Рішення

від 16.03.2021 по справі 464/4910/20

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/4910/20

пр.№ 2/464/434/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.03.2021 Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого - судді Горбань О.Ю.,

секретар судових засідань Максимець Б.А.,

з участю : позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Комарова К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Львова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Еппл Україна" про розірвання договору та повернення коштів,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору, укладеного щодо розробки мобільного додатку та розміщення його у магазині додатків App Store та стягнення з відповідача на його користь компенсації отриманих матеріальних збитків у сумі 48 500 грн. Крім цього, просить стягнути з відповідача на його користь у якості компенсації моральної шкоди грошові кошти у сумі 10 000 гривень. Позов мотивує тим, що 03 квітня 2020 року між ним як замовником та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 як виконавцем укладено договір № 6 на розробку програмного забезпечення, згідно якого виконавець зобов`язується надати послуги зі створення програмного забезпечення на операційній системі "IOS", а саме, створити, адаптувати та розмістити такий додаток у магазині додатків з метою подальшого завантаження в "Apple Play Store". Відповідно до домовленості, він перерахував на рахунок відповідача 40 500 гривень. Відповідач частково виконав прийняті на себе зобов`язання, а саме створив додаток, але перевірити його позивач не має можливості, оскільки такий містить недоліки. Вважає, що відповідач неякісно виконав взяті на себе зобов`язання, не виконав умови договору, у зв`язку з чим просить розірвати договір та стягнути з відповідача матеріальні збитки у розмірі 48 500 грн. та 10 000 гривень моральної шкоди.

Ухвалою суду від 09.09.2020 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 25.09.2020 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 03.12.2020 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Еппл Україна" до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та витребувано докази.

01.12.2020 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який долучений до матеріалів справи. Позов не визнає і зазначає, що 03.04.2020 між ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 узгоджено усі істотні умови договору та укладено договір на розробку програмного забезпечення №6. 22.04.2020 позивач сплатив на користь відповідача суму в розмірі 40500 гривень, а відповідач приступив до виконання зобов`язань за договором з дати, наступною за датою отримання підтвердження про здійснення позивачем авансового платежу, як це передбачено п.1.4 договору. На виконання п.4.2 договору, відповідач по завершенню кожного етапу робіт інформував позивача і направляв необхідні матеріали на узгодження, після чого приступав до наступного етапу створення програмного забезпечення. 06.05.2020 відповідач виконав свої обов`язки за договором у повному обсязі, створив програмне забезпечення - мобільний додаток Rooki на операційній системі IOS , який завантажено на хостинг (сервер) позивача в Apple Store , як це передбачає укладений договір. Позивач прийняв надані послуги та програмне забезпечення, завантажив його до Apple Store , попередньо оформивши опис мобільного додатку та інші юридичні питання, з метою виконання Apple Store , що входить в його зону відповідальності. Зазначає, що компанія Apple Inc. відхилила мобільний додаток з підстав порушення позивачем юридичних питань в частині конфіденційності, збору та зберігання даних. Разом з тим, відхилення мобільного додатку жодним чином не було пов`язано з програмними чи технічними недоліками створеного програмного забезпечення. Таким чином, з отриманої відповіді від Apple Inc. вбачається відсутність будь-яких недоліків в роботі програмного забезпечення, а підставою для відхилення мобільного додатку виступають суто юридичні питання, що є зоною відповідальності позивача, а не відповідача. Крім цього, відповідач зауважує, що позивач жодного разу не ініціював складання двохстороннього акту із зазначенням необхідних доопрацювань та терміну виконання в порядку передбаченому п.4.4 Договору, не висловлював жодної мотивованої відмови від прийняття відповідного етапу робіт, а прийняв такі роботи та сплатив їх вартість, що за умовами укладеного договору та згідно вимог чинного законодавства України, вважається прийняттям наданих послуг позивачем та належним виконанням зобов`язань відповідачем. На даний час позивач обірвав із відповідачем усі контакти, закрив доступ до серверу, де перебуває створене програмне забезпечення, перестав оплачувати свій хостинг та не висував до відповідача конкретних претензій щодо невідповідності технічного завдання створеному програмному забезпеченню в порядку п.4.3 Договору. Крім того, відсутні докази або обставини, які б свідчили про несправність програмного забезпечення. Просить в задоволенні позову відмовити за недоведеністю.

