Ухвала

від 22.03.2021 по справі 325/409/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

22 березня 2021 року

м. Київ

справа № 325/409/20

провадження № 61-1823ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 13 жовтня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приазовської селищної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приазовської селищної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що наказом № 123-к з 14 червня 2005 року його було призначено на посаду директора Приазовської різнопрофільної спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 1 Азимут .

Згідно рішення Приазовської районної ради № 4 від 30 березня 2017 року та наказу ВОМС № 291 від 11 липня 2017 року, у трудовій книжці ОСОБА_1 11 липня 2017 року було зроблено запис № 33 про реорганізацію Приазовської різнопрофільної спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів Азимут Приазовської районної ради Запорізької області в опорний навчальний заклад Приазовська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів Азимут Приазовської районної ради Запорізької області.

На підставі вказаного запису в трудовій книжці, ОСОБА_1 стверджує, що починаючи з 11 липня 2017 року є директором опорного навчального закладу Приазовська СШ І-ІІІ ступенів Азимут .

З 29 січня 2018 року вказаний заклад перейшов до сфери управління Приазовської селищної ради.

Разом з тим, наказом відділу освіти, молоді та спорту Приазовської районної державної адміністрації № 104-к від 23 серпня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено з посади у зв`язку з відмовою продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України, про що було зроблено запис № 34 від 28 серпня 2017 року в трудовій книжці.

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 03 листопада 2017 року, яке було залишено без змін Постановою апеляційного суду Запорізької області від 06 березня 2018 року та постановою Верховного Суду від 25 червня 2018 року наказ про звільнення ОСОБА_1 був скасований як незаконний, і він був поновлений на посаді директора Приазовської РСШ І-ІІІ ступенів № 1 Азимут , яку на момент звільнення, на його думку, він вже не займав, а насправді він займав посаду директора ОНЗ Приазовська СШ І-ІІІ ступенів Азимут , стягнуто з Приазовської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 серпня 2017 року по 03 листопада 2017 рік у розмірі 21 706,51 грн

В ході виконання судового рішення, 13 серпня 2019 року Приазовським районним судом Запорізької області відмовлено в задоволенні заяви позивача про заміну сторони виконавчого провадження, і судом встановлено, що посада, на яку поновлений ОСОБА_1 , не має відношення до посади директора опорного навчального закладу Приазовська СШ І-ІІІ ступенів Азимут .

У зв`язку з чим, ОСОБА_1 стверджує, що поновлений рішенням суду на посаді, яку на момент звільнення не займав, і юридична особа, в якій позивач поновлений на роботі вже припинена, хоча запис про звільнення позивача у трудовій книжці скасовано.

Вважає, що з 11 липня 2017 року ОСОБА_1 займає посаду директора опорного навчального закладу Приазовська СШ І-ІІІ ступенів Азимут , що підтверджується записами в його трудовій книжці про реорганізацію Приазовської різнопрофільної спеціалізованої шкоди I-III ступенів № 1 Азимут Приазовської районної ради Запорізької області в опорно навчальний заклад Приазовської спеціалізованої шкоди I-III ступенів Азимут Приазовської районної ради Запорізької області, і з цієї посади його ніхто не звільняв, але і до роботи його не допускають.

Зазначає, що на посаду директора опорного навчального закладу Приазовська СШ І-ІІІ ступенів Азимут ще 11 липня 2017 року призначена інша особа, тобто з вказаного часу і до сьогодні одну й ту ж посаду обіймають дві особи. Однак, з 29 січня 2018 року він не допущений до фактичного виконання посадових обов`язків, а посаду займає інша незаконно призначена на цю посаду особа, саме з вини Приазовської селищної ради, як власника навчального закладу, до повноважень якого віднесене управління цим навчальним закладом.

23 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Приазовської селищної ради із заявою про негайний допуск його до роботи та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу. 05 лютого 2020 року він отримав лист про відмову в задоволенні заяви в частині допуску до виконання посадових обов`язків, інформації про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу лист не містив взагалі. 12 лютого 2020 року він повторно подав заяву до Приазовської селищної ради, відповіді на нього досі не отримав.

У зв`язку з тим, що Приазовська селищна рада з 29 січня 2018 року є засновником ОНЗ Приазовська СШ І-ІІІ ступенів Азимут , а тому несе відповідальність за дотримання його трудових прав. Крім того, середній заробіток ним отриманий по 04 грудня 2019 року включно згідно судового рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2019 року у справі № 325/2131/19 за позовом ОСОБА_1 до Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 , просив суд: стягнути з Приазовської селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 грудня 2019 року по день ухвалення судового рішення.

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 13 жовтня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Приазовської селищної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 13 жовтня 2020 року залишено без змін.

29 січня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 13 жовтня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2021 року у вказаній вище справі.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: заявнику необхідно було визначити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки розмір такої вимоги майнового характеру заявником не визначенота сплатити судовий збір у розмірі визначеному частиною другою статті 4 Закону України Про судовий збір . Роз`яснено про наслідки невиконання вимог ухвали.

На адресу суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали. Також заявником надано розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який становить 31 895,28 грн.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному перегляду, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу retione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ( Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі Zubac v. Croatia (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 13 жовтня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приазовської селищної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулувідмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький