Рішення

від 12.03.2021 по справі 260/1859/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 березня 2021 рокум. Ужгород№ 260/1859/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луцович М.М.

при секретарі судових засідань - Полянич В.І.

інші учасники справи у судове засідання не з`явилися;

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації в особі голови ліквідаційної комісії, Виноградівської районної ради Закарпатської області, де третя особа на стороні відповідача - Виноградівська районна державна адміністрація про зміну формування причин звільнення, виплати заробітної плати, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації в особі голови ліквідаційної комісії (далі - відповідач 1 ), Виноградівської районної ради Закарпатської області (далі - відповідач 2), де третя особа на стороні відповідача - Виноградівська районна державна адміністрація (далі - третя особа) про зміну формування причин звільнення, виплати заробітної плати, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

13.01.2020 року до суду надійшла заява позивача, згідно якої позивач уточнив позовні вимоги (а.с. 29-31).

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06 вересня 2019 року розпорядженням голови Виноградівської районної державної адміністрації №3-о було прийнято рішення про припинення шляхом ліквідації юридичної особи публічного права - управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації. Листом від 23.10.2019 року № 01-10/1218 позивача було повідомлено, що у зв`язку з ліквідацією управління його буде звільнено з посади юриста управління централізованої групи па підставі п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. 20 листопада 2019 року позивачем була подана службова записка до голови ліквідаційної комісії управління щодо надання обґрунтованого пояснення - у зв`язку з чим працівникам управління не була виплачена заробітна плата за першу половину листопада 2019 року та вжити всі необхідні заходи для виплати заробітної плати. 26 листопада 2019 року позивач написав заяву про звільнення з посади юриста централізованої групи управління на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 13 грудня 2019 року та виплатити йому вихідну допомогу відповідно до ст. 44 КЗпП України. Згідно наказу №514-к від 13 грудня 2019 року позивача було звільнено з посади юриста централізованої групи управління відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією. Таким чином, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ №514-к від 13 грудня 2019 року і зобов`язати відповідача внести відповідні записи до трудової книжки та видати наказ про зміну формулювання причини звільнення. Позивач наголошує, що відповідачем не було виплачено йому належну вихідну допомогу в сумі 15286,26 грн. без відрахування податків, зборів та обов`язкових платежів, а також недоотриману суму при звільненні у розмірі 3854,34 грн. Також позивач просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за кожен робочий день по день фактичного розрахунку, а також моральну шкоду у сумі 20000 грн. Крім того, 28.09.2020 року до суду надійшла заява позивача про судовий контроль за виконанням рішення суду. Позивач просив задовольнити уточнені позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач в судове засідання не з`явився, однак надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач 1 відзив на позовну заяву до суду не надав.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Відповідач 2 надіслав до суду відзив на позов, згідно якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі мотивуючи безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Третя особа пояснення на позов до суду не надіслала.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно наказу від 14 серпня 2019 року №303-к позивач був прийнятий на роботу в управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області на посаду юриста централізованої групи.

06 вересня 2019 року розпорядженням голови Виноградівської районної державної адміністрації №3-о було прийнято рішення про припинення шляхом ліквідації юридичної особи публічного права - управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації.

Листом від 23.10.2019 року № 01-10/1218 позивача було повідомлено, що у зв`язку з ліквідацією управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації його буде звільнено з посади юриста управління централізованої групи на підставі п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (а.с. 23).

20 листопада 2019 року позивачем була подана службова записка до голови ліквідаційної комісії управління щодо надання обґрунтованого пояснення - у зв`язку з чим працівникам управління не була виплачена заробітна плата за першу половину листопада 2019 року та вжити всі необхідні заходи для виплати заробітної плати.

04 грудня 2019 року позивачем було підписано колективне звернення працівників до Управління Держпраці у Закарпатській області, щодо усунення усіх порушень норм чинного законодавства та сприяння виплаті заробітної плати за листопад 2019 року найближчим часом (а.с. 21). Того ж дня позивач звернувся на Гарячу урядову лінію щодо сприяння виплаті заробітної плати за листопад 2019 року, яке було зареєстроване за №9976321.

26 листопада 2019 року позивач написав заяву про звільнення з посади юриста централізованої групи управління на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 13 грудня 2019 року та виплатити йому вихідну допомогу відповідно до ст. 44 КЗпП України (а.с. 24).

