Рішення

від 22.02.2021 по справі 910/11766/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.02.2021Справа № 910/11766/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ ІМЕКС"

до Підприємства з іноземною інвестицією "ОСТ - ВЕСТ ЕКСПРЕС"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мак Україна ЛТД"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Компанія ГмбХ

про стягнення 29 704, 72 євро

Представники учасників справи:

Від позивача: Гріщенко В.І.;

Від відповідача: Шкред А.О.

Від третьої особи 1: не з`явився;

Від третьої особи 2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВ ІМЕКС" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства з іноземною інвестицією "ОСТ - ВЕСТ ЕКСПРЕС" (далі - відповідач) про стягнення 29 704, 72 євро.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договорів - заявок № 14/02 та № 15/02 від 28.02.2020 в частині оплати за простій автомобільного транспорту.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2020 відкрито провадження у справі № 910/11766/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.09.2020.

14.09.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в додатках до якого наявне клопотання про залучення до участі у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Компанію MАК ГмбХ та Товариство з обмеженою відповідальністю "МАК Україна ЛТД".

У підготовчому засіданні 14.09.2020 представник позивача подав клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 14.09.2020 подав клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи, заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Судом у підготовчому засіданні 14.09.2020 проведено огляд оригіналів документів, доданих до позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2020, яку занесено до протоколу судового засідання відкладено підготовче засідання на 05.10.2020.

24.09.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли заперечення на клопотання про залучення третіх осіб та відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 05.10.2020 представник відповідача підтримав клопотання про залучення третіх осіб.

Представник позивача у підготовчому засіданні 05.10.2020 заперечив проти залучення до участі у справу третіх осіб.

Судом відкладено розгляд клопотання про залучення третіх осіб до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2020, яку занесено до протоколу судового засідання продовжено строк підготовчого засідання на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 21.10.2020.

21.10.2020 через електронну пошту суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

21.10.2020 підготовче засідання по справі № 910/11766/20 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 призначено підготовче засідання по справі № 910/11766/20 на 11.11.2020.

11.11.2020 підготовче засідання по справі № 910/11766/20 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2020 призначено підготовче засідання по справі № 910/11766/20 на 09.12.2020.

02.12.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 09.12.2020 представник відповідача подав клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2020 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мак Україна ЛТД" та Компанію ГмбХ, відкладено підготовче засідання на 25.01.2021.

17.12.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів на виконання ухвали.

05.01.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення.

14.01.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи № 910/11766/20 по суті на 22.02.2021.

Представник позивача у судовому засіданні 22.02.2021 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.02.2021 заперечив проти заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представники третіх осіб 1, 2 у судове засідання 22.02.2021 не з`явились, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на наведене та керуючись вказаними приписами господарського процесуального закону, приймаючи до уваги відсутність будь-яких повідомлень третіх осіб 1-2 про причини неявки їх в судове засідання 22.02.2021, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності третіх осіб 1-2.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 22.02.2021 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України

ВСТАНОВИВ:

28.02.2020 року між Підприємством з іноземною інвестицією Ост-Вест Експрес (далі експедитор, відправник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВВ Імекс (далі - перевізник) укладено два договори у формі заявок, а саме: договір - заявку №14/02 та договір - заявку №15/02 про перевезення вантажів за маршрутом: с. Н. Дубечня, Київська обл., Україна - м. Пруш Польща.

В п. 2 зазначених договорів-заявок зазначено, що простій автотранспортного засобу під завантаженням/розвантаженням під час перевезення, а також простій на шляху прямування або на прикордонних переходах оплачується винною стороною в розмірі 100 євро за кожну добу простою.

29.02.2020 року на підставі вищевказаних договорів-заявок було завантажено, два транспортні засоби, державний номер № НОМЕР_1 / НОМЕР_2 та НОМЕР_3 / НОМЕР_4 та оформлено на митниці.

Після митного оформлення вантажу відповідачем були надані позивачу, як перевізнику наступні документи:

- на вантажівку державний номер № НОМЕР_1 / НОМЕР_2 надано: НОМЕР_5; CARNET TIR НОМЕР_6;

- на вантажівку державний номер НОМЕР_3 / НОМЕР_4 надано: НОМЕР_7 ; CARNET TIR НОМЕР_8.

В подальшому, 02.03.2020 транспортні засоби позивача, з вантажем, прибули на митний пункт пропуску Дорогуск РL.

