Постанова

від 24.03.2021 по справі 12091/09/1570

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2021 року

м. Київ

справа №12091/09/1570

адміністративне провадження №К/9901/1986/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 12091/09/1570

за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НОВІ БІЗНЕС ПОГЛЯДИ до Лиманської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління ДФС в Одеській області на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: А. І. Бітов, О. В. Лук`янчук, І. Г. Ступакова) від 17 грудня 2020 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У жовтні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ Нові бізнес погляди ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби (правонаступник Лиманська об`єднана Державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Одеській області (далі - Лиманська ОДПІ), (у теперішній час Головне управління ДПС в Одеській області) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- №0002442301/0/1 від 12 жовтня 2009 року, яким визначено податкове зобов`язання з земельного податку в сумі 961 935,93 грн., у тому числі за основним платежем 641 290,62 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 32 045,31 грн.;

- №0001692301/1 від 12 жовтня 2009 року, яким визначено податкове зобов`язання з земельного податку в сумі 4 974 110,58 грн., у тому числі за основним платежем 3 316 073,72 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 658 036,86 грн.;

- №001692301/0 від 03 серпня 2009 року, яким визначено податкове зобов`язання з земельного податку в сумі 961 935,93 грн., у тому числі за основним платежем 641 290,62 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 320 645,31 грн.

2. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2010 року позов задоволено.

3. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та у задоволенні позову відмовлено.

4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2011 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу на направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року, позов задоволено.

6. Вказані судові рішення скасовано постановою Верховного Суду від 11 вересня 2018 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року позов задоволено.

Заступник прокурора Одеської області 31 липня 2019 року оскаржив рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року та подав клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження.

8. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року апеляційну скаргу Прокуратури Одеської області задоволено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

9. Постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року касаційну скаргу ТОВ Нові бізнес погляди задоволено частково, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

10. У постанові від 09 вересня 2020 року Верховний Суд зазначив, що суд має перевірити наявність правових підстав та дотримання прокурором передумов звернення до суду, зокрема із апеляційною скаргою, за захистом інтересів держави, що прямо випливає із позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

11. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року прийнято до свого провадження справу № 12091/09/1570 за апеляційною скаргою заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Лиманської ОДПІ на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року, та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.

12. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Лиманської об`єднаної Державна податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 12091/09/1570.

13. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, 18 січня 2021 року заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління ДФС в Одеській області звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

14. Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2020 року відкрито провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу.

15. 23 лютого 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ТОВ Нові бізнес Погляди , посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

16. 15 березня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшли письмові пояснення, у яких ГУ ДПС в Одеській області просить прийняти та врахувати при розгляді цієї справи по суті ці письмові пояснення та скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції.

17. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

18. Закриваючи апеляційне провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 305 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд виходив з того, що у апеляційній скарзі не зазначено, не обґрунтовано та не надано доказів того, в чому полягає нездійснення або неналежним чином здійснення представництва в суді законних інтересів держави органом, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від імені і в інтересах якого пред`явлено апеляційну скаргу.

19. На переконання суду апеляційної інстанції обставини наведені апелянтом не можуть розцінюватись як достатні доводи в обґрунтування підстав звернення заступника прокурора Одеської області в особі Лиманської ОДПІ.

20. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції констатував, що у даній справі та при даних обставинах, заступник прокурора Одеської області не може бути розцінений, як особа, що має адміністративну процесуальну дієздатність для подання апеляційної скарги.

IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

21. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.

22. На обґрунтування касаційної скарги скаржником зазначено, що повернення апеляційної скарги Лиманської ОДПІ у зв`язку з несплатою судового збору, є підставою для представництва прокуратурою зазначених інтересів держави у даній справі через неналежний захист відповідачем, як уповноваженим у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень в порядку статті 23 Закону України Про прокуратуру .

23. Також звертає увагу на те, що відповідачем захист порушених інтересів держави, що полягає у реалізації державної податкової політики, контролю за правильністю обчислення та забезпечення надходження податкових платежів до дохідної частини Державного бюджету України, здійснюється неналежним чином, оскільки скасування рішенням судом першої інстанції податкових повідомлень-рішень щодо визначення позивачу податкових зобов`язань зі сплати земельного податку і штрафних санкцій на загальну суму 5,9 млн. грн. за земельні ділянки загальною площею 19,626 та унеможливлює подальше стягнення в судовому порядку цих коштів до бюджету.

ІV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Верховний Суд, переглянувши оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

25. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

27. Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).

28. Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

29. Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

30. З огляду на підстави оскарження рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що основним спірним питанням є наявність або відсутність належних підстав у прокурора на звернення до суду з апеляційною скаргою.

31. У частинах третій та четвертій статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

32. Зазначені норми поширюються на всі стадії адміністративного судового процесу, стосуються позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг.

33. Отже, реалізація прокурором права на подання апеляційної скарги потребує обґрунтування, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

34. Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).

35. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

36. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (частини четверта стаття 23 вказаного вище Закону).

37. Отож виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

38. У Рішенні Конституційного Суду України в справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави , висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба в здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

39. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їхній діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

40. Ураховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

41. Зі змісту частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

42. Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.

43. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

44. Таке не здійснення захисту полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їхнього захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

45. Водночас здійснення захисту неналежним чином полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

46. Проте неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача/відповідача.

47. Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, та які є підставами для звернення прокурора до суду.

48. Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 лютого 2019 року в справі № 826/13768/16.

49. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що підстави для представництва прокурором інтересів держави повинні існувати на час звернення до суду, зокрема і з апеляційною скаргою та повинні бути доведені відповідними доказами. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. Самого лише твердження прокурора про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження для прийняття апеляційної скарги до розгляду недостатньо.

50. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 263/2038/16-а.

51. У правовідносинах, які виникли у цій справі, захист інтересів держави здійснює Лиманська ОДПІ, як суб`єкт владних повноважень, на яку покладено обов`язок державного контролю за дотриманням платниками податків вимог щодо правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

52. З матеріалів справи вбачається, що звернення заступника прокурора Одеської області до суду з апеляційною скаргою зумовлено відсутністю фінансування Лиманської ОДПІ.

53. Однак, Суд вважає, що відповідач, отримавши копію рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року, фактично самоусунувся від реалізації свого права на оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі, оскільки у останнього відсутні кошти для сплати судового збору. Проте з клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору до суду не звертався.

54. Так, ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 12091/09/1570, апеляційну скаргу Лиманської ОДПІ на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року, було повернуто апелянту.

55. Як встановлено судом апеляційної інстанції, у апеляційній скарзі заступник прокурора Одеської області зазначає, що повернення апеляційної скарги Лиманської ОДПІ, є підставою для представництва прокуратурою зазначених інтересів держави у даній справі через неналежний захист відповідачем, як уповноваженим у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень в порядку статті 23 Закону України Про прокуратуру .

56. Водночас, судом апеляційної інстанції слушно звернуто увагу на те, що Лиманською ОДПІ зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції від 24 квітня 2019 року у касаційному порядку не оскаржено, у зв`язку з чим оскаржуване рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року набрало законної сили.

57. За таких обставин, Суд погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції, що неможливість сплати судового збору та недостатнє фінансування органу державної влади не свідчить про наявність виключного випадку, за якого прокурор може представляти інтереси держави. Суд наголошує, що неналежне фінансування органів влади на сплату судового збору не є передбаченою законом обставиною для надання підстав прокурору для звернення з апеляційною скаргою до суду.

58. У Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року №1604 (2003) Про роль служби публічних обвинувачів у демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції обвинувачів обмежувалися сферою обвинувачення в справах про кримінальні правопорушення, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему кримінальної юстиції, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розташовані та ефективні органи.

59. Враховуючи вищезазначене, суд касаційної інстанції підтримує висновок суду апеляційної інстанції, що у апеляційній скарзі так само й у касаційній скарзі не зазначено, не обґрунтовано та не надано доказів того, в чому полягає нездійснення або неналежним чином здійснення представництва в суді законних інтересів держави органом, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від імені і в інтересах якого пред`явлено апеляційну скаргу.

60. Отже, судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що державний орган у цій справі не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду апеляційної інстанції з відповідною апеляційною скаргою з заявою про поновлення строків оскарження рішення суду першої інстанції, надавши при цьому докази сплати судового збору чи докази в підтвердження неможливості вчинення вказаної дії.

61. Пунктом 2 частини першої статті 305 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

62. Ураховуючи наведене, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття апеляційного провадження.

63. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

64. Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

65. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

66. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

67. Таким чином, суд касаційної інстанції визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

68 . Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління ДФС в Одеській області, а ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі № 12091/09/1570 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов