Постанова від 02.03.2021 по справі 910/8358/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2021 р. Справа№ 910/8358/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар судового засідання : Гуцал О.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 02.03.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

від 17.09.2020 (повний текст складено - 12.10.2020)

у справі №910/8358/19 (суддя - Удалова О.Г.)

за позовом ОСОБА_1

до 1) ОСОБА_2 ;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю

"Держзакупівлі.Онлайн"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

1) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального

округу ОСОБА_6;

2) ОСОБА_3 ;

3) ОСОБА_4

про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в

статутному капіталі товариства, визнання недійсним рішення

загальних зборів товариства, оформленого протоколом, визнання

недійсними змін, внесених до установчих документів товариства,

скасування державної реєстрації змін до установчих документів

товариства, поновлення позивача учасником товариства

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 (надалі - відповідач-1, ОСОБА_2 ), Товариства з обмеженою відповідальністю "Держзакупівлі.Онлайн" (надалі - відповідач-2, ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн") про: визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" від 03.10.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" від 03.10.2017, оформленого протоколом №14 від 03.10.2017; визнання недійсними змін, внесених до установчих документів ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" від 04.10.2017 за №10711050012035166 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6.; скасування державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.10.2017 за №10711050012035166 та поновлення ОСОБА_1 учасником ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" з часткою у розмірі 50% у статутному капіталі ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" від 03.10.2017, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суперечать ч.ч. 1, 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки його укладено за відсутності волевиявлення позивача та з застосуванням фізичного та психічного тиску щодо позивача, що є підставою для визнання договору недійсним. Крім цього, з наведених вище підстав, а також у зв`язку з недотриманням процедури проведення загальних зборів товариства, позивачем також заявлено вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" від 03.10.2017, оформленого протоколом №14 та змін до установчих документів, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на підставі такого рішення.

При розгляді справи №910/8358/19 судом першої інстанції залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (надалі - третя особа-1); ОСОБА_3 (надалі - третя особа-2); ОСОБА_4 (надалі - третя особа-3).

Відповідач-2 проти позову заперечував, зазначаючи, що строк позовної давності для вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн", оформленого протоколом №14 від 03.10.2017, на момент звернення до господарського суду сплив.

Водночас, відповідач-2 звертав увагу суду, що для участі в загальних зборах 03.10.2017 зареєструвались учасники товариства, які у сукупності мають 100% статутного капіталу, тому посилання позивача на порушення порядку повідомлення про проведення та порядку проведення загальних зборів товариства безпідставні та необгрунтовані.

Щодо посилання позивача про застосування до нього фізичного та психічного тиску під час укладення спірного договору, відповідач-2 вказував на наявність згоди дружини позивача ОСОБА_5 на відчуження позивачем його частки у статутному капіталі ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн".

Крім того, відповідач-2 зазначив, що обставини укладення спірного договору досліджуються Подільським районним судом м. Києва в межах справи №758/11065/18 (кримінальне провадження № 42017100000000669), а відтак останній просив зупинити провадження у справі до розгляду справи №758/11065/18 Подільським районним судом м. Києва.

Відповідач-1 також проти позову заперечував, з тих підстав, що позивачем не долучені належні та допустимі докази на підтвердження доводів, на які він посилається у поданому позові, у зв`язку з чим відповідач-1 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа-1 у своїх письмових поясненнях заперечувала факт застосування до позивача будь-якого примусу при укладенні спірного договору та стверджувала, що висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №23821/23822/18-6 від 12.12.2018, складений за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи, свідчить про відсутність у ОСОБА_6 будь-якого умислу чи зловмисної домовленості з іншими особами, спрямованих на протиправне позбавлення позивача його частки у статутному капіталі.

Треті особи-2, -3 у своїх поясненнях просили суд відмовити в задоволенні позову, стверджуючи про необґрунтованість поданого позову та відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення позивачем оспорюваних дій під примусом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/8358/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судове рішення мотивоване тим, що жоден з поданих позивачем документів і доказів не підтверджує посилання останнього на застосування до нього фізичної сили (фізичного тиску). Крім того, у матеріалах справи відсутні документи, які беззаперечно підтверджують, що виявлена у позивача хвороба (остеохондроз) є прямим наслідком фізичного насильства, застосованого до позивача згідно з його твердженнями 03.10.2017, тобто у день відчуження ним своєї частки у статутному капіталі ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн". При цьому, доказів на підтвердження того, що в межах відповідного кримінального провадження встановлено факт застосування до позивача заходів фізичного та/або психічного примусу матеріали справи також не містять.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, у порушення приписів процесуального законодавства, не надав суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що відчуження ним його частки у статутному капіталі ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" відбулось всупереч його дійсній волі внаслідок застосування до нього або членів його родини фізичного та/або психологічного тиску.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/8358/19 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом не прийнято до уваги наявні у матеріалах справи докази, зокрема, письмові пояснення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , за якими встановлено, що ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 із приймальної (офісу) нотаріуса ОСОБА_6. не виходили до закінчення протиправних дій з посвідчення спірного договору, при цьому, грошей у розрахунок за договором ОСОБА_2 , ані уповноваженими ним особами ОСОБА_1 не передавалося.