Як зазначає позивач у позовній заяві, під час митного оформлення, з`ясувалося, що на вантаж відсутній дозвіл ввезення його на територію Польщі. Дозвіл, за твердженнями позивача, повинен був отримати відповідач та надати його позивачу для митного оформлення на кордоні Україна-Польща.

Відсутність дозволу стало причиною заборони в`їзду транспортних засобів на територію Польщі та призвело до неможливості завершити перевезення.

Таким чином, з 02.03.2020 транспортні засоби позивача перебувають на митному пункті пропуску Дорогуск РL під митним наглядом, що підтверджується листом Люблінської митно-податкової служби в місті Бяла-Подляска представництво у Люблені Автомобільний митний відділ у Дорогуську від 07.07.2020р. по справі 308000-302060.4341.8.2020.КЛ.

Позивач зазначив, що листами від 12.03.2020, 26.03.2020, 15.04.2020 та 07.07.2020 звертався до відповідача з проханнями про надання письмових інструкції стосовно подальших дій щодо пропуску вантажівок для подальшого ввезення вантажу на територію Польщі.

10.06.2020 позивачем виставлено відповідачу рахунок № 61 на оплату за понаднормовий простій автопоїзда згідно договору заявки № 15/02 від 28.02.2020 у розмірі 15 000, 00 грн.

Платіжним дорученням № 2030 від 11.09.2020 відповідачем сплачено суму у розмірі 15 000, 00 грн за понаднормовий простій автопоїзда згідно рахунку № 61 від 10.06.2020.

За доводами позивача, відповідач зобов`язаний оплатити простій автотранспортних засобів під час перевезення за договорами - заявками № 14/02, № 15/02 від 28.0.2020 у розмірі 29 704, 72 євро, який виник з його вини, оскільки саме на відповідача, як відправника товару покладено обов`язок надати всі необхідні документи в розпорядження перевізника для перевезення вантажу. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив щодо заявлених позовних вимог, та вказав на наступні обставини.

Підприємство з іноземною інвестицією Ост - Вест Експрес не є власником вантажу, вантаж зберігався на митному складі відповідача згідно договору консигнації № 2016/01 від 09.06.2016, укладеного між ПІІ Ост-Вест Експрес (Консигнатор за договором) та Компанією МАК ГмС (Німечичина) (Консигнант за договором). За умовами контракту консигнант поставляє на митний склад відповідача як консигнатора для їх реалізації від імені консигнатора.

20.02.2017 між Компанією МАК ГмбХ , (Німеччина) (продавець) та ТОВ Мак Україна ЛТД (Україна) (покупець) було укладено договір купівлі - продажу № 2017100/001 від 20.02.2017.

Згідно з п. 1.1 договору продавець зобов`язався поставити покупцю засоби захисту рослин (товар) в асортименті, кількості, якості і по цінам, вказаним в Додатку № 1.

Пунктом 3.1. договору було визначено, що продавець постачає покупцю товар на умовах DAT (згідно Інкотермс 2010). Митний склад ПІІ Ост-Вест Експерс , який знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Нижня Дубечня, ур. Кружки, 1.

Окрім цього, 20.03.2017 між ПІІ Ост-Вест Експрес (Виконавець) та ТОВ МАК Україна ЛТД (Замовник) було укладено договір-доручення № 1496 на обслуговування митних вантажів та наданню послуг на ТС (СВХ), відповідно до умов п. 1.1. договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання по обслуговуванню відправлених товарів (вантажів) замовника, які знаходяться під митним контролем.

28.02.2020 р. Компанією МАК ГмбХ (Німеччина) було направлено заявку до ПІІ Ост-Вест Експрес , в якій компанія просила здійснити перевезення СЗР Клетомекс 240 КЕ в кількості 23325 л. з митного складу ПІІ Ост-Вест Експрес до м. Прушков, Польща.

Саме у зв`язку з вказаними обставинами відповідачем було підписано з позивачем договори-заявки № 14/02 від 28.02.2020 р. та № 15/02 від 28.02.2020.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що не погоджується з висновками позивача про те, що ним не було надано необхідних документів для здійснення в`їзду на територію Польщі і, що простій стався з вини відповідача, оскільки останнім надано документи, що підтверджують безпеку вантажу, а саме: сертифікати аналізів від 01.03.2017.

Згідно з сертифікатами, виданими Компанією МАК ГмбХ на продукт Клетомекс: зазначено про кваліфікаційну відповідність продукту. Щодо терміну дії сертифікат зазначено дату видачі: 03/2017, дату спливу терміну дії 03/2020.

Виходячи з вказаних даних відповідач зазначає, що дія сертифікатів поширювалась на період з 01.03.2017 та до 31.03.2020, а отже, на момент перетину позивачем митного кордону з Польщею були наявні необхідні документи для здійснення ввезення вантажу.

Окрім цього, відповідач зазначив, що йому невідомо, з яких причин, вказані сертифікати не були прийняті митними органами Польщі, а тому останній не може нести відповідальність, оскільки на момент замовлення перевезення та перетинання митних кордонів сертифікати були діючими і, за твердженнями відповідача, підстави для затримання транспортних засобів з вантажем були відсутні.

Відповідач звернув увагу суду на те, що листи, на які посилався позивач у позовній заяві від 12.03.2020, 26.03.2020, 15.04.2020 та 07.07.2020 не надходили до відповідача, доказів надсилання вказаних листів відповідачу матеріали справи не містять.

Відповідач підтверджує, що 10.06.2020 ним було отримано та оплачено рахунок позивача № 61 від 10.06.2020 з зазначенням призначення платежу предоплата понаднормовий простій автопоїзда згідно договору-заявки № 15/02 від 28.02.2020. Оплата вказаного рахунку не свідчить про визнання відповідачем своєї вини у виникненні просі за період і в сумі, що вказана в позовній заяві.

Вимога про сплату боргу від 22.07.2020 р. № 37 була надіслана позивачем 22.07.2020 та отримана відповідачем 29.09.2020.

Позивач у відповіді на відзив заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, та вказав, що саме відповідач, як сторона що уклала правочин, несе відповідальність за оплату простою транспортних засобів під час перевезення. Посилання у відзиві на інші правочини, укладені з ТОВ МАК Україна ЛТД (договором № 1496 від 09.06.2016) або з Компанією МАК ГмбХ (Німеччина) (договором консигнації 2016/01 від 09/06/2016) стосуються власної господарської діяльності відповідача, і ні якого відношення до відшкодування збитків за простій не мають. Твердження відповідача про відсутність у нього права власності на вантаж, не є підставою для звільнення його від обов`язку відшкодування збитків за простій.

Як вказує позивач, твердження відповідача про наявність всіх дозвільних документів для перетину кордонів України та Польщі є необґрунтованими. Наявність сертифікатів безпеки є необхідною умовою для митного оформлення вивезення вантажу за митну територію України, недостатньою, для ввезення на територію Польщі. Саме відсутність спеціального дозволу на вантаж, яким є гербіциди, стало причиною затримки митного оформлення на кордоні з Польщею, і як наслідок виникнення простою транспортних засобів. Відповідальною особою за підготовку транспортних, дозвільних документів та організацію перевезення вантажу, за доводами позивача, є відповідач, який діє в інтересах, як ТОВ МАК Україна ЛТД , так і Компанії МАК ГмбХ . Про необхідність спеціального дозволу на ввезення гербіцидів на територію Польщі, відповідач повинен був дізнатися до початку перевезення вантажу.

Щодо заперечення відповідача про відсутність у позовній заяві доказів надсилання листів від 12.03.2020, 26.03.2020, 15.04.2020 та 07.07.2020 то позивач вказав на те, що вказані листи були надіслані на електронну пошту відповідача.

Крім того, позивач зазначив про те, що відповідач здійснивши оплату рахунку у розмірі 15 000, 00 грн підтвердив наявність факту простою.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

З урахуванням викладеного судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з перевезенням вантажу, регулювання яких здійснюється Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Законом України Про автомобільний транспорт , ГК України та ЦК України.

Згідно частин 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Частинами 1, 2, 5 ст. 307 ГК України унормовано, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

За ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.ч. 1-3 ст. 909 ЦК України).

Статтею 920 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.

Згідно з п. 10.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених Договорів із Замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовий договір (додаток 2).

У п. 11.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні передбачено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Частиною 2 ст. 52 Закону України "Про автомобільний транспорт" врегульовано, що автомобільний перевізник зобов`язаний, зокрема забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених договором та законодавством.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За положеннями ст. 1 Закону України Про автомобільний транспорт документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України Про транспортно-експедиторську діяльність , Про транзит вантажів , інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 53 Закону України Про автомобільний транспорт організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень. При виконанні міжнародних перевезень вантажів резиденти України повинні мати: дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення; дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; сертифікат відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; документи на вантаж.

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 р., яка набрала чинності для України 17.05.2007 р. (далі - Конвенція).

У відповідності до ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути міжнародна автомобільна накладна (СМR).

Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

За ст.ст. 4 - 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції. Вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника. Якщо вантаж, який підлягає перевезенню, необхідно завантажити на декілька транспортних засобів, або якщо він є різнорідним чи поділений на різні партії, відправник або перевізник має право вимагати складання окремої вантажної накладної на кожний транспортний засіб, що використовується, або на вантаж кожного роду чи на кожну партію вантажу. Вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім`я та адреса відправника; c) ім`я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім`я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов`язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; k) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції. У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані: a) заява про те, що перевантаження забороняється; b) платежі, які відправник зобов`язується сплатити; c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці; d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника; e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення; g) перелік документів, переданих перевізнику. Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною.

Відповідно до ст.ст. 8, 9, 11 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів приймаючи вантаж, перевізник перевіряє: а) вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування та нумерації місць; b) зовнішній стан вантажу і його упаковки. Якщо перевізник не має достатньої можливості перевірити вірність записів, зазначених у підпункті a) пункту 1 цієї статті, він повинен зробити обґрунтовані застереження у вантажній накладній. Він повинен також мотивувати всі зроблені ним застереження щодо зовнішнього стану вантажу і його упаковки. Ці застереження не мають обов`язкової сили для відправника, якщо останній не погодився бути зобов`язаним ними і не зробив про це запис у вантажній накладній. Відправник має право вимагати перевірки перевізником ваги брутто вантажу або його кількості, вираженій в інших одиницях виміру. Він може також вимагати перевірки вмісту вантажних місць. Перевізник може вимагати відшкодування витрат, пов`язаних з такою перевіркою. Результати перевірок включають у вантажну накладну. Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній. Для цілей митних та інших формальностей, які повинні бути здійснені до доставки вантажу, відправник додає до вантажної накладної необхідні документи або надає їх в розпорядження перевізника, і забезпечує його всією інформацією, якої він може потребувати. Перевізник не зобов`язаний перевіряти вірність і адекватність цих документів та інформації. Відправник несе відповідальність перед перевізником за будь-які збитки, заподіяні відсутністю, недостатністю чи невірністю таких документів та інформації, за винятком випадків незаконних дій або недбалості перевізника. Перевізник несе відповідальність як представник за наслідки втрати чи невірного використання документів, зазначених у вантажній накладній і доданих до неї або наданих в його розпорядження; сума відшкодування, яке сплачується перевізником, не повинна, однак, перевищувати ту, яка підлягала б сплаті у випадку втрати вантажу.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

В п. 2 договорів - заявок № 14/02, № 15/02 від 28.02.2020 зазначено, що простій автотранспортного засобу під завантаженням/розвантаженням під час перевезення, а також простій на шляху прямування або на прикордонних переходах оплачується винною стороною в розмірі 100 євро за кожну добу простою.

До позовної заяви позивачем подано НОМЕР_5 та НОМЕР_7, з яких вбачається, що транспортні засоби з державними номерними знаками НОМЕР_1 / НОМЕР_2 та НОМЕР_3 / НОМЕР_4 зазначені в графі 17 CMR - перевізник.

В матеріалах справи № 910/11766/20 наявний лист Люблінсько митно - податкової служби в м. Бяла - Подляска Автомобільного митного відділу у Дорогуську від 07.07.2020 з якого вбачається, що транспортні засоби з реєстраційними номерами НОМЕР_1 / НОМЕР_2 та НОМЕР_3 / НОМЕР_4 разом із товарами знаходиться у вантажній зоні та перебувають з 02.03.2020 під митним контролем.

Крім того, в матеріалах справи № 910/11766/20 наявний лист Люблінсько митно - податкової служби в м. Бяла - Подляска Автомобільного митного відділу у Дорогуську від 03.09.2020 з якого вбачається, що через відсутність необхідних документів, що дозволяють пропускати товари для захисту рослин товари все ще очікують на території митного управління.

З матеріалів справи вбачається, що відправником товару був саме відповідач - Підприємство з іноземною інвестицією Ост-Вест Експрес , а тому відповідно до п.1 статті 11 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів для цілей митних та інших формальностей, які повинні бути здійснені до доставки вантажу, відправник повинен був додати до вантажної накладної необхідні документи або надати їх в розпорядження перевізника, і забезпечити його всією інформацією, якої він може потребувати.

Відповідно до п. 2 статті 11 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник не зобов`язаний перевіряти вірність і адекватність цих документів та інформації. Відправник несе відповідальність перед перевізником за будь-які збитки, заподіяні відсутністю, недостатністю чи невірністю таких документів та

інформації, за винятком випадків незаконних дій або недбалості перевізника.

Щодо наданих позивачем до позовної заяви листів від 12.03.2020, 26.03.2020, 15.04.2020 та 07.07.2020, суд зазначає наступне.

Як вбачається з листів від 12.03.2020, 26.03.2020, 15.04.2020 та 07.07.2020, які додані до позовної заяви позивачем не додано доказів їх надіслання на адресу відповідача.

Разом з тим, у відповіді на відзив позивач вказав, що листи надсилались відповідачу на електронну пошту.

В той же час, з наявних в матеріалах справи листів з електронної пошти, які додані до відповіді на відзив, не вбачається за можливе встановити кому саме належить електронна пошта eml_vvimex, а тому, суд не приймає означені документи як належні, допустимі та вірогідні докази переписки позивача та відповідача щодо обставин простою автотранспортних засобів на митному кордоні.

Враховуючи вищевикладене, відповідач доказів, які б свідчили про належну сплату позивачу простою двох вантажівок на митному кордоні з 02.03.2020 по 31.07.2020 (151 доба) за договорами заявками № 14/02, № 15/02 від 28.02.2020 у розмірі 29 704, 72 євро, суду не надав, відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми у розмірі 29 704, 72 євро є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Окрім цього позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму витрат у розмірі 9 006, 98 грн, як витрати, які пов`язані з перекладом копії позовної заяви на німецьку мову та її направленням на адреси третім особам.

В розумінні ч. 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

На підтвердження понесених позивачем витрат на оплату послуг перекладача для здійснення на виконання ухвали суду від 09.12.2020 перекладу на німецьку мову позовної заяви з додатками та ухвали від 14.08.2020, заявником надано рахунок - фактуру № 3/820-П від 01.12.2020 на суму 540, 00 грн; акт № 3/820-П надання послуг від 02.12.2020 на суму 540, 00 грн; рахунок - фактуру № 3/831-П від 04.12.2020 на суму 372, 00 грн; акт № 3/831-П надання послуг від 04.12.2020 на суму 372, 00 грн; рахунок - фактуру №3/840 -П від 11.12.2020 на суму 2 640, 00 грн; акт № 3/840-П надання послуг від 11.12.2020 на суму 2 640, 00 грн; рахунок - фактуру № 3/846-П від 16.12.2020 на суму 4 800, 00 грн; акт № 6/846-П надання послуг від 16.12.2020 на суму 4 800, 00 грн.

Крім того, позивачем надано виписку банку про здійснення на користь ТОВ Бюро перекладів ТРІС оплат за послуги перекладу документів у розмірі 8 622, 00 грн.

Також позивач вказує про понесення ним витрат за надсилання третім особам 1-2 копії позовної заяви з додатками у розмірі 654, 98 грн.

Отже, загальний розмір витрат позивача, пов`язаних з розглядом даної справи у суді, які в силу вимог ст. 123 ГПК України підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача в межах заявлених вимог становить 9 006, 98 грн (8 352, 00 грн + 654, 98,00 грн).

Вказані витрати є співмірними, обґрунтованими та на підставі наданих документів приймаються судом як належні.

Враховуючи викладене, за відсутності заперечень відповідача, з огляду на задоволення позову у справі у повному обсязі, суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача 9 006, 98 грн інших судових витрат, пов`язаних із розглядом справи в порядку ст. 123 ГПК України.

Судом враховано, що приписами ст. 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування, за змістом ч. 2 якої, питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. В свою чергу, жодних доказів в спростування тверджень позивача, до матеріалів справи не додано.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen . ), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо задоволення позовних вимог.

Судові витрати, у які позивачем включено лише витрати по оплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ ІМЕКС" задовольнити.

2. Стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією "ОСТ - ВЕСТ ЕКСПРЕС" (04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 18/14; код ЄДРПОУ 22918017) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ ІМЕКС" (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 11; код ЄДРПОУ 32156999) заборгованість у розмірі 29 704 (двадцять дев`ять тисяч сімсот чотири) євро 72 євроцентів.

3. Стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією "ОСТ - ВЕСТ ЕКСПРЕС" (04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 18/14; код ЄДРПОУ 22918017) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ ІМЕКС" (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 11; код ЄДРПОУ 32156999) витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 563 (чотирнадцять тисяч п`ятсот шістдесят три) грн 40 коп та витрати, пов`язані із розглядом справи у розмірі 9 006 (дев`ять тисяч шість) грн. 98 коп

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18.03.2021.

Суддя М.Є.Літвінова