Постанова

від 15.03.2021 по справі 910/9604/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2021 р. Справа№ 910/9604/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.

за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 15.03.2021,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІМАРД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020

у справі №910/9604/20 (суддя Балац С.В.)

за позовом Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІМАРД"

про стягнення 213 843,42 грн,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

Державне підприємство "СХІДНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІМАРД" (далі - відповідач) про стягнення 213 843,42 грн, з яких: 89 876,22 грн - пеня та 123 967,20 грн - штраф.

Позов мотивовано тим, що відповідачем порушено строк виконання зобов`язання з поставки товару за укладеним між сторонами спору договором про закупівлю товару від 08.01.2020 № 1/13/353Е, зокрема не поставлено товар в обумовлені договором строки.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/9604/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІМАРД" на користь Державного підприємства "СХІДНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" пеню в сумі 89.876 (вісімдесят дев`ять тисяч вісімсот сімдесят шість) грн. 22 коп., штраф в сумі 123.967 (сто двадцять три тисячі дев`ятсот шістдесят сім) грн. 20 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3.207 (три тисячі двісті сім) грн. 65 коп.

Суд виходив з того, що позивачем доведено невиконання відповідачем зобов`язання з поставки товару в обумовлений договором строк.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ГІМАРД" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/9604/20 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій (пені) до 10% від заявленої суми, що становить 8 987,00 грн та зменшити розмір штрафу до 12 396,00 грн. Також в апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник наполягає, що він не отримував заявок позивача на поставку товару. До того ж, на сайті УДППЗ Укрпошта не міститься інформації щодо поштових відправлень №№5221000287320, 52210 00293053.

Також, скаржник наголосив, що у спірний борговий період на території України було введено карантин, що відноситься до форс-мажорних обставин в силу положень ч.2 ст. 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні , тому, на переконання відповідача, він не міг виконати зобов`язання за незалежних від нього обставин і договірні санкції не підлягають застосуванню.

Також, відповідач у апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно не врахувано того, що розмір штрафу та пені є надмірно великим, тому відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України підлягає зменшенню, про що заявлено клопотання.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2020 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ГІМАРД" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/9604/20. Відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 15.02.2021 о 15:00 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 03.02.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 03.02.2021. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов`язковою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021, від 24.02.2021 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІМАРД" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/9604/20 на 15.03.2021 о 16 год. 20 хв. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач у відзиві зазначає, що оскаржене рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Явка представників сторін.

В судове засідання від 15.03.2021 представники позивача та відповідача не з`явились, про час та місце судового засідання належним чином повідомлені у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення.

Також, 11.03.2021 до судового засідання відповідач (скаржник) подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Колегією суддів враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з подальшими змінами) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин та запроваджено обмежувальні заходи.

В той же час, за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання - 15.03.2021 - від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов`язаних з рухом апеляційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у цьому судовому засіданні.

Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов`язковою, учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, а також з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров`я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням рекомендацій уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з огляду на наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, укладено договір про закупівлю товару від 08.01.2020 № 1/13/353Е (далі - Договір), відповідно до предмету якого відповідач зобов`язується поставити позивачу товар, зазначений в п. 1.2 Договору, а позивач зобов`язується прийняти та оплатити такий товар (п. 1.1 Договору).

Пунктом 3.1 Договору визначено, що сума (ціна) Договору, відповідно до специфікації № 1 становить 619.836,00 грн. з ПДВ.

Положеннями п. 5.1 Договору передбачено, що поставка товару здійснюється партіями. Обсяг кожної партії та термін уточнюється у заявках. Заявка може направлятися відповідачу за допомогою електронних засобів зв`язку (факс, електронна пошта, тощо) з наступним направленням оригіналів документів.

Так, позивачем направлена на адресу місцезнаходження відповідача заявка від 17.03.2020 № 13-09/972 на поставку товару за Договором до 23.03.2020, яка отримана відповідачем 26.03.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії.

Також позивачем, засобами електронної пошти 27.04.2020 направлена на адресу місцезнаходження відповідача заявка від 27.04.2020 №13-09/1462 на поставку товару за Договором до 04.05.2020. Вказана заявка в паперовому примірнику отримана відповідачем 26.05.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії.

Спір у справі виник, у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язань за договором за Договором з поставки товару, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача 213 843,42 грн, з яких: 89 876,22 грн - пеня та 123 967,20 грн - штраф.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до норм частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки товару, відтак, права і обов`язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар

Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як було встановлено судом, позивачем направлена на адресу місцезнаходження відповідача заявка від 17.03.2020 № 13-09/972 на поставку товару за Договором до 23.03.2020, яка отримана відповідачем 26.03.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с. 14)

Також позивачем, засобами електронної пошти 27.04.2020 направлена на адресу місцезнаходження відповідача заявка від 27.04.2020 №13-09/1462 на поставку товару за Договором до 04.05.2020. Вказана заявка в паперовому примірнику отримана відповідачем 26.05.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії.

Аргументи відповідача про те, що він не отримував означених заявок позивача суд відхиляє, як необґрунтовані. Ці доводи спростовуються наявними у справі доказами, в тому числі зворотними поштовими повідомленнями про отримання відправлень №№5221000287320, 5221000293053 (а.с. 14, 17). Твердження відповідача про те, що за вказаними номерами відсутні відомості на сайті УДППЗ Укрпошта суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку від 05.03.2009 № 270, відомості у системі зберігаються протягом шести місяців.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що направлені позивачем, на виконання п. 5.1 Договору заявки на поставку товару залишені відповідачем без відповіді та виконання. Докази протилежного матеріали справи не містять.

Позивач звертаючись із даним позовом наполягає, що у порядок та строк визначений пункту 5.1 договору відповідно до заявок відповідач поставку товару не здійснив. Строк поставки товару закінчився 26.05.2020, оскільки заявку від 27.04.2020 №13-09/1462 на поставку товару за Договором до 04.05.2020 згідно специфікації №1 отримано відповідачем 26.05.2020. Оскільки відповідач товар у вказаний строк не поставив, відповідно до п. 7.2 договору, наявні підстави для стягнення штрафу у розмірі 20 % від суми непоставленого товару та пені у розмірі 0,5 відсотка вартості непоставленого товару за кожен день прострочення.

Щодо вимог про стягнення 89 876,22 грн - пені та 123 967,20 грн - штрафу суд зазначає наступне.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями п. 7.2 Договору визначено, що у разі затримки поставки товару у строки, передбачені цим Договором, позивач має право на стягнення з відповідача штрафу в розмірі 20 % від суми непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару та пені в розмірі 0,5 % від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару за кожен день прострочення.

За прострочення виконання позивачем зобов`язання заявлено до стягнення 89 876,22 грн пені за період з 27.05.2020 по 24.06.2020 прострочення виконання зобов`язання, розрахунок яких після здійснення перевірки визнається судом арифметично вірним, вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача 89 876,22 грн пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розмір штрафу у сумі 123 967,20 грн у вигляді 20 % від суми непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару також є арифметично вірним та обґрунтованим.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не виконав своє зобов`язання з поставки товару у строк, встановлений Договором, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені в розмірі 89 876,22 грн та штрафу в розмірі 123 967,20 грн.

Посилання відповідача у доводах апеляційного оскарження на п. 6.2.1 договору, у якому передбачено право покупця розірвати договір в односторонньому порядку, як підставу звільнення від відповідальності колегія суддів оцінює критично. При цьому суд зазначає, що відповідно до умов договору це є правом покупця.

Також, відповідач у доводах апеляційного оскарження наголосив, що у спірний період на території України діяв карантин, що відноситься до форс-мажорних обставин в силу положень ч.2 ст. 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні . Відтак, на переконання відповідача, він не міг виконати зобов`язання за незалежних від нього обставин і договірні санкції не підлягають застосуванню.

Колегія суддів зазачені аргументи відповідача визнає неспроможними та відхиляє, з огляду на таке.

Згідно із ч.1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Згідно із п. 3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

За результатами розгляду документів ТПП України / регіональна ТПП видає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (п. 6.11. Регламенту ТПП України).

Із змісту викладених положень розділу 9 договору та вищенаведеного законодавства випливає, що належним доказом настання форс-мажорних обставин є виданий певному суб`єкту господарювання сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили); при цьому за загальним правилом для посилання на відповідні обставини відповідач мав повідомити іншу сторону про початок та кінець дії таких обставин, надавши відповідний доказ - сертифікат (довідку) ТПП.

В даному випадку відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження настання форс-мажорних обставин в розумінні ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні". Між тим, саме лише посилання відповідача на законодавство яким врегульовано процедуру засвідчення та різновиди випадків форс-мажорних обставин не може слугувати підставою для звільнення від відповідальності, у зв`язку з чим посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин судом відхиляються.

Серед іншого, відповідач у апеляційній скарзі посилається на те, що судом безпідставно не врахував того, що розмір штрафу та пені є надмірно великим, тому підлягає зменшенню. Судом не враховано інтереси відповідача, баланс інтересів сторін та особливі обставини його діяльності. Крім того, позивачем не зазначено про те, що у зв`язку із такою затримкою поставки товару у позивача виникли збитки. Відтак, відповідач наголосив що суд першої інстанції безпідставно не зменшив пеню відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України.

Посилаючись на зазначене, у скарзі відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій (пені) до 10% від заявленої суми, що становить 8 987,00 грн та зменшити розмір штрафу до 12 396,00 грн.

Колегія суддів відхиляє аргументи відповідача з приводу того, що судом безпідставно не зменшено розмір штрафних санкцій та не застосовано статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, оскільки відповідне клопотання відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції не заявляв, а в силу означених норм права, суд не зобов`язаний зменшувати розмір штрафних санкцій за своєю ініціативою.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та штрафу колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Однак, чинне законодавство України не містить переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, а не обов`язком, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 905/1742/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.06.2019 у справі №914/891/16).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В той же час, відповідачем в порядку визначеному процесуальним законом, не надано належних та допустимих доказів про наявність істотних та виняткових обставин, які є підставою для зменшення розміру неустойки.

Відповідачем не надано жодного належного та переконливого доказу його негативного фінансового стану, який призвів до невиконання ним зобов`язання. Самі лише посилання на це у скарзі не доводять зазначеного.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Водночас, не є достатнім для зменшення розміру штрафу, твердження відповідача на відсутність збитків у позивача у зв`язку з не поставкою товару, оскільки, як вказувалось вище, зобов`язання мають бути виконані належним чином.

Відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

При цьому, суд вважає необхідним також зазначити, що позивач, уклавши договір розраховував на те, що відповідач здійснить поставку товару у визначений договором строк. Відповідач, в свою чергу, уклавши договір погодився зі строками та умовами поставки товару.

Відповідачем в даному випадку не наведено підстави та не надано доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним строків поставки товару.

Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, беручи до уваги, що питання зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках, врахувавши встановлений розмір несвоєчасного виконання відповідачем свого зобов`язання та розмір пені, а також обставини, на які посилався відповідач, як на підставу зменшення, колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені та штрафу.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.

Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/9604/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 16.03.2021.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.В. Владимиренко