Постанова

від 15.03.2021 по справі 484/1784/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

15.03.21

22-ц/812/314/21

Єдиний унікальний номер справи 484/1784/20

Провадження №22-ц/812/314/21 Головуючий в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 березня 2021 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегія суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Лисенка П.П.,

суддів: Серебрякової Т.В. та Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С.,

з участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

її представника - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Ремського Є.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області , яке ухвалене 03 грудня 2020 року об11 годині 46 хвилин, в приміщенні того ж суду, під головуванням судді Хемич О.Б., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПСП Корпорація України про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення пені за прострочення розрахунку та витребування земельної ділянки ,

в с т а н о в и в:

У червні 2020 року ОСОБА_1 пред`явила до ПСП Корпорація України зазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

На підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія МК №091437від 15 вересня 2004 року, їй на праві приватної власності належить земельна ділянка товарного сільськогосподарського призначення, загальною площею 9,55 га, яка розташована в межах території Лукашівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, кадастровий номер:4825484200:06:000:0046.

14 жовтня 2004 року між нею та відповідачем укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 7 років, який зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі Лукашівської сільської ради 15 квітня 2005 року за реєстровим номером 040502200130.

Відповідно до умов договору, отримавши землю в оренду, відповідач зобов`язався сплачувати до 31 грудня кожного наступного року орендну плату у розмірі 1456 гривень на рік.

Проте, в порушення п.3 Розділу договору, відповідач провів розрахунок за 2019 рік 06 березня 2020 року, тобто із затримкою 95 днів.

Крім того, як на думку позивача, у 2006 році коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки землі становив 1,433; вартість земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації становить 281 425 гривень, тому виходячи з вказаної нормативної вартості земельної ділянки, розмір орендної плати, передбачений договором - 3% становить 8 442 гривень.

Фактично ж орендна плата у 2016 році була нарахована у сумі 5 900 гривень.

У 2017, 2018, 2019 роках коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки землі не змінювався, тому орендна плата мала бути нарахована в тому ж розмірі - 8 442 гривень. Фактично ж за 2017, 2018 роки орендна плата була нарахована в розмірі 7 400 гривень за кожен рік, що на 839,42 гривень менше необхідної суми за кожен рік.

Таким чином заборгованість за 2017 та 2018 роки по сплаті орендної плати склала 1 678 гривень 74 копійки, за 2019 рік позивач вважає, що орендна плата була нарахована вірно, але виплачена з простроченням на 95 днів.

Відповідно до умов договору, а саме п.6 розділу Орендна плата з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення розрахунку по орендній платі в сумі 801 гривня.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила: стягнути з відповідача на її користь заборгованість по орендній платі в сумі 1 678 гривень 84 копійки за 2017 та 2018 рр.; стягнути пеню у розмірі 801 гривня за 2019 рік; розірвати договір оренди земельної ділянки від 15.04.2005 року та зобов`язати відповідача повернути й земельну ділянку у належному агротехнічному стані.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 грудня 2020 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішення, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом І інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити постанову, якою задовольнити її позов і повному обсязі.

Заслухавши учасників справи, перевіривши надані докази, колегія суддів Миколаївського апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції, виходив з того, що умови додаткової угоди від 26.03.2015 року до договору оренди землі, яка на даний момент є чинною, про відсутність підстав для нарахування та сплати орендарем орендної плати з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки землі, отже і відсутність підстав стверджувати, що ПСП Копорація України припустилось істотного порушення умов договору, сплачуючи на користь ОСОБА_1 протягом 2016-2018 років орендну плату з урахуванням невірного коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки землі.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, вважає їх вірними, обґрунтованими й законними.

За Конституцією України, ст. 4, 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 375, 383 ЦПК України.

Зокрема, він повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Рішення суду 1 інстанції у повній мірі відповідає виписаному.

Так, відповідно до статей 526 і 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 21, 23, 24 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

У ч.1 ст.36 Закону України Про оренду землі передбачено, що у разі невиконання зобов`язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія МК №091437від 15 вересня 2004 року, їй на праві приватної власності належить земельна ділянка товарного сільськогосподарського призначення, загальною площею 9,55 га, яка розташована в межах території Лукашівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, кадастровий номер:4825484200:06:000:0046 (а.с. 4).

14 жовтня 2004 року між нею та відповідачем укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 7 років, який зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі Лукашівської сільської ради 15 квітня 2005 року за реєстровим номером 040502200130 (а.с. 8-9).

Відповідно до умов договору, отримавши землю в оренду, відповідач зобов`язався сплачувати до 31 грудня кожного наступного року орендну плату у розмірі 1 456 гривень на рік.

26 березня 2015 року між сторонами укладена додаткова угода до договору оренди від 15 квітня 2005 року за №040502200130 (а.с. - 26-28).

Пунктом 5 цієї додаткової угоди визначено грошову оцінку земельної ділянки - 157 236 гривень 86 копійок; пунктом 8 передбачено - строк дії договору продовжено на 11 років, з 2015 по 2022 рік; пунктом 9 - орендна плата сплачується в сумі 4 750 гривень, пунктом 10 - обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції; пунктом 11- орендна плата вноситься щорічно до 26 грудня (а.с. 26-28).

Вказану додаткову угоду від 26 березня 2015 року ОСОБА_1 оскаржувала у судовому порядку. За результатами розгляду, рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 квітня 2020 року в задоволені позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Вказане рішення набрало законної сили та в апеляційному порядку не оскаржувалося (а.с. 40-43).

Згідно з довідкою ПСП Корпорації України від 07 липня 2020 року №25 (а.с. 30), ОСОБА_1 нараховано орендну плату:

за 2015 рік вересень, грудень - 9 500 гривень;

за 2016 рік - 5 900 гривень;

за 2017 рік - 7 400 гривень;

за 2018 рік - 7 400 гривень;

за 2019 рік - 8 325 гривень;

Згідно з видатковим касовим ордером ПСП Корпорація України від 15 січня 2016 року, ОСОБА_1 отримала орендну плату за землю за 2015 рік 4 926,50 грн., що підтверджується її власноручним підписом.

Згідно з видатковим касовим ордером ПСП Корпорація України від 01.11.2016р. було переведено через Укрпошту на ім`я ОСОБА_1 орендну плату за землю у розмірі 4749,50 грн.

Згідно з прибутковим касовим ордером ПСП Корпорація України №66 від 06.12.2016 р. прийнято від ОСОБА_1 4702,48 грн., підстава - повернення поштового переказу за оренду землі за 2016 р.

Згідно з поштовою квитанцією 6/375 поштовий переказ прийнятий 18.10.2017р. від ПСП Корпорація України для ОСОБА_1 у сумі 10 553,95 грн., не виплачений у зв`язку з відмовою одержувача від переказу.

Згідно з прибутковим касовим ордером ПСП Корпорація України №44 від 07.11.2017р. прийнято від ОСОБА_1 10 553,95 грн., підстава - повернення поштового переказу №0217431717, 31.10.2017р.

Згідно з відомістю на виплату готівки №1 за січень 2019 р. ОСОБА_1 отримала 19 516,95 грн.

Згідно з видатковим касовим ордером ПСП Корпорація України від 05.03.2020 р. ОСОБА_1 отримала орендну плату за землю за 2019 рік у розмірі 6 701,65 гривень (а.с. 31-37, 87-95).

За такого, можна зробити висновок, що ПСП Корпорація України виконує належним чином обов`язки за договором оренди.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті д частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду виклала правовий висновок щодо поняття систематичності несплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору. Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Системний аналіз зазначених положень законодавства, які регулюють відносини, пов`язані з орендою землі, зокрема, положень ЦК України, дає підстави зробити висновок, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом д статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що в діях відповідача не вбачається систематичної несплати орендної плати за договором оренди.

Що ж до вимог посилання позивача про невиконання умов договору оренди землі про виплату орендної плати в належному розмірі, то суд 1 інстанції дійшов обґрунтованих висновків про їх недоведеність.

Так, відповідно до листа Управління Дерземагенства у Первомайському районі Миколаївської області від 27.01.2014 р. №199 грошова оцінка земель по зареєстрованих договорах оренди, які значаться за ПСП Корпорація України (загальна площа земель 2433,33 га) складає 8680418,49 грн. (без індексації), станом на 01.01.2014 р. грошова оцінка з урахуванням коефіцієнтів індексації (3,2 та 1,756) складає 48 777 007, 58 грн.

Відповідно до листа Управління Дерземагенства у Первомайському районі Миколаївської області від 26.01.2015 р. №19-28-0.5-181/0/2-15 грошова оцінка земель по зареєстрованих договорах оренди, які значаться за ПСП Корпорація України (загальна площа земель 2422,776 га) складає 8607396,30 грн. (без індексації), станом на 01.01.2015 р. грошова оцінка з урахуванням коефіцієнтів індексації (3,997 та 1,756) складає 60 413 007,81 грн.

Даних про те, що нормативно-грошова оцінка саме земельної ділянки, належної ОСОБА_1 та переданої в оренду ПСП Корпорація України проводилась у 2015-2019 роках суду І інстанції не надано, як і не надано їх позивачем до суду апеляційної інстанції.

Підпунктами 9-10 додаткової угоди від 26 березня 2015року до договору оренди землі від 15.04.2005р. за №040502200130, яка є чинною на даний момент, орендна плата сплачується у сумі 4 750 гривень і обчислення орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Підсумовуючи викладене, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач належним чином виплачував позивачу орендну плату, навіть направляв грошовий переказ поштовим відправленням, яке поверталося за не запитом.

Оскільки апеляційна скарга не містить інших доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм цивільного, земельного та процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 грудня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий П.П. Лисенко

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повн ий текст постанови складено 22 березня 2021 року.