Рішення

від 09.03.2021 по справі 911/3024/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2021 р.

м. Київ

Справа № 911/3024/20

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Парасочки Т.О., розглянув в порядку загального позовного провадження

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, просп. Павла Тичини, буд. 1-В, код ЄДРПОУ 35571472)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Вагма" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Лісова, буд. 22, код ЄДРПОУ 40476287)

про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу,

за участю представників:

позивача: Здоренко В. Є.;

відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 13.10.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Вагма" про стягнення боргу, плати за користування об`єктом лізингу, штрафу, пені, 3% річних, втрат від інфляції, компенсаційних витрат та упущеної вигоди за договором фінансового лізингу.

Позов обгрунтовано неналежним виконанням відповідачем Договору фінансового лізингу від 22.08.2019, укладеного між ТОВ Порше Лізинг Україна (позивач) та ТОВ Торговий дім Вагма (відповідач), а саме порушення відповідачем графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів, у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 131245,46 грн лізингових платежів та 89241,03 грн плати за фактичне користування об`єктом лізингу. Також, у зв`язку з порушенням строків оплати, позивачем нараховано відповідачу 2724,03 грн штрафу та пені, 2197,04 грн втрат від інфляції та 4793,42 грн 3% річних. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрат, понесених у зв`язку з несвоєчасним поверненням об`єкту лізингу, а також збитків з упущеної вигоди.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.10.2020 вказану позовну заяву залишено без руху.

06.11.2020 через канцелярію позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху подано заяву про усунення недоліків. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.11.2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого судового засідання призначено на 07.12.2020. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

До суду 07.12.2020 від позивача надійшла заява б/н від 04.12.2020 про проведення підготовчого судового засідання без участі представника позивача.

У підготовчому судовому засіданні 07.12.2020 представники сторін не з`явились, судом задоволено заяву позивача б/н від 04.12.2020 про проведення підготовчого судового засідання без участі представника позивача та відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 21.12.2020.

07.12.2020 до суду від позивача надійшла заява б/н від 21.12.2020 про проведення підготовчого судового засідання без участі представника позивача.

У підготовчому судовому засіданні 21.12.2020 судом задоволено заяву позивача б/н від 21.12.2020 про проведення підготовчого судового засідання без участі представника позивача, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні відкласти на 11.01.2021.

У підготовчому судовому засіданні 11.01.2021 судом вирішено відкласти розгляд справи на 25.01.2021.

25.01.2021 до суду від позивача надійшла заява б/н від 25.01.2021 про проведення підготовчого судового засідання без участі представника позивача та про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

У підготовчому судовому засіданні 25.01.2021 судом задоволено заяву позивача б/н від 25.01.2021 про проведення підготовчого судового засідання без участі позивача, а також закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.02.2021.

У судовому засіданні 09.02.2021 з огляду на те, що в суду немає відомостей про отримання відповідачем ухвали про призначення справи до розгляду по суті, судом відкладено розгляд справи на 23.02.2021.

У судовому засіданні 23.02.2021 судом вирішено відкласти судове засідання з розгляду справи по суті, позаяк, в процесі дослідження доказів та вивчення матеріалів позову у суду виникла необхідність в додатковій перевірці розрахунків викладених у позовній заяві. Судове засідання відкладено судом на 09.03.2021.

У судове засідання з розгляду справи по суті 09.03.2021 з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги, представник відповідача у судове засідання не з`явився, судом ухвалено рішення у справі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, про причини неподання суд не повідомив.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Вказаний факт, зокрема, підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями №0103273664380 від 01.12.2020, №0103276298058 від 30.12.2020, з відмітками про вручення відповідачу ухвал Господарського суду Київської області.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Вагма" (лізингоодержувач, відповідач) укладено Договір про фінансовий лізинг №00019105 від 22.08.2019 (далі Договір, Контракт).

З вказаним Договором об`єктом лізингу є транспортний засіб типу: MAN TGX 18.440 4X2 BLS; Шасі №: НОМЕР_1 ; Двигун №: НОМЕР_2 .

Умовами лізингу є: вартість лізингу - еквівалент - 62319,13 євро (1740573,36 грн). Обсяг фінансування - 62319,13 євро, кількість лізингових платежів - 48. Лізинговий платіж сплачується в еквіваленті 1632,00 євро до 15 числа відповідно до графіка, якщо інший розмір не передбачено графіком, що є Додатком до Договору про фінансовий лізинг.

Поряд з тим, сторонами затверджено Додаток до Договору про фінансовий лізинг №00019105 від 22.08.2019 у вигляді Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі - Комерційні умови), якими, зокрема визначено, що предметом лізингу є транспортний засіб (об`єкт лізингу). Об`єкт лізингу був обраний відповідно до специфікації лізингоодержувачем та повною мірою відповідає його вимогам (п. 3.1. Комерційних умов).

Порше Лізинг Україна придбає об`єкт лізингу (отримує право власності на об`єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об`єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та цього Договору (контракту) (п. 3.2. Комерційних умов).

Відповідно до п. 3.3 та 3.4. Комерційних умов лізингоодержувач користується об`єктом лізингу згідно х положеннями українського законодавства та забезпечує експлуатацію об`єкта лізингу відповідно до Контракту. Після завершення строку лізингу за Контрактом лізингоодержувач придбає об`єкт лізингу у позивача за купівельною ціною, що буде визначена позивачем з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають здійсненню за цим контрактом.

Позивач зберігатиме за собою права власності на об`єкт лізингу в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об`єкта лізингу впродовж всього строку дії Контракту (окрім випадків, коли позивач матиме право припинити цей Контракт або відмовитись від Контракту та вимагати повернення об`єкта лізингу) (п . 4.1. Комерційних умов).

Пунктом 4.2 Комерційних умов сторони погодили, що після завершення строку дії цього контракту та здійснення останнього лізингового платежу, інших платежів за цим Контрактом і виконання всіх зобов`язань лізингоодержувачем, право власності на об`єкт лізингу перейде до лізингоодержувача. З цією метою сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до цього контракту або оформлять таке придбання в інший спосіб, запропонований позивачем.

Згідно п. 6.1. Комерційних умов для експлуатації об`єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь позивача лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що являє собою невід`ємну частину цього Контракту, та інших положень Контракту. Кожен Лізинговий платіж включає: частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об`єкта лізингу); проценти (винагорода позивача за отримання та використання лізингоодержувачем об`єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов`язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом. Інші витрати передбачені або прямо пов`язані з Контрактом. Витрати та послуги з адміністрування та обслуговування Контракту, які не включаються до лізингових платежів: будь-які податки, що можуть застосовуватись до Контракту після його виконання або в будь-який час у майбутньому; інші витрати та платіжні зобов`язання, пов`язані з виконанням Контракту.

У відповідності до п. 6.9. Комерційних умов позивач виставляє та надсилає лізингоодержувачу до 10 числа кожного місяця відповідні рахунки для сплати чергового лізингового платежу відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування). Черговий платіж підлягає сплаті у строк відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Пунктом 6.18. Комерційних умов сторони погодили що податок на додану вартість буде включено до суми всіх платежів виплат, нарахувань, вартості послуг та будь-яких інших видів платежів, які підлягають сплаті або можуть стягуватись у примусовому порядку за цим Контрактом за умови, якщо цього вимагає чинне законодавство України, за поточною ставкою на дату виставлення відповідного рахунка. Сторони погодились, що у випадку припинення контракту/відмови від Контракту за ініціативою Позивача відповідно до п. 12 Договору лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу.

Відповідно до п. 12.9 Комерційних умов, у разі дострокового закінчення строку лізингу/припинення контракту відповідно до п. 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об`єкт лізингу, як передбачено п. 4.2, а також якщо позивач вимагає повернення об`єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов`язаний повернути об`єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не вказана ним, впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту; в цей же строк лізингоодержувач сплачує позивачу будь-яку різницю між вартістю об`єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що була фактично отримана позивачем в результаті продажу об`єкта лізингу або, якщо об`єкт лізингу залишився у власності позивача, ринковою вартістю об`єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. При цьому, у відповідному пункті Умов вказано, що сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою позивача та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства; зобов`язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, у тому числі після закінчення строку лізингу/припинення контракту.

Також, у п. 12.6 загальних комерційних умов, контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (п. 12.13 Комерційних умов).

У випадку, прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовуються такі санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу (п. 8.2.1., 8.2.3 Комерційних умов).

Згідно з п. 13.1 Комерційних умов лізингоодержувач зобов`язаний у строки, встановлені позивачем, повернути об`єкт лізингу позивачу в усіх випадках дострокового закінчення строку лізингу, припинення контракту, крім випадку, коли лізингоодержувач набуває право власності на об`єкт лізингу відповідно до умов контракту. Умовами визначено, що якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об`єкта лізингу, позивач має право вилучити (повернути) об`єкт без попередньої згоди лізингоодержувача у порядку, визначеному законодавством України.

З Акту приймання-передачі від 23.08.2019 до Договору про фінансовий лізинг №00019105 від 22.08.2019 вбачається, що лізингодавець передав об`єкт лізингу (вантажний транспортний засіб МАN, модель: TGX 18.440 4X2 BLS; Шасі №: НОМЕР_1 , рік виробництва: 2018, державний реєстраційний номер: НОМЕР_3 , колір - білий, вартість - 1740573,36 грн), який перебуває у відмінному стані, у комплектації та на умовах, визначених в контракті, а лізингоодержувач отримав вказаний об`єкт лізингу.

Відтак, відповідач стверджує, що відповідно до Графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів (плану відшкодування), перший лізинговий платіж підлягав сплаті 22.08.2019, а останній 15.08.2023, водночас, відповідачем не було виконано зобов`язання з оплати лізингових платежів з листопада 2019 року по січень 2020, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення об`єкту лізингу та, зокрема, повідомив останнього про відмову від Договору про фінансовий лізинг та про необхідність сплати відповідачем заборгованості.

Проте, позивач зазначає, що відповідачем проігноровано вимоги позивача, у зв`язку з чим останній звернувся до відповідних органів з метою примусового повернення об`єкту лізингу. Так, 20.03.2020 в результаті виконання виконавчого напису нотаріуса, приватним виконавцем було повернуто позивачу об`єкт лізингу.

При цьому, позивач стверджує, що зважаючи на те, що вимога про сплату заборгованості за договором, повернення об`єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору за №00019105 від 16.01.2020 була проігнорована відповідачем, у зв`язку з цим, на підставі п. 12.6 Договору позивач відмовився від Договору про фінансовий лізинг та зважаючи на положення 12.13. Договору відповідачу почала нараховуватись плата за користування об`єктом лізингу. Також позивач зауважує, що згідно п. 12.7 Договору днем, що вважатиметься датою припинення/відмови від Контракту, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Лізингоодержувач вважається належним чином повідомлений на 10 календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою АТ Укрпошта про прийняття повідомлення для відправки. Таким чином, зважаючи на те, що повідомлення було направлено на адресу ТОВ Торговий дім Вагма 20.01.2020 та те, що повідомлення не було отримано останнім - Договір вважається розірваним з 21.02.2020.

Відтак, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору про фінансовий лізинг позивач просить суд стягнути з відповідача 131245,46 грн лізингових платежів за період з листопада по січень 2019 року, 89241,03 грн плати за користування об`єктом лізингу за період з лютого по березень 2019 року, а також 2724,03 грн штрафу та пені, 2197,04 грн втрат від інфляції та 4793,42 грн 3% річних за прострочення лізингових платежів та оплат за користування об`єктом лізингу.

Крім того, позивач заявляє до стягнення з відповідача 97580,10 грн в якості компенсації витрат, понесених внаслідок примусового повернення об`єкту лізингу, а також 662087,56 грн упущеної вигоди, що є різницею між несплаченими лізинговими платежами та сумою грошових коштів, що була фактично отримана позивачем в результаті продажу об`єкта лізингу та є упущеною вигодою відповідно до п. 12.9 Контракту, тобто позивач стверджує, що зазначена різниця є тими коштами, які б позивач отримав у випадку належного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором лізингу.

Водночас, відповідач жодним чином не відреагував на позовну заяву та, відповідно не подав належних та допустимих доказів, які б спростовувати твердження позивача.

Відтак, судом встановлено що предметом спору у даній справі є виконання відповідачем зобов`язань за договором фінансового лізингу в частині сплати лізингових платежів за листопад 2019 року - січень 2020 року, наявність у відповідача обов`язку здійснити оплату за користування об`єктом лізингу з моменту припинення дії договору внаслідок односторонньої відмови позивача від договору до повернення об`єкта лізингу відповідачу, компенсувати витрати лізингоодержувача у зв`зяку з примусовим поверненням об`єкта лізингу, а також стягнення з відповідача штрафу, пені, втрат від інфляції, 3% річних та застосування до відповідача відповідальності щодо відшкодування заподіяних позивачу збитків.

Суд, дослідивши подані докази дійшов про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Укладений сторонами договір фінансового лізингу є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст.ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом

При цьому, регулювання відносин, що виникають у зв`язку із передачею майна у фінансовий лізинг, окрім загальних норм здійснюється і спеціальними нормами, які регулюють відносини лізингу.

За змістом положень ч. 7 ст. 292 ГК України, правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до ГК України та інших законів.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" (далі - Закон) фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу; за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 вказаної норми до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з врахуванням особливостей, встановлених законом; до відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Приписами ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

В силу п.3 ч. 2 ст. 11 Закону, одним із обов`язків лізингоодержувача є своєчасна сплата лізингових платежів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав доказів сплати у повному обсязі лізингових платежів за листопад 2019 року - січень 2020 року, хоча і був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом, а отже, останній є таким, що допустив порушення відповідного зобов`язання.

Як визначено ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Отже, оскільки відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та не сплатив відповідні лізингові платежі і прострочення становить 30 днів, позивач, керуючись відповідною нормою та п.п. 8.3.2, 12.6.1 Комерційних умов, підставно в односторонньому порядку відмовився від договору та вимагав повернення об`єкта лізингу.

Поряд з цим, враховуючи положення п. 6.18 Комерційних умов, враховуючи факт припинення договору за односторонньою відмовою позивача від договору внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, за умовами договору лізингові платежі, які, як вбачається з договору, включають в себе не лише проценти та комісії, а й відшкодування частини вартості об`єкта лізингу , вважають платою за користування об`єктом лізингу. Таким чином, уклавши відповідний договір та погодившись з Умовами, сторони фактично узгодили, що при припинені дії відповідного договору позивачем в односторонньому порядку внаслідок порушення зобов`язання відповідачем, лізинговий платіж вважається платою за користування об`єктом лізингу, отже, частина лізингового платежу, яка відшкодовує частину вартості об`єкта лізингу фактично стала платою за користування і не підлягає поверненню.

Водночас, відповідачем під час розгляду справи не надано жодних доказів сплати лізингових платежів за спірний період.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 131245,46 (45239,04 грн + 43003,21 + 43003,21) грн основного боргу з оплати лізингових платежів за листопад 2019 року - січень 2020 року обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача плати за користування об`єктом лізингу суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 89241,03 грн плати за користування об`єктом лізингу за період з моменту припинення дії договору до повернення об`єкту лізингу (з лютого по березень 2020 року, 45000,77 грн + 44240,26 грн відповідно).

При цьому, суд частково не погоджується із здійсненими позивачем нарахуваннями з огляду на наступне.

Відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (далі - Графік, План відшкодування), який є додатком до договору, лізингові платежі вносяться відповідачем фактично авансом - у перший місяць - 22.08.2019 (день укладення договору), а у подальші місяці - до 15 числа поточного місяця.

Проте, вбачається, що відповідач у березні місяці 2020 року користувався об`єктом лізингу не весь місяць, а до 19.03.2020, враховуючи те, що об`єкт лізингу згідно Акту приватного виконавця (ВП№61609597) було повернуто 20.03.2020.

Таким чином, суд зазначає, що плата за користування об`єктом лізингу повинна нараховуватись з 16.03.2020 (наступний день з моменту внесення авансового платежу за березень місяць 2020 року) по 19.03.2020 (останній день користування об`єктом лізингу), а відтак плата за користування об`єктом лізингу має вираховуватись відповідно до кількості днів фактичного користування, отже плата за користування об`єктом лізингу за березень 2020 року становить 5898,68 грн (44240,26 / 30 х 4). Водночас, плата за користування об`єктом лізингу у лютому 2020 року підлягає стягненню у повному обсязі (45000,77 грн).

Відтак, суд доходить висновків, про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача плати за користування об`єктом лізингу, у розмірі 50899,45 грн (45000,77 + 5898,68), при цьому в решті нарахувань позивача відмовляє.

Разом з тим, позивач заявляє до стягнення з відповідача 97580,10 грн в якості компенсації витрат, понесених у зв`язку з поверненням об`єкту лізингу, водночас, не додає до позовної заяви доказів понесення таких витрат, а отже в суду відсутні підстави для задоволення вказаної позовної вимоги.

Щодо нарахування штрафу, пені, 3% річних та втрат від інфляції.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2724,03 грн штрафу та пені, 2197,04 грн втрат від інфляції та 4793,42 грн 3% річних.

Суд не знаходить підстав для задоволення вимог про стягнення з відповідача 2724,03 грн штрафу та пені, позаяк в матеріалах справи відсутні розрахунки позивача, щодо нарахування вказаних штрафних санкцій, у зв`язку з чим, суд не може встановити періоди за які позивачем були нараховані штраф та пеня та стверджувати про підставність таких нарахувань.

Крім того, суд наголошує на тому, що у випадку нарахування судом штрафу та/або пені, без визначених позивачем періодів та підстав, може мати ознаки порушення принципу рівності сторін учасників судового процесу.

Водночас судом перевірено розрахунки позивача щодо нарахування втрат від інфляції та 3% річних та встановлено, що вони є частково арифметично не вірними, а саме з тих підстав, що сума за користування об`єктом лізингу є меншою.

Судом перераховано втрати від інфляції та 3% річних згідно періодів позивача та встановлено, що останні підлягають стягненню з відповідача у розмірах: втрати від інфляції - 2007,10 грн; 3% річних - 4149,16 грн.

Щодо стягнення з відповідача 662087,56 грн упущеної вигоди (збитків).

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За змістом статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (частина 2 статті 218 Господарського кодексу України).

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення , звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Ураховуючи положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками . При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2020 у справі №904/3189/19, від 10.12.2018 у справі №902/320/17).

Відтак, cуд зазначає, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків та їх розмір. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення зобов`язань.

Позивач, як на підставу нарахування збитків посилається на п. 12.9. та 12.10 Комерційних умов та зазначає, що сума у розмірі 662087,56 грн вважається різницею між несплаченими лізинговими платежами та сумою грошових коштів, що була фактично отримана позивачем в результаті продажу об`єкта лізингу та є упущеною вигодою, тобто позивач зазначає, що зазначена різниця є тими коштами, які б позивач отримав у випадку належного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором лізингу.

Між тим, в матеріалах справи відсутні докази, з яких суд міг би достеменно встановити факт понесення позивачем збитків у розмірі 662087,56 грн у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку щодо своєчасного внесення лізингових платежів.

Також не є належним доказом упущеної вигоди, наданий позивачем договір купівлі-продажу об`єкту лізингу №01/05-2020 від 22.05.2020, укладений між позивачем та ТОВ МАН Трак енд Бас Юкрейн за яким об`єкт лізингу продано за 3389822,23 грн, позаяк в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин того, що вказаний договір укладений на конкурентних умовах, тобто ціна об`єкта лізингу є максимально можливою ринковою вартістю, за якою він міг відчужити відповідний об`єкт та ним здійснені всі можливі дії для отримання максимальної вигоди від продажу об`єкту лізингу.

Разом з тим, суд наголошує, що як вже зазначалось вище пунктом 12.9 Комерційних умов передбачена оплата позивачу у разі припинення договору достроково відповідно до п.12 будь-якої різницю між вартістю об`єкту лізингу (сумою, грошових коштів, що фактично отримана позивачем в результаті продажу об`єкта лізингу) та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишились несплаченими відповідно лізингоодержувачем за контрактом. Умовам встановлено, що сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою позивача та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства; зобов`язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту .

При цьому, відповідне формулювання щодо відшкодування "будь-якої різниці" в Комерційних умовах не сприяє визначенню дійсної волі відповідача щодо розміру різниці між платежами за договором, які лишились не сплаченими, та вартістю об`єкта лізингу, яку відповідач погодився відшкодувати. Воля сторін договору на настання наслідків, визначених таким договором, має бути чіткою та відповідати внутрішній волі сторони, натомість умови договору таких чітких позицій в цій частині не містять, що позбавляє суд можливості встановити дійсну волю лізингоодержувача в частині погодження суми можливих, майбутніх збитків позивача.

За приписами ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У зв`язку з цим, з умов договору неможливо визначити, що відповідач погодився на відшкодування позивачу упущеної вигоди саме у заявленому позивачем розмірі - 662087,56 грн.

Відтак, сторонами не визначено конкретної верхньої та нижньої межі таких відшкодувань, у зв`язку з чим суд не може розцінювати суму 662087,56 грн відшкодувань як таку, на яку міг потенційно погодитись відповідач.

Отже, з підстав наведених вище суд доходить висновків про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 662087,56 грн збитків (втраченої вигоди).

Підсумовуючи викладене судом прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 131245,46 грн лізингових платежів, 50899,45 грн плати за користуванням об`єктом лізингу, 2007,10 грн втрат від інфляції, 4149,16 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, судові витрати зі сплати судового збору, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача та відповідача у розмірі, пропорційному від задоволення позовних вимог.

До того ж, звертаючись до суду з даним позовом позивач у орієнтовному розрахунку зазначив, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги становить 13800, 00 грн.

Водночас, під час розгляду справи позивач не надав доказів понесення ним таких витрат, а також не заявив про те, що такі докази будуть надані після ухвалення судом рішення у даній справі.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивач не надав до прийняття рішення у справі відповідного розрахунку та не повідомив про намір подати докази у строк, визначений ч. 8 ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 126, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Сятгнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Вагма" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Лісова, буд. 22, код ЄДРПОУ 40476287) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, просп. Павла Тичини, буд. 1-В, код ЄДРПОУ 35571472) 131245,46 грн лізингових платежів, 50899,45 грн плати за користуванням об`єктом лізингу, 2007,10 грн втрат від інфляції, 4149,16 грн 3% річних, а також 2821,12 грн судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 23.03.2021.

Суддя А.Ф. Черногуз