Рішення

від 18.03.2021 по справі 923/1080/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2021 року Справа № 923/1080/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Павленко Н.А. , при секретарі судового засідання Короткій Ю.А.

за участю представників судового процесу:

від позивача - Александров В.В., адвокат,

від відповідача - не прибув,

розглянувши у судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Кухарук Людмили Миколаївни,

АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРИ АГРО",

м. Херсон, Острівське шосе, 1, код ЄДР 42745497

про стягнення 22 600 грн. 00 коп.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, заяви, клопотання, процесуальні дії суду.

Фізична особа -підприємець Кухарук Людмила Миколаївна (надалі по тексту рішення - позивач, ФОП Кухарук Л.М) звернулась до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРИ АГРО" (надалі по тексту рішення - відповідач, ТОВ "ФРИ АГРО") 22600грн., що складаються із 15000грн. боргу за надані послуги з перевезення вантажу, 1600грн. штрафу за наднормативний простій, 6000грн. витрат, пов`язаних із вивезенням неприйнятого вантажу у правовідносинах, що склалися за договорами-заявками на перевезення вантажів №27/16-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.01.2020, складеними сторонами.

Позивач в обґрунтування позовних вимог також вказує, що через недобросовісне виконання своїх зобов`язань відповідачем, було допущено наднормативний простій транспортного засобу, що стало підставою для нарахування штрафу відповідно до умов договорів - заявок на перевезення вантажів №27/16-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.01.2020.

Позивач зазначає, що ним також понесені витрати в розмірі 6000грн. пов`язані із вивозом неприйнятого вантажу.

Ухвалою суду від 30.10.2020 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, задоволено клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 23.11.2020 з підстав викладених в ухвалі суду було постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.12.2020.

03.12.2020 від позивача на виконання ухвали від 23.11.2020 надійшли письмові пояснення за вх.№9266/20. Позивач вказує, що договори на перевезення між ФОП Кухарук Л.М. та ТОВ "ФРИ АГРО" укладені у вигляді договору-заявки №27/06-1 від 27.06.2020 та договору заявки №28/06-1 від 28.06.2020 на перевезення вантажів, які є двосторонніми угодами між перевізником, вантажовідправником, і є юридичними документами, якими регламентується обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.

10.12.2020 ухвалою занесеної до протоколу підготовчого засідання в підготовчому засіданні було оголошено перерву до 20.01.2021

Ухвалою суду від 20.01.2021 було продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, до 20.02.2021 включно та відкладено підготовче засідання до 18.02.2021.

20.01.2021 за вх.№415/21 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. За яким відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Так, за твердженнями відповідача, позивач не надав оригінали документів, які б підтверджували наявність заборгованості відповідача, а саме: ТТН, договір, акт виконаних робіт.

04.02.2021 за вх.№827/21 від відповідача надійшли письмові пояснення по справі. Позивач вказує, що у договорах -заявках №27/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-01 від 28.06.2020 на перевезення вантажів сторони узгодили, що факсимільна або сканована копія має юридичну силу оригіналу.

Ухвалою суду від 18.02.2021 було закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті на 18.03.2021.

Представник позивача в судовому засіданні 18.03.2021 підтримав заявлені позовні вимоги і наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання 18.03.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, був обізнаний про час та місце розгляду справи по суті, що підтверджується розпискою наявною в матеріалах справи (а.с.170).

З урахуванням положень ч.3 ст.202 ГПК України суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини, які встановленні судом та мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі, мотивована оцінка аргументів наведених учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

27.06.2020 між позивачем та відповідачем було підписано договір -заявку №27/06-1 на перевезення вантажів (а.с.12). Відповідно до умов означеного договору заявки замовником перевезення є ТОВ "ФРИ АГРО", а перевізником (експедитором) ФОА ОСОБА_1 ; вантаж - плівка у кількості 4-6 тонн; маршрут руху - м.Ладижин-м.Олександрівка; дата завантаження - 27.06.2020; дата вивантаження - 29.06.2020; вартість перевезення погоджена сторонами у розмірі 6000грн; марка і номер автомобіля/причепа - DAF BO 2437 BX, причіп KOGEL BO 0081 XP; водій - ОСОБА_2 .

