Постанова

від 09.03.2021 по справі 911/1072/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2021 р. Справа№ 911/1072/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Куксова В.В.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 09.03.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм"

на рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2020 у справі №911/1072/19 (суддя Черногуз А. Ф., повний текст рішення складено та підписано 23.11.2020)

за позовом Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1

про витребування земельної ділянки з незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.11.2020 у справі №911/1072/19 позов Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" задоволено.

Витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельну ділянку площею 1,9256 га кадастровий номер 3225583600:03:009:0027 для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради, Яготинського району, Київської області.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" на користь Чернігівської обласної прокуратури 1921,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2020 у справі №911/1072/19 та ухвалите нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

Також у апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.

11.01.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Куксов В. В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2020 у справі №911/1072/19 задоволено та поновлено скаржнику пропущений процесуальний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" на рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2020 у справі №911/1072/19, призначено справу до розгляду на 09.02.2021, зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2020 у справі №911/1072/19 до винесення Північним апеляційним господарським судом акту за результатами розгляду апеляційної скарги на підставі п. 5 ст.262 ГПК України.

25.01.2021 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу у відповідності до якого останній просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення просить залишити без змін.

01.02.2021 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу у відповідності до якого останній вважає подану апеляційну скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню, крім того просить суд розглядати справи без представника відповідача-1.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 відкладено розгляд справи на 09.03.2021.

В судовому засіданні 09.03.2021 представник прокуратури заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу поданого під час апеляційного провадження та просив відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Решта сторін в судове засідання 09.03.2021 своїх представників не направили, про день, час та місце проведення судового засіданні були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.

Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін які не з`явились в судове засідання.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №152954101 від 17.01.2019, земельна ділянка з кадастровим номером №3225583600:03:009:0027, що є предметом розгляду у даній справі належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм".

У відповідності до тієї ж довідки підставою виникнення у ТОВ "Нива Фарм" права власності на вказану земельну ділянку з кадастровим номером №3225583600:03:009:0027 став Договір купівлі-продажу земельної ділянки №812 від 04.07.2018 (укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Нива Фарм"), виданий приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького району нотаріального округу Київської області Мусієнко М.М.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що прокуратурою Чернігівської області виявлено порушення вимог земельного законодавства під час передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 (третя особа), який в подальшому відчужив відповідну земельну ділянку на користь ТОВ "Нива Фарм"). Прокуратурою встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018 № 10-4383/15/15-18-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9256 га (кадастровий номер 3225583600:03:009:0027), розташованої на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області.

ОСОБА_1 на підставі вказаного наказу 01.06.2018 зареєстровано право власності на відповідну земельну ділянку № НОМЕР_1 , після чого на підставі договору купівлі-продажу від №812 від 04.07.2018 земельну ділянку було відчужено на користь ТОВ "Нива Фарм".

Крім того прокурор стверджує, що згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 04.01.2018 № 25-146/14-18-сг отримав у приватну власність (право зареєстровано 16.02.2018) земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 7421481600:04:000:0809) для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Ваганицької сільської ради Городнянського району Чернігівської області.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 на час отримання спірної земельної ділянки (кадастровий номер 3225583600:03:009:0027) використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, передача ОСОБА_1 земельної ділянки згідно наказу від 29.05.2018 № 10-4383/15/15-18-сг відбулась з порушенням норм ст. 116, 118, 121 ЗК України та спірна земельна ділянка безпідставно вибула з державної власності поза волею власника.

Таким чином, позивач простив суд витребувати спірну земельну ділянку від ТОВ "Нива Фарм", яке є останнім набувачем земельної ділянки, на підставі ст. 388 ЦК України на користь держави.

З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що за заявою третьої особи від 10.12.2017 про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки, відповідно до Наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області №25-146/14-18-сг від 04.01.2018 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність, зокрема, надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 7421481600:04:000:0809) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Ваганицької сільської ради Городнянського району Чернігівської області.

У відповідності до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктив нерухомого майна №152953670 від 17.01.2019 (далі - Інформаційна довідка), вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером №7421481600:04:000:0809, зареєстрована за ОСОБА_1 16.02.2018 на праві приватної власності за №24912579.

Таким чином, з наведеного слідує, що ОСОБА_1 станом на 16.02.2018 (позаяк право власності на земельну ділянку виникає з моменту реєстрації такого права) використав своє право на безоплатне отримання у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Проте, в матеріалах справи наявний ще один Наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області №10-4783/15-18-сг від 29.05.2018 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність, відповідно до якого, зокрема, визначено надати гр. ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 1,9256 га (кадастровий номер №3225583600:03:009:0027) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області.

Відповідно до Інформаційної довідки право власності на земельну ділянку з кадастровим номером №3225583600:03:009:0027 зареєстровано ОСОБА_1 01.06.2018 за №26463508.

Разом з тим, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав №152954101 від 17.01.2019 вбачається, що ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером №3225583600:03:009:0027 було продано за договором купівлі-продажу №812 від 04.07.2018 ТОВ "Нива Фарм", яку останнім зареєстровано на праві приватної власності 04.07.2018 за №26896362.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що станом на момент видачі ГУ Держгеокадастру у Київській області Наказу №10-4783/15-18-сг від 29.05.2018 ОСОБА_1. вже було (на підставі Наказу №25-146/14-18-сг від 04.01.2018) використане своє право на безоплатне отримання у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Таким чином, вказані обставини про подвійне проведення передачі земельних ділянок безоплатно у власність ОСОБА_1 в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства, що свідчить про порушення ГУ Держгеокадастру у Київській області (видача Наказу №10-4783/15-18-сг від 29.05.2018) положень ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України та принципів земельного законодавства, зокрема рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

У відповідності до статей 13, 19 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 18, 19 Земельного кодексу України встановлено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Однією із категорій земель, на які за основним цільовим призначенням поділяються землі України, є землі сільськогосподарського призначення.

У відповідності до ч. 3 ст. 22, ч. 1, 3 ст. 116, ч. 6 ст. 118, ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч. 4 ст. 116 та п. б) ч. 1 ст. 121 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 79-1, ст. 194 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Відповідно до пп. 1, 3, 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством; здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації.

Поряд з тим, згідно пп. 1, 3, 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Основними завданнями Держгеокадастру є, зокрема, реалізація державної політики у сфері земельних відносин.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:

1. Організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах;

2. Розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Як унормовано ст. 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Як передбачено ст. 2, 6, 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр", що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до пп. 4, 5, 198, 199 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.

До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком.

Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей.

Крім випадків, передбачених пунктами 162 і 163 цього Порядку, відомості Державного земельного кадастру надаються, зокрема, громадянам у формі довідки про наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання) за формою згідно з додатком 51 (з метою додержання вимог частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України).

Надання відомостей з Державного земельного кадастру, передбачених пунктом 198 цього Порядку, здійснюється державними кадастровими реєстраторами відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр".

Як слідує зі змісту додатку 51, що визначає форму довідки про наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання), пошук інформації до вказаної довідки може здійснюватись за такими даними: кадастровий номер, власник (користувач): прізвище, ім`я по батькові/найменування, податковий номер/номер та серія паспорта фізичної особи.

Вищевказані законодавчі приписи та надані ними органам державної влади повноваження, зокрема, в частині ведення Державного земельного кадастру, свідчать про те, що ГУ Держгеокадастру у Київській області під час розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення не позбавлений можливості здійснювати перевірку наданих заявником документів та відомостей стосовно одержання ним у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення з метою додержання вимог частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України.

Як встановлено положеннями статей 328, 330, 387, 388 ЦК України, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом вищевказаних нормативних приписів передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу.

Виходячи з системного аналізу наведеної норми, витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником.

Зазначені у позовній заяві підстави повинні підтверджувати право власності позивача на витребуване майно, факт вибуття його з володіння, наявність спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.

Таким чином, системний аналіз норми ст. 388 ЦК України дає підстави стверджувати, що власник з дотриманням вимог цієї статті може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У відповідності до приписів ст. 318, 324 ЦК України, суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

У відповідності до приписів статей 4, 5 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Таким чином, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Отже, проаналізувавши вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість доводів прокурора стосовно порушення вимог законодавства при прийнятті ГУ Держгеокадастру у Київській області наказу 29.05.2018 № 10-4783/15-18-сг та, як наслідок, порушення виданням зазначеного наказу інтересів держави, які полягають в охороні належної Українському народу землі, як національного багатства, а також у збереженні рівності права власності на землю усіх громадян, позаяк Український народ, делегуючи право розпорядження належною йому землею державі в особі відповідних органів, має законні очікування, що ці органи під час такого розпорядження будуть діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, місцевим судом вірно встановлено, що в подальшому, після отримання спірної земельної ділянки у власність, 04.07.2018 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького районного нотаріального округу Київської області Мусієнко М.М. за реєстровим номером 812, відчужено земельну ділянку на користь ТОВ "Нива Фарм", що підтверджується внесеними записами до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копією договору купівлі-продажу, який надано відповідачем разом з відзивом.

Таким чином, право власності ОСОБА_1 припинено шляхом відчуження такого права на користь ТОВ "Нива Фарм", яке станом на момент звернення з позовом, є власником спірної земельної ділянки, що підтверджується Інформаційною довідкою щодо відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у якій зазначено, що підставою виникнення у відповідача права власності є договір купівлі-продажу земельної ділянки № 812 від 04.07.2018.

З наведеного слудє, що спірну земельну ділянку ГУ Держгеокадастром у Київській області надано у власність ОСОБА_1 з порушенням вимог законодавства, подальше відчуження земельної ділянки за кадастровим номером №3225583600:03:009:0027 на користь ТОВ "Нива Фарм" також відбулось з порушенням вимог законодавства, особою, яка не мала права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою.

А саме, спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, тоді як видача ГУ Держгеокадастру у Київській області спірного наказу не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій відповідного органу державної влади по передачі цієї землі у власність.

Місцевий суд вірно звернув увагу на те, що з матеріалів справи вбачається, зокрема, з Наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області № 10-2590/15-18-сг від 27.03.2018, Наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області №10-4783/15-18-сг від 29.05.2018 та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04.07.2018 від №812, що отримання спірної земельної ділянки ОСОБА_1 відбулось за наслідками подання громадянином ОСОБА_2 нотаріальної заяви №286 від 15.03.2018, щодо припинення права користування зазначеною земельною ділянкою посвідченого договором оренди землі від 20.07.2013 та зареєстрованим в Державному реєстрі прав на нерухоме майно від 12.09.2013 за №2474020. Водночас отримавши у власність спірну земельну ділянку ОСОБА_3 через місяць здійснив її відчуження ТОВ "Нива Фарм" в особі якого діяла та сама особа, що вчинила заяву, про яку йде мова в Наказах ГУ Держгеокадастру у Київській області № 10-2590/15-18-сг від 27.03.2018 та №10-4783/15-18-сг від 29.05.2018, а саме ОСОБА_2 (згідно даних з ЄДР - підписант ТОВ "Нива Фарм" без обмежень).

На думку суду першої інстанції, вказані обставини, вказують на наявність ознак узгоджених дій відповідача та третьої особи спрямованих на отримання відповідачем у власність спірної земельної ділянки, а відтак і про наявність підтверджених доказами підстав стверджувати про усвідомлення відповідачем правових наслідків вчиненого ним правочину.

Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що набуття земельної ділянки у власність третьою особою та відповідачем відбулось з порушенням принципів закріплених у ст. ст. 328, 330 ЦК України. З цих підстав, згідно ст. 387, 388 ЦК України, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ТОВ "Нива Фарм" на користь держави в особі позивача, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.

Витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності: здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом державної влади вимог законодавства, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Разом з тим, "суспільним", "публічним" інтересом звернення Прокурора з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача у даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі із державної власності у власність громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та рівності усіх громадян на отримання такого права, а також захист суспільного інтересу загалом - права власності Українського народу на землю, шляхом відновлення правового порядку в частині поновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, а такий захід є пропорційним визначеним цілям - відновлення права власності Українського народу на землі сільськогосподарського призначення та рівність усіх громадян у праві на отримання такої землі у власність.

Суд апеляційної інстанції погоджується висновком суду першої інстанції, що враховуючи характер спірних правовідносин і встановлені обставини та правові норми, що підлягають застосуванню, втручання держави в право ТОВ "Нива Фарм" на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, закладеним у статті 1 Першого протоколу, у зв`язку з чим відповідні твердження відповідача про порушення статті 1 Першого протоколу у разі задоволення позову Прокурора, є безпідставними та необґрунтованими.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею (встановленому порядку) власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, подальше відчуження спірної земельної ділянки, та набуття її у власність ТОВ "Нива Фарм" відбулось з порушенням вимог ст. 328, 330 ЦК України, у зв`язку з чим, земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача на користь держави в особі позивача, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, а тому, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням ухвали від 10.11.2020 про закриття провадження у справі щодо частини позовних вимог.

Щодо представництві інтересів прокурором в даній справі, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Положеннями ч. 3 ст. 4, ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України встановлено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

З системного аналізу вказаних вище норм слідує, що на відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи, передбачені ст. 53 ГПК України, повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.

Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм, зокрема шляхом надання повідомлення прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Прокуратурою Київської області на адресу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру направлено лист №05/1-87вих19 від 15.02.2019 з переліком спірних наказів ГУ Держгеокадастру у Київської області щодо безпідставного надання окремим громадянам земельних ділянок та з проханням до 28.02.2019 повідомити чи вживались Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру заходи на усунення вказаних порушень (листування, звернення з позовами до суду), чи проводилась службова перевірка, долучивши копії відповідних документів ьа висловити позицію щодо подачі таких позовів прокурором з метою захисту державних інтересів у порядку та на підставі ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру".

Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру, у відповідь на вказаний лист листом №10-28-0.19-1895/2-19 від 27.02.2019, зокрема, повідомлено прокуратуру, що усунути порушення земельного законодавства під час набуття права на земельні ділянки с/г призначення державної власності доручено Головному управлінню Держгеокадастру у Київській області. При цьому, Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру у вказаному листі не зазначено про те, що останнім або ГУ Держгеокадастру у Київській області здійснювались заходи усунення вказаних вище порушень, або мало місце звернення з позовними заявами суду.

Таким чином, в контексті зазначених вище положень судової практики повідомлення Прокуратури про те, що Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру та/або ГУ Держгеокадастру Київської області за наявності відповідних підстав (наявності порушень земельного законодавства під час набуття права на земельні ділянки с/г призначення державної власності) самостійно не звернулись до суду з позовними заявами в інтересах держави - є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва Прокуратури у даній справі.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про наявність підстав для представництва прокурора в інтересах держави.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2020 у справі №911/1072/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" на рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2020 у справі №911/1072/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Крім того, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду 14.01.2021 дія оскаржуваного рішення була зупинена з огляду на приписи ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України, і за наслідками апеляційного розгляду оскаржуване рішення залишено в силі, а тому його дія підлягає поновленню.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2020 у справі №911/1072/19 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 911/1072/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 19.03.2021.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

В.В. Куксов