На думку позивача, ОСОБА_2 , ОСОБА_8 та інші учасники протиправних дій, як до, так і під час укладання спірного договору не мали наміру передавати грошові кошти у вказаній у спірному договорі сумі, а визначена сума оплати слугувала приховуванням протиправних і злочинних намірів цих осіб. При цьому, ОСОБА_6 підтвердила, що розрахунок з продавцем за оскаржуваним договором в кабінеті нотаріуса не здійснювався та факт проведення такого розрахунку, в тому числі в безготівковій формі, не перевірявся.

Скаржник також звертає увагу суду апеляційної інстанції на наявні істотні суперечності у поясненнях ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 щодо обставин укладання і підписання спірного договору. Суд першої інстанції лише зробив припущення про відсутність у поведінці названих осіб будь-яких порушень, примусу і тиску щодо позивача.

Водночас скаржник зазначає, що судом не враховано і не надано належної оцінки доводам позивача щодо застосування до нього насильства, що підтверджується медичною довідкою від 06.10.2017. Не враховано і факт звернення позивача за наданням медичної допомоги у зв`язку із застосуванням насильства, що підтверджується листом КНП Олександрівська клінічна лікарня м. Києва від 27.08.2020 №2023/04.

Враховуючи наведене, скаржник зазначає, що суд першої інстанції оцінював докази однобічно, приймаючи їх вибірково та, відповідно при розгляді справи було порушено право позивача на своєчасний розгляд справи, її вирішення судом у розумний строк.

Окрім наведеного вище, скаржник вважає, що господарський суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення допустив неправильне застосування ст. 231 Цивільного кодексу України, якою закріплена юридична конструкція недійсності правочину, вчиненого під впливом насильства. За змістом цієї статті, насильство не завжди супроводжується нанесенням тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, вчиненням кримінальних правопорушень проти фізичної недоторканості особи. Судом першої інстанції було повністю проігноровано той факт, що після застосування фізичного насильства волю позивача було повністю паралізовано, оскільки він у той час перебував під впливом психічного насильства і примусу, обґрунтовано побоюючись за своє життя і безпеку.

Позивач наголошує, що 03.10.2017 під час укладення оскаржуваного правочину, в приміщенні, що є робочим місцем приватного нотаріуса ОСОБА_6 перебували сторонні особи, які застосовували психологічний тиск щодо ОСОБА_1 , спрямований на укладення договору, що є порушенням порядку вчинення нотаріальної дії та нотаріальної таємниці, обов`язок дотримання якої передбачено ст. 8 Закону України "Про нотаріат".

Також позивач зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тим обставинам, що рішення загальних зборів учасників товариства від 03.10.2017 було оформлено з порушенням статуту ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн", вимог закону і не може бути підставою для внесення відповідних відомостей до єдиного державного реєстру щодо зміни складу учасників товариства. Самі загальні збори учасників як акт спільного волевиявлення учасників 03.10.2017 не проводилися, повідомлення про їх проведення не розсилалося, реєстрація учасників не велася.

Окрім того, у тексті апеляційної скарги скаржником викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення, з обгрунтуванням причин такого пропуску.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Алданової С.О.

Судова колегія зазначає, що визначений за допомогою автоматизованої системи розподілу судової справи склад колегії суддів, є судом, встановленим законом, про що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, зокрема, у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2020 клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження задоволено, поновлено зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження у справі №910/8358/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 15.12.2020.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Відповідач-2, треті особи-2, -3 у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подали до Північного апеляційного господарського суду відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили суд залишити скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Зокрема, відповідач-2 у своєму відзиві зазначає про те, що скаржник необгрунтовано заявляє про доведеність обставин щодо відсутності ОСОБА_10 під час засвідчення справжності його підпису нотаріусом ОСОБА_6. на протоколі загальних зборів учасників, оскільки він був відсутній під час укладення оскарженого договору 03.10.2017.

Так, у протоколі допиту, що здійснювався в кримінальному провадженні №42017100000000669, йдеться виключно про обставини, що ОСОБА_10 протягом укладення сторонами оскаржуваного договору, що займало незначний проміжок часу доби 03.10.2017, був відсутній у нотаріуса ОСОБА_6 . У дійсності нотаріальне засвідчення підпису ОСОБА_10 на протоколі загальних зборів проводилось у нотаріуса ОСОБА_6. 03.10.2017, відповідно до вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюсту України від 22.02.2012 №296/5, при особистій присутності ОСОБА_10 , про що заявлялось і не заперечувалось учасниками під час розгляду справи у суді першої інстанції. Цей протокол допиту свідка ОСОБА_10 не доводить будь яких обставин проведення загальних зборів учасників та нібито застосування насильницьких дій до позивача під час укладення оскаржуваного договору.

Скаржником не наведено, які норми закону чи положення Статуту були недотримані та порушені відповідачем-2 в частині оформлення рішення загальних зборів підприємства, проведення загальних зборів та порядку їх скликання. До суду першої інстанції були надані документи, які належним чином оцінені, що доводять відсутність порушення порядку скликання загальних зборів учасників.

Доводи скаржника, що сплата коштів позивачу за спірним договором взагалі не відбувалась необґрунтовані та недоведені. При цьому із заяви свідка ОСОБА_9 вбачається, що розрахунок за договором не відбувався у приміщенні приватного нотаріуса під час його підписання, що ніяким чином не може зводитись до загального висновку щодо відсутності сплати коштів взагалі.

В свою чергу третя особа-3 у своєму відзиві звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що позивачем не доведено факту застосування до нього фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони, вчинення правочину проти своєї справжньої волі, наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється, а отже і не доведені підстави позову.

Щодо тверджень скаржника стосовно відсутності розрахунку за відчужену частку ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" третя особа-3 зазначає, що відповідно до п. 8.2 спірного договору купівлі-продажу, розрахунок за продану частку проведено в повному обсязі до підписання цього договору. Сторони не мають будь-яких претензій майнового чи фінансового характеру одна до одної з цього приводу. При цьому, в заяві свідка ОСОБА_8 зазначено, що ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти в повній сумі, згідно з вищевказаного договору, після чого останні зайшли в кабінет до приватного нотаріуса ОСОБА_6.

Щодо твердження скаржника про не проведення загальних зборів ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" третя особа-3 зазначає наступне.

На реалізацію своїх корпоративних прав, позивач прийняв участь в загальних зборах учасників товариства, що підтверджується фактичною реєстрацією, прийняттям участі в обговоренні питань порядку денного, внесенням пропозицій щодо зміни складу учасників товариства, голосуванням за дані пропозиції, відсутністю будь-яких заперечень, щодо недотримання процедури скликання загальних зборів. Наведене вище є реалізацією учасниками своїх корпоративних прав визначених статутом та нормами чинного законодавства України.

Водночас, третя особа-2 у своєму відзиві в спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що з матеріалів кримінального провадження вбачається недоведеність та безпідставність таких фактів як насильство і заволодіння корпоративними правами відносно позивача. Вина в даному випадку встановлюється тільки вироком суду. На момент винесення оскаржуваного рішення відповідного судового вироку немає.

Щодо доводів скаржника стосовно факту застосування до нього фізичного та психологічного тиску, третя особа-2 звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що місцевим господарським судом повно та всебічно досліджені докази, а саме: результат рентгенографії від 06.10.2017 з Олександрівської клінічної лікарні м. Києва, висновок спеціаліста від 06.10.2017, в якому вказаний діагноз остеохондроз шийного відділу хребта з вираженим больовим синдромом, а також комунального некомерційного підприємства "Олександрівська клінічна лікарня м. Києва" №2023/04 від 27.08.2020, в якому підтверджено факт звернення скаржника до медичної установи зі скаргами на біль у шийному відділі хребта з іррадіацією в обидві руки і онімінням пальців. Так, суд першої інстанції зазначив, що жоден з таких документів і доказів не підтверджує посилання позивача на застосування до нього фізичної сили (фізичного тиску). У матеріалах справи відсутні документи, які беззаперечно підтверджують, що виявлена у позивача хвороба (остеохондроз) є прямим наслідком фізичного насильства, застосованого до позивача згідно з його твердженнями 03.10.2017, тобто у день відчуження ним своєї частки у статутному капіталі товариства.

