Рішення

від 10.03.2021 по справі 914/2750/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2021 справа № 914/2750/20

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу

за позовом: Акціонерного товариства Укргазвидобування

в особі: філії Газопромислове управління Полтавагазвидобування Акціонерного товариства Укргазвидобування

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод

про: стягнення 219735,60грн.,

Представники

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

22.10.2020р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Укргазвидобування в особі філії Газопромислове управління Полтавагазвидобування Акціонерного товариства Укргазвидобування до Товариства з додатковою відповідальністю Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод про стягнення 219735,60грн.

27.10.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 18.11.2020р.; явку представників сторін у підготовче засідання визнати обов`язковою; викликати представників сторін у підготовче засідання.

У підготовче засідання 18.11.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили.

Протокольною ухвалою від 18.11.2020р. підготовче засідання відкладено на 02.12.2020р.

Крім того, ухвалами від 20.11.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

01.12.2020р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№34459/20.

У підготовче засідання 02.12.2020р. з`явилися представники позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив.

Протокольною ухвалою від 02.12.2020р. підготовче засідання відкладено на 16.12.2020р.

Крім того, ухвалою від 07.12.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

15.12.2020р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№35693/20.

24.12.2020р., враховуючи те, що 16.12.2020р. підготовче засідання, у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності судді Король М.Р., не відбулося, Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: підготовче засідання призначити на 20.01.2021р.; викликати представників учасників у підготовче засідання; явку представників учасників справи у підготовче засідання визнати обов`язковою.

У підготовче засідання 20.01.2021р. з`явилися представники позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив.

20.01.2021р. суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 10.02.2021р.

09.02.20201р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, де зазначено про не можливість прибути в судове засідання у зв`язку із погодними умовами, вказане клопотання зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№3117/21.

У судове засідання 10.02.2021р. сторони участь повноважних представників не забезпечили, суд відклав розгляд справи по суті на 03.03.2021р.

Крім того, ухвалами від 10.02.2021р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав позивача та відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті.

В судовому засіданні, яке відбулось 03.03.2021р., оголошено перерву до 10.03.2021р.

Крім того, ухвалою від 03.03.2021р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті.

10.03.2021р. в судовому засіданні участь повноважних представників сторін не забезпечено.

Позиції сторін у справі:

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідачем не було виконано зобов`язання щодо поставки товару за договором поставки №881/19 від 15.07.2019р., у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача пеню 126 411,60 грн та штраф у розмірі 93 324,00 грн, нараховані на підставі п. 7.10 договору.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на те, що позовні вимоги не обгрунтовані в частині порушення строків нарахування штрафних санкцій та порушення граничних строків нарахування пені, проте одночасно просить суд зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій або альтернативно застосувати спеціальну позовну давність.

У відповіді на відзив, позивач заперечив наведені обгрунтування відповідача, зокрема зазначив, що: період обрахування пені становить значно менше ніж шість місяців, а штраф нараховано не за період часу, а в розмірі визначеному договором від вартості не поставленого товару за прострочення понад 30 днів згідно п. 7.10 договору; вважає що до спірних правовідносин в даному випадку не підлягають застосуванню норми ч.2 ст.343 ГК України та ст.3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань ; позовна заява подана в межах спеціального строку позовної давності з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, тому строк позовної давності спливає через рік від дня за який нараховано санкцію, при цьому позивач зсилається на Постанову Кабінету Міністрів України №641 від 22 липня 2020 р. із змінами та пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину; щодо зменшення розміру штрафних санкцій заперечив, вважає наведені підстави необгрунтованими.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень представників позивача, суд встановив наступне:

15.07.2019р. між Товариством з додатковою відповідальністю Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод (постачальник) та Акціонерним товариством Укргазвидобування (покупець) укладено договір поставки №881/19 (надалі Договір поставки), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцю вкладиші шатунні до ГПА типу 10 ГКН, зазначені у специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Відповідно до п.1.2 Договору поставки, найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації, яка є Додатком №1 до договору та її невід`ємною частиною.

