Рішення

від 14.01.2010 по справі 4813.1-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 321

РІШЕННЯ

Іменем України

14.01.2010

Справа №2-11/4813.1-2009

За позовом – Фірми «Шені»,  (м. Сімферополь вул.Гагаріна,14, кв.28)

До відповідача - Малоріченської сільської ради, (м. Алушта, с. Малоріченське,                           вул. Комсомольська, 8)

Третя особа -  державне підприємство "Алуштинське лісове господарство", (м. Алушта, провулок  Заводський, 6)

Про визнання незаконними та скасування рішень Малоріченської сільської ради.

                                                                               Суддя С.С. Потопальський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача – Булганова В.Ю., представник по дов. від 11.01.2010

Від відповідача – не з`явився.

Від третьої особи – Тітов В.В., представник по дов. від 05.08.2009 р.

За участю прокурора – Яковлев О.О., посв. № 09242

Суть спору: Позивач звернувся з позовом до відповідача, у якому просить визнати незаконними та скасувати  рішення 29-ої сесії 5-го скликання Малоріченської сільської ради від 11.09.2008 р. № 29/12 «Про розгляд протесту прокуратури АРК від 03.09.2008 року № 07/4-540.

    Рішенням Господарського суду АР Крим від 12 лютого 2009 р. позов було задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано рішення 29-ої сесії 5-го скликання Малоріченської сільської ради від 11.09.2008 р. № 29/12 «Про розгляд протесту прокуратури АРК від 03.09.2008 року № 07/4-540.

    Постановою Вищого Господарського суду України від 20 серпня 2009 р. рішення Господарського суду АР Крим від 12 лютого 2009 р. було скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Господарського суду АР Крим.

    Ухвалою Господарського суду АР Крим від 07.12.2009 р. справу  № 2-22/513-2009 було прийнято до провадження суддею Господарського суду АР Крим Потопальським С.С. та привласнено номер № 2-11/4813.1-2009 р.

     Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

     Представник відповідача у судове засідання не з`явився.

     Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, третьої особи та прокурора, суд, -

ВСТАНОВИВ:

12.07.06 року, Відповідач розглянувши відповідну заяву Позивача про надання земельної ділянки для будівництва рекреаційного комплексу, своїм рішенням № 5/6 (далі –Рішення № 5/6 ) надав Позивачу дозвіл на збір матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки орієнтовною площею 13,00 га, розташованої в межах с. Сонячногірське, між оздоровницею МЕІ та межею населеного пункту – с. Сонячногірське, з земель Алуштинського держлісгоспу, для будівництва рекреаційного комплексу, при умові погодження з Алуштинським держлісгоспом .

03.09.08 року  на Рішення № 5/6 заступником прокурора АРК прокуратури було внесено протест (№ 07/4-540вих/08), в якому ставилось питання про скасування спірного рішення, як такого, що прийнято всупереч вимог ст.ст. 8, 11, 12, 27, п.1 ст.33 Лісового кодексу України, п.9 ст.149, п.п. 5, 6, 7, 15 ст. 151 Земельного кодексу України, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

11.09.08 року, рішенням Відповідача за № 29/12 (далі –Рішення № 29/12) зазначений протест Прокурора задоволено, Рішення № 5/6 скасовано.

Відповідно до ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, частин першої, десятої ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до рішення Конституційного суду від 16.04.2009, № 7-рп/2009 "У справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування)", комплексний аналіз положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень.

Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.

При цьому, наступний у часі акт має містити пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. З прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Разом з тим, Конституційний Суд України приходить до висновку, що органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин".

Також Конституційний суд зазначає, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

На час прийняття оскаржуваного рішення, яким скасовано  Рішення 5/6, матеріали погодження місця розташування земельної ділянки площею 13,00 га (орієнтовно), розташованої у межах с. Сонячногірське, між оздоровницею МЕІ та межею населеного пункту – с. Сонечногірське, погодження з Алуштинським держлісгоспом, що містяться в матеріалах справи, свідчать про фактичне виконання Рішення №5/6.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що Відповідач не мав права скасувати своє Рішення № 5/6, оскільки дане рішення є актом одноразового застосування, яке на час його скасування вже було виконано.

Щодо суті самого спірного акту місцевого самоврядування, то суд на підставі наявних в матеріалів справи приходить до висновку, що спір, між Позивачем та Відповідачем виник на  стадії, що передує  процедурі  укладання договору оренди земельної ділянки визначеної статями 123,124 ЗК України.

          Відповідно до ст.124 ЗК України, в редакції, яка діяла  на 12.07.2006 року,  передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.  Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

          Положеннями ст. 123 ЗК України в редакції, яка діяла  на 12.07.2006 року, передбачено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

          Так, зокрема, згідно ст. 151 Земельного кодексу України, в редакції від 12.07.2006 року, на яку посилається прокурор в своєму протесті, юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов’язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною радою України місце розташування об’єкта розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) тощо.

Вибір земельної ділянки для розміщення об’єктів проводиться юридичними особами, зацікавленими у їх відведенні.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування зобов‘язані в порядку визначеному законодавством України надавати інформацію юридичним особам, зацікавленим у відведенні земельних ділянок, щодо можливих варіантів розміщення об‘єктів відповідно до затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою.

Порядок вибору  земельних ділянок для розміщення об’єктів встановлений Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку вибору  земельних ділянок для розміщення об’єктів» від 31.03.2004 року № 427. Згідно даної Постанови – вибір земельних ділянок проводиться до початку проектування об’єктів та полягає у здійсненні постійно діючою комісією з питань вибору земельних ділянок для розміщення об‘єктів, утвореною відповідною радою або держадміністрацією, наступних дій: обстеження бажаного місця розташування об’єктів, погодження орієнтирного розміру земельної ділянки, умов її вилучення або зміни цільового призначення з урахуванням містобудівної документації, місцевих правил забудови та комплексного розвитку території та інше.

Результати роботи комісії оформляються актом, в якому окрім всього іншого зазначається назва об’єкта, для розміщення якого здійснюється вибір земельної ділянки з урахуванням перспективи її розширення тощо, основні характеристики земельної ділянки ( правовий режим земель, склад угідь та їх продуктивність, якісна характеристика ґрунтового покриву, наявність особливо цінних земель, будівель, споруд, багаторічних та деревно-чагарникових насаджень тощо).

          І лише після складання позитивного Акту вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів, юридична особа на підставі ст. 123 та 151 ЗК України має право на підставі відповідного клопотання звернутися до сільської, селищної, міської ради, районної, Київської чи Севастопольської міської держадміністрації з метою отримання відповідного рішення про надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки.          

З системного аналізу положень Земельного кодексу України та Постанови КМ України вбачається, що  вибір земельної ділянки має на меті:

-  визначення орієнтовного розміру земельної ділянки;

- визначення основних характеристик земельної ділянки, в тому числі правового режиму земель,

-  встановлення землевласників та землекористувачів

- узгодження з землевласниками та землекористувачами можливого вилучення земельної ділянки.

          Як вбачається з тексту Рішення № 5/6,  цим рішенням матеріали узгодження місця розташування земельної ділянки не затверджувались, згода на розроблення проекту відведення земельної ділянки не надавалась, а отже, суд приходить до висновку, що Відповідачем під час винесення Рішення № 5/6 пункти 6,7, 15 ст. 151 ЗК України порушені не були.

          Щодо порушення Відповідачем положень ст.ст. 149,151 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, та ст. 27 Лісового кодексу України, згідно якої вилучення лісових ділянок, які перебувають у державній власності, площею більш ніж 1 га віднесено до компетенції КМ України.

Статтею 3 Земельного кодексу України закріплено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також нормативно-правовими актами.

Статтю 27 Лісового кодексу України, встановлено повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин, зокрема, в пункті 5 частини 1 цієї статті йдеться про те, що Кабінет Міністрів України передає у власність, надає в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності. Аналогічне правило міситься в частині 9 статті 149 Земельного кодексу України, яка також встановила, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Але пунктом 12 розділу X Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Оскільки в статті 27 Лісового кодексу України та статті 149 Земельного кодексу України йдеться саме про лісові землі державної власності, то до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження, щодо розпорядження лісовими землями понад 1 га, які находяться в межах населених пунктів належить до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад в даному випадку - Малоріченської сільської ради.

Крім того, як вище було зазначено, Рішенням № 5/6, земельна ділянка не вилучалась із користування  Алуштинського держлісгоспу, а лише було надано дозвіл на збір матеріалів узгодження місця розташування земельної ділянки. Дозвіл на збір матеріалів узгодження місце розташування об’єктів не тягне за собою виникнення права користування земельною ділянкою.

З огляду на наведене,  Рішення 5-ї сесії 5-го скликання Малоріченської сільської ради №5/6 від 12.07.2006р. «Про надання Фірмі «Шені» дозволу на збір матеріалів узгодження місце розташування рекреаційного комплексу», яким вирішено надати фірмі «Шені» дозвіл на збір матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки площею 13,00 га (орієнтовно), розташованої у межах с.Сонячногірське, між оздоровницею МЕІ та межею населеного пункту – с.Сонечногірське є законним та таким, що прийнято в межах повноважень Малоріченської сільської ради, а отже Рішення 29 сесії 5-го скликання Малоріченської сільської ради від 11 вересня 2008 року №29/12, яким скасовано  Рішення №5/6 від 12.07.2006р. є незаконним та таким що підлягає скасуванню.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 34, 35, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

                                                   ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити в повному обсязі.

2.          Визнати незаконним  та скасувати рішення 29-ої сесії 5-го скликання Малоріченської сільської ради від 11 вересня 2008 року №29/12 «Про розгляд протесту прокуратури АРК від 03 вересня 2008 року № 07/4-540 вих./08.

3.          Стягнути з Малоріченської сільської ради ( м. Алушта, с. Малоріченське, вул.. Комсомольська, 8, рахунок № 33212830500012 УДК в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 04367393) на користь Фірми «Шені» ( м. Сімферополь, вул. Гагаріна, 14, кв.28 рахунок № 2600110015 в КРД ВАТ «Райффайзен банк Аваль», МФО 324021, ЗКПО 25128965) 85,00 грн. державного мита.

4.          Стягнути з Малоріченської сільської ради ( м. Алушта, с. Малоріченське, вул.. Комсомольська, 8, рахунок № 33212830500012 УДК в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 04367393) на користь Фірми «Шені» ( м. Сімферополь, вул. Гагаріна, 14, кв.28 рахунок № 2600110015 в КРД ВАТ «Райффайзен банк Аваль», МФО 324021, ЗКПО 25128965) 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Потопальський С.С.