Рішення

від 19.03.2021 по справі 297/2251/20

БЕРЕГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/2251/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2021 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого Ільтьо І. І.,

секретарі судового засідання Гарані О. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом АТ Альфа Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , який дії в інтересах ОСОБА_6 , третя особа служба у справах дітей Берегівської районної державної адміністрації про виселення та звільнення приміщення від особистих речей,

встановив:

Представник АТ Альфа-Банк звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просить виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в якому вони зареєстровані та зобов`язати останніх звільнити будинок за адресою: АДРЕСА_1 , від особистих речей.

В обґрунтування уточнених позовних вимог банк зазначає, що згідно рішення № 5/2019 АТ Укрсоцбанк від 15.10.2019 АТ Альфа-Банк стало правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ Укрсоцбанк . Згідно ст. 37 ЗУ Про іпотеку АТ Альфа-Банк оформлено право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належав на праві власності ОСОБА_1 ..

Правовою підставою для реєстрації права власності АТ Альфа-Банк на нерухоме майно є відповідне застереження в п.п. 4.5.3. Договору іпотеки від 14.09.2007 року, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №225185524 від 23.09.2020 року право власності на спірний будинок зареєстровано за АТ Укрсоцбанк , правонаступником якого є АТ Альфа-Банк . Таким чином законним власником вказаного будинку є АТ Укрсоцбанк , а з 15.10.2019 АТ Альфа-Банк .

Втративши право власності на будинок, ОСОБА_1 та члени його сім`ї втратили і право користування ним. Згідно витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб у спірному будинку зареєстровані відповідачі по справі. Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про добровільне виселення. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у будинку, колишній власник, продовжує користуватися ним та відмовляється добровільно виселятися. Такі дії відповідачів створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатись нерухомим майном. Оскільки відповідачі не є власниками житла, то вони підлягають виселенню, у зв`язку з тим, що незаконно займають та проживають у будинку без будь-яких правових підстав. У зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Представник позивача Дорош І. І. яка діє на підставі довіреності, 12.01.2021 подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника Банку, в якій позовні вимоги підтримує і просить їх задовольнити .

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, однак подав заяву, згідно якої просив розглянути справу без його участі та відмовити повністю в позовних вимогах АТ Альфа-Банк .

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , який дії в інтересах ОСОБА_6 . В судове засідання не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Представник третьої особи служби у справах дітей Берегівської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, однак подав заяву, згідно якої просив розглянути справу без участі їх представника та відмовити у задоволенні позову, з підстав викладених у висновку №02-18/59 від 22.02.2021 року.

Дослідивши матеріали справи, докази надані в обґрунтування позову, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 14.09.2007 Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку УКРСОЦБАНК та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 08/299/39, за умовами якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та який належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 30.09.2006 року виконкомом Мужіївської сільської ради (а.с. 10-11).

Так, у п. 4.5 іпотечного договору, сторонами визначено, що звернення стягнення здійснюється на підставах: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; шляхом організації Іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку , або шляхом продажу Предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу Предмета іпотеки між Іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати ;

04.09.2020 року державним реєстратором Лазар Д. В. Тячівської міської ради Закарпатської області зареєстровано право власності на житловий будинок, нежитлову будівлю та земельну ділянку площею 0,1036 га, кадастровий номер 2120486401:00:001:0009 за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ Укрсоцбанк (а.с. 12-15).

Як вбачається зі статуту Акціонерного товариства Альфа-Банк , затвердженого Рішенням Спільних загальних зборів акціонерів АТ Альфа-Банк та АТ Укрсоцбанк №5 від 15.10.2019 року, протокол № 4/2019, позивач АТ Альфа-Банк з 15.10.2019 року є правонаступником всього майна, прав і обов`язків АТ Укрсоцбанк (а.с. 19-30).

Таким чином, з 15.10.2019 року власником будинку та земельної ділянки площею 0,1036 га, кадастровий номер 2120486401:00:001:0009 за адресою: АДРЕСА_1 , наразі є позивач.

Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (довідка про склад сім`ї) виконавчого комітету Мужіївської сільської ради №485 від 10.09.2020 року за вказаною вище адресою зареєстровані відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 16).

23.09.2020 АТ Альфа-Банк за вих. № 6981 направило на поштову адресу відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вимогу про добровільне виселення, в якій позивач зазначив, що внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ Укрсоцбанк правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків є АТ Альфа-Банк . Цим банк повідомляє відповідачів, що згідно ст. 37 Закону України Про іпотеку банк задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, що знаходився в іпотеці банку відповідно до умов Іпотечного договору від 14.09.2007 року. Тобто законним власником предмета іпотеки наразі є АТ Альфа-Банк . У зв`язку з чим позивач вимагає добровільно звільнити всіма мешканцями житлове приміщення зі зняттям всіх мешканців житла з реєстраційного обліку, а також звільнити вищезазначене приміщення від особистих речей (а.с. 17-18).

Однак, вказана вимога відповідачами проігнорована.

Згідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст.16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом.

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 40 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, в частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Тлумачення частини другої статті 109 ЖК УРСР, з урахуванням змісту статті379, глави 26 ЦК України дають підстави дійти висновку, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного житлового приміщення не допускається.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).

Відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від10 жовтня 2019 року усправі № 295/4514/16-ц,провадження № 61-29115сво18, у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 265/4748/16-ц, провадження № 61-16347св18.

У постанові від 31 жовтня 2018 року, справа № 753/12729/15-ц, провадження №14-317цс18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону № 898-IVтастатті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.

Аналогічні висновки зазначені Верховним Судом у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22.07.2020 по справі № 219/4394/16-ц.

Також Верховним Судом у вищевказаній постанові зазначено, що немає підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду України (від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16).

Суд зазначає, що спірний будинок та земельна ділянка площею 0,1036 га, кадастровий номер 2120486401:00:001:0009 за адресою: АДРЕСА_1 , не були придбані за кредитні кошти і належали іпотекодавцю ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 30.09.2006 року виконкомом Мужіївської сільської ради на підставі рішення виконкому Мужіївської сільської ради №24 від 22.09.2006 року зареєстроване Берегівським районним бюро технічної інвентаризації згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за номером 12006298 від 30.09.2006 року, реєстраційний номер 16224409, номер запису 279 в книзі 1, про що зазначено у тексті іпотечного договору № 08/299/39 від 14.09.2007 року.

Окрім того, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів щодо наявності у відповідачів іншого нерухомого майна.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 82ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Статтею 47 Конституції України кожному гарантовано право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Отже, підставою для відмови в позові про виселення у цій справі є відсутність доказів щодо наявності постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, оскільки суд не має повноважень визначати на власний розсуд до якого іншого житлового приміщення має бути виселений мешканець квартири, що є предметом іпотеки, на який звернуто стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Аналізуючи вказані вище обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову АТ Альфа-Банк , у зв`язку з його недоведеністю.

Питання щодо розподілу судових витрат між сторонам суд вирішує згідно ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позовних вимог АТ Альфа-Банк відмовлено в повному обсязі, то судовий збір з відповідачів на користь позивача стягненню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 76-82, 133, 141, 142, 265, 289 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 379, 575, 589, 590 Цивільного кодексу України, ст. 47 Конституції України, Законом України Про іпотеку , ст. 109 Житлового кодексу Української РСР, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , який дії в інтересах ОСОБА_6 , третя особа служба у справах дітей Берегівської районної державної адміністрації про виселення та звільнення приміщення від особистих речей - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ільтьо І. І.