У договорі - заявці сторони також узгодили, що оплата проводиться у безготівковій формі на вивантажені (рахунок, ТТН, акт виконаних робіт, підтверджена заявка).

28.06.2020 між позивачем та відповідачем було підписано договір - заявку №28/06-1 на перевезення вантажів (а.с.13). Відповідно до умов означеного договору заявки замовником перевезення є ТОВ "ФРИ АГРО", а перевізником (експедитором) ФОА ОСОБА_1 ; вантаж - плівка у кількості 4-6 тонн; маршрут руху -м.Олександрівка- м.Харків; дата завантаження - 28.06.2020; дата вивантаження - 29.06.2020; вартість перевезення погоджена сторонами у розмірі 9000грн; Марка і номер автомобіля/причепа - DAF BO 2437 BX, причіп KOGEL BO 0081 XP; водій - ОСОБА_2 .

У договорі - заявці сторони також узгодили, що оплата проводиться у безготівковій формі на вивантажені (рахунок, ТТН, акт виконаних робіт, підтверджена заявка).

Суд зауважує, що у названих договорах - заявках сторонами не було визначено вантажоотримувача та вантажовідправника.

Позивачем в якості доказів надання відповідачу послуг з перевезення вантажу надано товарно-транспортну накладну №КП10022020 від 28.06.2020 (а.с. 14) за якою вказано, автомобільний перевізник - приватна особа, водій - ОСОБА_2 , замовник Філія "Переробний комплекс" ТОВ "Вінницька птахофабрика", вантажовідправник - замовник Філія "Переробний комплекс" ТОВ "Вінницька птахофабрика"; вантажоодержувач-приватна особа. У розділі товарно-транспортної накладної "Вантажно-розвантажувальні операції" вказано:

- Навантаження: прибуття 27.06.2020, вибуття 28.06.2020, простою 62 год.;

- Розвантаження 29.06.2020, вибуття 03.07.2020;

Позивач на ім`я відповідача 29.06.2020 виписав рахунок-фактуру №К-31 (а.с.15) за послуги щодо перевезення вантажів дорожніми транспортними засобами, маршрут: м.Ладижин-м.Олександрівка. Суд звертає увагу, що у рахунку-фактурі №К-31 від 29.06.2020 вказано, що замовлення на підставі договору - заявки №27/06-1 на перевезення вантажів від 16.06.2020, але в матеріалах справи відсутній договір - заявка від цієї дати.

В якості доказів наданих послуг з перевезення позивачем надано акт №К-31 здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 29.06.2020 (а.с.16). Акт підписаний позивачем, відповідачем акт не підписаний, та вказано, мовою оригіналу: "від підпису відмовився (с.4 ст.882 ЦК України)". В преамбулі названого акта вказано, що останній складено про те, що ФОП Кухарук (перевізник) були проведені роботи (надані послуги), серед іншого за договором-заявкою №27/06-1 на перевезення вантажів від 16.06.2020.

Суд зауважує, що договір - заявка №27/06-1 від 16.06.2020 в матеріалах справи відсутній, у наданому позивачем договорі-заявці №27/06-1 вказано дату 27.06.2020.

29.06.2020 позивач на ім`я відповідача виписав рахунок-фактуру №К-32 (а.с.17) за послуги щодо перевезення вантажів дорожніми транспортними засобами, маршрут: м.Олександрівка-м.Харків.

Також позивачем надано акт №К-32 здачі -прийняття робіт (надання послуг) від 29.06.2020 (а.с.18). Акт підписаний позивачем, відповідачем акт не підписаний, та вказано, мовою оригіналу: "від підпису відмовився (с.4 ст.882 ЦК України)". В преамбулі названого акта вказано, що останній складено про те, що ФОП Кухарук (перевізник) були проведені роботи (надані послуги), серед іншого за договором-заявкою №28/06-1 на перевезення вантажів від.16.06.2020.

Договір -заявка №28/06-1 від 16.06.2020 в матеріалах справи відсутній.

