Постанова від 16.03.2021 по справі 200/1898/19

Постанова

Іменем України

16 березня 2021 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/4199/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,

за участю секретаря Ратушного А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну ОСОБА_1

на рішення Голосіївського районного суду м. Києва

від 03 грудня 2020 року

в складі судді Шевченко Т.М.

у цивільній справі №200/1898/19 Голосіївського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк",

про зобов 'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк") подати відносно ОСОБА_1 до органу Державної фіскальної служби України уточнюючий розрахунок форми 1ДФ за 4 квартал 2015 року в частині віднесення суми прощеного боргу у розмірі 997 330,05 грн до податкового розрахунку за ознакою коду "127" (інші доходи).

Позовну заяву мотивовано тим, що 31.01.2007 між АТ Укрсоцбанк та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно якого банк надав позичальнику грошові кошти (кредит) на наступних умовах: валюта кредиту - долар США, сума кредиту - 118 500 доларів США, строк погашення кредиту - 30 січня 2027 року, процентна ставка за користування кредитом - 13,2 % річних.

06 травня 2015 року між АТ Укрсоцбанк та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін №4 до кредитного договору, умовами якого сторони передбачили, в тому числі, можливість здійснення АТ Укрсоцбанк анулювання (прощення) боргу у сумі 66 655,98 доларів США (тіло кредиту) та 35 476,13 доларів США (проценти за користування кредитом); датою можливого анулювання визначено п?ятнадцятиденний календарний день після дати виконання позичальником певних умов за договором про зміну здійснення платежів. На виконання даного договору, останній платіж ним було здійснено 10.12.2015, а 27.01.2016 отримав довідку про повне погашення заборгованості за договором кредиту.

В подальшому позивачу стало відомо про те, що АТ Укрсоцбанк , на його думку, безпідставно визначено та подано до органу Державної фіскальної служби України - ДПІ у Шевченківському районі м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області розрахунок форми №1ДФ за 4 квартал 2015 року щодо віднесення сум прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку за ознакою 126 , внаслідок чого у ОСОБА_1 , як платника податків, виник обов?язок з подання в установлені строки податкової декларації та сплати податку з доходів, отриманих позивачем як додаткове благо.

Ввжав, що АТ Укрсоцбанк неправильно визначив та подав до органу Державної фіскальної служби України розрахунок за формою 1ДФ в частині віднесення сум прощеного (анульованого) боргу.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач, діючи через свого представника ОСОБА_2 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що не відповідає дійсності висновок суду про те, що не встановлено будь-яких порушень прав та законних інтересів позивача діями відповідача, оскільки він звернувся до суду з вимогами відновити його нематеріальні права порушені відповідачем, а саме що стосується порушення договірних відносин шляхом застосування матеріально-правових заходів примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Зазначив, що саме дії АТ "Укрсоцбанк" щодо неналежного повідомлення та самостійне направлення листа до фіскальної служби призвели проведення контролюючим органом в період з 12.10.2017 по 17.10.2017 документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 , як платника податків.

Також зазначив, що саме з правовідносин по виконанню кредитного договору Банк включає в податкове повідомлення суму прощеного боргу, як додаткове благо, але жодного додаткового блага в розумінні приписів Податкового кодексу України в розмірі 1 530 720,05 грн ОСОБА_1 не отримував, прощення (анулювання) боргу відбулося без його належного повідомлення, а підписання Договору про зміни до Договору кредиту з умовою про можливе здійснення прощення боргу не свідчить про належне повідомлення платника податків про факт прощення боргу.

Крім того, посилався на те, що суд не взяв до уваги положення Податкового кодексу України, якими регламентовано порядок оподаткування доходів фізичних осіб, та не встановив належним чином обставини справи, на які посилався позивач, а відтак дійшов помилкового висновку про невірно обраний спосіб захисту.

За наведених обставин просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03.12.2020 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, в якому посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник позивача - ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з підстав, викладених в ній, та просив задовольнити.

Відповідач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_3 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 31.01.2007 між ОСОБА_1 (позичальник) та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк (далі - АКБСР "Укрсоцбанк") було укладено договір кредиту №42.07-07/026, відповідно до пункту 1.1 якого позичальнику було надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 118500,00 доларів США зі сплатою процентів 13,2 %.

До вказаного договору встановлений графік погашення кредиту з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 30.01.2027.

Також, 31.01.2007 між АКБСР "Укрсоцбанк" (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки №42.02-11/46/1, відповідно до п.1.1. іпотекодавець передає в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 1.3 договору іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором № 42.07-07/026 від 31.01.2007 року - повернення кредиту в сумі 118500,00 доларів США з розрахунком сплатою 13,2 %.

06 травня 2015 року між ОСОБА_1 та АКБСР "Укрсоцбанк"укладено договір про внесення змін №4 до договору кредиту №42.07-07/026 від 31.01.2007, за яким визначено заборгованість за кредитом станом на дату укладення - 66655,98 доларів США, заборгованість по процентах за користування - 67476,13 доларів США; затверджено графік погашення вказаної заборгованості, а саме: п.3.2.1 вказано, що заборгованість за процентами в сумі 32000 доларів США погашається згідно з графіком в порядку: до 10 числа кожного місяця починаючи з травня 2015 року до грудня 2015 року; заборгованість за процентами в сумі 35476,13 доларів США погашається згідно з графіком в порядку: до 10 числа кожного місяця починаючи з січня 2016 року до 30 січня 2027 року (п.п.3.2.2).

Сторони домовились, що сплата строкових (поточних) процентів за користування Кредитом, які нараховуються з 06 травня 2015 року, здійснюється в загальному порядку, передбаченому договором кредиту (пункт 3.5).

Згідно пункту 3.8 договору про внесення змін №4, у разі належного виконання позичальником умов, які викладені у п.3.2.1 та п.3.5 цього договору про внесення змін, залишкова заборгованість Позичальника перед Кредитором за Договором кредиту (а саме, заборгованість за Кредитом в сумі, зазначеній в п.2.1 цього договору про внесення змін, заборгованість за процентами у сумі зазначеній у п.3.2.2 цього договору про внесення змін підлягає анулюванню (прощенню) . Датою анулювання такої заборгованості вважається п`ятнадцятий календарний день після дати виконання позичальником зазначених вище умов (тобто дати здійснення позичальником останнього із платежів, передбачених п.3.2.1 та п.3.5 цього договору про внесення змін).

Шляхом укладання цього договору про внесення змін позичальник погоджується , що він повідомлений про анулювання (прощення) заборгованості на зазначених вище умовах у сумі згідно п.3.8 договору та про свій обов`язок самостійно сплатити податок з доходів фізичних осіб з суми прощеної залишкової заборгованості за кредитом і відобразити такий дохід у річній податковій декларації відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Останнє погашення по договору кредиту №42.07-07/026 від 31.01.2007 здійснено 10.12.2015 (сплата відсотків по кредиту у розмірі 5805,55 доларів США).

Оскільки умовами Договору про внесення змін, який підписаний позивачем без застережень, сторони погодили, що укладення договору про внесення змін є повідомленням ОСОБА_1 про прощення (анулювання) боргу, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що останнього було неналежним чином повідомлено про факт прощення боргу. Фактично такі доводи є власним тлумаченням ОСОБА_1 положень Договору про внесення змін, який до того ж у визначеному законом порядку недійсним не визнавався.

Отже, судом правильно встановлено, що Банк виконав свій обов`язок щодо повідомлення боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному договором, та про необхідність сплати податку з такого доходу.

Судом також встановлено, що договір про внесення змін №4 до договору кредиту від 31.01.2007 укладено сторонами на виконання рішення уповноважених осіб по врегулюванню/реструктиризації кредитної заборгованості клієнтів роздрібного бізнесу №1902 від 19.02.2015 та №0605 від 06.05.2015, яким вирішено анулювати заборгованість ОСОБА_1 по тілу кредиту у розмірі 66655,98 доларів США.

Згідно довідки №10.1-186/96-1101 від 27.01.2016, виданої Дніпропетровським відділенням ПАТ Укрсоцбанк , вбачається, що заборгованість за Договором кредиту №42.07-07/026 від 31.01.2007 з доповненнями, зі строком користування по 31.01.2027, погашена 26.01.201.

Згідно №10.1-186/96-14653 від 08.11.2017, виданої Дніпровським відділенням ПАТ Укрсоцбанк , згідно Договору кредиту №42.07-07/026 від 31.01.2007 було анульовано наступні суми: 25 грудня 2015 року - сплачений борг за кредитом у розмірі 66 655,98 доларів США, що становить в еквіваленті 1 530 851,11 грн.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він звернувся до суду за захистом порушеного права у договірних відносинах . Зокрема, зазначив, що Банк неправильно застосував норми Податкового Кодексу України та як податковий агент неналежно виконав свій обов'язок по нарахуванню та сплаті податку, а саме відповідач безпідставно визначив та подав до органу фіскальної служби розрахунок форми №1ДФ за 4 квартал 2015 року щодо віднесення сум прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку за ознакою 126 .

Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції умовами, укладених між сторонами договорів (Договір кредиту, Договір іпотеки та Договір про внесення змін), не передбачено права позивача вимагати подання Банком до фіскальної служби уточнюючий розрахунок за певною формою.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, належним чином оцінивши докази, надані сторонами, застосувавши норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, та встановивши, що спір між сторонами виник із договірних відносин, а укладеними між сторонами договорами не передбачено право ОСОБА_1 вимагати від Банку подання до фіскальної служби уточнюючого рахунку, дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

При цьому, судом правильно зазначено в мотивувальній частині рішення, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки спір між сторонами виник із договірних правовідносин, а обраний позивачем спосіб захисту застосовується в зобов'язальних правовідносинах.

Крім того, колегія суддів враховує те, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2018 в адміністративній справі №804/8142/17, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 та постановою Верховного Суду від 03.03.2020, відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні його позову до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими позивачу було нараховано податок на отриманий дохід від прощення (анулювання) боргу (т. 1, а.с. 164-167).

Судами у вищевказаній адміністративній справі №804/8142/17 встановлено, що оскаржувані ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам діючого законодавства.

Судами також встановлено, що боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу (кредиту) та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, у тому числі шляхом повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд зробив правильний висновок щодо відсутності у Банку обов`язку подавати до органу фіскальної служби уточнюючого розрахунку, як вимагає позивача, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновку суду першої інстанції не спростовують та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 22 березня 2021 року.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді В.А. Кравець

Л.Д. Махлай