Постанова

від 03.03.2021 по справі 914/2209/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2021 р. Справа №914/2209/19

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Харів М.Ю.,

явка учасників справи:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - з`явився;

від третьої особи-1 - не з`явився;

від третьої особи-2 - не з`явився;

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Готельно-курортний комплекс Карпати б/н від 30.10.2020

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.09.2020, суддя: Сухович Ю.О., м. Львів, повний текст рішення складено - 05.10.2020,

та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 07.10.2020, суддя: Сухович Ю.О., м. Львів, повний текст рішення складено - 19.10.2020,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Готельно-курортний комплекс Карпати , м. Трускавець, Львівська область,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача

1.Львівське обласне територіальне відділення антимонопольного комітету України, м. Львів,

2.Міністерство енергетики та захисту довкілля України, м.Київ,

до відповідача приватного акціонерного товариства Трускавецькурорт , м.Трускавець, Львівська область,

про визнання недійсними господарських договорів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог .

30.10.2019 у Господарський суд Львівської області звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Готельно-курортний комплекс Карпати з позовом до приватного акціонерного товариства Трускавецькурорт про визнання недійсними господарських договорів, укладених між сторонами про надання послуг з постачання мінеральних вод у спрощеній формі, шляхом обміну листами, а саме:

1)на підставі пропозицій ПрАТ Трускавецькурорт №1993 від 03.12.2015 та №83 від 22.01.2016;

2)на підставі пропозицій ПрАТ Трускавецькурорт №2070/1 від 09.12.2016 та №33 від 25.01.2017.

Позовні вимоги мотивовані тим, що протягом 2016 та 2017 років ПрАТ Трускавецькурорт ініціював підняття ціни за договором №070-01 від 01.01.2015 про надання послуг про постачання мінеральних вод, у спрощеній формі, шляхом обміну листами, однак позивач такі умови заперечував та не погоджувався, а тому вважає, що зміна умов ціни у добровільному порядку не відбулась.

Позивач зазначає, що відповідач встановив монопольно високі та дискримінаційні ціни (тарифи) на свої товари, що призвело до порушення прав відповідача, як споживача, що відповідно до ч. 1 ст. 29 ГК України визнається зловживанням монопольним становищем. Таке зловживання підтверджене рішенням адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.12.2017 за №61р/к у справі №3-02-9/2016, яке не оскаржувалось відповідачем.

Крім того, позивач вважає, що у відповідача відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності на укладення договорів щодо продажу/постачання мінеральних вод, оскільки у період з 09.10.2015 по 26.02.2016 був відсутній акт про надання гірничого відводу, а в період з 16.08.2016 по 28.08.2017 не було спеціального дозволу на користування надрами.

Правовими підставами позову зазначено ч.ч. 4, 5 ст. 148, ст.ст. 30, 151, 181, 188 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України ), ч. 1 ст. 4, ст.ст. 16, 17 Кодексу України Про надра , ст.ст. 203, 215, 646 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України ).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.11.2019 до участі в справі залучено Львівське обласне територіальне відділення антимонопольного комітету України та Міністерство енергетики та захисту довкілля України в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції .

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.09.2020 у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд дійшов до висновку, що у 2016 та 2017 роках відповідач надавав позивачу послуги з постачання мінеральних вод мінералопроводом (на вивіз) та для відбору в бюветах не на підставі договору №070-01 від 01.01.2015, який припинив свою дію 31.12.2015 із закінченням строку його дії, а на підставі господарських договорів, які укладались у спрощеній формі шляхом обміну листами, в яких відповідач надсилав пропозицію, в якій зазначено про зміст послуги, її умови, вартість та строк надання, а позивач акцептував її шляхом надіслання відповідних заявок.

Ці обставини встановлені постановою Західного апеляційного господарського суду від 24 . 03.2020 , справа №914/1158/19, що є підставою для звільнення від доказування.

Суд першої інстанції не знайшов правових підстав для визнання недійсними спірних договорів, оскільки порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом встановлення ціни реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов значної конкуренції на ринку, не мають наслідком недійсність договорів чи окремих положень цих договорів, що визначають ціну товару, укладених з суб`єктами, які займають монопольне становище на ринку.

Твердження позивача про те, що у ПрАТ Трускавецькурорт в період з 09.10.2015 по 26.02.2016 був відсутній акт про надання гірничого відводу, а з 16.08.2016 по 28.08.2017 спеціальний дозвіл на користування надрами місцевий господарський суд відхилив з тих підстав, що такі не мають відношення до змісту оспорюваних ним договорів, оскільки стосуються питань користування надрами (видобування мінеральних вод) та відносин між надрокористувачем та органами державної влади до повноважень яких належить реалізація державної політики у сфері надрокористування.

Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції .

Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 07.10.2020 стягнуто з ТОВ Готельно-курортний комплекс Карпати на користь ПрАТ Трускавецькурорт 19 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Встановивши обсяг та характер послуг, які виконані представником відповідача, суд дійшов висновку, що заявлена відповідачем сума на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є співмірною із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, розмір витрат підтверджено належними доказами. При цьому враховано, що саме позивачем був ініційований даний спір, у зв`язку з чим відповідач змушений був скористатись послугами адвоката.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги .

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову, у зв`язку з нез`ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушенням норм процесуального права або неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи, особи, що подала апеляційну скаргу .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що:

1)судом першої інстанції неправильно застосовано ч. 1 ст. 646 ЦК України, оскільки надсилання відповідачу заявок у яких зазначалось про завищення ціни слід розцінювати не як акцепт пропозиції, а як відповідь позивача про згоду укласти договір на інших умовах;

2)місцевий господарський суд не врахував, що монопольне становище відповідача суттєво впливало на волю позивача щодо вибору контрагента, який би постачав мінеральні води мінералопроводом (на вивіз) та надавав послуги для відбору води в бюветах;

3)висновок суду про те, що у ПрАТ Трускавецькурорт в період з 09.10.2015 по 26.02.2016 був відсутній акт про надання гірничого відводу, а з 16.08.2016 по 28.08.2017 спеціальний дозвіл на користування надрами, не мають відношення до змісту оспорюваних ним договорів, суперечить положенням ч. 1 ст. 4 Кодексу України про надра за змістом якої угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності Українського народу на надра, є недійсними (тобто визначають нікчемність таких договорів).

Узагальнені доводи та заперечення відповідача .

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з огляду на наступне:

1)позивач не зазначав підставою позову ст. 231 ЦК України, яка передбачає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства, а тому покликання в апеляційній скарзі на те, що монопольне становище відповідача суттєво впливало на волю позивача щодо вибору контрагента під час укладення спірних договорів - виходить за межі заявленого позову;

2)погоджується з необхідністю врахування преюдиційних фактів про укладення спірних договорів, які встановлені у постанові Західного апеляційного господарського суду від №914/1158/19;

3)відсутність у відповідача дозволів не свідчить про відсутність дієздатності юридичної особи;

4)постачальник може здійснювати постачання води незалежно від наявності дозволу на видобування. Тобто постачальник і надрокористувач не обов`язково повинні бути однією і тією ж особою.

У судове засідання 03.03.2021 з`явились представники відповідача, інші учасники процесу повторно в судове засідання не з`явились.

Суд, враховуючи належне повідомлення учасників справи про дату та час судового засідання, а також те, що явка представників в засідання обов`язковою не визнавалась, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача за відсутності представників позивача та третіх осіб.

В силу ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за відсутності учасників справи, що не з`явились за наявними в справі доказами.

Належність повідомлення учасників справи, що не з`явилися про час і місце слухання справи, апеляційний суд обґрунтовує наступним.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 призначено справу № 914/2209/19 до розгляду в судовому засіданні на 11.01.2021.

Враховуючи тимчасову непрацездатність судді Бонк Т.Б. розгляд вищевказаної справи 11.01.2021 не відбувся.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 справу №914/2209/19 призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.02.2021.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 розгляд справи №914/2209/19 відкладено на 03.03.2021.

Вказані ухвали суду направлені апелянту (товариству з обмеженою відповідальністю Готельно-курортний комплекс Карпати ) на офіційну електронну адресу yo5311710@gmail.com в порядку, визначеному ст.120 ГПК України, ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України.

Наведене підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції та витягом з офіційної електронної адреси Західного апеляційного господарського суду щодо розсилки процесуальних документів khariv_my@ wag.court.gov.ua про доставлення копії ухвал суду від 09.11.2020 (т.3 а.с. 86, 87), від 03.12.2020 (т. 3 а.с. 100, 101), від 01.02.2021 (т. 3 а.с. 130, 131) та від 10.02.2021 (т. 3 а.с. 138, 139) на офіційну електронну адресу товариства з обмеженою відповідальністю Готельно-курортний комплекс Карпати yo5311710@gmail.com .

Згідно з частиною третьою ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України визначено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Окрім того, апелянту, ухвали суду, яким суд повідомляв учасників справи про дату, час і місце судового засідання напавлялися на електронну адресу, що ним заявлена в апеляційній скарзі.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників відповідача, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що за наслідками аналізу постанови Західного апеляційного господарського суду від 24.03.2020 в справі 914/1158/19 встановлено, що судом у вказаній справі, в якій беруть участь ті самі особи, безпосередньо досліджувались і встановлювались обставини, відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України та ст. 207 Цивільного кодексу України укладення між сторонами господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, а саме: листом ПрАТ Трускавецькурорт № 83 від 22.01.2016 з пропозицією про постачання мінеральних вод із вказівкою про те, що 01.01.2016 вартість послуг з постачання мінеральних вод для усіх споживачів становить: мінеральні води для ванн - 240 грн. за 1 куб.м.; питні мінеральні води (природна мінеральна вода Нафтуся , джерело № 1, 2, 3) на вивіз - 7500 грн. за 1 куб.м.; питні мінеральні води (природна мінеральна вода Нафтуся , джерело № 1, 2, 3) в бюветах - 9,00 грн. за 1 ліжко-день (1,2 л), в т.ч. ПДВ, та заявкою Позивача від 25.01.2016 на постачання мінеральних вод на 2016, у відповідь на пропозицію Відповідача; листом ПрАТ Трускавецькурорт №33 від 25.01.2017 з пропозицією про постачання мінеральних вод, де зазначалось, що з 01.01.2017 по 31.12.2017, включаючи ПДВ, вартість послуг становитиме: мінеральні води для ванн - 280 грн. за 1 куб.м.; питні мінеральні води (природна мінеральна вода Нафтуся , джерело № 1, 2, 3) на вивіз - 8750 грн. за 1 куб.м.; питні мінеральні води (природна мінеральна вода Нафтуся , джерело № 1, 2, 3) в бюветах - 10,50 грн. за 1 ліжко-день (1,2 л), та заявками Позивача від 02.02.2017 на постачання мінеральних вод на 1 квартал 2017. В подальшому цей договір змінювався в частині доповнення періодів та обсягів постачання мінеральних вод шляхом подання Позивачем заявок від 05.04.2017 на постачання мінеральних вод на квітень-травень 2017, на червень-грудень 2017 від 24.05.2017 та на 2018 рік від 17.01.2018 та прийняттям ПрАТ Трускавецькурорт цих заявок до виконання. Відповідно цим ж судом апеляційної інстанції здійснена правова кваліфікація укладених договорів як договорів поставки, що регламентовано ст.265 ГК України та ст.712 ЦК України, а також встановлено, що сторони досягли всіх істотних умов договорів, у т.ч. ціни, та про що зазначено також в мотивувальній частині постанови Західного апеляційного господарського суду від 24.03.2020 в справі 914/1158/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, підставами для звільнення від доказування є обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх вже встановлено у рішенні, тому немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Отже, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення, а саме в справі за №914/1158/19.

Відповідно, судом першої інстанції як преюдиціально встановлені факти правильно взято до уваги укладення між сторонами оспорюваних договорів, у спрощений спосіб як договорів поставки.

Аналогічна позиція щодо застосування норм процесуального права викладена в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна з сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 ГК України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї з сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі.

Предметом спору є визнання недійсними вищеперелічених договорів, що укладалися між сторонами в спрощеній формі з підстав того, що:

1)позивач не погоджував підвищення цін щодо постачання мінеральних вод, а тому сторони не досягли згоди щодо ціни договору;

2)спірні договори спрямовані на зловживання відповідачем своїм монопольним становищем, а тому є неправомірними в силу ст. 30 ГК України;

3)у відповідача відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності щодо постачання мінеральних вод, оскільки не мав оформлених дозвільних документів (акт про гірничий відвід та спеціальний дозвіл на користування надрами.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, прийняття пропозиції щодо укладення договору може відбутись не лише шляхом направлення акцепту у вигляді листа (документу, що відображає повне і безумовне погодження, зазначених та відображених у оферті, істотних умов, а шляхом вчинення дії (дій) з боку акцептанта, зміст та характер якої (яких) відповідає умовам пропозиції укласти договір (ч.2 ст. 642 ЦК України).

Згідно з преюдиційними обставинами, які встановлені у постанові Західного апеляційного господарського суду від 24.03.2020 в справі 914/1158/19 вбачається, що 02.02.2017 позивач оформив та надав відповідачу заявку на постачання мінеральної води протягом першого кварталу 2017 року, у якій визначив обсяги постачання мінеральної води помісячно, види мінеральної води. Позивач надавав відповідачу заявки на постачання мінеральної води протягом: 4-5 місяців 2017 року (заявка від 05.04.2017), 6-12 місяців 2017 року (заявка від 24.05.2017). Відповідач не надавав позивачу нову пропозицію на поставку мінеральної води протягом 2018 року, оскільки умови постачання не змінювались. Позивач надав відповідачу заявку від 17.01.2018 на постачання мінеральної води протягом 2018 року. Вищеперелічені листи та заявки підписувались керівниками сторін.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач прийняв пропозиції відповідача шляхом вчинення дій (надання заявок та прийняття поставленої мінеральної води), зміст та характер яких відповідає умовам пропозиції укласти договір, що узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 642 ЦК України. З цих підстав відхиляються доводи апелянта про те, що ним погоджувались зміна ціни на послуги з постачання мінеральної води.

Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Якщо ціна у договору не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається, виходячи із звичайних цін, що склались на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом, що визначення у договорах поставки відповідно ціни, яка вказана в пропозиціях відповідача, повністю узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України , коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Всі вищевказані у сукупності докази, оцінку яким надано судом першої інстанції, свідчать про волевиявлення покупця (позивача) щодо узгодження сторонами ціни товару та визнання зобов`язання.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що сторони не дійшли згоди щодо ціни договору, а суд першої інстанції неправильно застосував ч. 1 ст. 626 ЦК України, то такі не відповідають преюдиційним обставинам, які встановлені постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.03.2020 в справі 914/1158/19 та не підлягають перегляду в межах цієї справи. Окрім того, ці доводи апелянта зводяться до того, що спірні господарські договори є неукладеними, що не може бути підставою для їх визнання недійсним, тому відхиляються апеляційним господарським судом.

В своїй апеляційній скарзі позивач також покликається на те, що спірні договори є неправомірними в силу ст. 30 ГК України, чого не було враховано місцевим господарським судом зважаючи на те, що монопольне становище відповідача суттєво впливало на волю позивача при виборі контрагента, який би постачав мінеральні води мінералопроводом (на вивіз) та надавав послуги для відбору води в бюветах

Відповідно до ст. 30 ГК України неправомірними угодами між суб`єктами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на

1)встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;

2)розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за колом споживачів чи за іншими ознаками - з метою їх монополізації;

3)усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших суб`єктів господарювання.

Рішенням Львівського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України, на яке посилається апелянт, встановлено вчинення відповідачем правопорушення передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом встановленні цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції.

Положення ст. 30 ГК України стосуються антиконкурентних узгоджених дій, передбачених ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції .

З огляду на це безпідставним є посилання апелянта на прийняття Львівським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України рішення про порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції шляхом встановлення цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов значної конкуренції на ринку. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом встановлення цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов значної конкуренції на ринку не мають наслідком недійсність договорів чи окремих положень цих договорів, що визначають ціну товару, укладених з суб`єктами, які займають монопольне становище на ринку. Такі порушення не є підставою для визнання цих договорів недійсними.

Тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що оспорювані позивачем договори поставки мінеральної води не є неправомірними угодами в розумінні ст. 30 ГК України.

У зв`язку з цим спростовуються доводи апелянта про те, що місцевий господарський суд не врахував, що монопольне становище відповідача суттєво впливало на волю позивача щодо вибору контрагента, який би постачав мінеральні води мінералопроводом (на вивіз) та надавав послуги для відбору води в бюветах.

На думку суду посилання апелянта на положення ст.ст.640, 646, 651 ЦК України, ст.ст.30, 144, 180, 181,188-190 ГК України не може бути підставою для визнання договорів недійсними, оскільки встановлюють процедуру укладення, зміни та розірвання договорів і не містять тих норм права, суперечність договору яким, відповідно до ст. 203 ЦК України, може бути підставою для визнання його недійсним. Положень інших актів цивільного законодавства, яким би могли суперечити змісти цих двох договорів позивач не вказує.

Поняття цивільної дієздатності юридичної особи врегульовано у ст. 92 ЦК України, відповідно до якої юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Щодо посилання апелянта на відсутність необхідного обсягу дієздатності відповідача на укладення спірних договорів, у зв`язку з відсутністю акта про надання гірничого відводу в період з 09.10.2015 по 26.02.2016 та відсутністю спеціального дозволу на користування надрами в період з 16.08.2016 по 28.08.2017, суд зазначає наступне.

Обставини ж, на які вказує апелянт, як на такі, що свідчать про відсутність у ПрАТ Трускавецькурорт цивільної дієздатності, не є такими, оскільки жодним чином не впливають на можливість набуття та здійснення ПрАТ Трускавецькурорт цивільних прав та обов`язків через свої органи управління та на визначену статутом чи законом компетенцію цих органів.

Твердження апелянта про те, що у ПрАТ Трускавецькурорт в період з 09.10.2015 по 26.02.2016 був відсутній акт про надання гірничого відводу, а з 16.08.2016 по 28.08.2017 спеціальний дозвіл на користування надрами не мають відношення до змісту оспорюваних ним договорів, оскільки стосуються питань користування надрами (видобування мінеральних вод) та відносин між надрокористувачем та органами державної влади до повноважень яких належить реалізація державної політики у сфері надрокористування.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо доводів апеляційної скарги, які стосуються додаткового рішення .

Судовими витратами є оплата послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст. ст. 4, 13, 14, 15 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність .

За змістом статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно зі ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами ч. ч. 4, 8 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача; розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Представником відповідача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 19 600,00 грн надано: договір №01/11-19 про надання підприємству правової допомоги від 15.11.2019 р.; опис обсягу наданих послуг (виконаної роботи) за договором №01/11-19 про надання правової допомоги від 15.11.2019 р. складений та підписаний сторонами 23.09.2020 р.

Дякон Богдан Романович є адвокатом, що підтверджено свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №001019 від 06.06.2018 р. Повноваження представництва інтересів ПрАТ Трускавецькурорт в суді підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю від 28.11.2019 р., зареєстрованою в реєстрі за №860.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч.8 ст. 129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи в будь-якому випадку незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Вказана позиція також висловлена Верховним Судом в постанові від 03.10.2019 р. у справі № 22/445/19.

Згідно ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що заявлена відповідачем сума на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є співмірною із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, розмір витрат підтверджено належними доказами.

Відповідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Слід зазначити, що саме позивачем був ініційований даний спір, у зв`язку з чим відповідач змушений був скористатись послугами адвоката. Виконана адвокатом робота повинна бути оплачена, порядок нарахування суми витрат на професійну правничу допомогу прозорий та зрозумілий.

Суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей їх розподілу повинен брати до уваги саме умови договору та не має підстав самовільно встановлювати інший розмір та порядок обчислення витрат, ніж той, який у відповідному порядку був закріплений у договорі.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 р. у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 р. у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019р. у справі №5023/5587/12).

Крім згаданого у ст. 126 ГПК України принципу змагальності сторін, іншими основними засадами (принципами) господарського судочинства також є верховенство права та пропорційність.

Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Отже, з врахуванням вищенаведених норм, виходячи зі змісту норм ст. ст. 3, 11, 15 ГПК України, питання про співмірність заявлених відповідачем до стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV (3477-15) Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., пунктах 34-36 рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009р., пункті 80 рішення у справі Двойних проти України від 12.10.2006р., пункті 88 рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., пункті 268 рішення у справі East/WestAllianceLimited проти України від 02.06.2014р., заява N 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Позивач не подавав заяв про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

З врахуванням вищенаведеної мотивації, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу підлягають до задоволення повністю.

Таким чином, відповідно до статті 129 ГПК України, місцевий господарський суд правильно стягнув з позивача на користь відповідача 19 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки у даній справі повністю відмовлено у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги .

З огляду на наведене, аргументи, викладені відповідачем про заперечення доводів апеляційної скарги є такими, що частково відповідають встановленим обставинам по справі.

Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю Готельно-курортний комплекс Карпати б/н від 30.10.2020 підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019 ), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 6747,00 грн., який сплачений згідно з платіжним дорученням №2684 від 02.11.2020.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Готельно-курортний комплекс Карпати б/н від 30.10.2020 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 23.09.2020 у справі №914/2209/19 - залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 07.10.2020 у справі №914/2209/19 - залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 6747,00 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: С.М. Бойко

Судді: Т.Б. Бонк

Г.Г. Якімець

Повний текст постанови складено 25.03.2021.