Позивач у вступному слові в судовому засіданні позов підтримав, надав пояснення аналогічні, викладеним у позовній заяві, просить позов задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_4 у вступному слові при проведенні судового засідання в режимі відеоконференції проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши вступні слова учасників процесу та дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 03 квітня 2020 року між позивачем та відповідачем ФОП ОСОБА_3 укладено Договір № 6 на розробку програмного забезпечення .

Згідно п.п.1.1.2 Договору - узгодити із позивачем прийом-передачі інформаційних матеріалів, необхідних для текстово-графічного наповнення мобільного додатку чи його структури шляхом обміну електронними листами.

Відповідно до п.1.4 Договору відповідач приступає до надання послуг зі створення мобільного додатку з дати, наступної за датою отримання ним підтвердження про здійснення позивачем авансового платежу, про що свідчить платіжне доручення з відміткою банку.

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України , підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На основі вищезгаданого Договору відповідач ФОП ОСОБА_3 зобов`язався створити мобільний додаток. За надані послуги позивач і відповідач узгодили вартість робіт у розмірі 40500 гривень, що еквівалентно 1500 доларів.

На виконання умов Договору позивач сплатив 40500 гривень, тим самим позивач свої зобов`язання виконав належним чином.

Встановлено, що 06.05.2020 відповідач виконав свої обов`язки за договором у повному обсязі, створив робочий і перевірений позивачем мобільний додаток Rooki , який фактично перенесений на платформу Apple Store замовника, як це передбачає укладений договір.

Відповідно до п.4.2 Договору по завершенню кожного етапу робіт, за цією угодою, відповідач інформує позивача на його електронну адресу про виконаний етап і відправляє необхідні матеріали на погодження, які позивач зобов`язується протягом трьох робочих днів з моменту отримання узгодити шляхом спрямування на електронну адресу відповідача мотивованої відповіді або направляє таким же чином лист з вмотивованою відмовою від його узгодження.

Відповідно до п.4.3 Договору претензії позивача щодо неприйняття послуг за цією угодою є правомірними і підлягають задоволеню, якщо вони стосуються невідповідності виконаних відповідачем етапів роботи, викладених у технічному завданні до цієї угоди.

Відповідно до п.4.4 Договору у разі мотивованої відмови позивача від прийняття відповідного етапу робіт сторонами розробляється двосторонній акт із зазначенням необхідних доопрацювань та терміну виконання, який не може перевищувати строк, який був визначений на виконання цього нтапу робіт. За згодою сторін, двосторонній акт може бути узгоджений між ними шляхом листування по електронній пошті. Якщо позивач не подає ні переліку необхідних змін, ні узгодження, виконавець не несе відповідальності за відстрочку завершення і здачі мобільного додатку

В судовому засіданні позивачем не надано суду доказів того, що ним складався двосторонній акт із зазначенням необхідних доопрацювань та терміну виконання в порядку передбаченому п.4.4 Договору, і такий Акт був запропонований відповідачеві для підпису, але останній відмовився його підписувати, а тому є всі підстави вважати, що ФОП ОСОБА_2 виконав взяті на себе зобов`язання.

Крім цього, встановлено, що позивачем не надано суду жодних належних доказів листування з відповідачем про те, що він звертався до відповідача з будь-якими претензіями щодо недоліків в роботі програмного забезпечення, яке перебувало у власності позивача на його хостингу. Крім того, доступ до хостингу позивача мали треті особи, за що відповідач в силу п.5.5 цього договору, відповідальності не несе.

Позивач прийняв надані послуги, завантажений мобільний додаток на платформі позивача. Опис мобільного додатку та інші юридичні питання, з метою виконання вимог ОСОБА_5 входять в зону відповідальності позивача.

Фактичні обставини свідчать, що правовідносини між сторонами виникли з договору на розробку програмного забезпечення, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а саме Договір підряду, і регулюється положеннями глави 61 "Підряд" та 63 "Послуги" Цивільного кодексу України.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Отже можна віднести договір на розробку програмного забезпечення до категорії договорів підряду.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст.903 ЦК України встановлює обов`язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Порядок оплати робіт визначений статтею 854 ЦК України, якою встановлено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи.

Нормами ст. ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 852 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором. За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі послуг мають право на державний захист своїх прав; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" , у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати:

?безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк; відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги);

?безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи;

?відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи;

?реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору.

За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Приписами частини другої статті 651 Цивільного кодексу України визначена можливість зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частина друга цієї статті визначає одну підставу для розірвання та зміну договору, а саме "істотне порушення договору другою стороною". Водночас цією нормою визначено, що названа підстава не є єдиною. Апелюючи до інших підстав розірвання та зміни договору, законодавець не виключає їх існування у передбачених положеннях договору або закону. "Істотність порушення договору" є загальною підставою, яка може бути встановлена лише шляхом оцінки "істотності" у порушенні договору. У разі існування загальної підстави у вигляді "істотності порушення договору" суб`єктом оцінки, відповідно до положень ч. 2 зазначеної статті, має бути лише суд. Відповідно визначається, що договір, у разі істотності його порушення може бути розірвано лише за рішенням суду.

Визначення "істотності порушення договору" у ч. 2 зазначеної статті надано через іншу оціночну категорію "значна міра" позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору. Значна міра позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору має визначатися посилаючись на об`єктивні обставини. Так, зміст договору може допомогти визначити очікування особи на які вона розраховувала при укладенні договору і які вона визначила об`єктивно погоджуючи його умови. Ч. 2 вказаної статті передбачає лише загальну підставу - "істотність порушення договору" без можливості вказівки на об`єктивні ознаки такого порушення. Можливість зазначення об`єктивних ознак істотності порушення договору може існувати лише у поіменованих договорах, коли у абстрактній формі можна визначити його зміст та правову мету.

З огляду на те, що істотність порушення договору визначається за об`єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, вина сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення для оцінки порушення договору в межах питання визначення його істотності та відповідно розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України .

Частина 2 зазначеної статті також, у питанні розірвання або зміни договору, визначає можливість розірвання договору за рішенням суду, на вимогу однієї із його сторін, у разі коли підстави такого розірвання передбачені у договорі та законі. Законодавець не вказує у ч. 2 зазначеної статті, що інші підстави розірвання та зміни договору, мають обов`язково ґрунтуватися на істотності порушення договору. Навпаки, за змістом ч. 2 ст. 651 ЦК України, можна зробити висновок, що у визначенні інших договірних підстав розірвання або зміни договору, сторони можуть відійти від "істотності порушення договору", як загальної підстави його розірвання у судовому порядку, і передбачати ознаки "неістотного порушення договору", що за волею сторін, будуть підставою для розірвання або зміни договору. Якщо ж спеціальним законом або договором сторін не визначено інше, порушення договору, що не є істотним, не може бути підставою для розірвання договору у судовому порядку. Спеціальні норми про розірвання того чи іншого, врегульованого положеннями ЦК України договору, можуть передбачати випадки, коли договір може бути розірваний без факту "істотності його порушення", вказуючи на інші обставини розірвання та зміни договорів.

Оціночна категорія "істотність", що міститься у ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України , має функцію отримання таких оціночних результатів як "істотність порушення" або навпаки "неістотність порушення". У свою чергу оціночні результати "істотність порушення" або "неістотність порушення" має функцію встановлення наявності або відсутності підстави для зміни або розірвання договору. Через поміщення у ч. 2 ст. 651 оціночної категорії "істотність порушення договору", суб`єкту правозастосування надається можливість у спосіб оцінки визначитися з наявністю або відсутністю оціночного факту - факту порушення договору, наявність якого і є підставою для розірвання договору. Виходячи із об`єкту оцінки суб`єкт оцінки має визначити "міру позбавлення того, на що розраховувала сторона договору при укладенні договору". У даному випадку результат оцінки, зокрема "істотність порушення" не є об`єктивно існуючим даним, як наприклад юридичний факт, а залежить від оцінки міри позбавлення можливості отримання очікуваних результатів виконання договору. Оціночний факт на відміну від інших підстав розірвання договору необхідно отримувати шляхом оцінки та не встановлюється шляхом доказування. Шляхом доказування встановлюються факти (обставини), що на момент їх встановлення є існуючими. Оціночний факт доказуванню не підлягає так як його виникнення залежить лише від оцінки та об`єктивації його існування, зокрема у спосіб встановлення його рішенням суду. При об`єктивації оціночного факту, зокрема істотності порушення договору звичайно необхідно визначати, у спосіб оцінки, ті об`єктивні ознаки, що слугують свідченням його існування. Першою об`єктивною ознакою, що має бути встановлена у спосіб оцінки і яка свідчить про "істотність порушення договору" є "значна міра позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору".

Отже, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України .

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

Судом встановлено, що мобільний додаток, створений відповідачем на замовлення позивача, відхилено компанією Apple Inc. , котра забороняє використовування епідемії коронавірусної інфекції для власного збагачення. З повідомлення компанії Apple Inc. вбачається, що пандемія Ковід-19 представляє собою кризу суспільної охорони здоров`я, пов`язані з нею послуги та інформація вважаються частиною галузі охорони здоров`я. Додатки, що надають послуги чи збирають конфіденційну інформацію про користувачів в суворо регульованих областях, таких як охорона здоров`я повинні мати відповідні заходи обережності для захисту конфіденційності та безпеки як добровольців, так і тих, хто отримує допомогу. Оскільки в даний час у додатку позивача відсутні належні заходи обережності, слід дотриматись дії, а саме: включити заяву про відмову від відповідальності, в якій користувачам рекомендується дотримуватись місцевих законів та вимог з охорони здоров`я та безпеки; переконатись, що джерела інформації про Ковід-19, надані у додатку чи пов`язані із ним, належать визнаній установі, наприклад державній установі, лікарні, страховій компанії, недержавній організації чи університету; надати механізм перевірки для добровольців, які надають послуги, організовані через додаток для особистої взаємодії чи важливих обов`язків (наприклад, супроводжувати когось, отримувати рецепти та ін.)

Таким чином, позивачем не доведено про істотні недолікі в роботі програмного забезпечення, а підставою для відхилення мобільного додатку виступають суто юридичні питання, що є зоною відповідальності позивача, а не відповідача.

Згідно з п.1, 3 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 12, 76-81 ЦПК України, всі учасники судового процесу рівні перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ч.1 ст. 906 ЦК України передбачено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

З системного аналізу діючого законодавства, суд приходить до висновку, що позивачем не доведена вина відповідача щодо невиконання або неналежного виконання умов договору.

Ухиляючись від отримання виконаних за умовами договору робіт, позивач не ознайомився з їх змістом, не висловив зауважень щодо обсягу та якості наданих послуг у передбачений договором спосіб.

Суд зауважує, що оскільки позивачем не надано двостороннього акту із зазначенням необхідних доопрацювань та терміну виконання, тому в даному випадку не можна стверджувати, що позивач був позбавлений результату, на який він розраховував при укладенні договору та його цілі за договором не були досягнені.

Отже, вимоги позивача ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено, що відповідач ухилився від виконання зобов`язань за договором про надання послуг, не доведено належними доказами про істотність недоліків у створеному мобільному додатку.

З огляду на те, що позивачем не доведено порушення відповідачем умов договору про надання послуг, вимога позивача про його розірвання є необґрунтованою.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Виходячи з викладеного суд надав правову оцінку виключно визначальним позиціям сторін у даній справі, а не абсолютно усім доводам. При цьому, суд вважає, що це не впливає на обґрунтованість даного судового рішення, а також не свідчить про неповноту дослідження судом обставин справи та доводів сторін.

З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, тому залишаючи позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору побутового підряду, про стягнення матеріальних збитків, суд відмовляє також у позовних вимогах про стягнення моральної шкоди, яка є похідною.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України у разі відмови у позові судовий збір покладається на позивача.

На підставі ст. ст. 11, 611, 614, 615, 651, 901, 907 ЦК України, керуючись ст.ст. 7 , 8 , 10 , 12 , 13 , 137 , 141 , 206 , 258-260 , 263-265 ЦПК України ,

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Еппл Україна"про розірвання договору та повернення коштів- відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень ЦПК України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 .

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Еппл Україна" (ЄДРПОУ 43595550, місцезнаходження: 01014, м.Київ, вул.Болсуновська, 13-15, IQ бізнес центр).

Рішення суду вигтовлено та підписано 22.03.2021.

Суддя О.Ю.Горбань