Згідно наказу №514-к від 13 грудня 2019 року позивача було звільнено з посади юриста централізованої групи управління відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією (а.с. 25).

Згідно листів від 16.12.2019 року №07-04/4829 та №07-04/4827 Управління Держпраці у Закарпатській області повідомило позивача, що вході проведеного інспекційного відвідування підтвердився факт що заробітна плата в Освіті проводилася із затримкою строків її виплати протягом вересня-листопада 2019 року, чим порушено вимоги статті 115 КЗпП України (а.с. 37-38).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд констатує наступне.

Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 40 КЗпП України визначено підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Згідно вимог ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

З системного аналізу статті 38 КЗпП України вбачається, що працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір.

При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Так, позивач скористався наданим йому правом та написав 26 листопада 2019 року заяву про звільнення з посади юриста централізованої групи управління на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 13 грудня 2019 року та просив виплатити йому вихідну допомогу відповідно до ст. 44 КЗпП України

Однак, відповідач 1 в порушення вимог трудового законодавства України не розглянув заяву позивача про звільнення його з роботи з 13.12.2019 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Доказів протилежного Управлінням освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації до суду не було надано.

Натомість, жодним чином не обґрунтувавши причини не розгляду заяви позивача про звільнення такого за власним бажанням, Управлінням освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації було звільнено позивача з роботи з 13.12.2019 року за статтею КЗпП України, яка регулює підстави звільнення за ініціативою роботодавця, зокрема за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Так, згідно вимог ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Як підтверджується листами від 16.12.2019 року №07-04/4829 та №07-04/4827 Управління Держпраці у Закарпатській області виплата заробітної плати позивачеві проводилася із затримкою строків її виплати протягом вересня-листопада 2019 року.

Таким чином, факт порушення Управлінням освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації законодавства про працю, а саме вимоги ст. 115 КЗпП України підтверджується листами від 16.12.2019 року №07-04/4829 та №07-04/4827 Управління Держпраці у Закарпатській області.

Для звільнення працівника за статтею 3 статті 38 КЗпП України достатнім є лише сам факт невиконання роботодавцем законодавства про працю (в даному випадку затримка виплати заробітної плати).

Аналогічний правовий висновок зазначений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 листопада 2020 року по справі №821/1685/16.

Отже, у зв`язку з порушенням відповідачем вимог ст.115 КЗпП України, на момент звернення позивача до відповідача із заявою про звільнення такого за власним бажанням, були наявні правові підстави для звільнення позивача за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України.

В силу вимог ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Аналіз наведеної норми дозволяє дійти висновку, що зміна формулювань причин звільнення можлива лише за умови коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі.

Отже, підставою для прийняття рішення про зміну формулювання причин звільнення є встановлені обставини неправильного формулювання причин звільнення при прийнятті відповідного рішення або невідповідність формулювання причини звільнення вимогам чинного законодавства.

З огляду на викладене, позивач довів суду належними та допустимими доказами, що на час прийняття наказу №514-К від 13.12.2019 про звільнення його з роботи відповідач невірно сформулював причини звільнення, а відтак, з метою поновлення порушених прав позивача, суд приходить висновку про зобов`язати Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації внести зміни до наказу №514-К від 13.12.2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині формулювання причини звільнення ОСОБА_1 , а саме: вказавши звільнити із займаної посади за власним бажанням, у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, відповідно до частини 3 статі 38 Кодексу законів про працю України та внести відповідні зміни до трудової книжки позивача в частині формулювання причини звільнення.

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Оскільки судом було встановлено, що позивач підлягав звільненню з роботи згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України, відтак є вірними доводи позивача щодо безпідставної невиплати йому відповідно до ст. 44 КЗпП України, вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Таким чином, з огляду на встановлені судом факти та обставити справи, позивачеві підлягає виплаті вихідна допомога відповідно до вимог ст. 44 КЗпП України.

Згідно наказу від 13.12.2019 року №514-к судом встановлено, що позивачеві було виплачено вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку. Вказана обставина позивачем визнається.

З огляду на виплату позивачеві при звільненні вихідної допомогу в розмірі середньомісячного заробітку, слід зобов`язати Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити позивачеві недоотриману вихідну допомогу відповідно до п. 1 ст. 44 КЗпП України у розмірі двомісячного середнього заробітку.