16.07.2020 позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату коштів за надані послуги з перевезення вантажу, штрафу за простій, а також витрат пов`язаних із вивозом неприйнятого вантажу.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч.1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною 2 ст. 181 ГК України передбачено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлені спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Крім того, за приписами ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договори-заявки №27/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.06.2020 не є електронними договорами чи електронними доказами, оскільки не відповідають вимогам електронного документа. Матеріали справи не містять доказів того, що спірні договори-заявки чи листи, якими обмінювалися сторони за допомогою електронних засобів зв`язку створювалися у порядку, визначеному Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Натомість, за частиною 2 ст. 639 ЦК України, укладення між сторонами договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі.

Стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано у листах, телеграмах, повідомленнях тощо, якими обмінялися сторони, наприклад, за допомогою засобів електронного зв`язку і при цьому, спосіб обміну, з огляду на приписи статті 627 Цивільного кодексу України визначається сторонами.

Суд зазначає, що сторонами в договорах -заявках №27/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.06.2020 узгоджено, що факсимільні або скановані копії мають юридичну силу оригіналу.

Оскільки, сторонами по справі на підставі договорів заявок №27/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.06.2020 досягнуто згоди з усіх істотних умов щодо здійснення перевезення вантажу, суд констатує, що між сторонами існували договірні відносини на підставі Договорів-заявок на перевезення вантажу №27/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.06.2020.

Окрім того, відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідачем не надано доказів на спростування того, що саме з офіційної електронної пошти ТОВ "ФРИ АГРО" позивачу було направлено електронні листи в яких містилися скановані копії договорів-заявок №27/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.06.2020.

Також відповідачем не надано доказів на спростування тієї обставини, що договори-заявки №27/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.06.2020 містять підпис директора ТОВ "ФРИ АГРО" та відтиск печатки ТОВ "ФРИ АГРО".

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з перевезення на підставі Договорів - заявок 327/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.06.2020 якими сторони обмінялись за допомогою електронної пошти.

До правовідносин з перевезень вантажу підлягають застосуванню положення Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 (далі-Правила).

Відповідно до п. 3.9. Правил перевізники можуть перевозити вантажі за разовим договором.

Згідно з пунктами 10.1, 13.1 Правил, перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками або за разовими договорами та здають вантаж у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Товарно-транспортна накладна, відповідно до п. 1 Правил, це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1. Правил встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача , найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади , прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Згідно зі ст.1 Правил Вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення.

Вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів.

Перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

За ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

З аналізу вищевказаних норм законодавства вбачається, що підтвердженням виконання сторонами договору перевезення є товарно-транспортна накладна, яка є первинним доказом виконання перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

В якості доказів надання відповідачу послуг с перевезення позивачем, серед іншого надано товарно-транспортну накладну №КП10022020 від 28.06.2020.

Як вбачається з наданої позивачем копії товарно-транспортної накладної №КП10022020 від 28.06.2020, автомобільний перевізник -приватна особа, водій - ОСОБА_2 , замовник Філія "Переробний комплекс" ТОВ "Вінницька птахофабрика", вантажовідправник- замовник Філія "Переробний комплекс" ТОВ "Вінницька птахофабрика"; вантажоодержувач-приватна особа. У розділі товарно-транспортної накладної "Вантажно-розвантажувальні операції" вказано:

- Навантаження: прибуття 27.06.2020, вибуття 28.06.2020, простою 62 год.;

- Розвантаження 29.06.2020, вибуття 03.07.2020;

З огляду на вказане, відповідач - ТОВ "ФРИ АГРО" як замовник не відображено в товарно-транспортній накладній №КП10022020 від 28.06.2020, що в свою чергу не підтверджує виконання ФОП Кухарук Л.М. договорів-заявок №27/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.06.2020.

За відсутності таких доказів суд позбавлений можливості встановити факт того, що товарно-транспортну накладну №КП10022020 від 28.06.2020 складено при виконанні договорів-заявок №27/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.06.2020.

Відповідно правовий статус відповідача, як замовника, у вказаному позивачем перевезенні вантажу не підтверджено.

Згідно укладених між сторонами договорів -заявок замовником перевезення є ТОВ "ФРИ АГРО", а перевізником -ФОП Кухарук Л.М.