Окрім цього, третя особа-2 зазначає, що в разі виявлення лікарем факту нанесення тілесних ушкоджень чи повідомлення таких фактів зі сторони пацієнта, лікар в обов`язковому порядку інформує правоохоронні органи. Про необхідність таких дій Олександрівська клінічна лікарня м. Києва повідомила адвоката Олененка О.В. (представник третьої особи-2), відповіддю №2192/04 від 21.09.2020 на адвокатський запит. Також повідомлено і про неможливість офіційного звернення пацієнта безпосередньо до лікаря без відповідної реєстрації в названому закладі.

У зв`язку з надходженням повідомлення про замінування будівлі Північного апеляційного господарського суду, що підтверджується актом Північного апеляційного господарського суду щодо знеструмлення електромережі суду, вихід з ладу сервера автоматизованої системи та інші умови, що впливають на безперебійність та функціонування автоматизованої системи від 15.12.2020, судове засідання, призначене на 15.12.2020 у даній справі не відбулося.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 справу №910/8358/19 призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.01.2021.

У зв`язку з перебуванням судді Алданової С.О., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/8358/19, призначений на 19.01.2021 не відбувся.

По виходу судді Алданової С.О. з відпустки, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 розгляд справи №910/8358/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 призначено на 23.02.2021.

23.02.2021 через відділ забезпечення автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшли:

- відзив на заперечення апелянта від відповідача-2, у якому останній відхиляє доводи, викладені у запереченнях скаржника в повному обсязі в частині, що стосується ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн";

- клопотання третьої особи-2 про стягнення судового збору в дохід держави, у якому остання просить додатково нарахувати та стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 76 785, 86 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 02.03.2021.

02.03.2021 через відділ забезпечення автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від третьої особи-1 надійшли додаткові пояснення.

У судове засідання 02.03.2021 з`явилися представники позивача, відповідача-2, третьої особи-2, -3, ОСОБА_6 . Відповідач-1 представників не направив, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представника відповідача-1 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

В силу приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача-1.

Так, у судовому засіданні 02.03.2021 присутні представники учасників справи підтримали надані раніше пояснення по суті спору, зокрема, представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представники відповідача-2, третіх осіб-2, 3, ОСОБА_6 проти задоволення апеляційної скарги заперечували з підстав, викладених у відзивах та поясненнях на апеляційну скаргу, просили суд залишити оскаржуване рішення без змін.

Колегія суддів заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання третьої особи-2 про стягнення з позивача судового збору в дохід держави у розмірі 76 785, 86 грн з огляду на те, що судом першої інстанції при відкритті провадження у даній справі було встановлено додержання позивачем вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 ГПК України, зокрема, зміст позовних вимог, їх характер та, відповідно ціну позову. Водночас, апеляційний господарський суд звертає увагу, що матеріали справи не містять звернення третьої особи-2 з даним клопотання до суду першої інстанції.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 02.03.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 03.10.2017 між ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6. (спірний договір), згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність належну продавцеві частку у статутному капіталі ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" у розмірі 50%, що становить 2 500 000, 00 грн, за ціною 2 500 000, 00 грн.

У той же день, 03.10.2017 відбулись загальні збори учасників ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн", на яких ОСОБА_1 повідомив про відчуження всієї належної йому части у статутному капіталі товариства в розмірі 50% на користь громадянина ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства та просив виключити його зі складу учасників ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн".

Інший присутній на загальних зборах учасник товариства, який володіє часткою у статутному капіталі ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" у розмірі 50% - ОСОБА_10 підтвердив свою відмову від переважного права на придбання частки ОСОБА_1 у статутному капіталі товариства.

У зв`язку з цим загальними зборами учасників ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" були прийняті рішення, оформлені протоколом №14 від 03.10.2017, про: виключення ОСОБА_1 зі складу учасників ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" внаслідок продажу ним належної йому частки у статутному капіталі; прийняття громадянина ОСОБА_2 до складу учасників ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" внаслідок придбання ним частки у статутному капіталі; встановлення наступного розподілу часток у статутному капіталі ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн": ОСОБА_10 - 50%, ОСОБА_2 - 50%; внесення змін до статуту ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" шляхом викладення його у новій редакції та затвердження статуту у новій редакції.

04.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань був внесений запис за № 10711050012035166 щодо зміни складу та інформації про засновників ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн".

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач стверджує, що відчуження ним свої частки у статутному капіталі ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" відбулось внаслідок фізичного та психологічного примусу.

Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно із ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У частині другій статті 4 Господарського процесуального кодексу України зазначається, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Тобто правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлене у заявлений спосіб.

Позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Зазначені висновки про те, що порушене право та/або охоронюваний законом інтерес є об`єктом судового захисту, є характерними та загальними для усіх правовідносин, що передані на вирішення суду, у тому числі і для правовідносин у цій справі.

За приписами ч. 3 ст. 167 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ч. 1 ст. 167 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України надалі - ЦК України) майном як особливим об`єктом вважаються у тому числі й майнові права та обов`язки.

Майнові права відповідно до положень ч. 2 ст. 656 ЦК України можуть бути предметом договору купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, договір, у тому числі й договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства (корпоративних прав), є правочином.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічний висновок викладений у п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013.

Частиною 1 ст. 231 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; вчинення правочину проти своєї справжньої волі; наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Аналогічна правова позицієя викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 по справі №442/158/18.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту застосування до нього фізичного та психологічного тиску, позивач долучив до матеріалів справи результат рентгенографії від 06.10.2017 з Олександрівської клінічної лікарні м. Києва, висновок спеціаліста від 06.10.2017, в якому вказаний діагноз: остеохондроз шийного відділу хребта з вираженим больовим синдромом, а також лист комунального некомерційного підприємства "Олександрівська клінічна лікарня м. Києва" № 2023/04 від 27.08.2020, в якому підтверджено факт звернення ОСОБА_1 до медичної установи зі скаргами на біль у шийному відділі хребта з іррадіацією в обидві руки і онімінням пальців, вказано також, що в анамнезі відмічено травму 03.10.2017 внаслідок удару по голові та шиї.

Однак, дослідивши вищевказані докази, а також інші наявні у матеріалах справи документи, господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що жоден з таких документів і доказів не підтверджує посилання позивача на застосування до нього фізичної сили (фізичного тиску).

Крім того, у матеріалах справи відсутні документи, які беззаперечно підтверджують, що виявлена у позивача хвороба (остеохондроз) є прямим наслідком фізичного насильства, застосованого до позивача згідно з його твердженнями 03.10.2017, тобто у день відчуження ним своєї частки у статутному капіталі ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн".

Слід зазначити, що в разі виявлення лікарем факту нанесення тілесних ушкоджень чи повідомлення таких фактів зі сторони пацієнта, лікар в обов`язковому порядку інформує правоохоронні органи, однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо повідомлення Олександрівською клінічною лікарнею м. Києва правоохоронних органів про нанесення позивачу тілесних ушкоджень.

Водночас, матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що в межах відповідного кримінального провадження встановлено факт застосування до позивача заходів фізичного та/або психічного примусу.

Колегія суддів звертає увагу, що необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 20.08.2020 у справі №914/1680/18).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява N 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові, речові електронні докази.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач, у порушення наведених приписів процесуального законодавства, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відчуження ним його частки у статутному капіталі ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" відбулось всупереч його дійсній волі внаслідок застосування до нього або членів його родини фізичного та/або психологічного тиску.

Відтак, місцевий господарський суд правомірного дійшов висновку, що обставини, на які позивач посилається, як на підстави недійсності спірного правочину не знайшли свого підтвердження, тому вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" від 03.10.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" від 03.10.2017, оформленого протоколом № 14 від 03.10.2017.

У п. 2.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" № 4 від 25.02.2016 роз`яснено, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України.

Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Заявляючи вимогу про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" від 03.10.2017, оформленого протоколом №14 від 03.10.2017, позивач вказував на протиправність позбавлення його належних йому корпоративних прав на частку в статутному капіталі товариства.

Враховуючи, що ті обставини, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, господарський суд першої інстанції правомірно визнав вимогу позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" від 03.10.2017, оформленого протоколом № 14 від 03.10.2017 необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Оскільки інші вимоги позивача про визнання недійсними змін, внесених до установчих документів ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" від 04.10.2017 за № 10711050012035166 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6., та скасування державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.10.2017 за № 10711050012035166 та поновлення ОСОБА_1 учасником ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" з часткою у статутному капіталі ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" у розмірі 50% є похідними від вищевказаних вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" від 03.10.2017 та рішення загальних зборів учасників ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" від 03.10.2017, оформленого протоколом № 14 від 03.10.2017, у задоволенні яких відмовлено, зазначені похідні вимоги також задоволенню не підлягають.

Водночас, колегія суддів погоджується з господарським судом першої інстанції про те, що оскільки підстави для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн", оформленого протоколом № 14 від 03.10.2017, відсутні, положення законодавства щодо позовної давності не застосовується.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, а відтак судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/8358/19 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/8358/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/8358/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за ОСОБА_1 .

4. Матеріали справи №910/8358/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 16.03.2021.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова