Рішення

від 03.03.2021 по справі 910/12934/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.03.2021Справа № 910/12934/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/12934/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Капро" (Україна, 04060, м. Київ, вул. Максима Берлинського, буд. 20-Б; ідентифікаційний код: 20060458)

до 1) Київської міської державної адміністрації (Україна, 03680, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 31, корп. 2; ідентифікаційний код: 00022527)

2) Київської міської ради (Україна, 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141)

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_1

про визнання права користування земельною ділянкою припиненим

Представники учасників справи :

від позивача: Черкасов Д.О., ордер серії АН № 1014222 від 26.08.2020;

від відповідача-1: не з`явились;

від відповідача-2: Сімак Я.К. (в порядку самопредставництва);

від третьої особи: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Капро" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської державної адміністрації (далі - відповідач-1) та Київської міської ради (далі - відповідач-2) про визнання права користування земельною ділянкою припиненим.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право власності на нежитлову будівлю перейшло від позивача до ОСОБА_1 , а отже право на користування (оренду) земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомості, у ТОВ "ДП Капро" також припинилося, оскільки фактичне користування земельною ділянкою здійснює новий власник.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

09.09.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатком.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12934/20, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.10.2020. Крім того, залучено ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

25.09.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про виконання вимог ухвали суду від 14.09.2020.

29.09.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-2 заперечує проти позову, зазначає, що відповідно до приписів законодавства, чинного на момент продажу нежитлової будівлі третій особі, в разі відчуження житлового будинку, будівлі або споруди, розміщеного на земельній ділянці, наданій в користування, до набувача переходить право користування частини земельної ділянки, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна, яка необхідна для їх обслуговування, а не на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу), як це передбачено чинними редакціями ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України та ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України. Як зазначає відповідач-2, вказаними правовими нормами визначено право нового власника об`єкта нерухомого майна на оренду земельної ділянки, на якій він знаходиться, однак загальний порядок оформлення права користування земельною ділянкою не змінюється, відтак у спірних правовідносинах саме новий власник будівлі має звернутись до Київської міської ради з клопотанням про переоформлення права користування земельною ділянкою, втім від нового власника нерухомого майна ( ОСОБА_1 ) заяви про намір переоформити на себе право оренди земельної ділянки не надходило. Крім того, відповідач-2 як на окрему підставу для відмови в позові посилається на невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

05.10.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли пояснення щодо позову, відповідно до яких третя особа зазначає, що дійсно у червні 2014 року ним було придбано у позивача нежитлову будівлю, яка знаходиться на земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності, проти задоволення позову не заперечує. Крім того, ОСОБА_1 повідомив, що наразі він не має жодного відношення ні до нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, ні до самої земельної ділянки, оскільки 25.06.2020 між ним та ОСОБА_2 було укладено Договір дарування нерухомого майна, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірхою І.С., та зареєстрований за № 1627, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар нежитлову будівлю, розташовану на земельній ділянці площею 2 146 кв.м., кадастровий номер 8000000000:91:025:0001.

Підготовче засідання, призначене на 21.10.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/12934/20 призначено на 18.11.2020.

16.11.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив Київської міської ради, відповідно до якої позивач заперечує проти доводів відповідача-2, викладених у відзиві, зазначає, що звернення позивача до суду з цим позовом обумовлене тим, що відповідачі не визнають, що право позивача на користування земельною ділянкою є припиненим, оскільки при виникненні в іншої особи права власності на житловий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється в силу закону та до набувача переходить право на земельну ділянку на умовах, на яких вона належала відчужувачу. Позивач також зазначив, що ним обрано належний спосіб захисту порушеного права і суд, відповідно до чинного законодавства, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлені договором або законом чи судом у визначених законом випадках, у зв`язку з чим позивач вважає, що задоволення позову не суперечитиме чинному законодавству України.

18.11.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Київської міської державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву, який ухвалою суду від 20.11.2020 було залишено без розгляду.

У підготовче засідання 18.11.2020 з`явились представники сторін, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання третя особа була повідомлена належним чином, у поданих до суду поясненнях третя особа просила суд розглядати справу без його участі, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 18.11.2020 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву на 16.12.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, третю особу було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/12934/20 призначено на 16.12.2020.

30.11.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив Київської міської державної адміністрації.

У підготовче засідання 16.12.2020 з`явились представники сторін, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання третя особа була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 03.02.2021.

Судове засідання, призначене на 03.02.2021, не відбулось у зв`язку з направленням судді Нечая О.В. на навчання до Національної школи суддів України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/12934/20 призначено на 03.03.2021.

У судове засідання 03.03.2021 з`явились представники позивача та відповідача-2, представники відповідача-1 та третьої особи не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача-2 надала суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечувала.

У судовому засіданні 03.03.2021 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

23.09.1999 між Київською міською державною адміністрацією (далі - відповідач-1) та Дочірнім підприємством з іноземною інвестицією "Капро", яке в подальшому реорганізовано (перетворено) в Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Капро" (далі - землекористувач, позивач) було укладено Договір на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди, який зареєстрований у Книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею 23.09.1999 за № 91-5-00057 (далі - Договір оренди), відповідно до п. 1.1 якого Київська міська державна адміністрація, на підставі Розпорядження від 25.06.1998 № 1332, надає, а Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією "Капро" приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,2146 га, в тому числі: під громадською забудовою - 0,2146 га згідно з планом землекористування, що додається.

Згідно з п. 1.2 Договору оренди земельна ділянка надається в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років для обслуговування нежилої будівлі на вулиці Максима Берлінського, 20 у Шевченківському районі.

Договір набуває чинності з моменту його реєстрації (п. 4.2 Договору оренди).

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, 26.06.2014 між ним, як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем (далі - третя особа), було укладено Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В., та зареєстрований в реєстрі за №4705 (далі - Договір купівлі-продажу), відповідно до п. 1.1 якого на умовах, викладених у цьому Договорі, позивач передає у власність, а ОСОБА_1 приймає у власність нежитлову будівлю (літера Б), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 607,70 кв.м. (далі - нерухоме майно); нерухоме майно, що є предметом купівлі-продажу за цим Договором, розташоване на земельній ділянці площею 2146 кв.м., кадастровий номер 8000000000:91:025:0001, яка перебуває у комунальній власності (п. 1.1.1 Договору купівлі-продажу).

З матеріалів справи вбачається, що листом вих. № 61 від 16.07.2014 позивач звертався до відповідача-1, в якому повідомив про відмову від права користування земельною ділянкою за вказаною вище адресою і просив відповідача-1 вважати Договір оренди припиненим з 26 червня 2014 року.

У відповідь на лист вих. № 61 від 16.07.2014, Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації листом вих. № 0570291-8472 від 28.08.2014 повідомив позивача, що припинення користування зазначеною земельною ділянкою шляхом розірвання Договору оренди буде здійснюватися одночасно з передачею земельної ділянки новому власнику нежитлової будівлі.

Не погодившись із відмовою відповідача-1 вважати Договір оренди припиненим, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської державної адміністрації про розірвання Договору оренди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2015 у справі № 910/23058/14, яке набрало законної сили, позивачу було відмовлено в позові про розірвання Договору оренди.

При розгляді справи № 910/23058/14 судом було встановлено факт переходу права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, орендованій позивачем за Договором оренди, та у зв`язку з переходом права власності на будівлю від позивача до ОСОБА_1 , а також з огляду на те, що фактичне користування земельною ділянкою здійснює новий власник і позивач добровільно відмовився від права користування земельною ділянкою, право позивача на оренду земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, припинилося.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказує на те, що він не є власником нежитлової будівлі, яка розміщена на орендованій земельній ділянці, і не повинен бути стороною Договору оренди, а право користування земельною ділянкою у позивача припинилося після відчуження нерухомого майна, тобто 26.06.2014, натомість відповідачі не визнають припинення права користування позивачем земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, що відчужений ОСОБА_1 , у зв`язку з чим позивач просить суд визнати право позивача на користування земельною ділянкою із кадастровим номером 8000000000:91:025:0001, площею 2 146 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , припиненим.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

За змістом пунктів 1, 7 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільного права або інтересу можуть бути: визнання права; припинення правовідношення.

Частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди визначені Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі".

За приписами частин 1, 2 статті 93 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції станом на дату укладення позивачем та третьою особою Договору купівлі-продажу) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Аналогічні положення закріплені в статтях 1, 5 Закону України "Про оренду землі" (тут і надалі в редакції станом на дату укладення позивачем та третьою особою Договору купівлі-продажу).

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами ч. 1 ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

На позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Всіма учасниками справи у їхніх заявах по суті справи не заперечується та обставина, що на підставі Договору купівлі-продажу ОСОБА_1 прийняв у власність нежитлову будівлю (літера Б), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 607,70 кв.м., яка розміщена на земельній ділянці площею 2146 кв.м., кадастровий номер 8000000000:91:025:0001 та перебуває у комунальній власності.

Згідно з наявним в матеріалах справи Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 23547170 за ОСОБА_1 26.06.2014 було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (літ. Б) загальною площею 1607,70 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повідомлені у своїх поясненнях третьою особою обставини щодо подальшого відчуження ОСОБА_2 нежитлової будівлі, розташованої на земельній ділянці площею 2 146 кв.м., кадастровий номер 8000000000:91:025:0001, не стосуються предмету та підстав заявленого позову, оскільки встановленню судом в цій справі підлягають обставини щодо переходу права власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, орендованій позивачем за Договором оренди, від позивача до ОСОБА_1 та, відповідно, переходу права користування земельною ділянкою від позивача до третьої особи.

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції станом на дату укладення позивачем та третьою особою Договору купівлі-продажу) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Вищенаведені правові норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

До особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда, згідно ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до п. е) ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" визначені випадки припинення договору оренди землі, зокрема, у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

За приписами ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Враховуючи викладене, у розумінні положень ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки. Тобто, має місце заміна сторони у зобов`язанні, і після відчуження об`єктів нерухомості попередні користувачі не повинні сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої вони вже не є, а зобов`язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 04.07.2019 у справі № 911/2244/18, від 04.07.2019 у справі № 914/1925/18, від 23.05.2019 у справі №922/109/18, від 18.04.2019 у справі № 913/210/18, від 03.03.2018 по справі № 904/6296/17, від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 по справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 по справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 по справі №902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 по справі № 914/2687/17, від 04.04.2019 у справі № 910/7197/18, від 12.02.2020 у справі № 913/153/18 та від 08.07.2020 у справі № 922/1349/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц викладено аналогічний правовий висновок, що після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене. Іншими словами, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.

У постанові від 25.02.2020 у справі № 922/510/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що особа, яка набула права власності на це майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.

Комплексний аналіз положень ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" свідчить, що особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі №908/1990/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 20.06.2018 у справі № 913/661/17, від 27.06.2018 у справі № 921/613/17-г/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 04.10.2018 у справі № 904/326/18.

У постанові від 25.02.2020 у справі № 922/510/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже договір оренди не підлягає розірванню.

Якщо внаслідок відчуження нерухомого майна, розташованого на орендованій земельній ділянці, відчужувач повністю вибуває з орендних правовідносин за відповідним договором оренди, його подальші дії як їх учасника, спрямовані на припинення цих правовідносин, не тягнуть настання правових наслідків для нового власника майна як орендаря земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18.

З огляду на вищенаведене, право користування земельною ділянкою, орендованою позивачем за Договором оренди, припинилося Договором купівлі-продажу, укладеним з ОСОБА_1 , на підставі якого третя особа набула право власності на нерухоме майно, розташоване на вказаній земельній ділянці.

В рішенні Господарського суду міста Києва від 17.09.2015 у справі № 910/23058/14, ухваленим за результатами нового розгляду вказаної справи, яке набрало законної сили, судом було встановлено обставини щодо переходу права власності на будівлю від позивача до третьої особи, а також з огляду на те, що фактичне користування земельною ділянкою здійснює новий власник, і позивач добровільно відмовився від права користування земельною ділянкою, право позивача на оренду земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, припинилося.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у судовому рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №910/3055/18 та від 13.08.2019 у справі №910/11164/16.

Суд звертає увагу, що при розгляді цієї справи судом застосовано положення Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, а також Закону України "Про оренду землі" в редакції станом на дату укладення позивачем та третьою особою Договору купівлі-продажу, відтак посилання відповідача-2 у відзиві на те, що відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України та ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України в разі відчуження житлового будинку, будівлі або споруди, розміщеного на земельній ділянці, наданій в користування, до набувача переходить право користування частини земельної ділянки, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна, що необхідна для їх обслуговування, а не на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу), є безпідставними.

Також безпідставними є доводи відповідача-2 щодо необхідності звернення нового власника нерухомого майна, розташованого на орендованій земельній ділянці, із заявою до орендодавця про намір переоформити на себе право оренди земельної ділянки, оскільки, як було вказано вище, відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.

Частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У своїх заявах по суті справи позивач обґрунтовано посилається на те, що у зв`язку з переходом права власності на будівлю від позивача до третьої особи, а також з огляду на ту обставину, що фактичне користування земельною ділянкою здійснює новий власник, і позивач добровільно відмовився від права користування земельною ділянкою, право позивача на оренду земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, припинилося.

Посилання позивача на ту обставину, що таке право не визнається відповідачами, які вважають, що припинення права оренди у позивача настане виключно після того, як новий власник нежитлового приміщення, що розташоване на орендованій земельній ділянці, звернеться до відповідачів і укладе з ними новий Договір оренди є безпідставними та не можуть свідчити про порушення його прав та законних інтересів, оскільки згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 у справі №308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 у справі №127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 у справах №570/3439/16-ц та №372/51/16-ц).

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що позивачем не доведено наявність порушеного права відповідачами, за захистом якого він звернувся до суду з цим позовом.

Більше того, суд встановив, що позивач, відчуживши об`єкт нерухомості, розташований на орендованій земельній ділянці, вибув із спірних орендних правовідносин і до нового власника вказаного об`єкту нерухомого майна, в силу вищевказаних положень законодавства, перейшли права й обов`язки землекористувача за Договором оренди.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30 000,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30 000,00 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 22.03.2021

Суддя О.В. Нечай