Постанова

від 22.03.2021 по справі 200/7240/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року справа №200/7240/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді- доповідача Ястребової Л. В., суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д.,

секретар Сізонов Є.С.,

за участі представника відповідача Сенникова А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Луганське" на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 р. у справі №200/7240/20-а (головуючий І інстанції Аляб`єв І.Г., складене в повному обсязі 26.10.2020 року в м. Слов`янськ Донецької області) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Луганське" до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) , -

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2020 року №Ю-14-23 в розмірі 375 457,15 грн., до складу якої входить сума недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 375 457,15 грн. (а.с. 2-4).

В обґрунтування позову зазначив, що пунктом 9-4 Розділу VIII Прикінцевих положень Закону України № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , де проводилася антитерористична операція, звільнено від сплати єдиного соціального внеску з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено (а.с. 173-175).

Не погодившись із судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, вважає рішення таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що всупереч постанові Верховного Суду від 26.02.2019 року №805/4374/15-а, в якій зазначено, що з огляду на відсутність податкового боргу вимоги про здійснення коригування відомостей в картці особового рахунку є також обґрунтованими, продовжує постійно (кожен місяць) виписувати вимоги на суму так званої заборгованості за 2014-2016 роки, видаючи її як за поточну, таким чином збільшуючи цю заборгованість в рази (а.с. 180-182).

Під час апеляційного розгляду представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, представник позивача до суду не прибув.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агро-Луганське зареєстровано, як юридична особа за кодом ЄДРПОУ 36443355, місцезнаходження: 85564, Донецька область, Мар`їнський район, с.Новомихайлівка, вул. Леніна, 64, перебуває на обліку у Мар`їнській ОДПІ Головного управління ДПС у Донецькій області (а.с. 18-20).

13.05.2020 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) Ю-14-23, якою встановлено, що станом на 30.04.2020р. у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 375 457,15 грн., з яких недоїмка - 375 457,15 грн. (а.с. 5).

Не погодившись з винесеною вимогою, позивач оскаржив її в адміністративному порядку до Державної податкової служби (ДПС) (а.с. 12-13).

За результатами розгляду скарги позивача ДПС прийнято рішення про результати розгляду скарги від 20.07.2020 №23085/6/99-00-06-03-01-06, яким скарга залишена без розгляду, у зв`язку з порушенням строку подання скарги (а.с. 14-16).

Спірним питання даної справи є правомірність винесення вимоги.

Відповідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №2464(далі - Закон № 2464-VI).

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи від 04 липня 2013 року № 406-VII до Закону № 2464-VI та ПК України внесені зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів.

Пунктом 10 ст. 1 Закону № 2464 страхувальники-роботодавці та інші особи відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464).

Відповідно до абз.1 п.1 ст. 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців),утому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Як вбачається з положень ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 9 Закону № 2464-VI визначено:

- сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина п`ята);

- єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома);

- платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма);

- єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята).

Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами податковий орган, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

З метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон № 1669-VII, яким, крім іншого, внесені зміни до № 2464-VI та доповнено його розділ VIII Прикінцеві та перехідні положення пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв`язку з набранням чинності Законом України Про внесення змін до розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці від 02 березня 2015 року № 219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

На підставі вище наведеної норми, позивач звільнявся від відповідальності за невиконання вимог щодо своєчасності нарахування та сплати єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції саме за умови перебування його на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція.

Законом № 440-ІХ, який набув чинності 13 лютого 2020 року, пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI виключено.

Аналізуючи наведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пункт 9-4 Закону № 2464-VІ під час своєї чинності не скасовував обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надавав можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 812/838/17 та від 02 квітня 2020 року у справі № 360/1546/19.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на вищевикладене, апеляційним судом встановлено що, на час виникнення заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування пункт 9-4розділу VIII Закону № 2464-VI діяв, разом з цим на час формування спірної вимоги про сплату боргу (13 травня 2020 року), норма, яка тимчасово звільняла позивача від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI (своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок) втратила чинність.

Відповідно, позивач з 13 лютого 2020 року повинен виконувати покладені на нього обов`язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону № 2464-VI, який на час формування спірної вимоги (13.05.2020) не містить положень щодо звільнення позивача від виконання обов`язків, встановлених статтею 6 цього Закону.

При цьому, врахування минулих періодів під час формування спірної вимоги (під час яких діяв пункт 9-4 Закону № 2464-VI), суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки зазначена норма тимчасово визначала право позивача не виконувати обов`язки зі сплати єдиного внеску, а не звільняла від вказаного обов`язку повністю.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірна вимога є правомірною та не підлягає скасуванню.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 26.02.2019 року №805/4374/15-а колегія суддів не приймає, оскільки в зазначеній справі контролюючий орган прийняв вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.07.2015 року, а отже правовідносини не є тотожними.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Підсумовуючи все вищевикладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2020 №Ю-14-23 в сумі 375 457,15 грн. є правомірною та не підлягає скасуванню, оскільки сформована у період коли позивач не звільнений від сплати єдиного внеску.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Луганське" на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 р. у справі №200/7240/20-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 р. у справі №200/7240/20-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 22 березня 2021 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л.В. Ястребова

Судді А.В. Гайдар

І.Д. Компанієць