Вирок

від 25.03.2021 по справі 127/5727/21

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №127/5727/21

Провадження №1-кп/127/249/21

ВИРОК

МЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

представника потерпілого ОСОБА_4 ,

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.02.2021 за № 12020025020000121, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Вінниці, громадянина України, освіта неповна середня, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 02.02.2021 близько 04.00 год. вийшов з будинку за місцем проживання по АДРЕСА_1 з метою прогулянки. Проходячи біля території Обслуговуючого кооперативу «Товариство власників гаражів «Супутник», що розташований за адресою: вул. Складська, 23 в м. Вінниці, помітив бетонні електроопори, на яких знаходилися алюмінієві кабелі для розподілу і передачі електричної енергії. В цей час у ОСОБА_5 виник кримінально-протиправний умисел, спрямований на таємне заволодіння чужим майном.

Реалізуючи свій умисел, підбурюваний жагою до наживи та протиправного збагачення, ОСОБА_5 пішов додому, де взяв плоскогубці та повернувся до вищевказаних електроопор, де, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, з корисливих спонукань, таємно, шляхом вільного доступу, у невстановлений час 02.02.2021 виліз на гаражне приміщення, розміщене на території Обслуговуючого кооперативу «ТВГ «Супутник» та по черзі зрізав чотири електропроводи, розміщених паралельно один від одного, які поклав до полімерного мішка білого кольору та покинув місце вчинення кримінального правопорушення разом із викраденим майном.

В подальшому, ОСОБА_5 близько 10.00 год. 02.02.2021 здав викрадений алюмінієвий електропровід на пункті прийому металобрухту, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , за що отримав грошові кошти в сумі 150 грн., якими розпорядився на власний розсуд.

Загальна ринкова вартість наданих на дослідження 5-ти кілограмів проводу марки «А-25» для повітряної лінії електропередач станом на 02.02.2021 становила 447,20 грн.

Маючи можливість розпоряджатись здобутим майном на власний розсуд, ОСОБА_5 заподіяв його законному власнику - Обслуговуючому кооперативу «Товариство власників гаражів «Супутник» матеріальної шкоди на суму 447,20 грн.

Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні винуватість у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю та під час його допиту в судовому засіданні повідомив, що вчинив інкриміноване йому діяння за обставин, викладених в обвинувальному акті.

Представник потерпілого ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомив, що точну дату він не пам`ятає, в ранковий час він приїхав на територію гаражного кооперативу «Товариство власників гаражів «Супутник», де йому повідомили про відсутність електричної напруги на частині території кооперативу. Він зі штатним електриком перевірили електропровада та в одному місці виявили нестачу чотирьох проводів. Після чого він викликав працівників поліції.

Електропровода вони відновили за рахунок власних коштів. Завдані кооперативу збитки відшкодовані не були. Крім того, зазначив, що необхідним покаранням для обвинуваченого буде відпрацювання громадських робіт у них в кооперативі.

Судом відповідно до частини третьої статті 26 та частиною третьою статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) на підставі заявлених сторонами кримінального провадження клопотань було досліджено й інші докази, зібрані у кримінальному провадженні, а саме:

-висновок експерта № 865/21-21 від 17.02.2021, відповідно до якого загальна ринкова вартість наданих на дослідження 5-ти кілограмів проводу марки «А-25» для повітряної лінії електропередач станом на 02.02.2021 становила 447,20 грн. при умові незмінності зовнішнього вигляду, робочого стану та виконанні всіх відповідних функцій досліджуваного об`єкта.

Здійснюючи судовий розгляд кримінального провадження відповідно до приписів частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 КПК, судом за клопотанням сторін кримінального провадження було допитано обвинуваченого та представника потерпілого, а також досліджено інші письмові (документальні) докази, зміст яких наведений вище.

Слід зауважити, що обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні фактичних обставин, викладених у обвинувальному акті, не заперечував, підтвердивши їх. Окрім зізнавальних показань обвинуваченого обставини, викладені у обвинувальному акті, підтверджуються також показаннями представника потерпілого, наданими останнім в судовому засіданні.

Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації діяння ОСОБА_5 , суд враховує таке.

Відповідно до роз`яснень, наданих у абзаці першому пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі ВСУ) № 10 від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» (далі Постанова № 10), крадіжка (таємне викрадення чужого майна) це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Згідно з роз`ясненнями, наданими в абзаці першому пункту 4 Постанови № 10, крадіжку і грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.

В судовому засіданні встановлено, що заволодівши майном потерпілого, обвинувачений здав викрадене майно до ломбарду, таким чином розпорядившись ним на власний розсуд.

Суд вважає за доцільне зауважити, що пунктом 5 Підрозділу 1 Перехідних положень Податкового кодексу України (далі ПК) визначено, що у разі, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV ПК з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

Тобто розмір податкової соціальної пільги в розумінні пункту 5 Підрозділу 1 Перехідних положень ПК дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на один місяць працездатних осіб з 1 січня 2021 року складає 2270 гривень. Отже, розмір податкової соціальної пільги у 2020 році для кримінально-правової кваліфікації становить 1135 гривень.

Зі змісту частини другої статті 11 Кримінального кодексу України (далі КК) випливає, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Відповідно до частини третьої статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Натомість згідно з приміткою 2 до статті 185 КК у статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, для вирішення питання щодо правової кваліфікації діяння обвинуваченого необхідно визначити, чи перевищує вартість викраденого ним майна нижню межу розміру завданої шкоди, тобто 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що становить 227 гривень.

В судовому засіданні було встановлено, що розмір завданої вчиненим обвинуваченим діянням (кримінальним правопорушенням) шкоди становить 447,2 гривень. Тобто перевищує нижню межу, з якої настає кримінальна відповідальність.

Отже, аналізуючи показання обвинуваченого, представника потерпілого, надані суду матеріали, суд дійшов до переконання, що дії ОСОБА_5 охоплюються складом кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 185 КК, за ознаками таємного викрадення чужого майна (крадіжка).

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує приписи статей 50, 65 КК, зі змісту яких випливає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Саме на зазначені критерії призначення кримінального покарання звернув увагу Верховний Суд (далі ВС) у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к).

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних проособу винного, справедливостій достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к).

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 вчинив кримінально каране діяння, яке відповідно до частини другої статті 12 КК відноситься до категорії кримінальних проступків, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно. Суд також враховує, що обвинувачений в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння визнав та надав суду чіткі й послідовні показання щодо обставин вчиненні інкримінованого йому діяння, при цьому у вчиненому розкаявся.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Отже, аналізуючи надані суду матеріали, відомості, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання, приписи статей 50, 65 КК, роз`яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018, думку представника потерпілого, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді громадських робіт.

Суд дійшов до такого висновку, оскільки метою покарання згідно з приписами частини другої статті 50 КК є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Крім того, суд також приймає до уваги, що застережень, визначених частиною третьою статті 56 КК, щодо неможливості призначення обвинуваченому покарання у виді громадських робіт в судовому засіданні встановлено не було.

Суд також вважає за доцільне зауважити, що частиною четвертою статті 36 Кримінально-виконавчого кодексу України регламентовано, що судове рішення приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання судовим рішенням законної сили або звернення його до виконання. Тому, зважаючи на приписи абзацу третього пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК, згідно з якими у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання, суд вважає за необхідне зазначити, що строк відбування кримінального покарання у виді громадських робіт потрібно рахувати саме з дня приведення вироку до виконання.

Питання щодо речових доказів підлягає вирішенню відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих представником сторони обвинувачення документів не вбачається, чи приймались під час досудового розслідування будь-які рішення щодо речових доказів у кримінальному провадженні, а тому суд позбавлений можливості виконати вимоги зазначеної правової норми.

При цьому, надані суду матеріали свідчать, що на викрадені ОСОБА_5 електропровада на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 09.02.2021 було накладено арешт, який доцільно скасувати.

Згідно з частиною другою статті 124 КПК судові витрати необхідно покласти на обвинуваченого.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 240 (двохсот сорока) годин громадських робіт.

Строк відбування покарання рахувати з дня приведення вироку до виконання.

Арешт, накладений на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 09.02.2021 на 4відрізки електропроводів скасувати.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 686 (шістсот вісімдесят шість) гривень 44 (сорок чотири) копійки витрат на залучення експерта.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: