №362/4888/16 Головуючий у І інстанції - Марчук Л.О.

апеляційне провадження №22-ц/824/532 /2021 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Гуля В.В.,

суддів Сержанюка А.С.,Суханової Є.М.,

за участю секретаря Линок В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Прокуратури Київської області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня 2020 року у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіололії рослин і генетики НАН України до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсними рішення і державного акту та витребування майна,-

встановив:

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави, в обґрунтування вимог якого зазначив, що рішенням Глевахівської селищної ради, Васильківського району, № 886-35-V від 16.03.2010 року відповідачу ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану по АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідним державним актом на право власності на земельну ділянку на ім`я вказаної особи.

Також, зазначив, що вказана земельна ділянка відповідача має перетин із земельними ділянками Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіоголії рослин і генетики НАН України (далі по тексту також ДП ДСгВ ІФРГ НАН України ).

Посилаючись на те, що прийняття вказаного рішення Глевахівської селищної ради, Васильківського району здійснено з порушенням земельного законодавства, а саме: статей 20,21, 84, 116, 149 ЗК України, ч. 3 ст. 5 Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу , що полягає у тому, що при вирішенні питання щодо передачі у власність відповідачу вказаної земельної ділянки Національна академія наук України не погоджувала її вилучення, а Глевахівська селищна рада не приймала рішення про зміну її цільового призначення, - прокурор просить визнати недійсним вказане рішення органу місцевого самоврядування з визнанням державного акту виданого відповідачу ОСОБА_1 недійсним та витребування зазначеної земельної ділянки з володіння відповідача фізичної особи на користь держави.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня 2020 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просив рішення скасувати і позов задовольнити повністю.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що на доведення своїх вимог до суду першої інстанції подавалися відповідні документи, а саме було долучено до матеріалів справи лист Управління Держземагенства у Васильківському районі від 05 січня 2015 року №10-1009-0.2/2-15 та перелік кадастрових номерів земельних ділянок, межі яких мають перетин із земельною ділянкою, що перебуває у постійному користуванні ДП ДСВ ІФРГ НАН України , який включає і земельну ділянку ОСОБА_1 . Однак суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ці документи не є належними та допустимими доказами, які б підтверджували факт накладення суміжних земельних ділянок.

Окрім того, Управлінням Держземагенства у Васильківському районі на підставі зазначеного каталогу координат створено обмінний файл земельних ділянок, які перебувають у ДП ДСВ ІФРГ НАН України на праві постійного користування згідно державного акту серії ІІ-КВ №001432-270 від 20 лютого 2002 року, який також дозволяє встановити факт накладення меж земель державного підприємства та земельних ділянок, переданих у приватну власність громадянам протягом 2007-2009 років Глевахівською селищною радою.

В апеляційній скарзі прокурор також звертає увагу на те, що інформація ГУ Держземагенства у Київській області від 25 березня 2015 року щодо накладення спірної земельної ділянки на землі ДП ДСВ ІФРГ НАН України , надана з урахуванням технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі, розробленої у 2012 році ТОВ Компанія земельні справи та ФОП ОСОБА_3 , на замовлення державного підприємства.

Під час розробки вказаної технічної документації за результатами землевпорядних та топографо-геодезичних робіт вирахувано координати кутів зовнішніх меж земельних ділянок ДП ДСВ ІФРГ НАН України в державній системі координат, які дають можливість точного встановлення факту накладення меж спірної земельної ділянки.

Враховуючи викладене, апелянт просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно із державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 434372 від 21.07.2010 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,0000 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 3221455300:01:070:0030, розташованої по АДРЕСА_1 (т.с. 1, а.с. 26).

Вказану земельну ділянку відповідач отримала на підставі рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області № 886-35-V від 16.03.2010 року.

Також встановлено, що ДП ДСВ ІФРГ НАН України на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 971,21 га для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції на підставі державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 001432-270, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 102.

Рішенням господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 квітня 2009 року, задоволено позов Глевахівської селищної ради й припинено право постійного користування ДП ДСВ ІФРГ НАН України земельною ділянкою загальною площею 387,19 га, вилучено у підприємства вказану земельну ділянку, визнано недійсним державний акт про право постійного користування та скасовано його державну реєстрацію.