Згідно з п. 3.1 Договору поставки, ціна договору вказується в специфікаціях в гривнях з урахуванням ПДВ або в іноземній валюті без урахування ПДВ.

Строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоодержувачів вказується у Специфікації до цього договору (п. 5.1 договору поставки).

Згідно п. 5.3 договору поставки, датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару, форма якого наведена у Додатку №3 до договору, який є його невід`ємною частиною (для нерезидентів) або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної.

Відповідно до п. 6.2.2 договору поставки, покупець має право контролювати поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Згідно п. 6.3.1 договору поставки, постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Відповідно до п. 7.1. договору поставки, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

Згідно п.7.10. договору поставки, сторони погодили, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у даному договорі, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Відповідно до п.11.8. договору поставки, всі доповнення, специфікації і додатки до договору є його невід`ємними частинами, якщо вони викладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Згідно з п. 10.1 договору поставки, договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), і діє до повного виконання сторонами зобов`язань.

Відповідно до п.11.16 договору поставки, якщо договором передбачено направлення листів, повідомлень в електронному вигляді на електронні адреси сторін, такі листи, повідомлення вважаються належним чином направленими, якщо вони направлені в електронному вигляді на всі електронні адреси одночасно, вказані у розділі XIV даного договору.

У Специфікації до договору поставки, (Додаток №1) сторонами визначено найменування товару - вкладиш шатунний 209-2202-1 СБ, кількість - 150 комплектів, загальну вартість - 1 818 000, 00 грн.

Вказаною Специфікацією встановлено строки поставки відповідачем товару - 40 комплектів кожних 30 календарних днів з моменту укладення договору, до повного виконання.

На виконання умов договору, покупцем направлено постачальнику лист рознарядку №ПГВ004.1.19-8078 від 16.07.2019 щодо поставки товару в кількості 150 комплектів.

Постачальник отримав лист-рознарядку 22.07.2019р.

Відповідач повідомив про відвантаження продукції листами № 8/2 від 23.07.2019р. (22 комплекти) та № 8/2 від 01.08.2019р. на 18 комплектів.

Відповідачем здійснено наступні етапи поставки товару:

- 23.07.2019р. згідно накладної № 18 поставлено 22 комплекти товару на суму 266 640,00 грн.;

- 05.08.2019р. згідно накладної № 21 поставлено 18 комплектів товару на суму 218 160,00 грн.

Таким чином, відповідачем здійснено поставку товару частково, поставлено 40 комплектів товару (із 150 комплектів), на суму 484 800,00 грн. (загальна сума поставки - 1818000,00 грн.). Залишилася не виконаною поставка 110 комплектів вкладишів шатунних 209-2202-1СВ на суму 1 333 200,00 грн.

28.11.2019р. на електронну пошту відповідача направлявся запит щодо строків поставки товару згідно договору та листа-рознарядки №ПГВ004.1.19-8078 від 16.07.2019р., але відповіді отримано не було.

Крім того, позивач звертався до відповідача з листом №ПГВ004.1.19-357 від 16.01.2020р. щодо сплати штрафних санкцій, у зв`язку із невиконанням договірних умов.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як встановлено судом, у Специфікації до договору поставки, сторони погодили, що поставка здійснюється кожних 30 календарних днів з дати укладення договору.

При цьому, у п. 5.2 договору поставки, сторонами погоджено, що обсяг поставки товару (кожної партії товару) визначається в рознарядках покупця та узгоджується до поставки товару. Відвантаження товару проводиться тільки після отримання постачальником рознарядки. Відвантаження товару без рознарядки забороняється. Рознарядка постачальнику може направлятися покупцем в електронному вигляді на електронну адресу постачальника, вказану у розділі XIV даного договору.

Відповідач факт отримання рознарядки не заперечив.

Як встановлено судом , на виконання умов договору, покупцем направлено постачальнику лист-рознарядку №ПГВ004.1.19-8078 від 16.07.2019р. щодо поставки товару в кількості 150 комплектів.

Постачальник отримав лист-рознарядку 22.07.2019р. Відповідач повідомив про відвантаження продукції листами № 8/2 від 23.07.2019р. (22 комплекти) та № 8/2 від 01.08.2019р. на 18 комплектів.

Таким чином, відповідачем здійснено поставку товару частково, поставлено 40 комплектів товару (із 150 комплектів), на суму 484 800,00 грн. (загальна сума поставки - 1818000,00 грн.). Залишилася не виконаною поставка 110 комплектів вкладишів шатунних 209-2202-1СВ на суму 1 333 200,00 грн.

28.11.2019р. на електронну пошту відповідача направлявся запит щодо строків поставки товару згідно договору та листа-рознарядки №ПГВ004.1.19-8078 від 16.07.2019р., але відповіді отримано не було.

Зокрема, суд вказує на те, що умовами договору поставки не встановлено форми рознарядки.

Однак, зважаючи на те, що, по суті, рознарядкою є дозвіл на поставку товару, беручи до уваги, що у листі №ПГВ004.1.19-8078 від 16.07.2019р. (отриманий відповідачем 22.07.2019р.) позивач надавав дозвіл на поставку товару відповідачем, вказаний лист за своєю природою є рознарядкою на постачання товару відповідачем.

Відтак, у Специфікації до договору поставки, сторони погодили, що поставка здійснюється згідно з рознарядкою замовника кожні 30 календарних днів з моменту надання рознарядки.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем обов`язку з поставки товару, обумовленого договором поставки.

При цьому, у відзиві на позов відповідачем не заперечується факт невиконання ним вказаного обов`язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, оскільки відповідачем не було поставлено у встановлений договором строк товар, наведене свідчить про порушення ним своїх зобов`язань за договором поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у сумі 93324,00 грн., нарахований на підставі п. 7.10 Договору поставки.

Згідно з ч. 2 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини 2 статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною 2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання (позиція, наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2018 року у справі № 912/2483/17).

Відповідно до п.7.10 Договору поставки, у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у даному договорі, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Таким чином, оскільки відповідачем було прострочено поставку товару більше ніж на 30 днів, обгрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу, нарахованого на підставі п. 7.10 договору поставки.

Перевіривши розрахунок штрафу, викладений позивачем у позовні заяві, суд констатує, що такий здійснено правильно (у сумі 93324,00грн.).

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 126 411,60 грн, нараховану за періоди: 14.09.2019р.-14.01.2020р., 15.10.2019р.-14.01.2020р., 15.11.2019р.-14.01.2020р. (відповідно 123 дні, 92 дні, 61 день ) починаючи з граничного терміну поставки (14.09.2019р.), враховуючи попередні поставки - відповідно до розрахунку пені, долученого до позовної заяви.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п.7.10 Договору поставки, у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у даному договорі, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку щодо його необгрунтованості - на суму 484,80 грн., з огляду на те, що визначаючи період прострочення поставки, позивачем не враховано, що 14.10.2019р. є святковий, вихідний, не робочий день.

Так, як відповідно до ч.1 ст.73 Кодексу законів про працю України, 14 жовтня є святковим днем. Згідно з ч.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Зважаючи на це, обов`язок здійснити поставку товару виник у постачальника 15.10.2019р. Відтак, відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з 16.10.2019р., що є підставою для початку нарахування неустойки (пені).

Так, згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Враховуючи узгоджені сторонами договору умови нарахування пені, суд зазначає, що сторонами не визначено іншого періоду нарахування пені, ніж той, що встановлений законом, - шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, що відповідно узгоджується з кожним відповідним періодом, за який нарахована пеня.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, при цьому належним чином не обгрунтував наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а є його правом і виключно у виняткових випадках.

Відповідач не обґрунтував та не підтвердив належними доказами винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення строків встановлених договором в частині поставки товару.

Крім того, сума пені та штрафу за несвоєчасну поставку товару не є значною чи надмірно великою, виходячи із загальної ціни договору та часу прострочення поставки товару.

Згідно ст. 219 ГК України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов`язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Засновники суб`єкта господарювання не відповідають за зобов`язаннями цього суб`єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб`єкта. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов`язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Відповідач не довів наявність обставин, передбачених ст.219 ГК України для зменшення розміру його відповідальності.

Беручи до уваги викладене, враховуючи недоведеність відповідачем поважності причин неналежного виконання перед позивачем зобов`язань за договором поставки, враховуючи відсутність доказів фінансового майнового стану, суд вважає клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій необгрунтованим.

Враховуючи інші аргументи відповідача щодо порушення граничних розмірів нарахування пені, суд зазначає, що обов`язок постачальника поставити товар за договором поставки не є грошовим зобов`язанням, а тому у випадку порушення строку поставки товару застосування до таких правовідносин положень Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань є безпідставним.

Зокрема, враховано, що зобов`язання відповідача щодо поставки продукції не є грошовим зобов`язанням, пеня, встановлена п. 7.10 укладеного договору, не є пенею за порушення грошового зобов`язання, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , яким передбачено застосування відповідальності за невиконання саме грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.І, п. 1 ч.2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Постановою Кабінету Міністрів України № 641 від 22 липня 2020 р. зі змінами, встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, з 1 серпня до 31 грудня 2020 р. на території України карантин, продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2' та від 20 травня 2020р. №392 "Про встановлення карантину з метоюзапобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2".

Законом України від 30.03.2020р. № 540-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19) , який набрав чинності 02.04.2020р., розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного Кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Враховуючи вищезазначене, позивачем при зверненні з даним позовом не пропущено строк позовної давності. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №336239 від 07.10.2020р. про сплату судового збору в розмірі 3 296,04 грн.

Водночас, суд звертає увагу позивача, що згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір ).

Беручи до уваги викладене вище, а також те, що відповідно до положень ГПК України та Закону України Про судовий збір , за подання позову у цій справі позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 3296,03 грн., то переплачена сума судового збору за подання позовної заяви у цій справі становить 0,01 грн. (3296,04 - 3296,03 = 0,01), проте, враховуючи те, що позивачем, станом на момент ухвалення рішення у цій справі не подано, передбаченого ст.7 Закону України Про судовий збір , клопотання, питання про повернення 0,1грн. судового збору судом не вирішується.

З підстав наведеного, розподілу між сторонами підлягає 3 296,03 грн. сплаченого позивачем судового збору.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, станом на момент прийняття рішення позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позову, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 3288,76 грн. (219250,80 грн) сума підлягає стягненню)\ 219735,60 грн.(заявлено до стягнення)* 3 296,03 (сума судового збору, що підлягає розподілу між сторонами)= 3 288,76 судового збору.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод (місцезнаходження: Україна, 82300, Львівська обл., місто Борислав, провулок Губицький, будинок 1; ідентифікаційний код: 00136863) на користь Акціонерного товариства Укргазвидобування (місцезнаходження: Україна, 04053, місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 26/28; ідентифікаційний код: 30019775) в особі філії Газопромислове управління Полтавагазвидобування Акціонерного товариства Укргазвидобування (місцезнаходження ВП: Україна, 36008, Полтавська обл., місто Полтава, вулиця Європейська, будинок 173; ідентифікаційний код ВП: 00153100) штрафні санкції за неналежне виконання договірних зобов`язань в рамках договору №881/19 від 15.07.2019 на загальну суму 219250,80грн., з яких: пеня в сумі 125926,80грн., штраф за прострочення поставки товару понад 30 днів в сумі 93324,00грн. штрафу та 3288,76 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено та підписано 22.03.2021 р.

Суддя М.Р. Король