Згідно розрахункового листа за листопад 2019 року борг перед позивачем на кінець місяця складав 6948,30 грн. (а.с. 19). Однак, згідно заяви про зміну позовних вимог позивач зазначив, що в ході розгляду справи по суті відповідачем було сплачено позивачеві частину заборгованості по заробітній платі, відтак на час прийняття рішення по даній справі заборгованість відповідача перед позивачем складає 3854,34 грн.

Враховуючи вище викладене суд приходить висновку, що відповідача слід зобов`язати виплатити на користь позивача недоотриману суму при звільненні в розмірі 3854,34 грн. з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Щодо позовних вимог в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні то суд приходить висновку, що такі не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідальність роботодавця за час затримки розрахунку при звільненій працівника визначена Кодексом законів про працю (далі - КЗпП України), зокрема нормами ст. 117.

Так, вказаною статтею встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При цьому ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі Меньшакова проти України від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Вказана правова позиція узгоджується також з практикою Верховного Суду, висловленою у ухвалі від 21 січня 2020 року у справі № 560/2342/19, а також постановах від 24 січня 2018 року у справі №807/1502/15 та від 27 червня 2018 року у справі №810/1543/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до норм ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Окрім того, ч. 1 ст. 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, обов`язок доказування завданої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається саме на позивача.

Позивач зазначає, що моральну шкоду йому було заподіяно тим, що він перебував у постійній нервовій напрузі, у зв`язку з неможливістю отримати грошові кошти та порушенням його Конституційних прав.

Однак позивачем не надано суду жодних доказів в підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди та причинного зв`язку між діями відповідача і заподіяною шкодою.

Таким чином, суд приходить висновку, що позов в частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим, а тому відсутні підстави для його задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень є правом, а не обов`язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами.

Про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що дане рішення суду буде відповідачем тривалий час не виконане, у зв`язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права. Таким чином, враховуючи викладені обставини, а також, що порушення прав позивача на майбутнє не доведено та є передчасним, тому позовні вимоги в частині встановлення судового контролю не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання Виноградівської районної ради Закарпатської області виділити кошти для виплати позивачеві всіх належних сум, у зв`язку з порушенням норм чинного законодавства, суд зазначає наступне.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Завданням адміністративного суду є контроль за правомірністю прийняття рішення та відповідності його чинному законодавству, а тому рішення суду про зобов`язання Виноградівської районної ради Закарпатської області виділити кошти є формою втручання у повноваження відповідача 2.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є контроль за законністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

У зв`язку з чим, суд відмовляє в задоволенні вимоги про зобов`язання Виноградівської районної ради Закарпатської області виділити кошти для виплати позивачеві всіх належних сум, у зв`язку з порушенням норм чинного законодавства, суд зазначає наступне

У пункту 29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа "РуїзТоріха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд зазначає, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що відповідач 1 не надав відзив на позов, суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 699,50 грн.

За наведених обставин, позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані (відзив на позов відповідач 1 суду не надав) та підлягають до задоволення частково.

Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації в особі голови ліквідаційної комісії (вул. Копанська, буд. 10, м. Виноградів, Закарпатська область, 90300), Виноградівської районної ради Закарпатської області (пл. Миру, 5, м. Виноградів, Закарпатська область, 90300, код ЄДРПОУ 04053720), де третя особа на стороні відповідача - Виноградівська районна державна адміністрація (пл. Миру, 5, м. Виноградів, Закарпатська область, 90300, код ЄДРПОУ 22105981) про зміну формування причин звільнення, виплати заробітної плати, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

2.Визнати протиправним наказ №514-К від 13.12.2019 Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації в частині формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з роботи відповідно до пункту 1 статі 40 Кодексу законів про працю України .

3. Зобов`язати Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації внести зміни до наказу №514-К від 13.12.2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині формулювання причини звільнення ОСОБА_1 , а саме: вказавши звільнити із займаної посади за власним бажанням, у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, відповідно до частини 3 статі 38 Кодексу законів про працю України та внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 в частині формулювання причини звільнення.

4. Зобов`язати Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації виплатити на користь ОСОБА_1 недоотриману суму при звільненні в розмірі 3854,34 грн. з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

5. Зобов`язати Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману вихідну допомогу відповідно до п. 1 ст. 44 КЗпП України у розмірі двомісячного середнього заробітку з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

6. В решті позовних вимог відмовити.

7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління освіти, молоді та спорту Виноградівської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 699,50 (шістсот дев`яносто дев`ять гривень 50 копійок) грн.

8. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України. Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяМ.М. Луцович

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено 19.03.2021 року.