Разом з тим, рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року, Вищого господарського суду України від 23 червня 2011 року, рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року скасовано у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором на підтвердження свого позову не додано прямих і беззаперечних доказів, які б підтверджували зазначені в позові обставини щодо дійсного накладення та/або перетину земельних ділянок відповідачів із земельними ділянками державного підприємства. При цьому надані прокурором на підтвердження своїх вимог лист Управління Держземагентства у Васильківському районі від 05.01.2015 року № 10-1009-0.2-2/г-15, у якому згідно із обмінних файлів повідомляється про перетин земельної ділянки із кадастровим номером 3221455300:03:008:0075 із земельними ділянками ДП ДСгВ ІФРГ НАН України та лист Головного управління Держземагентства у Київській області № 10-10-0.3-4058/2-15 від 13.03.2015 року, у якому викладено інформацію про те, що відповідно до каталогів координат зовнішніх меж земельних ділянок ДП ДСгВ ІФРГ НАН України , земельні ділянки відповідачів входять в межі зазначеного державного підприємства /з графічним зображенням/, на переконання суду, з урахуванням вимог статей 58 і 59 ЦПК України, не є належними і допустимими доказами того, що земельна ділянка відповідача дійсно і фактично має перетин із земельними ділянками ДП ДСгВ ІФРГ НАН України або накладається на них чи входить до них.

Надані прокурором письмові докази про факти накладення земельних ділянок, які підтверджується планами, схемами та іншими графічними матеріалами, які містяться в технічній та іншій документації на вказані земельні ділянки, у тому числі документацію із землеустрою та координати поворотних точок (кутів) меж земельної ділянки, яка передана в постійне користування ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України на підставі державного акту на право постійного користування землею ІІ-КВ № 001432-270, суд не прийняв до уваги, оскільки для встановлення даного факту потрібні спеціальні знання в галузі техніки.

Судом було роз`яснено право прокурора заявляти клопотання щодо призначення експертизи, однак такого клопотання прокурор в судовому засіданні не заявив.

Доводи прокурора про те, що Національна академія наук України не погоджувала вилучення земельної ділянки із кадастровим номером 3221455300:01:070:0030, суд вважав помилковими, оскільки така земельна ділянка отримала свій кадастровий номер відповідно до земельного законодавства як новостворена у зв`язку із передачею її фізичній особі у власність і ніколи не перебувала у користуванні вказаного державного підприємства.

Крім того, суд першої інстанції вважав, що припинення права власності на земельну ділянку, яким по суті є визнання державного акта на землю недійсним, можливе лише на підставі статті 140 ЗК України, де визначено вичерпний перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, але з таких підстав позов не заявлявся.

Одночасно суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги прокурора в інтересах державного підприємства про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування заявлені не у спосіб, визначений положеннями статті 152 ЗК України.

Проте із такими висновками суду погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до приписів ч.5 ст. 116 ЗК України, надання земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, проводиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності.

Відповідно до положень ст.ст.125, 126 ЗК України (в редакції чинній на час видачі ДП ДСВ ІФРГ НАН України державного акту у 2002 році) право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом.

Відповідно до положень ст.149 ЗК України земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні, можуть вилучатись у землекористувачів лише за їх згодою на підставі рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

За положеннями статті 84 ЗК України, статті 6 Закону України Про розмежування земель державної та комунальної власності земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність.

Відповідно до статті 5 Закону № 3065-ІІІ об`єкти майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання.

Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук відповідно до ЗК України.

Відповідно до ч.1 ст.150 ЗК України, землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів відносяться до особливо цінних земель. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених ч.2 ст.150 ЗК України.

Судом встановлено, що передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка, яка відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення і відноситься до особливо цінних земель (землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів) і знаходяться в межах земель, переданих у постійне користування ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , у встановленому законом порядку не вилучалася у державного підприємства, не змінювалося їх цільове призначення, а відтак рішення Глевахівської селищної ради від № 886-35-V від 16 березня 2010 року про передачу ділянки у власність відповідача та видачу йому державного акту на право власності на земельну ділянку суперечить вимогам закону та порушує права держави і ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , які підлягають до захисту.

Відповідно до ст.21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як зазначено в ч.1 ст.393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Враховуючи встановлені обставини справи, слід дійти висновку, що Національна академія наук України не погоджувала вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3221455300:01:070:0030, а тому Глевахівська селищна рада, прийнявши рішення про передачу у власність відповідача земельну ділянку, діяла з порушенням встановленого для цього порядку.

Отже, судпогоджується з доводами прокурора щодо незаконності передачі земельних ділянок із користування ДП ДСВ ІФРГ НАН України у власність ОСОБА_1 .

З огляду на встановлені обставини справи та норми закону, суд вважає незаконним і таким, що підлягає скасуванню оспорюване рішення Глевахівської селищної ради від № 886-35-V від 16 березня 2010 року та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 серії ЯИ № 34372 площею 1 га, скасуванню її державної реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без правової підстави заволоділа ним.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 незаконно володіє спірною земельною ділянкою площею 1га, колегія суддів відповідно до ст.387 ЦК України та ст.ст.395,396 ЦК України вважає за необхідне витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України спірну земельну ділянку площею 1 га. Такий спосіб захисту повністю відповідає приписам ст.ст.387, 396 ЦК України, згідно яких положення щодо захисту прав власника поширюються і на особу, яка має речове право на чуже майно, в даному випадку державне підприємство має речове право у вигляді права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових, речових доказів та електронних доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження позовних вимог прокурор надав суду лист Управління Держземагентства у Васильківському районі від 05.01.2015 року № 10-1009-0.2-2/г-15,яким Васильківську міжрайонну прокуратуру повідомлено про те, що земельні ділянки із кадастровими номерами, які зазначені в додатку до цього листа, мають перетин із земельними ділянками ДП ДСВ ІФРГ НАН України , згідно обмінних файлів. Серед вказаних земельних ділянок є земельна ділянка із кадастровим номером 3221455300:01:070:0030, яка належить відповідачу на праві власності.

Разом із листом Головного Управління Держземагенства у Київській області на адресу Васильківської міжрайонної прокуратури було надано графічне зображення (викопіювання) із зазначенням місць взаємного розташування земельної ділянки ДП ДСВ ІФРГ НАН України та земельної ділянки з кадастровим номером 3221455300:01:070:0030, з якого вбачається, що ця земельна ділянка має перетини із земельною ділянкою наданої ДП ДСВ ІФРГ НАН України .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор надав суду копію технічної документації № L ІХ/8-93 по складанню державного акта на право постійного користування землею ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України площею 971,21 га з цільовим призначенням для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції, що розташована на території Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, графічне зображення (викопіювання) із зазначенням місць взаємного розташування земельної ділянки державного підприємства і земельної ділянки ОСОБА_1 , з яких вбачається їх перетин.

Вказані письмові документи містять інформацію щодо предмета доказування та доводять факт виділення у власність ОСОБА_1 , земельної ділянки за рахунок земель ДП ДСВ ІФРГ НАН України та відповідачем не спростовані, а відтак висновок суду першої інстанції про те, що ці документи не є належними та допустимими доказами, є помилковим.

Посилання суду на необхідність призначення в цьому випадку судової експертизи безпідставні та суперечать принципу змагальності сторін, закріпленому у ст.129 Конституції України та ст.10 ЦПК України, який полягає у рівності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому судом першої інстанції не враховано, що в силу ст.. 105 ЦПК України у даній справі відсутні випадки обов`язкового призначення судової експертизи. Згідно положень ст.. 110 цього Кодексу висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами, Судова експертиза призначається лише в разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних обставин, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємосуперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено судом з призначенням відповідної судової експертизи (відповідний висновок висловлено у постанові ВСУ від 08.11.2018 року у справі № 910/14672/17).

Відповідачі не скористалися своїми процесуальними правами щодо спростування доводів прокурора.

Таким чином, на порушення вимог ч. 4 ст. 10, ст. ст. 57, 59, 212 ЦПК України (які діяли на час ухвалення рішення і якими суд мав керуватись при цьому) суд першої інстанції, указуючи на відсутність доказів про фактичне накладання земельних ділянок, не з`ясував усіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з`ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав суд вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

ОСОБА_1 подала заяву про застосування позовної давності.В заяві зазначає, що право прокурора на пред`явлення позову виникло у 2008 році, коли про порушене право мало стати відомо ДП ДСВ ІФРГ НАН України . А тому строк позовної давності за цими вимогами сплив, оскільки із позовом позивач звернувся лише 03 жовтня2016 року.

Проте суд не знаходить підстав для її задоволення.

Щодо висновку суду про сплив строку позовної давності

В супереч вимогам ст.ст. 263-265 Цивільного процесуального кодексу України судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів не встановлено момент початку перебігу строку позовної давності, у судовому рішенні не відображено момент його спливу, водночас, вказано на пропуск прокурором цього строку без посилання на будь-які фактичні обставини, встановлені в ході судового розгляду справи.

При цьому судом не враховано, що визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (відповідний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 11.02.2019 у справі № 757/29485/16-ц).

За змістом ст.ст. 256, 261 Цивільного кодексу України, позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права. При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалась або могла довідатись про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Як зазначено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 916/400/16 та від 17.06.2020 у справі № 359/9716/16-ц, в контексті позовної давності можливість довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, слід розуміти як передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив .

Встановлено, що згідно фактичних обставин справи ДП ДСВ ІФРГ НАН України не приймано участі у виборі попереднього місця розташування ділянки та погодженні її меж; орган місцевого самоврядування надав у власність земельну ділянку для особистого селянського господарства не зазначаючи про попереднє її вилучення з постійного користування ДП ДСВ ІФРГ НАН України та про зміну її цільового призначення; до державної статистичної звітності, землевпорядної документації та державного акта на право постійного користування землею не вносились зміни щодо площі земельної ділянки ДП ДСВ ІФРГ НАН України ; відповідно до податкових декларацій з фіксованого сільськогосподарського податку за 2013-2019 роки державним підприємством нарахування податкових платежів здійснювалось на всю площу земель, наданих йому у постійне користування за рішенням Глевахівської селищної ради від 06.03.2001 № 236 - 971,21 га.

За таких обставин, в силу вимог ст. 19 Конституції України, ст.ст. 116, 122, 149 Земельного кодексу України, ДП ДСВ ІФРГ НАН України мало іконне очікування того, що без прийняття рішення уповноваженого органу про вилучення земельної ділянки, зміни її цільового призначення спірне майно не може вибути у власність третіх осіб для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Враховуючи, що відповідно до положень ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України суд встановлює наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи, на підставі доказів; в силу вимог ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а рішення суду має бути обґрунтованим, тобто бути ухваленим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 цього Кодексу), встановлення факту обізнаності ДП ДСВ ІФРГ НАН України та ГУ Держгеокадастру у Київській області, або їх обґрунтованої можливості довідатись про порушення права, має ґрунтуватись на конкретних матеріалах справи.

Оскільки будь-яких доказів інформування позивачів про вибуття спірних земель сільськогосподарського призначення з моменту прийняття рішення Глевахівської селищної ради від 16.03.2010 року чи видання державного акту на право власності на земельну ділянку від 21.07.2010 року до моменту звернення прокурора до суду з даним позовом, матеріали справи не містять, то єдиним об`єктивним підтвердженням поінформованості ДП ДСВ ІФРГ НАН України про наявність порушення його прав стосовно безпосередньо спірної земельної ділянки є момент відкриття провадження у даній справі ухвалою від 03.10.2016 та надсилання на адресу позивача копії позовної заяви з доданими матеріалами, в яких викладено як суть порушення, так і дані осіб, якими відповідне право порушене.

При цьому первинно порушення інтересів держави та державного спеціалізованого сільськогосподарського підприємства було виявлене 05.01.2015 року, з моменту одержання листа Управління Держземагентства у Васильківському районі № 10-1009-0.2-2/г-15, а тому строк позовної давності, визначений ст. 256 Цивільного кодексу України, не пропущено.

Відповідно до вимог ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, наведені вище обставини свідчать, що судом першої інстанції вирішено справу всупереч зазначеним положенням матеріального права та з порушеннями норм процесуального права, у зв`язку з чим ухвалене рішення, відповідно до ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Прокуратури Київської областізадовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кивській області, Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсними рішення і державного акту та витребування майназадовольнити.

Визнати незаконним і скасувати рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області № 886 -35-ІVвід 16 березня 2010 року в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 1 га, розташованої по АДРЕСА_1 серії ЯИ № 434372, кадастровий номер 3221455300:1:070:0030 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 10 га, що розташована по АДРЕСА_1 серії ЯИ № 434372, кадастровий номер 3221455300:1:070:0030, виданий 26 липня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 та скасувати його державну реєстрацію.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України земельну ділянку 1 га, що розташована по АДРЕСА_1 ,кадастровий номер 3221455300:1:070:0030.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач В.В. Гуль

Судді А.С. Сержанюк

Є.М. Суханова