Постанова

від 17.03.2021 по справі 233/429/21

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 233/429/21

Номер провадження 22-ц/804/941/21

П О С Т А Н О В А

Іменем У К Р А Ї Н И

17 березня 2021 року Донецький апеляційний суд колегією в складі:

головуючого судді-доповідача Никифоряка Л.П.

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участі секретаря судового засідання Ротар Я.Б.

розглянувши відкрито в залі судових засідань Донецького апеляційного суду в м. Бахмут справу за позовом Приватного акціонерного товариства АПК-ІНВЕСТ до ОСОБА_1 та Фермерського господарства Ф.Г.Щедрий лан , за участі третьої особи Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області про визнання недійсним договору емфітевзису та припинення державної реєстрації права користування земельною ділянкою, в якій подано апеляційну скаргу Приватним акціонерним товариством АПК-ІНВЕСТ на ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 03 лютого 2021 року (головуючий у суді першої інстанції Мартишева Т.О.), -

В С Т А Н О В И В:

02 лютого 2021 року Приватне акціонерне товариство АПК-ІНВЕСТ - Товариство звернулось до суду із заявою про забезпечення позову у справі за позовною заявою Товариства до ОСОБА_1 та Фермерського господарства Ф.Г.Щедрий лан - ФГ Ф.Г.Щедрий лан про визнання недійсним договору емфітевзису укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Ф.Г. Щедрий лан .

Необхідність забезпечення позову заявник обґрунтовував тим, що рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року задоволено позовні вимоги Товариства до ОСОБА_1 про переукладення договору та відмовлено в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства про припинення договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання.

Постановою Донецького апеляційного суду від 22 січня 2020 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення яким у задоволенні позову Товариства про переукладання договору відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_1 про припинення договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання задоволено.

01 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою касаційну скаргу Товариства задоволено, постанову Донецького апеляційного суду скасовано та залишено в силі рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року, яким визнано переукладеним договір оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року між Товариством та ОСОБА_1 .

В подальшому Товариству стало відомо про укладення договору емфітевзису між ОСОБА_1 та ФГ Ф.Г.Щедрий Лан про користування сільськогосподарською земельною ділянкою, яка передана власником ОСОБА_1 в оренду Товариству за договором оренди від 22 березня 2012 року. Згідно доводів заявника укладенням спірного договору емфітевзису власник земельної ділянки ОСОБА_1 фактично ухилилась від виконання рішення суду, яке набрало законної сили, та в якому вирішено спір в частині права Товариства на використання земельної ділянки на правах оренди; згідно доводів позивача такий договір суперечить законодавству України, спрямований на неправомірне захоплення земельної ділянки, яка знаходиться в оренді Товариства та перешкоджає виконанню судового рішення в частині реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельної ділянки, кадастровий номер 1422483900:40:000:0020.

Та на думку Товариства, невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду та призвести до неможливості поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду від 03 лютого 2021 року відмовлено в задоволенні заяви Товариства про забезпечення позову.

Правові підстави для відмови заявнику в забезпеченні позову суд вбачав у тім, що Товариство не навело обґрунтувань того, що мало місце ухилення відповідача, власника земельної ділянки, від виконання рішення суду і не надало доказів того, що невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду.

Також, згідно висновків суду, реєстрація речового права користування чужою земельною ділянкою на підставі договору емфітевзису вже відбулась, і в такому випадку заборона на вчинення реєстраційних дій щодо спірної земельної ділянки по своїй правовій природі не являється забезпеченням позову.

В апеляційній скарзі Товариство просить скасувати ухвалу суду та задовольнити заяву про забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги зводились до того, що суд не врахував того, що спір (справа № 233/3676/19) між тими самими сторонами та з приводу тієї ж самої спірної земельної ділянки вже вирішено судом, який визнав переукладеним договір оренди між Товариством та ОСОБА_1 на тих самих умовах.

В обґрунтування скарги заявник стверджував про те, що поза увагою суду залишалась та обставина що свідомі дії власника земельної ділянки, яка є стороною договору оренди, перешкоджають виконанню договору, правомірність якого підтверджена в рішеннях судів. Незважаючи на рішення суду ОСОБА_1 та ФГ Ф.Г.Щедрий Лан зареєстрували в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), номер запису 36798915 на ту саму земельну ділянку, кадастровий номер 1422483900:40:000:0020, право оренди якої належить Товариству на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між Товариством та ОСОБА_1 .

Заявник посилався на те, що заявлений захід забезпечення позову є співмірним та направленим на припинення порушення його права на користування земельною ділянкою та наголошує, що у разі не застосування даних заходів забезпечення позову існує ризик не виконання судового рішення.

На час розгляду справи відзиви не надходили.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту ухвали, яка оскаржена, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватись перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, за відсутності сторін повідомлених про час та місце розгляду справи належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Суд відмовив в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову у даній справі з тих підстав, що не достатньо обґрунтованими є припущення з приводу того, що невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду.

Висновки суду першої інстанції про правові підстави для відмови в забезпеченні позову не узгоджуються із положеннями чинного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Наведеною нормою встановлена вимога про те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Звертаючись в суд із позовом Товариство посилалось на право вимоги до орендодавця на підставі договору оренди, правомірність якого підтверджена в судовому порядку.

Предмет спору визначений в позовній заяві дає підстави для висновку про те, що між сторонами дійсно виник спір, при цьому апеляційний суд виходить з того, що обґрунтованість позовних вимог, достатність наданих доказів та переконливість наведеного обґрунтування не можуть бути предметом перевірки суду під час вирішення питання про забезпечення позову та ці питання підлягають з`ясуванню під час вирішення спору по суті.

Наявність самого по собі позову про захист права орендаря на підставі договору оренди правомірність якого підтверджено рішеннями судів, які набрали законної сили - може бути підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії направлені на розпорядження земельною ділянкою яка перебуває в оренді Товариства з боку власника, орендодавця.

Разом з тим, зазначаючи про відсутність доказів про ухилення відповідача, власника земельної ділянки, від виконання своїх зобов`язань за договором оренди суд не відреагував на фактичні, свідомі дії власника земельної ділянки, яка повторно розпорядилася спірною земельною ділянкою, яка є предметом договору оренди, та не врахував що саме обсяг прав власника земельної ділянки позивачем у даній справі включено до предмету спору та саме ця обставина є предметом доказування.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Виходячи з вищенаведеного та з урахуванням того, що зміст поданої заяви про вжиття заходів забезпечення позову містить належне обґрунтування, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

В кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення з урахуванням вже тієї обставини що власник не виконує зобов`язань за договором оренди і рішення судів з цього приводу є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач навів обґрунтування причини звернення з такою заявою та надав суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, які залишились без відповідної правової оцінки суду першої інстанції.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що речове право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, яке є похідним від права власності на земельну ділянку, за своєю правовою природою може бути відчуженим на підставі іншого договору між землекористувачем ФГ Ф.Г. Щедрий лан та будь-якою іншою особою.

Так само, суд першої інстанції під час встановлення наявності спору між сторонами та оцінюючи реальність загрози із невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду за позовом Товариства прийшов до помилкового висновку про те, що такий вид забезпечення позову як заборона вчинення певних дій щодо предмету спору - спірної земельної ділянки є недоцільним оскільки право землекористування між ОСОБА_1 та ФГ Ф.Г. Щедрий Лан вже виникло на підставі такої реєстрації.

Відтак не з`ясувавши наведених обставин суд був позбавлений можливості ухвалити законне та обґрунтоване рішення та врахувати який спосіб забезпечення позову буде співмірним із позовними вимогами.

Відповідно до вимог статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, що має своїм наслідком скасування ухвали і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства АПК-ІНВЕСТ задовольнити частково.

Ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду від 03 лютого 2021 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 березня 2021 року.

Судді: