Постанова

від 16.03.2021 по справі 521/1347/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4380/21

Номер справи місцевого суду: 521/1347/18

Головуючий у першій інстанції Роїк Д.Я.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Погорєлової С.О., Заїкіна А.П.

за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційні скарги Одеської обласної прокуратури та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 липня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Одеське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, прокуратури Одеської області, Приморського районного суду міста Одеси про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який вподальшому уточнив, до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Одеське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, прокуратури Одеської області, Приморського районного суду міста Одеси про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що 24 серпня 2010 року слідчим СВ Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ ГУМВС України в Одеській області Пантелеєвим С.М. було порушено кримінальну справу №09201000334 відносно ОСОБА_1 за фактом умисного тяжкого тілесного ушкодження за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України (у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 ). Того ж дня ОСОБА_1 був затриманий органами міліції. Приводом та підставою для затримання ОСОБА_1 стала інформація органів дізнання, що він був учасником бійки, яка відбулась 23 серпня 2010 року близько 20:00 години на площі Соборній в місті Одесі між двома молодими чоловіками ( ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 і його дівчиною ОСОБА_4 . За версією співробітників міліції, в процесі розвитку бійки ОСОБА_1 навмисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_2 , що спричинило його смерть. Після цього ОСОБА_1 з ОСОБА_4 зникли з місця події. З цього моменту та на протязі періоду часу з 24 серпня 2010 року по 10 жовтня 2017 року (7 років 1 місяць та 12 днів) ОСОБА_1 знаходився у статусі спочатку підозрюваного, а потім обвинуваченого та підсудного у кримінальній справі №09201000334 (у суді № 1-1128/11) за обвинуваченням в скоєнні ним злочину, передбаченого ст. 124 КК України та проходив процедури касаційного оскарження в якості виправданого. Після тривалого розгляду зазначеної кримінальної справи у суді, ОСОБА_1 було виправдано у зв`язку із відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого ст. 124 КК України. Втім, за роки, проведені під слідством та судом, доказуючи свою невинуватість, ОСОБА_1 отримав величезну психологічну травму та зазнав моральних страждань. Зазначені моральні страждання були завдані діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. У зв`язку із викладеними обставинами ОСОБА_1 звернувся з цим позовом, в якому просить стягнути за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та суду в розмірі 2 000 000 гривень та понесені судові витрати.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Стягнуто за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та суду, в розмірі - 2 000 000,00 гривень. Стягнуто за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, пов`язані із розглядом справи, в розмірі - 4 004,00 гривні.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Одеська обласна прокуратура та Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області подали апеляційні скарги, в яких Одеська обласна прокуратура просить рішення змінити, шляхом зменшення нарахованої суми моральної шкоди, а Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області просить рішення скасувати та відмовити позивачу у задоволенні вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позов у повному обсязі, стягуючи за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та суду, в розмірі - 2 000 000,00 гривень, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності вимог.

Проте повністю погодитися з усіма висновками та обґрунтуваннями районного суду не можна.

З матеріалів справи вбачається, що:

24 серпня 2010 року слідчим СВ Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ ГУМВС України в Одеській області Пантелеєвим С.М. було порушено кримінальну справу №09201000334 відносно ОСОБА_1 за фактом нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинили смерть, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

У той же день, 24 серпня 2010 року, співробітниками Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_1 було затримано за підозрою у скоєнні вищезгаданого злочину за його місцем мешкання ( АДРЕСА_1 .).

Приводом та підставою для затримання ОСОБА_1 стала інформація органів дізнання, що він був учасником бійки, яка відбулась 23 серпня 2010 року близько 20:00 години на площі Соборній в місті Одесі між двома молодими чоловіками ( ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 і його дівчиною ОСОБА_4 . За версією співробітників міліції, в процесі розвитку бійки ОСОБА_1 навмисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_2 , що спричинило його смерть. Після цього ОСОБА_1 з ОСОБА_4 зникли з місця події.

Після затримання, відносно позивача з боку співробітників міліції було вчинено неправомірні дії та незаконно відібрано явку з повинною, яку ОСОБА_1 підписав не розуміючи юридичного значення обставин, викладених у явці з повинною. Чинення тиску з боку співробітника міліції та порушення права ОСОБА_1 на захист встановлено апеляційним судом Одеської області в ухвалі від 11 серпня 2017 року.

Матеріалами витребуваної судом кримінальної справи №09201000334 (у суді № 1-1128/11) підтверджується, що ОСОБА_1 з самого початку досудового слідства не спростовував свою участь у зазначеній бійці та нанесення тілесного ушкодження ОСОБА_2 . Проте, після допуску до нього захисника, який роз`яснив йому його права та юридичну кваліфікацію його дій, наголошував на тому, що він перебував у стані необхідної оборони, оскільки захищався від нападу групи осіб (дві особи), а тілесне ушкодження наніс випадково без відповідного умислу, що також підтверджувалось показами іншого учасника бійки - ОСОБА_3 , одразу допитаного співробітниками міліції. Зазначені обставин, за твердженням представника позивача підтверджені згодом вироком суду по цій справі, виключало злочинність діяння на підставі ч.ч. 1, 5 ст. 36 КК України, а дії ОСОБА_1 було здійснено в межах необхідної оборони без перевищення її меж.

Після затримання, на протязі трьох діб ОСОБА_1 перебував у Портофранківському ВМ Приморського району ОМУ ГУМВС України в Одеській області в кімнаті доставлених та затриманих , в умовах, які не передбачають таке тривале перебування людини з порушенням передбачених законом правил тримання затриманих осіб, та конвойований до ІТТ ОМУ ГУМВС України в Одеській області лише 27 серпня 2010 року о 23:00 годині, що підтверджується висновком службового розслідування за фактом порушення дисциплінарного провадження у відношенні співробітників Портофранківського ВМ Приморського РВ ОМУ ДУМВС України від 11 січня 2011 року.

27 серпня 2010 року Приморським районним судом міста Одеси було задоволено подання слідчого СВ Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ ГУМВС України в Одеській області Чечиної Є.М. про обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та ОСОБА_1 було поміщено під варту до Одеського слідчого ізолятору №21.

Після оголошення вищезгаданого рішення суду про обрання запобіжного заходу, за твердженнями представника позивача - від тяжких хвилювань, фізичного виснаження та отриманої черепно-мозкової травми (струсу головного мозку) під час бійки, ОСОБА_1 втратив свідомість та йому було викликано швидку допомогу, яка доставила його до Міської клінічної лікарні №1. Зазначена обставина підтверджується, дослідженими судом матеріалами кримінальної справи №1-1128/11, зокрема: картою виїзду швидкої медичної допомоги №525 від 27 серпня 2010 року. Згідно з повідомленням з медичного закладу №6693 від 27 серпня 2010 року також вбачається, що на той час позивачу було встановлено діагноз: ЗСМТ, СГМ, вегето-судинна дистонія за гіпертонічним типом.

01 вересня 2010 року ухвалою апеляційного суду Одеської області постанову Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2010 року було скасовано - ОСОБА_1 був звільнений з-під варти на підписку про невиїзд. Тобто, обраний Приморським районним судом м. Одеси запобіжний захід, було визнано незаконним.

Таким чином, позивач провів під вартою спочатку у Портофранківському ВМ Приморського району ОМУ ГУМВС України, ІТТ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, а потім в Одеському слідчому ізоляторі №21, дев`ять днів.

Після звільнення позивач проходив тривале лікування у Клініці нейрохірургії і неврології Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, що підтверджується випискою з історії хвороби №14517 від 08 вересня 2010 року. При цьому згідно із висновком судово-медичної експертизи Бюро судово-медичної експертизи Управління охорони здоров`я та медичних катастроф ОДА №3733 від 01 листопада 2010 року також встановлено, що тривалість лікування була пов`язана з порушенням умов лікування.

22 грудня 2010 року ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення за ст. 124 КК України (навмисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони) та після відмови в задоволені клопотання захисту про закриття кримінальної справи у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, справу було направлено до Приморського районного суду м. Одеси для розгляду та прийняття рішення згідно висунутого обвинувачення.

12 квітня 2013 року після двох з половиною років розгляду судом кримінальної справи відносно ОСОБА_1 , постановою Приморського районного суду м. Одеси справу було направлено до прокуратури для організації додаткового розслідування.

02 липня 2013 року ухвалою апеляційного суду Одеської області постанову Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2013 року було скасовано як незаконну, а справу направлено до суду першої інстанції для нового судового розгляду.

При надходженні до Приморського районного суду м. Одеси справу було розподілено на суддю Деруса А.В., який почав дослідження доказів по справі спочатку.

17 грудня 2014 року прокурором у справі під час судового засідання було оголошено постанову про відмову від обвинувачення відносно ОСОБА_1

13 грудня 2015 року після повторного розгляду справи, Приморський районний суд м.Одеси (суддя Дерус А.В.) ухвалив постанову про припинення кримінальної справи у зв`язку із відмовою від підтримання обвинувачення прокурором, який підтримував обвинувачення у цій справі.

07 квітня 2015 року ухвалою апеляційного суду Одеської області постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13.02.2015 року було скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для нового судового розгляду.

19 листопада 2015 року після чергового повного дослідження усіх доказів по справі постановою Приморського районного суду м. Одеси (суддя Попревич В.М.) справу ОСОБА_1 знову було направлено до прокуратури для організації додаткового розслідування.

Справа була вкотре направлена на додаткове розслідування за цими ж підставами, що і попередній раз, що було враховано апеляційним судом Одеської області, який своєю ухвалою від 11.02.2016 року скасував постанову Приморського районного суду м. Одеси 19 листопада 2015 року, а справу направив до суду першої інстанції для нового судового розгляду.

Після надходження зазначеної справи до Приморського районного суду м. Одеси, вона була розподілена на суддю Каплю А.І., який четвертий раз повністю дослідив усі обставини і докази у справі, але звільнився з посади, в результаті чого справу почав розглядати спочатку (п`ятий раз) суддя Приморського районного суду м. Одеси Іванов В.В.

27 грудня 2016 року прокурор, який підтримував обвинувачення у суді, виніс постанову про відмову від обвинувачення відносно ОСОБА_1 . Потерпілий скористався своїм правом та продовжував підтримувати обвинувачення у суді.

10травня 2017 року Приморським районним судом м. Одеси (суддя Іванов В.В.) було постановлено вирок, яким ОСОБА_1 було виправдано та визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 124 КК України.

11серпня 2017 року апеляційним судом Одеської області зазначений вирок Приморського районного суду м. Одеси було залишено без змін, а апеляцію представника потерпілого без задоволення. Таким чином, вирок, постановлений відносно ОСОБА_1 на цей час набрав законної сили.

10 жовтня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ своєю постановою (провадження №5-5183ск17) відмовив представнику потерпілого у витребуванні кримінальної справи щодо ОСОБА_1 . Даних щодо відкриття касаційного провадження по цій справі або подання касаційної скарги на цей час не має.

Колегія суддів виходить з наступного.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди заявлено з підстав Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду , посилань на інші норми матеріального права позовна заява не містить, відтак, з огляду на обставини (факти), що обґрунтовують позовні вимоги, спеціальні підстави відповідальності, тощо, слід виходити з того, що право на відшкодування заявленої шкоди позивач пов`язує саме з окремим (спеціальним) деліктом.

Так, шкода, завдана фізичній особі внаслідок, зокрема, її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (ч.1 ст.1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч.2 ст.1176 ЦК України).

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органу що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (ч.7 ст. 1176 ЦК України).

Таким законом є Закон України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду від 1 грудня 1994 року №266/94-ВР (із змінами), статтею 1 якого визначено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України Про оперативно-розшукову діяльність , ;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю та іншими актами законодавства.

Статтею 2 Закону Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду від 1 грудня 1994 року №266/94-ВР (із змінами) визначено перелік випадків виникнення права на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом; такими випадками є: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 3) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Судова практика орієнтує на те, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках передбачених законом, а саме статтею 2 Закону від 1 грудня 1994 року №266/94-ВР (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року в справі №713/216/17, від 20 вересня 2018 року в справі 686/23731/15-ц, постанова Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі №6-2089цс15, постанова Верховного Суду України від 26 лютого 2016 року у справі №6-2089цс15, постанова Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі №638/11853/15-ц).

Щодо ОСОБА_1 , то передбачений статтею 2 Закону від 1 грудня 1994 року №266/94- ВР випадок настав з набранням чинності виправдувального вироку суду, а відтак, правові підстави для задоволення заявлених ним вимог наявні.

У разі припинення кримінального провадження єдиним законом про відшкодування шкоди незаконним засудженням є Закон від 1 грудня 1994 року №266/94-ВР, сфера дії якого поширюється, зокрема, на виправданих. Розгляд вказаної вимоги необхідно здійснювати за правилами цивільного судочинства в суді, який ухвалив виправдувальний вирок. Обов`язок роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити таке роз`яснення шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Відсутність такого роз`яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Оскільки Закон від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Встановивши вказані обставини та застосувавши норми законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивач отримав право, передбачене ст. ст. 1, 2 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду на відшкодування як моральної так і матеріальної шкоди, яка була йому завдана в результаті його незаконного затримання, взяття і тримання під вартою, безпідставного пред`явлення обвинувачення у скоєні злочину, обмеженням в праві вільно переміщуватись за межі м. Одеси (у зв`язку із запобіжним заходом у вигляді підписки про невиїзд).

З огляду на викладене та приймаючи до уваги вступ в законну силу виправдувального вироку відносно ОСОБА_1 , не приймаються доводи апеляційної скарги казначейства щодо відсутності у позивача права на отримання моральної шкоди через не доведення позивачем причино-наслідкового зв`язку між діями органів досудового слідства прокуратури та суду та моральними стражданнями, оскільки в даному випадку за завдану ОСОБА_1 шкоду відповідає Держава незалежно від вини посадових чи службових осіб органів.

Разом з тим, врахувавши, що загальний строк перебування позивача під судом і слідством, складає 7 років 1 місяць та 12 днів, тобто, з урахуванням вимог ст. 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду , суд першої інстанції вважав, що позивач має право вимоги на відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, щонайменше у розмірі 401 455 грн. (85 місяців під судом та слідством * 4723 грн. мінімальну заробітну плату в Україні станом на січень 2020 року).

Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивач перебував під слідством та судом з 24.08.2010 року по 10.10.2017 року, тобто 07 років 01 місяць та 16 днів або 85 місяців та 16 днів.

Тому мінімально гарантований розмір моральної шкоди, на яку має право позивач становить 403 973 грн. 93 коп. ( 4723 грн. * 85 місяців + 4723:30 (кількість днів у місяці)* 16 днів = 401 455 грн. + 2518,93 грн. = 403 973 грн. 93 коп.)

Цей розмір грошового відшкодування моральної шкоди у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Між тим позивачем заявлено вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 2 000 000 грн., посилаючись на те, що: на протязі семи років його справу не розглядали, а виносили рішення, якими розгляд його справи лише затягувався. Увесь час розслідування і розгляду кримінальної справи, він змушений був перебувати під тягарем обвинувачення у злочині, в результаті якого загибла людина, а він сам та його рідні взагалі сприймали відповідне обвинувачення як обвинувачення у вбивстві людини. Ці та інші обставини викликали у ОСОБА_1 відчуття приниження, повну безпорадність перед Державою, яка захищала себе усіма засобами, зневіру у намірах суду та прокурора дійсно встановити істину в його кримінальній справі, відчай від того, що знову і знову його змушували пригадувати обставини трагічних подій, коли від його рук (хоча і не навмисно) загинула людина, що він хотів забути та не пригадувати ніколи. При кожному новому розгляді цієї справи оголошували одні і ті самі документи, допитували одних і тих самих свідків, які в певний момент просто перестали з`являтись до суду. Станом на 2010 рік ОСОБА_1 проходив навчання у Одеському національному політехнічному університеті. Проте, у зв`язку із його затриманням, тривалим лікуванням, а потім необхідністю постійно з`являтись для участі у слідчих діях та судових засіданнях, ОСОБА_1 пропустив багато навчальних занять в університеті. Така напружена ситуація в навчанні надзивачайно сильно відобразилась на його соціальної мотивації та змусила ОСОБА_1 на деякий час припинити навчання, а потім, не без проблем, здавати іспити та заліки в індивідуальному режимі. Ця обставина підтверджується відповіддю ОНПУ від 11 вересня 2017 року №2108/07-06 та доданими до нього копіями документів, з яких випливає, що ОСОБА_1 був залишений на повторне навчання на 3 курсі за заявою самого ОСОБА_1 , до якої він додав документи про притягнення його у якості обвинуваченого по вищезгаданої кримінальної справі. Перебування в стані постійного стресу від усього вищенаведеного сильно відобразилось на особистому житті ОСОБА_1 , він не мав можливості планувати своє життя на свій розсуд, що також заважало його постійному працевлаштуванню для забезпечення нормального рівня життя своєї родини в разі одруження. Перебуваючи під запобіжним заходом у вигляді підписки про невиїзд, ОСОБА_1 був позбавлений можливості вільно переміщуватись за межі міста, в якому він був зареєстрований (Одеса). З цієї причини він був обмежений у можливості працевлаштування за отриманою освітою в інших містах України або за її межами. Згідно із довідкою №40 від 07 грудня 2017 року ОСОБА_1 був членом ГО Альпініський клуб Одеса та займався спортом (альпінізмом), але за його твердженнями також був позбавлений права на вільну реалізацію своїх уподобань, а саме займані альпінізмом, що передбачає необхідність виїжджати за межі міста.

Суд першої інстанції вважав заявлені вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 2 000 000 грн. такими, що підтверджуються висновком психологічної експертизи №5/12/17 від 22 січня 2018 року, проведеної відповідно до ст.ст. 102, 106 ЦПК України, яким встановлено наявність відповідних моральних страждань у ОСОБА_1 , їх глибину, а також можливий розмір відшкодування - 2 000 000 гривень. Зокрема, з синтезуючої частини висновку психологічної експертизи, який взятий до уваги судом вбачається, що досліджувана ситуація призвела до кардинальної зміни життя ОСОБА_1 . В результаті дій заподіювачів шкоди був суттєво порушений психологічний стан ОСОБА_1 , його соціальне функціонування. Внаслідок безпідставного затримання його правоохоронними органами 24 серпня 2010 року, притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального злочину передбаченого ст. 124 КК України, тривалий розгляд його справи у суді, були втрачені значні особистісні ресурси ОСОБА_1 (життєвий час, матеріальні витрати, моральні сили, повноцінне соціальне функціонування тощо), деякі з втрат можуть виявитись непоправними .

Суд першої інстанції допитавши в судовому засіданні експерта та прийнявши до уваги висновок психологічної експертизи №5/12/17 від 22 січня 2018 року, як належний та допустимий доказ як наявності моральної шкоди, так і розміру заявленої до стягнення суми моральної шкоди у розмірі 2 000 000 грн., посилався на те, що незгода з зазначеними висновками експерта повинна бути мотивована, а будь-яких заперечень щодо цього доказу з боку відповідача не надходило.

Колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами встановленими статтею 89 ЦПК України. Відхилення висновку експерта повинно бути вмотивованим.

Відповідно до частини 2 статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких позивач зазнав, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Колегія суддів виходить з переконання, що за встановлених у справі обставин, уклад життя позивача дійсно змінився і зміни, які відбулися у житті позивача через перебування його кілька років під слідством та судом, не можна вважати позитивними, що не могло не спричинити та спричинило позивачу моральну шкоду. Разом з тим, колегія суддів не вважає, що зміни, які відбулися у житті позивача через перебування його кілька років під слідством та судом були кардинальними і такими, що виключають повернення позивача до нормального життя, поновлення соціальних зв`язків та можливості реалізації себе в суспільстві, як особистості і нормального члена цього суспільства. Тобто страждання позивача незважаючи на їх суттєвість не можуть з урахуванням встановлених обставин вважатися фатальними і виходячи з особи позивача, його віку, стану здоров`я, ці негативні обставині не можна вважати такими, що унеможливлюють подальше повноцінне життя позивача и тому колегія суддів не вбачає підстав для прийняття до уваги висновку експерта у повному обсязі, як підстави для задоволення позову ОСОБА_1 у розмірі 2 000 000 грн.

Зважаючи на доводи позивача щодо обґрунтування ним, як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, оцінивши надані докази (неодноразове направлення справи на додаткове розслідування), тривалість перебування під слідством та судом (більше 7 років з урахуванням вступу в закону силу виправдувального вироку), суд апеляційної інстанції, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір відшкодування моральної шкоди в 600 000,00 грн. (шістсот тисяч гривень), та, відповідно, не обмежується законодавчо гарантованим мінімумом відшкодування, як то просить в апеляційній скарзі прокурор, оскільки зважаючи на загальний, значний термін перебування під слідством і судом позивача, порівняно незначне перевищення розміру моральної шкоди від мінімально встановленого законом є виправданим у цій ситуації.

Щодо розрахунку розміру шкоди казначейства, то такий не відповідає закону в частині вихідної величини, відтак, до уваги не приймається.

Виконання рішень суду, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду здійснюється Державним казначейством України за попереднім інформуванням Міністерства фінансів України за вимогою органів державної виконавчої служби України за черговістю їх надходження, за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету (пункти 1.2, 1.3 Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 4 лютого 2008 року №391) .

Таким чином, виходячи з законодавчо встановленого порядку виконання рішень про відшкодування державою коштів, суд приймає доводи апеляційної скарги казначейства щодо безпідставності зазначення в рішенні суду першої інстанції щодо списання присуджених до стягнення коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, так як дане дійсно порушує положення Бюджетного кодексу України, яким керується казначейство.

Так, відповідно до пункту 23-1 статті 1 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (Державній казначейській службі України) у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевого бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні. Функціонування єдиного казначейського рахунку як основного рахунку держави для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами державного та місцевого бюджетів через Систему електронних платежів Національного банку України регламентується Положенням про єдиний казначейський рахунок, затверджений наказом Державного казначейства України від 26 червня 2002 року №122 . Згідно з положеннями частини 4 статті 45 Бюджетного кодексу України податки, збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на інших рахунках. Відтак, стягнення з єдиного казначейського рахунку шляхом безспірного списання коштів матиме наслідком нецільового використання бюджетних коштів.

За таких обставини, моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 державою, в її грошову виразі стягується з Держави за рахунок коштів Державного бюджету України, при цьому виконання судового рішення має бути проведено відповідно до Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 4 лютого 2008 року №39 .

В порядку статті 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з Практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, у справі Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі Hirvisaari v. Finland , заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справи та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Таким чином, апеляційні скарги Одеської обласної прокуратури та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині розміру відшкодування моральної шкоди - зміні до 600 000 грн. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Одеської обласної прокуратури та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області - задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 липня 2020 року - змінити.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) у відшкодування моральної шкоди 600 000 гривень.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Судові витрати компенсувати за рахунок Держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 25.03.2021 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: С.О. Погорєлова

А.П. Заїкін