Рішення

від 19.03.2021 по справі 910/19476/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.03.2021Справа № 910/19476/20

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Доля" (Україна, 03028, м. Київ, вул. Басейна, буд. 5-Б; ідентифікаційний код: 43214921)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскаунтер" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 72; ідентифікаційний код: 41950541)

про стягнення 46 387,55 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Доля" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскаунтер" (далі - відповідач) про стягнення 46 387,55 грн, з яких 35 310,25 грн заборгованості, 3 541,76 грн пені та 7 535,54 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки товару № КД-145 від 13.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 72.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 14.12.2020 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

28.12.2020 до суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 23.12.2020 поштового відправлення відповідачеві (копії ухвали про відкриття провадження у справі від 14.12.2020).

Відтак, суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

13.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Доля" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діскаунтер" (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір поставки товару № КД-145 (далі - Договір, з протоколом розбіжностей), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець сплатити і прийняти товар в кількості, асортименті і за цінами, узгодженими з постачальником.

Згідно з п. 2.1 Договору асортимент та ціна на товар, що поставляється, визначаються на підставі замовлення покупця.

У пункті 2.6 Договору сторони погодили, що оплату за поставлений товар покупець здійснює на підставі рахунків-фактур та/або видаткової накладної, що формується на підставі замовлення покупця постачальником.

Відповідно до п. 2.8 Договору розрахунки за товар здійснюються протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту поставки товару або в інший строк, попередньо погоджений сторонами.

Датою оплати товару є дата зарахування відповідних грошових сум на банківський рахунок продавця (пункт 2.9 Договору).

За змістом пунктів 3.2 - 3.4 Договору моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна). Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару, переходять до покупця в моменти підписання відповідальною особою покупця видаткової (та/або товарно-транспортної) накладної. Передача товару здійснюється відповідно до узгодженого графіку за видатковою накладною, в якій вказується найменування, кількість, ціна товару, дата передачі товару покупцю.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, з лютого 2020 року по липень 2020 року ним було поставлено відповідачу товар загальною вартістю 64 349,23 грн, на підставі видаткових накладних, а саме: № 1357 від 14.02.2020 на суму 5 434,63 грн; № 1610 від 20.02.2020 на суму 3 483,54 грн; № 1611 від 20.02.2020 на суму 12 327,73 грн; № 1835 від 26.02.2020 на суму 3 896,07 грн; № 2061 від 03.03.2020 на суму 4 552,04 грн; № 2108 від 04.03.2020 на суму 7 201,35 грн; № 2275 від 06.03.2020 на суму 1 916,67 грн; № 2484 від 12.03.2020 на суму 4 300,34 грн; № 2861 від 26.03.2020 на суму 1 005,36 грн; № 3111 від 09.04.2020 на суму 1 049,96 грн; № 3445 від 29.04.2020 на суму 391,57 грн; № 3446 від 29.04.2020 на суму 25,50 грн; № 3840 від 14.05.2020 на суму 165,56 грн; № 4278 від 28.05.2020 на суму 85,00 грн; №4279 від 28.05.2020 на суму 2 823,18 грн; № 4280 від 28.05.2020 на суму 229,20 грн; № 4562 від 04.06.2020 на суму 165,60 грн; № 4977 від 11.06.2020 на суму 22,60 грн; № 4980 від 11.06.2020 на суму 7 680,96 грн; № 6145 від 06.07.2020 на суму 3 353,25 грн; № 6147 від 06.07.2020 на суму 169,50 грн; № 6471 від 09.07.2020 на суму 1 966,38 грн; № 6817 від 16.07.2020 на суму 113,00 грн; № 6818 від 16.07.2020 на суму 1 990,24 грн.

Товар було прийнято відповідачем, про що свідчать підписи його представників та відтиски печатки відповідача у вказаних видаткових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем, на виконання умов Договору, було також виставлено відповідачу рахунки на оплату вартості поставленого товару, а саме: №1367 від 14.02.2020, № 1597 від 20.02.2020, № 1596 від 20.02.2020, № 1818 від 26.02.2020, №2042 від 03.03.2020, № 2089 від 04.03.2020, № 2490 від 12.03.2020, № 2869 від 25.03.2020, № 3106 від 07.04.2020, № 3480 від 28.04.2020, № 3481 від 28.04.2020, № 3878 від 13.05.2020, № 4244 від 26.05.2020, № 4256 від 26.05.2020, № 4568 від 02.06.2020, № 4987 від 10.06.2020, № 4986 від 10.06.2020, № 6194 від 03.07.2020, № 6193 від 03.07.2020, № 6481 від 09.07.2020, № 6735 від 14.07.2020, № 6736 від 14.07.2020.

Відповідно до п. 10.1 Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

За твердженнями позивача, відповідач, в порушення умов Договору, оплатив товар частково, перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти в сумі 29 038,98 грн, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 35 310,25 грн.

З огляду на те, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 35 310,25 грн заборгованості, 3 541,76 грн пені та 7 535,54 грн штрафу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором вартістю 64 349,23 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, про які зазначено вище, та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи його представників та відтиски печатки відповідача у зазначених накладних.

Вищевказані видаткові накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення пункту 2.8 Договору, зобов`язання відповідача щодо оплати товару мало бути виконане протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту поставки товару або в інший строк, попередньо погоджений сторонами.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження погодження сторонами іншого строку оплати вартості поставленого позивачем товару в порядку пункту 2.8 Договору.

Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив факт часткової оплати товару відповідачем у сумі 29 038,98 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку позивача за період з 01.02.2020 по 29.11.2020.

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 35 310,25 грн визнається судом обґрунтованою.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 541,76 грн пені та 7 535,54 грн штрафу.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 Договору за прострочення або неповну сплату товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної на момент прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом перевірено розрахунок пені за заявлений позивачем період та встановлено, що він не відповідає вищевказаним положенням законодавства та умовам Договору, оскільки позивачем було невірно визначено дату прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості товару, а також нараховано пеню за період, більший ніж встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим суд здійснив власний розрахунок пені.

За розрахунком суду, на суму заборгованості в розмірі 15 811,27 грн за період з 13.03.2020 по 10.06.2020 обґрунтованою є пеня в розмірі 694,66 грн, на суму заборгованості в розмірі 15 809,78 грн за період з 11.06.2020 по 29.07.2020 - в розмірі 255,72 грн, на суму заборгованості в розмірі 15 422,78 грн за період з 30.07.2020 по 05.08.2020 - в розмірі 35,40 грн, на суму заборгованості в розмірі 13 443,78 грн за період з 06.08.2020 по 12.09.2020 (з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) - в розмірі 167,50 грн, що разом становить 1 153,28 грн; на суму заборгованості в розмірі 3 896,07 грн за період з 19.03.2020 по 18.09.2020 (з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) обґрунтованою є пеня в розмірі 286,56 грн; на суму заборгованості в розмірі 4 552,04 грн за період з 25.03.2020 по 24.09.2020 (з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) обґрунтованою є пеня в розмірі 328,84 грн; на суму заборгованості в розмірі 7 201,35 грн за період з 26.03.2020 по 25.09.2020 (з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) обґрунтованою є пеня в розмірі 518,65 грн; на суму заборгованості в розмірі 1 916,67 грн за період з 28.03.2020 по 27.09.2020 (з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) обґрунтованою є пеня в розмірі 137,20 грн; на суму заборгованості в розмірі 4 300,34 грн за період з 03.04.2020 по 02.10.2020 (з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) обґрунтованою є пеня в розмірі 300,79 грн.

Отже, обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є пеня в загальному розмірі 2 725,32 грн (1 153,28 + 286,56 + 328,84 + 518,65 + 137,20 + 300,79).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 7.2 Договору у випадку прострочення більш ніж на 30 днів, крім пені покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 20 % від простроченої до сплати суми.

Суд встановив, що відповідач прострочив оплату товару більш ніж на 30 днів, що зумовлює для нього настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу на користь позивача в розмірі 20 % від суми простроченого платежу, відтак, за розрахунком позивача, який перевірено судом, обґрунтованим є штраф у загальному розмірі 7 535,54 грн (3 162,25 грн (15 811,27 х 20 %) + 779,21 грн (3 896,07 х 20 %) + 910,41 грн (4 552,04 х 20 %) + 1 440,27 грн (7 201,35 х 20 %) + 383,33 грн (1 916,67 х 20 %) + 860,07 грн (4 300,34 х 20 %)).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 35 310,25 грн заборгованості, 2 725,32 грн пені та 7 535,54 грн штрафу.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 065,00 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв`язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката суд зазначає наступне.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

У позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які планує понести позивач у зв`язку з розглядом справи у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, а саме: 1. 7 000,00 грн за складання позовної заяви про стягнення боргу з відповідача за Договором); 2. 2 000,00 грн (за кожне судове засідання).

11.01.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7 000,00 грн, оскільки справа розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано Договір № 8 про надання правової (правничої) допомоги від 26.11.2020; Додаток № 1 до Договору № 8 про надання правової (правничої) допомоги від 26.11.2020 (Ставки адвокатського гонорару); Акт № 1 здачі-прийняття виконаних робіт по наданню юридичних послуг відповідно до Договору № 8 про надання правової (правничої) допомоги від 26.11.2020 на суму 7 000,00 грн, датований 27.11.2020.

У пункті 4.1 Договору № 8 про надання правової (правничої) допомоги від 26.11.2020 сторони погодили порядок оплати вартості надання юридичних послуг.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було надіслано відповідачу вищезазначені докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката.

Втім, будучи обізнаним про розгляд справи, відповідач у встановленому процесуальним законом порядку клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката не подав.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

При цьому, суд зазначає, що судові витрати у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічної правової позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

З огляду на вищенаведене, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6 876,80 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта вказаних витрат - на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскаунтер" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 72; ідентифікаційний код: 41950541) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Доля" (Україна, 03028, м. Київ, вул. Басейна, буд. 5-Б; ідентифікаційний код: 43214921) 35 310 (тридцять п`ять тисяч триста десять) грн 25 коп. заборгованості, 2 725 (дві тисячі сімсот двадцять п`ять) грн 32 коп. пені, 7 535 (сім тисяч п`ятсот тридцять п`ять) грн 54 коп. штрафу, 2 065 (дві тисячі шістдесят п`ять) грн 00 коп. судового збору та 6 876 (шість тисяч вісімсот сімдесят шість) грн 80 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 37,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 123,20 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 19.03.2021

Суддя О.В. Нечай