В товарно-транспортній накладній №КП10022020 від 28.06.2020 у графі перевізник вказано-приватна особа, а в графі замовник- Філія "Переробний комплекс" ТОВ "Вінницька птахофабрика".

Замовник перевезення, перевізник не відповідають умовам договорів-заявок, замовником яких є TOB "ФРИ АГРО".

Суд зауважує, що у названих договорах заявках сторонами не було визначено вантажоотримувача та вантажовідправника.

Посилання позивача та той факт, що марка автомобіля вказана у товарно-транспортній накладній №КП10022020 від 28.06.2020 співпадає з маркою автомобіля, яка погоджена сторонами у договорах-заявках №27/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.06.2020, не є належним доказом на підтвердження виконання позивачем перевезення вантажу за названими договорами-заяками.

Також, на думку суду, сам лише факт перебування у позивача в оренді автомобіля з екіпажем (водієм), яким здійснювалося перевезення вантажу на підставі товарно-транспортної накладної №КП10022020 від 28.06.2020 не є доказом того, що означене перевезення здійснювалось саме позивачем (враховуючи, що в ТТН в графі перевізник вказано-приватна особа), означене також не є доказом того, що позивач на замовлення саме відповідача здійснював перевезення вказаного вантажу за даним маршрутом на підставі товарно-транспортної накладної №КП10022020 від 28.06.2020, та саме на виконання взятих на себе зобов`язань за договорами-заявками №27/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.06.2020.

Окрім того, в якості доказів надання відповідачу послуг з перевезення вантажів ФОП Кухарук Л.М. було надано: рахунок -фактури №К-31 від 29.06.2020, акт №К-31 здачі -прийняття робіт (надання послуг) від 29.06.2020, рахунок -фактури №К-32 від 29.06.2020, акт №К-32 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.06.2020.

У рахунку-фактурі №К-31 від 29.06.2020 вказано, що замовлення на підставі договору -заявки №27/06-1 на перевезення вантажів від 16.06.2020, але в матеріалах справи відсутній договір -заявка від цієї дати.

В преамбулі акта №К-31 здачі -прийняття робіт (надання послуг) від 29.06.2020 вказано, що останній складено про те, що ФОП Кухарук (перевізник) були проведені роботи (надані послуги), серед іншого за договором-заявкою №27/06-1 на перевезення вантажів від.16.06.2020.

В преамбулі акта №К-32 здачі -прийняття робіт (надання послуг) від 29.06.2020 вказано, що останній складено про те, що ФОП Кухарук (перевізник) були проведені роботи (надані послуги), серед іншого за договором-заявкою №28/06-1 на перевезення вантажів від.16.06.2020.

Договір -заявка №28/06-1 від 16.06.2020 в матеріалах справи відсутній.

Твердження представника позивача в судовому засіданні про те, що це лише технічна помилка і дата 16.06.2020 є помилковою, не підтверджено належними та допустими доказами.

Зокрема, позивач не надано доказів на підтвердження не укладання між сторонами договорів заявок №27/06-1 та №28/06-1 від 16.06.2020 на перевезення вантажів.

Суд також зауважує, що відповідно до пункту 14.4 Правил рахунок за виконані перевезення виписується на підставі лише належним чином оформлених ТТН. ТТН оформляється вантажовідправником на кожну поїздку автомобіля і для кожного вантажоодержувача окремо.

Як зазначалося вище, відповідно до п.11.1 Правил в ТТН має серед іншого містити інформацію про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача.

Надана позивачем в якості доказів товарно-транспортної накладної №КП10022020 від 28.06.2020 не є такою, що оформлена належним чином, а саме у відповідності до вимог п.11.1 Правил, не містить найменування перевізника та вантажодержувача.

З приводу наданих в якості доказів позивачем роздруківок переписки з мессенджеру, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Відповідно до приписів статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно з частиною першою статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга статті 96 ГПК України).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом . Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя статті 96 ГПК України).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина четверта статті 96 ГПК України).

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п`ята статті 96 ГПК України).

Враховуючи описані вимоги процесуального законодавства та здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 ГПК України, суд дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Надані позивачем скріншоти переписки у мессенджері не є належним доказ надання відповідачу послуг з перевезення. Індифікувати особу з якою відбувалася переписка не можливо, встановити чи є ця особа відповідачем також не видається можливим.

Окрім того у мессенджері можлива функція видалення повідомлення, наявна технічна можливість здійснення зміни зазначеної інформації, з чого не можливо встановити, повний зміст спілкування.

З урахуванням положень ст.77 ГПК України за якою обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, скріншот переписки у месенджері не є належним доказом надання відповідачу послуг з перевезення вантажу.

З урахуванням наведеного, позивачем не доведено належними та допустимими доказами надання відповідачу послуг з перевезення на загальну суму 15000грн., отже позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 1600грн. штрафу за наднормативний простій транспортного засобу та 6000грн. в якості понесених позивачем витрат пов`язаних із вивозом неприйнятного вантажу.

Враховуючи, що відповідачем не надано доказів виконання перевезень за договорами - заявками №27/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.06.2020, не підтверджено, що товарно-транспортна накладна №КП10022020 від 28.06.2020 засвідчує факт надання відповідачу послуг з перевезення вантажу за договорами -заявками №27/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.06.2020, то і відсутні правові підстави для стягнення 1600грн. штрафу за наднормативний простій транспортного засобу.

Заявлено до стягнення з відповідача суму у розмірі 6000 у зв`язку із вивозом неприйнятого вантажу, суд кваліфікує, як збитки відповідача.

Згідно з ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках передбачених законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Отже, підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків є правопорушення, яке включає у якості складових елементів: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки (шкоду), причинний зв`язок між ними, а також вину особи, що заподіяла збитки.

Терміном "збитки" позначаються наслідки правопорушення, які виражаються у зменшенні майнової сфери потерпілого у результаті порушення належного йому права або блага. Протиправною поведінкою (дією або бездіяльністю) є будь-яка поведінка, яка суперечить правовим нормам. Причинний зв`язок - це відповідний об`єктивно існуючий зв`язок між явищами, при якому одне явище, яке передує, при відповідних умовах породжує, викликає інше явище - наступне. Відповідальність за заподіяні протиправною поведінкою збитки виникає при наявності вини особи, що заподіяла збитки.

Як вже вище зазначалось, в обґрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача 6000грн, позивач посилається на понесенні ним витрати пов`язанні із вивозом неприйнятого вантажу, перевезення якого здійснювалось у відповідності до договорів-заявок №27/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.06.2020 та за товарно-транспортною накладною №КП10022020 від 28.06.2020.

Втім, матеріалами справи не підтверджується, що перевезення за товарно-транспортною накладною №КП10022020 від 28.06.2020 здійснювалося саме на виконання договорів-заявок №27/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.06.2020.

Відтак позивачем не доведено, що понесенні ним витрати у розмірі 6000грн. на вивіз неприйнятого вантажу, спричинені саме неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договорами-заявками №27/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.06.2020.

Окрім того, по тексту позовної заяви позивач вказує, що неодноразово в телефонному режимі звертався до ТОВ "ФРИ АГРО" для вирішення питань щодо неприйнятого вантажу, однак доказів на підтвердження означених тверджень позивач до матеріалів справи не надав.

Позивачем також не надано доказів на підтвердження того, що вантажоодержувач відмовився прийняти частину вантажу.

Гарантійний лист наданий позивачем в якості доказів виконання ним перевезень за договорами-заявки №27/06-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.06.2020, не приймається судом в якості належного доказу на підтвердження перевезень.

Так, в гарантійному листі без дати (а.с.32), відповідач вказує, що по факту виконання рейсу, гарантує оплату в повному обсязі. Поряд з цим, у листі не йде мова про те, що рейс вже виконано і відповідачем уже надано послуги з перевезення.

Враховуючи наведене суд відмовляє в задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача 1600грн. штрафу за наднормативний простій, 6000грн. витрат, пов`язаних із вивезенням неприйнятого вантажу у правовідносинах, що склалися за договорами-заявками на перевезення вантажів №27/16-1 від 27.06.2020 та №28/06-1 від 28.01.2020

Розподіл судових витрат.

У зв`язку з відмовою у позові судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, ст. 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено та підписано 19.03.2021.

Суддя Н.А. Павленко