Постанова

від 17.03.2021 по справі 640/9167/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9167/20 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.

за участю секретаря судового засідання: Лещенко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Нафта Форс на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2020 року (повний текст виготовлено 14 серпня 2020 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Нафта Форс до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2020 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Нафта Форс , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 16.01.2020 року № 0006285104.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріально права, а висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи.

Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що поняття митна декларація є загальним терміном, який включає в себе всі різновиди митних декларацій, зокрема, і тимчасову митну декларацію (митне законодавство не наводить окремого визначення тимчасової митної декларації). При формленні тимчасової митної декларації податки і збори за заявленою в ній імпортною операцією сплачуються в загальному порядку і в понвому обсязі. Відстрочення сплати податків і зборів до оформлення додаткової декларації не передбачене.

Тому апелянт вказує, що по суті тимчасова митна декларація це повноцінна митна декларація, яка вже після завершення її оформлення надає право на випуск товару у вільний обіг. Тобто підприємство має право на власний розсуд використати чи реалізувати ввезений товар.

На думку апелянта, платники ПДВ мають право на включення до складу податкового кредиту суми ПДВ, які були сплачені ними при ввезенні товарів на митну територію України, за умов якщо платником сплачену повну суму ПДВ щодо ввезених на митну територію України товарів, оформлено митну декларацію у відповідності до норм чинного законодавства України, яка підтверджує сплату ПДВ.

Таким чином, апелянт зазначає, що сплата до бюджету ПДВ за тимчасовою митною декларацією надає імпортеру право на отримання податкового кредиту (сума ПДВ, сплачена при митному оформленні на підставі тимчасової МД, підлягає включенню до податкового кредиту).

Окрім того, в апеляційній скарзі представник позивача наголошує, що 16 січня 2020 року було прийнято Закон України № 466-ІХ Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві , який набрав чинності 23 травня 2020 року, одним із положень якого врегульовано спірне питання та чітко визначено, що тимчасові митні декларації належать до митних декларацій.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Нафта Форс на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Нафта Форс до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження.

28 січня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління ДПС у Київській області, в якому відповідач повністю підтримав позицію суду першої інстанції.

Контролюючий орган зазначив, що тимчасова або неповна декларація не є завершальним документом, її подання не є фактом завершення декларування, а передбачає лише спрощений випуск товарів у вільний обіг.

Таким чином, при здійсненні операцій із ввезення товарів на митну територію України формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі тимчасових митних декларацій не відбувається, в здійснюється за умови належним чином оформленої митної декларації.

В обґрунтування власної правової позиції податковий орган посилається на постанову Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 826/5939/16, Верховного Суду України від 23 червня 2015 року у справі № 2а-18022/12/2670.

29 січня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання представника Головного управління Державної податкової служби у Київській області В. Копилова про розгляд справи № 640/9167/20 у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року вищевказане клопотання відповідача було задоволено та призначено справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Нафта Форс до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 23 лютого 2021 року о 14:30 годин.

Також, 03 лютого 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява представника позивача В.Ю. Биструшкіна про долучення до матеріалів справи копії листа Міністерства фінансів України від 14.01.2020 року № 11310-08-5/1004 про те, що до податкового кредиту з податку на додану вартість відносяться суми податку, які сплачені при здійсненні операцій із ввезення товарів на митну територію України, на підставі тимчасових митних декларацій, оформлених відповідно до вимог законодавства.

01 березня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли додаткові пояснення Головного управління ДПС у Київській області, в яких відповідачем викладено доводи, ідентичні тим, що були вказані у відзиві на апеляційну скаргу позивача.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у Київській області проведено камеральну перевірку ТОВ Нафта Форс щодо перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за жовтень 2019 року.

За результатами перевірки Відповідачем складено акт від 20.12.2019 №2043/10-36-51/42375702, згідно висновків якого, зокрема, виявлено декларування ТОВ Нафта Форс сум податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за жовтень 2019 року у розмірі 21254999 грн., в результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 9 - рядок 17 декларації) (позитивне значення), яке сплачуєтся до державного бюджету в розмірі 21216454 грн., чим порушено вимоги пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Позивачем подано заперечення на акт перевірки від 20.12.2019 №2043/10-36-51/42375702, за результатом розгляду яких листом від 13.01.2020 №1131/10/10-36-04-01-18 Відповідачем повідомлено, що висновки акта перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі акта перевірки Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.01.2020 №0006285104, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 26520567,50 грн., в тому числі збільшення податкового зобов`язання на суму 21216454,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на додану вартість у розмірі 5304113,50 грн.

Позивачем оскаржено дане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку. Рішенням Державної податкової служби України від 26.03.2020 №11047/5/99-00-08-05-02-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 16.01.2020 №0006285104 - без змін.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення контролюючого органу протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що попередня декларація не є завершальним документом, її подання не є фактом завершення декларування, а передбачає лише спрощений порядок випуску товарів у вільний обіг. Таке спрощення покладає на декларанта обов`язок у встановлений строк подання митної декларації, заповненої у звичайному порядку, тим самим забезпечується завершеність процедури декларування. Прийняття митним органом такої декларації і є завершальним юридичним фактом правовідносин митного оформлення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) та Митного кодексу України (далі - МК України).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. в п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.

У п. 187.8 ст. 187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення, в той час як відповідно до п. 206.1 Податкового кодексу України, під час ввезення товарів на митну територію України суми податку підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, крім операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.

Аналогічний обов`язок щодо сплати ПДВ при імпорті товарів, до дня або в день подання МД, зберігає свою дію і в разі імпорту товару з оформленням тимчасової МД.

Тимчасова митна декларація оформляється, якщо імпортер не має точної інформації про товари, що ввозяться, необхідної для заповнення звичайної МД. Оформлення тимчасової МД не звільняє імпортера від сплати або забезпечення сплати митних платежів, передбачених при випуску товарів у вільний оборот у заявленому митному режимі (ч.ч. 1, 10 ст. 260 МК України).

Частиною першою статті 261 Митного кодексу України визначено, що у разі подання відповідно до статті 260 Митного кодексу тимчасової митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до Митного кодексу, подати органу доходів і зборів додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за тимчасовою митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.

Згідно з п.п. 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України в разі імпорту товарів, датою віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту є дата сплати ПДВ відповідно до п. 187.8 ПКУ. Така сплата здійснюється на дату подання МД для митного оформлення.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 201.12 ст. 201 ПК України в разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Статтями 258-260 МК України визначено, що митними деклараціями є, зокрема, митна декларація, заповнена у звичайному режимі; тимчасова митна декларація, кожна з яких, у випадку її подання, має бути оформлена відповідно до вимог законодавства, як то визначено в п. 201.12 ПК України.

У п. 201.12 ст. 201 ПК України не вказано, яка з перелічених МД, оформлених відповідно до вимог законодавства, є виключною підставою для формування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України одним з принципів податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (п. 56.21 ст. 56 ПК України).

Згідно з п.п. 200.1-200.2, 200.4 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу,

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Як вбачається з Акта перевірки, під час проведення перевірки було встановлено включення ТОВ НАФТА ФОРС в пункт 11.1 Ввезені на митну територію України товари, необоротні активи з основною ставкою Розділу ІІ Податковий кредит декларації за жовтень 2019 року тимчасові митні декларації на суму податку на додану вартість 21254998,73 грн. Проте, тимчасова або неповна декларація не є завершальним документом, її подання не є фактом завершення декларування, а передбачає лише спрощений випуск товарів у вільний обіг. Таке спрощення покладає на декларанта обов`язок протягом 30 днів з дня випуску товарів у вільний обіг подання митної декларації, заповненої у звичайному порядку, тим самим забезпечується завершеність процедури декларування. Прийняття митним органом такої декларації і є завершальним фактом правовідносин митного оформлення. Наведене дає підстави для висновку, що після подання тимчасової митної декларації можливі зміни щодо зазначених у ній відомостей, зокрема й вартості ввезеного на митну територію товару, що є базою оподаткування податком на додану вартість, остаточні ж відомості про такі товари будуть міститись у митній декларації заповненій у звичайному порядку. Тому у разі випуску товарів у вільний обіг у спрощеному порядку з поданням платником тимчасової митної декларації суми податку на додану вартість відносяться до податкового кредиту на підставі поданої платником та прийнятої митним органом митної декларації, заповненої у звичайному порядку з установленим обсягом даних, яка підтверджує завершення декларування ввезеного на митну територію товару (за умови дотримання інших вимог щодо формування податкового кредиту).

Таким чином, на думку податкового органу, при здійсненні операцій із ввезення товарів на митну територію України формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі тимчасових митних декларацій не відбувається, а здійснюється за умови належним чином оформленої митної декларації.

В той же час, як було встановлено колегією суддів та не заперечувалось представником контролюючого органу у відкртому судовому засіданні суду апеляційної інстанції, позивачем сплачено усі суми податку на додану вартість за 2019 рік за тимчасовими митними деклараціями до декларування відповідного податкового кредиту.

При цьому, колегія суддів наголошує, що відповідачем в акті перевірки не ставиться під сумнів факт сплати позивачем податку на додану вартість до або під час подання тимчасових митних декларацій.

Також, тимчасові митні декларації, оформлялись позивачем протягом перевіряємого періоду у відповідності до вимог чинного митного законодавства України, що також не заперечувалось контролюючим органом ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.

З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що сплата до бюджету ПДВ за тимчасовою митною декларацією надає імпортеру право на отримання податкового кредиту (сума ПДВ, сплачена при митному оформленні на підставі тимчасової МД, підлягає включенню до податкового кредиту).

При цьому, регламентоване митним законодавством поняття митної декларації охоплює, зокрема, й тимчасову митну декларацію, а у свою чергу наведені норми податкового законодавства не містять імперативних приписів саме щодо неможливості включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених на підставі тимчасової митної декларації.

До того ж, колегія суддів в контексті спірних правовідносин вважає за необхідне наголосити на наступному.

Так, 16 січня 2020 року було прийнято Закон України № 466-ІХ Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві , який набрав чинності 23 травня 2020 року.

Пунктом 113 вищевказаного Закону передбачено, зокрема, у статті 198 у пункті 198.6 абзац перший викласти в такій редакції:

198.6. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими , додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Таким чином, апеляційний суд наголошує, що з 23 травня 2020 року спірна норма Податкового кодексу є чинною в редакції, яка передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими , додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Вищевикладене свідчить про те, що законодавцем самостійно було врегульовано спірне питання шляхом детального відображення переліку митних декларацій, за якими відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг.

Тобто, законодавцем усунуто прогалину, які існувала в законодавстві та яка безпосередньо стала підставою для виникнення спірних правовідносин у даній справі, шляхом деталізації та закріплення в нормах ПК України положення про те, що тимчасова митна декларація є митною декларацією, за якою правомірним є включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених на підставі таких тимчасових митних декларацій.

Колегія суддів також враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 р. по справі Вєренцов проти України , в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Отже, враховуючи викладене та установлені обставини справи у їх сукупності апеляційний суд вважає правомірним включення позивачем до складу податкового кредиту спірних сум ПДВ, сплачених на підставі тимчасових митних декларацій.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у справі № 826/5939/16, та Верховного Суду України у справі № 2а-18022/12/2670, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки предметом судового розгляду у справі № 826/5939/16 були інші правовідносини (бездіяльність податкового органу щодо незабезпечення автоматичного збільшення значення суми податку), ніж, ті, що є спірними у цій справі, та інші обставини справи, а судове рішення у справі № 2а-18022/12/2670 ухвалено на підставі правових норм, які на час виникненні спірних у цій справі правовідносин вже втратили чинність.

За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 16 січня 2020 року №0006285104, та вказує про наявність підстав для його скасування та задоволення позову в цій справі в повному обсязі.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Нафта Форс до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, наданих письмових пояснень, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової постанови, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Нафта Форс на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2020 року - задовольнити повністю.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2020 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Нафта Форс до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 16.01.2020 року № 0006285104.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 18 березня.2021 року.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна