Постанова

від 11.02.2021 по справі 910/18957/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2021 р. Справа№ 910/18957/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання Горда В.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 11.02.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 (повний текст рішення підписано 15.06.2020)

у справі №910/18957/19 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Державного підприємства Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій

до Товариства з обмеженою відповідальністю ГДТ

про зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2019 року Державне підприємство Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій (далі - ДП НДІБК , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ГДТ (далі - ТОВ ГДТ , відповідач) в якому просило суд винести рішення, яким примусити ТОВ ГДТ звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 886,59 кв.м. та привести її в придатний для використання стан у відповідності з межовими знаками зі знесенням самочинно встановленого паркану і повернути цю земельну ділянку у власність держави.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.12.2003 відповідно до договору купівлі-продажу № 949 нежилого будинку державної власності шляхом викупу, де продавець - Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву продав, а покупець - Товариство з обмеженою відповідальністю ГДТ придбав нежилий будинок загальною площею 450,8 кв.м., який розташований за адресою: м. Київ, вул. І. Клименка 5/2 (літери Є, З), що знаходився на балансі ДП НДІБК і належав державі на праві державної власності. Даний нежилий будинок розташований на земельній ділянці, частина якої 886,59 кв.м. перебуває у користуванні позивача на підставі Державного акту на право постійного користування землею 1-КВ № 003965. Із 886,59 кв.м. земельної ділянки 450,8 кв.м. знаходиться під будівлею приватизованого нежилого будинку, а решта 435,79 кв.м. використовується для обслуговування цієї будівлі. Вважає, що земельна ділянка площею 450,8 кв.м., що знаходиться під будівлею зазначеного будинку на сьогоднішній день використовується відповідачем незаконно у зв`язку з тим, що в останнього відсутні на неї будь-які правовстановлюючі документи. Крім того, у процесі господарської діяльності відповідач самовільно, на свій розсуд і безпідставно, зайняв та використовує додатково для своїх потреб ще 435,79 кв.м. земельної ділянки.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач у поданому відзиві на позовну заяву зазначає, що відповідач правомірно набув право власності на нежилий будинок, який розташований на частині земельної ділянки, яка перебуває у постійному користування позивача, вживало і вживає заходів щодо оформлення відповідної земельної ділянки у користування, у зв`язку з чим твердження про самовільне заняття відповідної земельної ділянки є необґрунтованим і не відповідає дійсності. Відповідач правомірно користується земельною ділянкою без правовстановлюючих документів і такі його дії не можуть кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки. Враховуючи, що відповідачу належить на праві власності будинок, який розташований на частині території земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні позивача, відповідач має право на передання вказаної частини земельної ділянки, після завершення процедури поділу земельної ділянки, у користування. Також, він сплачує з 2004 року і по сьогодні компенсацію витрат на утримання будинку, включаючи компенсацію сплати земельного податку, який сплачується позивачем, а розмір такої компенсації був узгоджений з позивачем і обрахований відповідно до фактичного розміру тієї частини земельної ділянки, яка потрібна для обслуговування відповідного будинку. Вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки у заявлених позовних вимогах він фактично просить повернути вказану земельну ділянку у власність держави, не маючи при цьому повноважень на представництво інтересів держави у спірних правовідносинах та подаючи позов від власного імені та у власних інтересах. Крім того, позивач не вказав місце розташування земельної ділянки, яку він просить звільнити, не зазначив її кадастровий номер. Враховуючи, що будівля, яка належить відповідачу на праві власності, розташована на частині земельної ділянки, яка перебуває у користуванні відповідача, і ця частині земельної ділянки в окрему земельну ділянку не виділена, то підстави застосування статті 212 Земельного кодексу України відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на подання апеляційної скарги, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 у справі №910/18957/19 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/18957/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2020, справу призначено до розгляду на 25.08.2020.

У відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях, ТОВ ГДТ заперечило проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі позивача, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях ДП НДІБК , а рішення місцевого господарського суду від 04.06.2020 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 відкладено розгляд апеляційної скарги Державного підприємства Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 на 17.09.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2020 відкладено розгляд справи на 13.10.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. з 12.10.2020 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 12.10.2020 у справі №910/18957/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 справу №910/18957/19 прийнято до провадження визначеною колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Мальченко А.О., розгляд справи призначено на 05.11.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Мальченко А.О. 05.11.2020 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 04.11.2020 у справі №910/18957/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 справу №910/18957/19 прийнято до провадження визначеним складом суду, розгляд справи призначено на 03.12.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 відкладено розгляд справи на 18.12.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Дикунської С.Я. з 14.12.2020 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 16.12.2020 у справі №910/18957/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 справу №910/18957/19 прийнято до провадження визначеним складом суду, розгляд справи призначено на 11.02.2021.

У судове засідання 11.02.2021 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Судові витрати покласти на відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, на підставі доводів, зазначених у відзиві на скаргу та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з державного акту на право постійного користування землею І-КВ № 003965, виданого 02.09.1999 Головою Київської міської ради Омельченко О.О., позивачу на підставі рішення Київської міської ради від 09.07.1998 № 76, надано у постійне користування 2,5736 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування для експлуатації та обслуговування адміністративно-лабораторних будівель на вул. І. Клименка, 5/2 у м. Києві.

Факт належності на праві постійного користування позивачу 2,5736 гектарів земельної ділянки по вул. І. Клименка, 5/2 у м. Києві підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

18.12.2003 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ГДТ (покупець) укладено договір № 949 купівлі-продажу нежилого будинку державної власності шляхом викупу, за умовами якого продавець продав, а покупець придбав нежилий будинок загальною площею 450,8 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Клименка Івана/Кривоноса Максима, 5/2 (літери Є, З).

Згідно із п. 1.2. розділу 1 вказаного договору відчужуваний нежилий будинок належить Державі Україна на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності серії НБ № 010007632, виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва Київської міської державної адміністрації 24.09.2003 на підставі наказу Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна від 24.09.2003 № 1104-В, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 09.12.2003, про що записано у реєстрову книгу № 85П-70 за реєстрованим № 6061-П.

Відповідно до реєстраційного посвідчення від 19.01.2004, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, нежилий будинок (літера Є, З) загальною площею 450,8 кв.м. по вул. І. Клименка/М.Кривоноса, 5/2 зареєстровано на праві колективної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 1-ою Київською держнотконторою 18.12.2003 № 1-1655, за Товариством з обмеженою відповідальністю ГДТ .

18.12.2003 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю ГДТ складено і підписано акт № 1013 приймання-передачі нежилого будинку державної власності загальною площею 450,8 кв.м. по вул. Клименка Івана/Кривоноса Івана, 5/2 (літери Є , З ), за яким Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю ГДТ прийняв придбане ним шляхом викупу нежилий будинок загальною площею 450,8 кв.м. по вул. Клименка Івана/Кривоноса Івана, 5/2 (літери Є , З ).

19.01.2004 між Державним науково-дослідним інститутом будівельних конструкцій (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ГДТ (замовник) укладено договір № 96 про відшкодування витрат на утримання приватизованого будинку, за умовами якого виконавець забезпечує обслуговування будинку, що приватизовано замовником та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. І. Клименка 5/2, корпус блоку допоміжних будівель (майстерень), площею 450,8 кв.м., а замовник у частині, що ним споживається, відшкодовує виконавцю вартість витрат, пов`язаних з обслуговуванням будинку.

Згідно листа позивача № 26-1157 від 02.06.2004, адресованого Київській міській державній адміністрації, Київському міському голові Омельченко О.О., нежилий будинок № 5/2 (літери Є, З) по вул. І. Клименка, 5/2 у м. Києві розташований на земельній ділянці, частина якої площею близько 900 кв.м. перебуває у постійному користуванні Державного науково-дослідного інституту будівельних конструкцій на підставі державного акту на право постійного користування землею І-КВ № 003965. При цьому позивачем вказаним листом надано згоду на вилучення земельної ділянки площею 900 кв.м. на вул. І. Клименка, 5/2 у Солом`янському районі м. Києва для подальшої передачі ТОВ ГДТ .

07.06.2004 відповідач звернувся до Київського міського голови Омельченко О.О. із заявою за № 07/06 про передачу земельної ділянки площею біля 2100 кв.м. на вул. Клименка Івана/Кривоноса Максима, 5/2 у Солом`янському районі м. Києва в довгострокову оренду на термін 25 років для експлуатації та обслуговування нежилого будинку № 5/2 по вул. І. Клименка/Кривоноса Максима, 5/2 у м. Києві (станція технічного обслуговування автомобілів).

Згідно листа-відповіді Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації № 7585/01 від 09.09.2005 Солом`янська районна у місті Києві державна адміністрація не заперечує проти відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальність ГДТ для обслуговування та експлуатації станції технічного обслуговування на розі вул. І. Клименка та вул. М. Кривоноса, 5/2 (літери Є, З) у Солом`янському районі м. Києві в установленому порядку згідно з чинним законодавством.

07.12.2016 позивач звернувся до відповідача із претензію про сплату заборгованості за договором № 96 від 19.01.2004 у розмірі 17473,93 грн.

28.02.2008 позивач звернувся до відповідача із листом, в якому повідомив про те, що з 01.09.2007 Київська міська рада рішенням № 43/1877 від 26.07.2007 змінила базову вартість одного квадратного метра землі по м. Києву у зв`язку з чим виникає необхідність отримання нової грошової оцінки земельної ділянки, яка залишилася у безпосередньому користуванні позивача, у зв`язку з чим позивач просить надати документи по розподілу землі між відповідачем та позивачем.

29.01.2014 позивач звернувся до відповідача із листом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні позивача.

13.02.2014 відповідач звернувся до позивача із листом щодо проведення технічного звіту з визначенням меж і точної площі земельної ділянки, яка використовується для утримання нежилого будинку, необхідних для уточнення компенсації витрат, пов`язаних з користуванням і утриманням земельної ділянки (в т.ч. і компенсацію земельного податку), а також просив укласти договір про виготовлення документації із землеустрою про розподіл земельної ділянки для подальшого оформлення земельних відносин.

Відповідно до листа-відповіді позивача № 100/676 від 25.03.2014 відповідачу повідомлено про відсутність правових підстав для виготовлення технічної документації із землеустрою для третьої особи.

25.07.2014 позивач звернувся до відповідача із претензією щодо звільнення та повернення позивачу самовільно зайняту земельну ділянку площею 886,59 кв.м.

Згідно змісту вказаної претензії позивачем зазначено про те, що відповідач не набував право власності на земельну ділянку під нежилим будинком № 5/2 по вул. Клименка Івана/Кривоноса Максима (літери Є, З) у м. Києві, так як у період з 01.01.2002 по 20.06.2007 відчуження об`єктів нерухомого майна не тягне автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями та спорудами. Також, позивачем зазначено про відсутність у відповідача будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 450,8 кв.м., що знаходиться під будівлею нежитлового будинку № 5/2 по вул. Клименка Івана/Кривоноса Максима (літери Є, З) у м. Києві.

13.08.2018 позивач звернувся до Київської міської державної адміністрації із заявою на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, орієнтовний розмір 2,5736 га, кадастровий номер 8000000000:72:089:0005, місце розташування: м. Київ, Солом`янський район, вул. Івана Клименка, 5/2.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивач стверджує про самовільне заняття відповідачем земельної ділянки площею 886,59 кв.м.

Однак, з такими доводами позивача, колегія суддів погодитися не може, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивачу на праві постійного користування надано у користування земельну ділянку площею 2,5736 га за адресою: м. Київ, вул. І. Клименка, 5/2 у м. Києві на підставі рішення Київської міської ради від 09.07.1998 № 76, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею І-КВ № 003965 від 02.06.1999.

Крім того, відповідачем на підставі договору купівлі-продажу будинку державної власності шляхом викупу від 18.12.2003 придбано нежилий будинок загальною площею 450,8 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Клименка Івана/Кривоноса Максима, 5/2 (літера Є, З). Право власності на вказаний нежилий будинок зареєстровано за відповідачем 19.01.2004 згідно реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна.

Згідно із ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на день реєстрації права власності відповідача не нежилий будинок на спірній земельній ділянці) Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 79 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на день реєстрації права власності відповідача не нежилий будинок на спірній земельній ділянці) передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно із ст. 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно із ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Таким чином, як вірно вказав суд першої інстанції, відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим необхідно враховувати, що саме по собі встановлення наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об`єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17.

Згідно із ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на день реєстрації права власності відповідача на нежилий будинок на спірній земельній ділянці) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції що покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно. Отже, з виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право оформити земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. У разі ж встановлення того, що суб`єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім`я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення, а відтак і бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем у листі-повідомленні № 26-1157 від 02.06.2004, адресованого відповідачу, висловлено власну згоду на вилучення земельної ділянки площею близько 900 кв.м. на вул. І. Клименка, 5/2 у Солом`янському районі м. Києва для подальшої передачі ТОВ ГДТ .

У зв`язку з наданням вказаної вище згоди відповідач 07.06.2004 звернувся до Київського міського голови із заявою про надання у довгострокову оренду на термін 25 років земельну ділянку площею біля 2100 кв.м. на вул. І. Клименка/М.Кривоноса, 5/2 у м. Києві, а в подальшому 13.08.2018 - до Київської міської державної адміністрації із заявою на розроблення технічної документації із землеустрою.

При цьому Солом`янська районна у місті Києві державна адміністрація у своєму листі № 7585/01 від 09.09.2005 висловила відсутність заперечень щодо передачі земельної ділянки відповідачу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на час розгляду справи у суді, уповноваженими державними органами не вирішено питання про надання відповідачу в оренду спірної земельної ділянки. При цьому відповідачем здійснювалися заходи для отримання права користування земельною ділянкою, на якій розміщено нежила будівля, придбана останнім на підставі договору купівлі-продажу у зв`язку з чим відсутність у нього переоформлених на його ім`я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення та слугувати підставою для застосування положень 212 Земельного кодексу України.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та докази що містяться в матеріалах справи, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. Як зазначалось вище, відповідач користується спірною земельною ділянкою не самовільно та сплачує земельний податок.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції Державне підприємство Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2020, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Державного підприємства Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2020 - залишити без змін.

Судові витрати (судовий збір) розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 у справі №910/18957/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 у справі №910/18957/19 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Державне підприємство Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій .

4. Матеріали справи №910/18957/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 22.03.2021 після виходу суддів з відпустки.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Є.Ю. Шаптала

С.Р. Станік