Постанова

від 24.03.2021 по справі 761/1911/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №761/1911/2020 Головуючий у І інстанції - Саадулаєв А.І.

апеляційне провадження №22-ц/824/4080/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Комп`ютерна академія ШАГ Київ Професіонал про стягнення безпідставно отриманих коштів, -

встановив:

В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ТОВ Комп`ютерна академія ШАГ Київ Професіонал про стягнення безпідставно отриманих коштів , мотивуючи свої вимоги тим, що 30 серпня 2019 року ним помилково були сплачені грошові кошти на адресу відповідача в сумі 3200 грн, що підтверджується дублікатом квитанції АТ Універсал Банк №21838003 від 30 серпня 2019 року.

23 грудня 2019 року він направив на адресу відповідача рекомендованим листом з описом вкладення заяву про повернення йому помилково сплачених грошових коштів в сумі 3200 грн.

Згідно з інформацією з офіційного сайту АТ Укрпошта , його лист відповідач не отримав та лист було повернуто на його адресу.

Зазначає, що між ним та відповідачем відсутні договірні зобов`язання, які б слугували підставою для здійснення позивачем перерахування грошових коштів у сумі 3200 грн.

Вважає, що грошові кошти в сумі 3200 грн підлягають поверненню як безпідставно отримані.

Просив стягнути з ТОВ Комп`ютерна академія ШАГ Київ Професіонал на його користь безпідставно отримані грошові кошти у сумі 3200 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року, у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено у повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Комп`ютерна академія ШАГ Київ Професіонал витрати на професійу правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що суд першої інстанції не дослідив та не надав оцінки наданому ним Договору №051013511, що був укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_2 , відповідно до умов якого позивач і повинен був отримати послуги з навчання на курсі Розробка та просування WEB-проектів протягом одного року з моменту початку надання послуг.

Суд першої інстанції зробив висновок про укладення договору у спрощений спосіб на підставі двох документів, наданих відповідачем, а саме: рахунку-фактури №ОД-051013511 від 28 серпня 2019 року та диплому.

Зазначає, що наданий рахунок-фактура №ОД-051013511 від 28 серпня2019 року містить лише підпис та печатку без зазначення посади представника відповідача; прізвища, ім`я та по-батькові, що не дає змоги встановити особу, яка його підписала, та встановити факт підписання цього документу з боку відповідача представником, уповноваженим на це установчими документами відповідача та/або довіреністю та/або законом.

Диплом, на який посилається суд взагалі не підписаний, відсутня дата його складання/видачі та взагалі виданий не зрозуміло якою юридичною особою.

Звертає увагу, що вищезазначені послуги позивачу надав не відповідач, а ФОП ОСОБА_2 відповідно до укладеного Договору №051013511.

Просив, скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Також, просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу відповідача у випадку залишення апеляційної скарги без задоволення.

ТОВ Комп`ютерна академія ШАГ Київ Професіонал подало заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яку обґрунтовувало тим, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відсутність підстав для застосування кондиційних положень, оскільки судом встановлена наявність підстав для оплати грошових коштів у розмірі 3200 грн, які було оплачено позивачем за навчання згідно виставленого рахунку №ОД-051013511 від 28 серпня 2019 року.

Відповідно до платіжного доручення №22658448.1 від 30 серпня 2019 року позивачем оплачено за навчання 3200 грн згідно рахунку №ОД-051013511 від 27 березня 2019 року, та визнано самим позивачем, що оплату проводив саме за навчання.

Просило, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року залишити без змін.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судом встановлено, що 01 січня 2017 року між ОСОБА_3 (Ліцензіаром) і ФОП ОСОБА_2 (Ліцензіатом), який діє на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2, укладено Ліцензійний договір на використання торговельної марки (знаку для товарів і послуг), відповідно до п. 2.1.1. набув право використовувати знак під час надання послуг, розміщувати Знак в супровідній та в діловій документації, в Інтернеті, в рекламі (у будь-якій її формі), у друкованих виданнях, на вивісках, в проспектах тощо, використовувати Знак в будь-яких інших випадках, які пов`язані з введенням послуг, відносно яких зареєстрований Знак, в господарський оборот.

30 грудня 2017 року укладено додаткову угоду до Ліцензійного договору на використання торговельної марки (знаку для товарів і послуг), відповідно до якого продовжено строк дії договору до 31 грудня 2019 року.

Відповідно до рахунку-фактури №ОД-051013511 від 27 березня 2019 року, ОСОБА_1 повинен був оплатити ФОП ОСОБА_2 3200 грн. в якості плати за навчання.

Відповідно до рахунку-фактури №ОД-051013511 від 28 серпня 2019 року, ОСОБА_1 повинен був оплатити ФОП ОСОБА_2 3200 грн. в якості плати за навчання.

Відповідно до рахунку-фактури №ОД-051013511 від 22 вересня 2019 року, ОСОБА_1 повинен був оплатити ФОП ОСОБА_2 3200 грн. в якості плати за навчання.

Відповідно до картки рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , згідно договору 000000002549 за період з 01 березня 2016 року по 30 квітня 2020 року платежі у сумі 9600 грн. було обліковано за студентом ТОВ КОМП`ЮТЕРНА АКАДЕМІЯ ШАГ КИЇВ ПРОФЕСІОНАЛ , ОСОБА_1

23 грудня 2019 року позивач направив відповідачу заяву про повернення помилково сплачених грошових коштів в сумі 3200 грн., які було оплачено 30 серпня 2019 року.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, вказана заява направлена рекомендованим листом, відповідачем не отримана та повернулася позивачу.

