Постанова

від 11.03.2021 по справі 636/1403/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2021 року

м. Харків

Справа №636/1403/20

Провадження №22-ц/818/368/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: судді Тичкової О.Ю.,

суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Супрун Я.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Чугуївська міська рада Харківської області, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області,

особа, що звернулась з апеляційною скаргою - заступник прокурора Харківської області Муратов С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області Муратова С. на рішення Чугуївського міського суду Харківської області, ухвалене 06 травня 2020 року у складі судді Ковригіна О.С.,

установив:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , яким просила визнати за нею право власності на прибудову А1, загальною площею 31,5 кв.м (приміщення №3 площею 30,0 кв.м, приміщення №4 (туалет) площею 1,5 кв.м) торгівельного павільйону А, розташованого по АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що 18 липня 2014 року відповідно до договору дарування ОСОБА_2 передав безоплатно ОСОБА_1 торгівельний павільйон основною площею 17,2 кв.м з майданчиком відпочинку з фонтаном, розташований на приватній земельній ділянці, розміром 0,0112 га, кадастровий №6312000000:01:005:0014, у АДРЕСА_1 . До торгівельного павільйону на підставі Рішення №4105-V Чугуївської міської ради та паспорту прив`язки від 21.02.2013, які були видані на ім`я відповідача, позивач за власний рахунок здійснила будівництво на прилеглій до торгівельного павільйону (Літ А.) території туалету для відвідувачів з додатковими приміщеннями (Літ. А1, приміщення №№3, 4, загальною площею 31,5 кв.м), на яке просить визнати право власності.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 06 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на прибудову літ. А1 площею забудови 36,23 кв.м (приміщення №3 та №4 загальною площею 31,5 кв.м (приміщення №3 площею 30 кв.м, приміщення №4 (туалет) площею 1,5 кв.м) до торгівельного павільйону літ А, розташованого по АДРЕСА_1 .

Рішення суду мотивоване тим, що будівництво є завершеним, а отже позивачем набуто право власності на указану прибудову.

Не погоджуючись з рішенням суду заступник прокурора Харківської області Муратов С. в інтересах держави в особі Чугуївської міської ради Харківської області звернувся з апеляційною скаргою, якою просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, готовність об`єкта до експлуатації не підтверджується жодними належними доказами у справі. Рішення не містить інформацію щодо предмета доказування - факту готовності об`єкта до експлуатації та не дозволяє встановити дійсні обставини справи - чи реалізовано під час будівництва державний архітектурно-будівельний контроль, та, в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи документами, не дозволяє дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Судом не наведено будь-яких матеріально-правових норм на підтвердження висновку про визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно, не встановлено, чи прийняті вони в експлуатацію у встановленому законом порядку, не залучено до участі у справі Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, її структурний підрозділ - Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області. Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд фактично дозволив використовувати об`єкт, який не було визнано готовим для введення в експлуатацію, чим порушив встановлений порядок державного управління в сфері містобудування та архітектури. Відсутність висновку Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області з приводу дотримання будівельних норм, державних стандартів і норм під час будівництва свідчить про використання земель житлової та громадської забудови всупереч правових засад їх використання. Порушення встановленого правового режиму використання земель житлової та громадської забудови заподіює шкоду суспільним відносинам в сфері охорони, раціонального використання та відтворення земель. Також зазначає підстави звернення з апеляційною скаргою прокуратурою.

Учасниками справи не надано відзивів на апеляційну скаргу.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року поновлено заступнику прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Чугуївської міської ради Харківської області строк на апеляційне оскарження рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 травня 2020 року. Відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою. Залучено до участі у справі Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

16 грудня 2020 року представником Чугуївської міської ради Харківської області подано заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті спору.

Судовим розглядом встановлено, що 29.10.2010 Рішенням №4105-V Чугуївської міської ради фізичній особі-підприємцю (далі - ФО-П) ОСОБА_2 попередньо погоджено місце розташування групи пересувних малих архітектурних форм (далі - МАФ)для провадження підприємницької діяльності біля торгового павільйону по АДРЕСА_1 , в якому передбачалось спорудження на прилеглій до торгівельного павільйону території туалету для відвідувачів (а.с. 15).

01.02.2011 Відділом містобудування та архітектури виконавчого комітету Чугуївської міської ради видано ФО-П ОСОБА_2 Дозвіл №1 на розміщення МАФ за адресою: АДРЕСА_1 , біля торгового павільйону (а.с. 19).

27.01.2011 між розпорядником земельної ділянки Чугуївською міською радою в особі голови Мінаєвої Галини Миколаївни та ФО-П ОСОБА_2 укладено Договір про встановлення особистого сервітуту для розміщення МАФ, предметом якої є особистий сервітут земельної ділянки площею 0,0206 га, з цільовим призначенням: житлова та громадська забудова, яка розташована по АДРЕСА_1 . Строк дії сервітуту - до 30.12.2020 (а.с. 16-18).

21.02.2013 Відділом містобудування та архітектури Виконавчого комітету Чугуївської міської ради ФО-П ОСОБА_2 видано паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності для розміщення туалету для відвідувачів та додаткових приміщень торгового павільйону по АДРЕСА_1 (а.с. 25).

18 липня 2014 року, відповідно до договору дарування земельної ділянки, ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_1 приватизовану земельну ділянку розміром 0,0112 га, кадастровий №6312000000:01:005:0014, яка розташована в АДРЕСА_1 (а.с. 22-23).

18 липня 2014 року відповідно до договору дарування, ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_1 торгівельний павільйон (Літер А - цегляний, загальною площею 18,2 кв.м, основною площею 17,2 кв.м, з майданчиком відпочинку з фонтаном - літер Б), розташований на приватній земельній ділянці, розміром 0,0112 га, кадастровий №6312000000:01:005:0014, у АДРЕСА_1 (а.с. 20).

На виконання умов Рішення №4105-V Чугуївської міської ради та паспорту прив`язки від 21.02.2013 ОСОБА_1 здійснила будівництво на прилеглій до торгівельного павільйону (Літ А.) території туалету для відвідувачів з додатковими приміщеннями (Літ. А1), та 17.03.2020 отримала технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 : А - Торгівельний павільйон (приміщення №1,2), площею забудови 19,5 кв.м, загальною площею 18,2 кв.м (приміщення №1 - 17,2 кв.м, приміщення № 2 - 1 кв.м); А1 - прибудова (приміщення №3, 4) площею забудови 36,23 кв.м, загальною площею 31,5 кв.м (приміщення №3 - 30 кв.м, приміщення №4 (туалет) - 1,5 кв.м); Б - майданчик відпочинку з фонтаном площею 12,6 кв.м (а.с. 26-27).

За змістом частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України визначено, що право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить тільки власникові.

Відповідно до частини 1 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до вимог статей 328, 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частинами 1, 2 статті 331 ЦК України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Положення частини 2 статті 331 ЦК України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями статті 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.

Отже, для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація.

Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна).

Таким чином, стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Однак, стаття 331 ЦК України визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону, та не регулює правовий режим самочинного будівництва.

Крім того, нормою статті 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені статтею 376 ЦК України, яка є спеціальною у врегулюванні спірних правовідносин, оскільки урегульовує правовідносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та нормативно-правових актів при створенні нової речі, тобто самочинному будівництві, були порушені.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо:1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За змістом частин 4, 5 статті 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина 5 стаття 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

Частиною 8 статті 39 Закону України Про регулювання містобудівельної діяльності передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 27 травня 2015 року у справі №6-159цс15.

Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №200/22329/14-ц (провадження №14-483цс19).

В матеріалах справи відсутні дані щодо дотримання позивачем визначеної чинним законодавством процедури прийняття в експлуатацію новоствореного нерухомого майна та порядку проведення державної реєстрації і оформлення права власності на нього, а суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його в експлуатацію.

Установивши, що спірне нерухоме майно у передбаченому законом порядку до експлуатації не приймалось, даних щодо звернення позивача до компетентних органів, зокрема, до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю щодо узаконення самочинно збудованого нерухомого майна, а також про відмову цих органів у вирішенні спірного питання матеріали справи не містять, тому колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову.

При цьому, матеріали справи не містять будь-яких даних про оспорювання права власності сторін або невизнання цього права іншими особами. Навпаки, оскаржуване судове рішення та матеріали справи свідчать про відсутність спору про право власності, та спрямування позову не на визнання права як такого, а на незаконне, в обхід встановленого порядку, узаконення самочинного збудованого нерухомого майна.

За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку про те, що оскільки спірне нерухоме майно у передбаченому законом порядку до експлуатації не приймалося, даних щодо звернення позивача до компетентних органів стосовно узаконення самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна, а також про відмову цих органів у вирішенні спірного питання матеріали справи не містять, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору і дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог.

Щодо повноважень заступника прокурора Харківської області на представництво інтересів слід зазначити, що звертаючись до суду з апеляційною скаргою з дотриманням вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру , частини 4 статті 56 ЦПК України, апелянт обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому полягає порушення таких інтересів, та орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Також матеріали справи містять листи за підписом заступника прокурора Харківської області Муратова С., адресовані Чугуївській міській раді, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області від 20 липня 2020 року, якими повідомлено, що незважаючи на незаконність рішення Чугуївського міського суду Харківської області указаними органами заходи щодо його перегляду в апеляційному порядку не вживаються, що зумовлює необхідність втручання прокурора з метою захисту інтересів держави в особі суб`єкта владних повноважень, який допустив бездіяльність. Повідомлено, що заступником прокурора області в інтересах держави в особі Чугуївської міської ради та Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області буде внесено апеляційну скаргу на рішення Чугуївського міського суду Харківської області у справі №636/1403/20.

З часу отримання вказаних листів до моменту подання прокурором апеляційної скарги Чугуївською міською радою та Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області дії щодо оскарження рішення суду не вживались, заперечень щодо представництва інтересів держави від імені вказаних органів прокуратурою не надходило.

Тобто, заступником прокурора Харківської області було виконано вимоги законодавства щодо обґрунтованості звернення до суду з апеляційною скаргою в інтересах держави та здійснено відповідне повідомлення Чугуївської міської ради Харківської області та Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області як органів, що компетентні в частині землекористування та наданні відповідних дозволів щодо будівництва.

Оскільки рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції відповідно до положень статті 376 ЦПК України вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах №10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, судовий збір, сплачений Харківською обласною прокуратурою в межах своїх повноважень за звернення з апеляційною скаргою в розмірі 1261,20 грн., підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури.

Керуючись статтями 141, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389,390, 391 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області Муратова С. - задовольнити.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 травня 2020 року - скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Чугуївська міська рада Харківської області про визнання права власності - відмовити.

Стягнути на користь Харківської обласної прокуратури з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) грн. 20 коп., сплачений згідно платіжного доручення №2443 від 13 жовтня 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 22 березня 2021 року .

Головуючий - О.Ю.Тичкова

Судді - О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук