Рішення від 23.03.2021 по справі 140/17771/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року ЛуцькСправа № 140/17771/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Денисюка Р.С.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Берестечківська міська рада про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування відмови виданої наказом від 24.12.2020 №3-8338/15-20-СГ; зобов`язання затвердити проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки розташованої за межами населених пунктів Мервинської сільської ради Горохівського району у відповідності до вимог Конституції України, Земельного кодексу України; стягнення моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.

Ухвалою суду від 22.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів Мервинської сільської ради Горохівського району, площею 2,0 га, з кадастровим номером 0720883800:00:001:1008 для ведення особистого селянського господарства.

Відповідач наказом від №3-8338/15-20-СГ від 24.12.2020 відмовив у затвердженні проекту землеустрою з тих підстав, що даний проект землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, а саме витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку не засвідчений підписом та печаткою Державного кадастрового реєстратора.

Позивач вважає, що підстави відмови у затвердженні проекту землевідведення наведені в оскаржуваному наказі не ґрунтуються на вимогах чинного земельного законодавства, є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам, викладених в проекті землеустрою щодо вказаної земельної ділянки поданої на затвердження. Вважає, що оскільки визначені законом підстави для відмови в затвердженні проекту землеустрою були відсутні, відповідач зобов`язаний був затвердити поданий позивачем проект землеустрою щодо зазначеної земельної ділянки.

Також, позивачу як діями так і бездіяльністю відповідача завдано моральну шкоду в розмірі 10 000 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача. З врахуванням наведеного просить позов задовольнити.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просить відмовити в його задоволенні з тих підстав, що позивачем до клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було додано проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про ділянку, який не засвідчений підписом та печаткою Державного кадастрового реєстратора. Наказом від 24.12.2020 №3-8338/15-20-СГ Головним управлінням відмовлено у затвердженні документації із землеустрою з посиланням на те, що проект землеустрою не в повні мірі відповідає вимогам чинного законодавства, а саме витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку не засвідчений підписом та печаткою Державного кадастрового реєстратора. Разом з тим, на підставі доповідної записки провідного спеціаліста відділу розпорядження землями сільськогосподарського призначення Н. Петрович, у зв`язку з допущеною помилкою, 29.12.2020 наказом Головного управління №3-8418/15-20-СГ внесено зміни у наказ від 24.12.2020 №3-8338/15-20-СГ, а саме підстави відмови виклали у такій редакції: "Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який поданий до Вашої заяви не відповідає вимогам пункту 176 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 із змінами".

Крім того, наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 31.12.2020 №58-ОТГ передано Берестечківській територіальній громаді в особі Берестечківської міської ради Горохівського району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 646,8497 га, в тому числі і земельну ділянку з кадастровим номером 0720883800:00:001:1008. Вказаний наказ видано у відповідності до норм ЗК України та Постанови Кабінету Міністрів України №1113 від 16.11.2020 "Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" Просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 16.02.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

02.03.2021 ухвалою суду залучено до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Берестечківську міську раду (далі - Берестечківська міська рада, третя особа).

Берестечківська міська рада Горохівського району в поясненні від 09.03.2021 щодо позовної заяви зазначила, що відповідач відмовляючи в затвердженні проекту землеустрою позивачу діяв в межах наданих йому повноважень, оскільки поданий на затвердження проект землеустрою не відповідав вимогам земельного законодавства. Також вказала на ту обставину, що прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою є виключною компетенцією відповідача. Просила відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

Дослідивши матеріали справи, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 23.10.2020 №3-7079/15-20-СГ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів Мервинської сільської ради Горохівського району, орієнтовний розмір - 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

В подальшому, товариством з обмеженою відповідальністю "Волинський аукціонний інститут" було розроблено позивачу проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за межами населених пунктів Мервинської сільської ради Горохівського району.

ОСОБА_1 12.11.2020 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із клопотанням про затвердження документації із землеустрою. До клопотання була додана завірена належним чином копія документації із землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Як вбачається із висновку про розгляд документації із землеустрою, розроблений проект землеустрою відповідає вимогам земельного законодавства та був погоджений.

ГУ Держгеокадастру у Волинській області наказом №3-8338/15-20-СГ від 24.12.2020 Про відмову у затвердженні документації із землеустрою" відмовило ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою з підстав, що даний проект землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, а саме: витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку не засвідчений підписом та печаткою Державного кадастрового реєстратора.

29.12.2020 наказом Головного управління №3-8418/15-20-СГ внесено зміни у наказ від 24.12.2020 №3-8338/15-20-СГ, а саме підстави відмови виклали у такій редакції: "Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який поданий до Вашої заяви не відповідає вимогам пункту 176 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 із змінами".

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статті 118 ЗК України.

Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина шоста статті 118 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).

Статтею 186 ЗК України унормовано загальні приписи щодо погодження та затвердження документації із землеустрою.

Так, частинами 15, 17, 20 вказаної статті передбачено таке:

- оригінал відповідної документації із землеустрою подається розробником для погодження територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а іншим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та іншим суб`єктам, які здійснюють погодження документації із землеустрою, - копії такої завіреної розробником документації;

- підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації;

- погодження документації із землеустрою здійснюється за місцем розташування земель (земельних ділянок) територіальними органами центральних органів виконавчої влади, утвореними у районі, місті обласного, республіканського значення (Автономної Республіки Крим), містах Києві та Севастополі, або міжрегіональним територіальним органом, у разі якщо повноваження його поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до частини першої статті 186-1 ЗК України, якою визначені повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частинами 5, 6, 8 статті 186-1 ЗК України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений). Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Частиною дев`ятою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята статті 118 ЗК України).

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому з вищенаведених норм ЗК України видно, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, норми статті 118 ЗК України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.10.2018 у справі №820/4852/17, яка враховується судом при розгляді цієї справи у відповідності до частини 5 статті 242 КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, проект землеустрою ОСОБА_1 погоджено, про що свідчить висновок ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області про розгляд документації із землеустрою від 09.11.2020 №22483/82-20, у якому зазначено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам згідно зі списком, в тому числі ОСОБА_1 за адресою: Волинська область Горохівський район Мервинська сільська рада (за межами населених пунктів) погоджується.

Відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою, відповідач підставою відмови у затвердженні документації з землеустрою у наказі від 24.12.2020 №3-8338/15-20-СГ зазначив, що даний проект землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, а саме: витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку не засвідчений підписом та печаткою Державного кадастрового реєстратора.

Зокрема п.176 Порядку №1051 визначено, що витяг з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру формується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру. Примірник витягу в електронній формі Державний кадастровий реєстратор (адміністратор центру надання адміністративних послуг, уповноважена посадова особа виконавчого органу органу місцевого самоврядування) посвідчує власним кваліфікованим електронним підписом, а в паперовій формі - надається без використання спеціальних бланків, проставлення печатки та містить обов`язкове посилання на Державний земельний кадастр. Обов`язковим атрибутом витягу є QR-код, що містить інформацію про документ. Витяг з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру в електронній формі оформлюється відповідно до Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг". Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку в електронній формі долучається до Поземельної книги в електронній формі.

Оцінюючи наведені доводи відповідача, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.08.2018 у справі №817/586/17 та від 24.01.2020 у справі №316/979/18, відповідно до яких перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється саме на етапі погодження такого проекту. Головне управління Держгеокадастру в області не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Статтею 50 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Частиною третьою даної статті визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Вказаною статтею передбачено, що повинен містити в собі проект землеустрою.

Відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій" витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку не є частиною проекту землеустрою, а тому невідповідність витягу Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 не може слугувати підставою для відмови в затвердження проекту землеустрою.

У зв`язку з цим суд зазначає, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою, однак відповідач жодної із них у наказі від 24.12.2020 №3-8338/15-20-СГ не вказав, тобто відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою з підстав, які не передбачені чинним законодавством.

Крім того, клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою зареєстроване в ГУ Держгеокадастру у Волинській області 26.11.2020 за №Ш-11263/0/94-20, а наказ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою" №3-8338/15-20-СГ винесений 24.12.2020. Отже, ГУ Держгеокадастру у Волинській області при винесенні оспорюваного наказу порушено вимоги статті 118 ЗК України щодо строку прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За таких обставин, суд констатує, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 24.12.2020 №3-8338/15-20-СГ "Про відмову у затверджені документації із землеустрою" не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою та винесений з порушенням строку, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню, з урахування чого позов у цій частині належить задовольнити.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання затвердити проект землеустрою, суд зазначає наступне.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17 виклав правовий висновок, відповідно до якого повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна правова позиція неодноразово застосовувалася Верховним Судом, у тому числі й в постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі (від 11.09.2019 у справі №819/570/18, від 31.10.2019 у справі № 802/1224/16-а, від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18), від 03.03.2021 у справі №320/4182/20

Повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою регламентовано статтею 118,186 ЗК України.

Суд наголошує, що відповідно до норм законодавства відповідач зобов`язаний або затвердити проект землеустрою позивачу або відмовити у його затвердженні, але на законних підставах

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Частиною третьою статті 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У постанові від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як встановлено судом, відповідач протиправно відмовив позивачу у затвердженні документації із землеустрою.

Суд в межах даної справи надав правову оцінку рішенню відповідача, а саме: наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області №3-8338/15-20-СГ від 24.12.2020, а тому на думку суду, саме на відповідача - ГУ Держгеокадастру у Волинській області покладається обов`язок відновити порушене право позивача щодо затвердження документації із землеустрою.

Таким чином, зважаючи на протиправну поведінку відповідача, а саме: невиконання ним обов`язку, передбаченого приписами діючого законодавства, дотримання позивачем порядку розроблення землевпорядної документації з метою отримання земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації та не доведення відповідачем факту наявності визначених законом підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою суд дійшов висновку, що в даному випадку ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 буде зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Волинській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташованої за межами населених пунктів Мервинської сільської ради Горохівського району, кадастровий номер 0720883800:00:001:1008.

Рішенням Європейського Суду з прав людини у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" постановлено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною права власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для дотримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати так.

Суд зазначає, що позивач, подавши на затвердження проект землеустрою, який відповідає вимогам чинного законодавства правомірно очікував на те, що його право на отримання земельної ділянки не буде порушено чи обмежено під час здійснення суб`єктом владних повноважень своїх функцій шляхом прийняття іншого рішення, ніж визначено законом.

При цьому судом враховується, що на момент спірних правовідносин саме відповідач мав повноваження на затвердження проектів землеустрою щодо даної категорії земель.

Щодо твердження відповідача, що наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 31.12.2020 №58-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передано Берестечківській територіальній громаді в особі Берестечківської міської ради Горохівського району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 646,8497 га згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 31.12.2020 №58-ОТГ право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідач та третя особа не надали суду доказів реєстрації права власності на земельну ділянку, розташованої за межами населених пунктів Мервинської сільської ради Горохівського району, площею 2,0 га, з кадастровим номером 0720883800:00:001:1008 за Берестечківською територіальною громадою в особі Берестечківської міської ради Горохівського району.

Крім того, на даний час вказаний наказ є предметом оскарження в справі №140/207/21 за позовом громадян до ГУ Держгеокадастру у Волинській області про визнання наказу протиправним та його скасування. 09.03.2021 рішенням суду (яке не набрало законної сили) наказ відповідача від 31.12.2020 №58-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" визнано протиправним та скасовано.

Поряд з цим суд звертає увагу на ту обставину, що ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 по справі №140/207/21 зупинено дію наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 31.12.2020 № 58-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0720883800:00:001:1008.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача завданої моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З вищенаведеного слідує, що для відшкодування моральної шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 в справі № 804/2252/14.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем не надано жодного доказу спричинення їй моральної шкоди саме прийняттям оскаржуваного наказу, при цьому суд звертає увагу на те, що позивач у даній справі не оскаржує дій чи бездіяльності відповідача під час розгляду її заяви про затвердження проекту землеустрою, а тому позивачем не доведено причинного зв`язку між прийняттям оскаржуваного наказу та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача у вигляді моральної шкоди.

Крім того, на думку суду, визнання протиправним та скасування цим рішенням наказу від 24.12.2020 №3-8338/15-20-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою" необхідно розцінювати як справедливу сатисфакцію за порушення прав позивача.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Разом з тим, на думку суду, відсутні підстави для встановлення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, як про це просить позивач, оскільки у суду відсутні підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення у цій справі, а примусове виконання рішень суду у даній категорії справ забезпечується органами державної виконавчої служби.

Крім того, відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 908,00 грн, що підтверджуються квитанцією від 12.01.2021 № 88.

У зв`язку із задоволенням взаємопов`язаних вимог немайнового характеру, розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Такий механізм розподілу судових витрат застосовано і Верховним Судом при вирішенні зразкової справи №620/1116/20.

З урахуванням наведеного на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у сумі 908,00 грн.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №3-8338/15-20-СГ від 24 грудня 2020 року "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Волинській області затвердити ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташованої за межами населених пунктів Мервинської сільської ради Горохівського району, кадастровий номер 0720883800:00:001:1008.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області (43006, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 67, код ЄДРПОУ 39767861).

Третя особа: Берестечківська міська рада (45765, Волинська область, Горохівський район, місто Берестечко, вулиця Шевченка, 2, ідентифікаційний код 04051262).

Суддя Р.С. Денисюк