Постанова

від 11.03.2021 по справі 910/12020/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2021 р. Справа№ 910/12020/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Чорногуза М.Г.

Козир Т.П.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 11.03.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив Бізнес Плюс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 (повний текст рішення підписано 07.12.2020)

у справі №910/12020/20 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив Бізнес Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акваполіс РМ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Санган"

та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейцер"

про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Актив Бізнес Плюс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акваполіс РМ" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого будинку від 14.02.2008, площею 6381,10 кв.м. (літ. LI), місцезнаходження Червоноткацька, 88, м. Київ, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Акваполіс РМ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив Бізнес Плюс", посвідченого приватним нотаріусом Ракітнянським В.А., реєстровий номер 1148.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відсутність в оспорюваному договорі інформації про приналежну річ - димову трубу позбавляє позивача права власності на головну та приналежну річ у повному обсязі.

У письмових поясненнях третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача зауважила на пропуску строку позовної давності. Крім того вказала, що наразі умови оспорюваного договору виконані сторонами в повному обсязі та останні не є власниками цього нерухомого майна, а тому позивачем не доведено наявності його порушеного права. Також третя особа зауважила, що відсутність у договорі купівлі-продажу нерухомого майна приналежності до головної речі не впливає на факт його укладення та не є підставою для визнання його недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/12020/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивачем не доведено підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину, а також не доведено наявності його порушених прав та інтересів.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Актив Бізнес Плюс" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/12020/20 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, аналогічні тим, які викладено в позовній заяві.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив Бізнес Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/12020/20; призначено апеляційну скаргу до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства.

В судове засідання апеляційної інстанції 11.03.2021 представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача не з`явився.

Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судові засідання не була визнана обов`язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представники позивача та відповідача підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/12020/20 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

Згідно з договором купівлі-продажу від 18.05.2006, укладеним між ВАТ "Радикал" (продавець) та ТОВ "Акваполіс РМ" (покупець), ВАТ "Радикал" продає, а ТОВ "Акваполіс РМ" купує нежилий будинок (літ. LI), загальною площею 6381,10 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 88.

У подальшому дане приміщення відчужено ТОВ "Акваполіс РМ" на користь ТОВ "Актив Бізнес-Плюс" на підставі договору купівлі-продажу нежилого будинку від 14.02.2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А., та зареєстрованим у реєстрі за № 1148.

Відповідно до пункту 1.1 договору продавець (ТОВ "Акваполіс РМ") передає у власність, а покупець (ТОВ "Актив Бізнес-Плюс") приймає у власність нерухоме майно, яким є нежилий будинок (літ. LI) загальною площею 6381,10 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 88, на умовах, що визначені й викладені в цьому договорі.

Спір у справі виник з приводу недійсності вказаного договору купівлі-продажу нежилого будинку від 14.02.2008 з огляду на відсутність у ньому інформації про приналежну річ - димову трубу, у зв`язку з чим позивач позбавлений права власності на головну та приналежну річ у повному обсязі.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За положеннями частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 186 Цивільного кодексу річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Головною визнається та річ, яка сама по собі задовольняє повну потребу особи в її господарській чи побутовій діяльності, а приналежністю вважається та річ, яка робить користування головною річчю більш зручним або ефективним і при цьому самостійно задовольняти потребу особи не може.

Виходячи з правової природи приналежності, вона не може бути самостійним (окремим) об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. Системний аналіз статей 186, 190, 316 Цивільного кодексу України свідчить, що право власності виникає на окрему, самостійну річ, якою приналежність не є та не може бути в силу своєї правової природи, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас, оспорюваним правочином не виокремлено такої приналежної речі, як димова труба, у зв`язку з чим остання в силу статей 186, 190, 316 ЦК України слідує за головною річчю - нежитловим будинком, що був предметом купівлі-продажу за договором.

Так, пунктом 1.1 спірного договору визначено, що покупець набуває у власність нежилий будинок (літ. LI) загальною площею 6381,10 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 88.

При цьому, жодних відомостей щодо повного складу цього майна або окремого не включення до його складу димової труби умови оспорюваного правочину не містять.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачем не доведено обставин, на які останній посилався при обґрунтуванні підстав недійсності договору купівлі-продажу, а саме не включення до нього димової труби, як приналежної речі.

При цьому, місцевим господарським судом правомірно відхилено твердження позивача про те, що згідно з положеннями статті 638 ЦК України відсутність у предметі спірного договору приналежної речі має наслідком недійсність такого договору відповідно до статті 203 ЦК України.

Колегією суддів встановлено, що 26.06.2015 позивач відчужив належне йому нерухоме майно - нежитловий будинок загальною площею 6381,10 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 88.

Так, на підставі укладеного між позивачем та ТОВ "Санган" договору купівлі-продажу частки нежитлового будинку від 26.06.2015 ТОВ "Санган" придбав 81/100 часток спірного нежитлового будинку. Інші 19/100 часток вказаного будинку належать ТОВ "Крейцер", який також придбав їх у ТОВ "Актив Бізнес-Плюс" за іншим договором купівлі-продажу від 26.06.2015.

Також 26.06.2015 між ТОВ "Санган" та ТОВ "Крейцер", як співвласниками, укладено договір про поділ приміщень у нежилому будинку пропорційно до належних сторонам часток у нерухомому майні відповідно до переліку, наведеному в договорі.

Дані обставини встановлені судовими рішеннями в межах справи №910/12712/19 за позовом ТОВ "Санган" до ТОВ "Крейцер" про визнання недійсним договору від 26.06.2015 про поділ нежилого будинку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі № 910/12712/19, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 17.06.2020, у задоволенні позовних вимог ТОВ "Санган" відмовлено повністю.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 ГПК України).

Отже, позивач наразі не є власником спірного нежитлового будинку, оскільки здійснив його відчуження на користь ТОВ "Санган" та ТОВ "Крейцер".

Крім того, з наявних в матеріалах справи витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 07.06.2016 ТОВ "Санган" здійснено державну реєстрацію права власності на частку (площею 5155,1 кв.м.) нежилого будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 88, на підставі договору купівлі-продажу від 26.06.2015. Також державну реєстрацію права власності на частку (площею 1226 кв.м.) вказаного нежилого будинку здійснено 17.05.2016 ТОВ "Крейцер".

У зв`язку з наведеними обставинами позивачем підлягає доведенню наявність його порушених прав та охоронюваних законом інтересів щодо спірного нежилого будинку після його відчуження на користь третіх осіб.

Позивач обґрунтовує наявність свого порушеного права тим, що за укладеним 14.02.2008 договором купівлі-продажу нежилого будинку позивач позбавлений права власності на головну та приналежну річ у повному обсязі.

Проте, з огляду на перебування у власності ТОВ "Санган" та ТОВ "Крейцер" 81/100 та 19/100 часток спірного нежитлового будинку відповідно, доводи позивача про наявність у нього порушених прав та інтересів як власника спірного нежитлового будинку є безпідставними.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За змістом статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

З огляду на викладене, колегія суддів суд дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину, а також не доведено наявності його порушених прав та інтересів таким договором.

Суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у прийнятті заяви відповідача про визнання позову, з огляду на те, що визнання відповідачем пред`явлених позовних вимог суперечить положенням закону в частині наявності правових підстав для визнання правочинів недійсними.

Стосовно заявленої третьою особою на стороні відповідача заяви про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції правомірно зазначив, що відповідна заява не може бути заявлена третьою особою, оскільки позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, тоді як за приписами статті 45 ГПК України сторонами у справі є позивач та відповідач.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються судом на апелянта у відповідності до статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив Бізнес Плюс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/12020/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/12020/20 повернути Господарському суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 16.03.2021.

.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді М.Г. Чорногуз

Т.П. Козир