Рішення

від 17.03.2021 по справі 460/4015/19

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 березня 2021 року м. Рівне №460/4015/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі також - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача із відмови нарахувати та виплатити позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, згідно зі статтями 39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу доплату до пенсії, відповідно до статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з урахуванням раніше виплачених сум, а також здійснити перерахунок додаткової пенсії позивача за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії) та перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком. Також вказав, що у зв`язку з набуттям статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, він набув право на отримання доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених статтями 39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно. Разом з тим, позивач стверджує, що нарахування та виплату вказаних вище доплати та додаткової пенсії відповідач здійснював в менших розмірах, аніж було передбачено чинним законодавством. Зокрема, пояснив, що Закон України Про Державний бюджет України на 2014 рік не встановлював жодних обмежень з приводу застосування статей 39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи . Таке обмеження було реалізоване законодавцем у Законі України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік , який набрав чинності з 03.08.2014 та встановлював, що норми і положення статей 39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи застосовуються у порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік. Тобто, у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року орган Пенсійного фонду України мав нараховувати позивачу доплату до пенсії та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірах, передбачених безпосередньо нормами статей 39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , а не встановлених Кабінетом Міністрів України. Однак, всупереч вимогам чинного законодавства, нарахування та виплата вказаних вище доплати та додаткової пенсії у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року здійснювались у розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210. З наведених вище підстав позивач просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 16.12.2019 позовна заява залишалась без руху.

Ухвалою суду від 02.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою суду у відповідача витребувано належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.

Того ж дня, ухвалою суду провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі № 510/1286/16-а.

В межах встановленого судом строку, відповідач подав відзив на позовну заяву, за змістом якого позов не визнав у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень вказав, що позивач не звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою встановленої форми про перерахунок належної йому пенсії, а тому вимога про визнання дій відповідача протиправними є безпідставною. Повідомив, що позивач протягом спірного періоду не працював, отримував пенсію за віком. Крім того, пояснив, що 19.06.2011 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2011 рік , яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанови від 06.07.2011 № 745 Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та від 23.11.2011 № 1210 Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи . Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. Додатково звернув увагу суду на те, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки пенсія є щомісячним платежем та про порушення своїх прав позивач міг дізнатися у наступному місяці після отримання пенсії в неналежному, на його переконання, розмірі. З огляду на наведене, відповідач стверджує, що в спірних правовідносинах він діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою суду від 23.02.2021 провадження у справі поновлено.

В силу приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши заяви по суті справи, з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 11.07.1992 (а.с. 8).

Позивач проживає в селі Берестя Дубровицького району Рівненської області, яке, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (а.с. 6, 11).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , що підтверджується пенсійним посвідченням позивача серії ААА № 065680 від 08.11.2005 та довідкою від 18.11.2019 № 1984 (а.с. 7, 12).

Згідно з довідкою про перебування на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 13.01.2020 № 90/04-3-16, у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 позивач не працював, перебував на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та отримував пенсію за віком за нормами Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1221,80 грн, в тому числі: надбавку по статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи - 10,50 грн; додаткову пенсію по статті 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи - 113,88 грн (а.с. 44).

21.10.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив провести перерахунок та виплату належних йому доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених статтями 39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , в розмірах, встановлених безпосередньо вказаними нормами права (а.с. 14-15). Зазначене не заперечується й відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Разом з тим, листом від 04.11.2019 за № 716/02-8 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для перерахунку його пенсії, оскільки обчислення і виплата доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених статтями 39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно, у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 були здійснені у відповідності до вимог чинного тоді законодавства України, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 745 та від 23.11.2011 № 1210 (а.с. 16).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Основного Закону, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначаються Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-ІV (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон № 1058), який набрав чинності 01.01.2004.

Так, відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1058 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України Про недержавне пенсійне забезпечення , Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб , міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058 передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

При цьому, пунктом 13 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058 встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796).

Статтею 49 Закону № 796 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

За результатами аналізу наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що законодавцем надано право особі обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом № 1058 або спеціальним Законом № 796.

Відповідно до статті 39 Закону № 796 (в редакції, що діяла до 01.01.2008), громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

У свою чергу, стаття 51 Закону № 796 (в редакції, що діяла до 01.01.2008) встановлювала наступний порядок виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4, а саме:

- особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком;

- особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком;

- особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.

Суд зауважує, що, починаючи з 01.01.2008, дія норм статей 39, 51 Закону № 796 неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України як шляхом викладення вказаних норм в іншій редакції, так і шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених статтями 39, 51 Закону № 796, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.

Так, підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 28.12.2007 № 107-VI (далі - Закон № 107) частини першу та другу статті 39 Закону № 796 було замінено однією частиною наступного змісту: Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України .

Крім того, підпунктом 13 пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 статтю 51 Закону № 796 було викладено в такій редакції:

Особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається в розмірі 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається в розмірі 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Особам, віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається в розмірі 5 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами .

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 визнані неконституційними.

При цьому, суд враховує, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто, з 22.05.2008 норми статей 39, 51 Закону № 796 застосуються в редакції, що діяла до внесення змін Законом № 107.

Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2011 рік від 14.06.2011 № 3491-VI (далі - Закон № 3491) розділ VІІ Прикінцеві положення Закону України Про Державний бюджет України на 2011 рік доповнено пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011).

Відтак, Законом № 3491 Кабінету Міністрів України були надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 51 Закону № 796, розміри доплат до пенсії непрацюючим пенсіонерам та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до 2-4 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На виконання вимог пункту 7 Закону № 3491, 06.07.2011 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 745 Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету (далі - Постанова № 745), яка набрала чинності з 23.07.2011, приписами якої визначені інші розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої статтею 51 Закону № 796, та доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбаченої статтею 39 Закону № 796.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 23.11.2011 № 1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 1210).

Отже, зміна правового регулювання спірних правовідносин відбулася 23.07.2011, у зв`язку з набранням чинності Постановою № 745, у якій Кабінет Міністрів України реалізував своє право на встановлення розмірів соціальних виплат, передбачених для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема статтями 39, 51 Закону № 796.

Суд зауважує, що у період з 22.05.2008 по 22.07.2011 жодних змін в правовому регулюванні спірних правовідносин не відбулося, у зв`язку з чим нарахування доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров`ю, мали здійснюватися в розмірах, передбачених безпосередньо статтями 39, 51 Закону № 796.

Щодо вимог позивача, які стосуються нарахування та виплати в належних розмірах спірних доплати до пенсії та додаткової пенсії, передбачених нормами статей 39, 51 Закону № 796, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Закон України Про Державний бюджет України на 2014 рік від 16.01.2014 № 719-VII (далі - Закон № 719), який набрав чинності з 01.01.2014, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування норм статей 39, 51 Закону № 796.

Тобто, з 01.01.2014 Законом № 719 не передбачалось будь-яких змін чи обмежень щодо застосування розмірів доплати та додаткової пенсії, встановлених статтями 39 та 51 Закону № 796 відповідно, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Чинним залишався й Порядок № 1210, який встановлював менші розміри таких доплати та додаткової пенсії.

За наведених обставин, враховуючи принцип пріоритетності Закону № 796 над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком № 1210, на переконання суду, з 01.01.2014 нарахування та виплата позивачу доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, повинні були здійснюватися у розмірах та на підставах, передбачених безпосередньо статтями 39 та 51 Закону № 796.

Обмеження дії норм статей 39, 51 Закону № 796 у 2014 році відбулося після прийняття Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік від 31.07.2014 № 1622-VII (далі - Закон № 1622), який набрав чинності 03.08.2014.

Так, Законом № 1622 розділ Прикінцеві положення Закону № 719 було доповнено, зокрема, пунктом 6-7, згідно з яким норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

А тому, лише з 03.08.2014 Законом № 719 Кабінету Міністрів України були надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 51 Закону № 796, розміри доплат до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Оскільки на цей час чинним був також Порядок № 1210, яким визначено механізм обчислення доплати та додаткової пенсії, щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон № 719 в редакції Закону № 1622 був прийнятий пізніше Закону № 796, то саме положення Закону № 719 та Порядку № 1210 підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03.08.2014.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених вище норм матеріального права викладена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2016 у справі № 285/4300/14 а, а також у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 619/2262/17.

Отже, в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу: доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону № 796, в розмірі двох мінімальних заробітних плат; додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену статтею 51 Закону № 796, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем за змістом відзиву на позовну заяву, що нарахування та виплата позивачу спірних доплати та додаткової пенсії у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 здійснювалися в розмірах, передбачених Постановою № 745 та Порядком № 1210.

Таким чином, в ході судового розгляду судом встановлено вчинення відповідачем протиправних дій, які виразилися у виплаті позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 в менших розмірах, аніж було передбачено чинним законодавством.

За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови нарахування та виплати доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 в належних розмірах, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу такі доплату та додаткову пенсію у належних розмірах за вказаний період є обґрунтованими, підтверджуються належними та достатніми доказами, наявними у матеріалах справи, а відтак, підлягають до задоволення.

При цьому, твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду не заслуговують на увагу суду, з огляду на наступне.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою вказаної статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а, розглядаючи питання застосування строку звернення до адміністративного суду, зауважила, що спеціальне законодавство у сфері соціального захисту містить такі норми.

Згідно зі статтею 87 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788) нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

За правилами статті 46 Закону № 1058, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Частиною третьою статті 51 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262) встановлено, що перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

Нормами статті 55 цього ж Закону визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФУ, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зробила висновок, що норми статті 87 Закону № 1788, статті 46 Закону № 1058 і статей 51, 55 Закону № 2262 (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:

1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;

2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

Разом з тим, суд враховує, що у статтях 1, 3, 8 Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права.

Стаття 46 Основного Закону встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22, 64).

Суд зауважує, що застосовуючи строки у зазначеній сфері, слід розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України, право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду, протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом такого є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому, строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, викладену у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та від 15.10.2013 № 9-рп/2013, суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного права на соціальний захист підтверджується також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав би судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов`язок держави перед громадянином - 6 місяцями.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Системний аналіз зазначених вище норм надає суду підстави дійти висновку, що строкового обмеження стосовно соціальних виплат у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з непроведенням таких виплат з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 29.11.2019 у справі № 608/957/16-а та від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що позивач не звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про перерахунок пенсії встановленої форми, а відповідь-роз`яснення пенсійного органу не є рішенням про відмову у перерахунку пенсії, суд зауважує, що за змістом листа від 04.11.2019 за № 716/02-8 відповідач не покликався на таку підставу для відмови у перерахунку пенсії позивача, як невідповідність поданої ним заяви установленій законодавством формі.

При цьому, суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.11.2019 у справі № 748/696/17, відповідно до якого у випадку, коли заява очевидно дає змогу оцінити намір заявника (пенсіонера), відмова у її розгляді по суті з огляду на невідповідність встановленій формі вважатиметься надмірним формалізмом, наслідком чого є порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій).

Крім того, за результатами аналізу змісту оскаржуваної відмови, а також відзиву на позовну заяву, судом встановлено, що відповідач однозначно був обізнаний про намір позивача домогтися саме перерахунку розміру пенсії, а не реалізувати передбачене нормами Закону України Про звернення громадян загальне право подавати (надсилати) звернення у вигляді заяви довільної форми до органів державної влади. Більше того, суд звертає увагу, що у листі-відповіді від 04.11.2019 за № 716/02-8 відповідачем не лише здійснено роз`яснення норм законодавства в сфері пенсійного забезпечення постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, а й зазначено про відсутність підстав для перерахунку такої пенсії (її складових) саме позивачу.

А тому, аргументи відповідача щодо невідповідності заяви позивача про перерахунок пенсії встановленій законодавством формі також не заслуговують на увагу суду.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах.

Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував позовні вимоги, знайшли своє підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому, позовну заяву слід задовольнити повністю.

За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень у конкретних спірних правовідносинах, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, сплачена сума судового збору в розмірі 1 536,80 грн, відповідно до квитанцій від 09.12.2019 № 22 та від 26.12.2019 № 60, оригінали яких знаходяться в матеріалах справи, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої статтею 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно щомісячну доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену статтею 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір в сумі 1 536,80 грн (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 17 березня 2021 року.

Суддя С.А. Борискін