Позивач вважає, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини, які б були підставою для здійснення позивачем оплати грошових коштів у сумі 3200 грн., у зв`язку із цим позивач звернувся із вказаним позовом, при цьому, як вбачається із змісту заяви просить стягнути лише 3200 грн., які було оплачено 30 серпня 2019 року.

Відповідно до платіжного доручення №22658448.1 від 30 серпня 2019 року позивачем оплачено за навчання 3200 грн., згідно рахунку №ОД-051013511 від 28 серпня 2019 року.

Відповідно до копії диплома, ОСОБА_1 з 12 листопада 2018 року по 21 жовтня 2019 року пройшов навчання за спеціальністю створення і просування WEB-проектів.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається в позовній заяві.

Матеріали справи свідчать про укладення договору у спрощений спосіб, оскільки позивачем прийнято запропоновані другою стороною умови, в межах строку, вказаного в рахунку позивачем сплачено відповідну суму грошей, а відповідачем надано відповідні послуги, про що свідчить отримання диплому про те, що ОСОБА_1 з 12 листопада 2018 року по 21 жовтня 2019 року пройшов навчання за спеціальністю створення і просування WEB-проектів.

Стягуючи з позивача на користь відповідача 5000 грн витрат на правову допомогу, суд першої інстанції керувався п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача та обґрунтованістю таких витрат.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Згідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно) зобов`язана повернути потерпілому майно.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна та які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому вона відпала.

Відповідно до ч.1, п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

З правового аналізу вище наведених норм матеріального права, вбачається, що загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених ст.ст. 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання).

Така правова позиція висловлена Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 10 вересня 2018 року по справі № 638/11807/15-ц та від 12 грудня 2018 року по справі № 205/3330/14-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Як встановлено судом, 01 січня 2017 року між ОСОБА_3 (Ліцензіаром) і ФОП ОСОБА_2 (Ліцензіатом), який діє на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2, укладено Ліцензійний договір на використання торговельної марки (знаку для товарів і послуг), відповідно до п. 2.1.1. набув право використовувати знак під час надання послуг, розміщувати Знак в супровідній та в діловій документації, в Інтернеті, в рекламі (у будь-якій її формі), у друкованих виданнях, на вивісках, в проспектах тощо, використовувати Знак в будь-яких інших випадках, які пов`язані з введенням послуг, відносно яких зареєстрований Знак, в господарський оборот.

30 грудня 2017 року укладено додаткову угоду до Ліцензійного договору на використання торговельної марки (знаку для товарів і послуг), відповідно до якого продовжено строк дії договору до 31 грудня 2019 року.

Відповідно до рахунку-фактури №ОД-051013511 від 27 березня 2019 року, ОСОБА_1 повинен був оплатити ФОП ОСОБА_2 3200 грн. в якості плати за навчання.

Відповідно до рахунку-фактури №ОД-051013511 від 28 серпня 2019 року, ОСОБА_1 повинен був оплатити ФОП ОСОБА_2 3200 грн. в якості плати за навчання.

Відповідно до рахунку-фактури №ОД-051013511 від 22 вересня 2019 року, ОСОБА_1 повинен був оплатити ФОП ОСОБА_2 3200 грн. в якості плати за навчання.

Відповідно до картки рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , згідно договору 000000002549 за період з 01 березня 2016 року по 30 квітня 2020 року платежі у сумі 9600 грн. було обліковано за студентом ТОВ КОМП`ЮТЕРНА АКАДЕМІЯ ШАГ КИЇВ ПРОФЕСІОНАЛ , ОСОБА_1 .

Тобто відсутня одна із умов, передбачених ст. 1212 ЦК України, як набуття майна. Також із встановлених судом обставин вбачається, що між сторонами існувала домовленість щодо отримання відповідачем вказаних коштів від позивача.

Тобто, із наведеного вбачається, що обидві сторони зазначали про наявність правової підстави для перерахування коштів (правочин). Однак ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції в межах позовних вимог не зобов`язаний визначати, який саме правочин був укладений між сторонами, а має лише встановити чи існують підстави для задоволення позову за ст. 1212 ЦК України.

Отже, з системного аналізу вказаних норм права та наданих учасниками справи доказів, колегія суддів вважає, що правовідносини, що склалися між сторонами, врегульовані на рівні правочину (усний договір між позивачем та відповідачем), що виключає застосування положень ст. 1212 ЦК України.

Суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн. з огляду на наступне.

У відповідності до частин 1,3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Пунктом 2 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Представником відповідача надано платіжні квитанції та розрахунки витрачених нормо-годин щодо надання правової допомоги, звіт про надані послуги й акт приймання-передачі послуг правничої допомоги (а.с.45-49).

Вивчивши надані документи, перевіривши обсяг наданих послуг, суд апеляційної інстанції вважає понесені відповідачем витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн. співмірними з складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та витраченим на це часом, а також значенням справи для сторони.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.

З урахуванням вищенаведеного, суд обґрунтовано прийшов до висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу у вищезазначеному розмірі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба