Рішення

від 18.03.2021 по справі 915/1393/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року Справа № 915/1393/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Степановій І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Орбіта", вул. Шевченка, 14, с. Зелений Яр, Доманівський район, Миколаївська область, 56437 (код ЄДРПОУ 20894229)

до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, проспект Миру, 34, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54034 (код ЄДРПОУ 39825404)

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

за участю представників сторін:

від позивача: Саннікова Н.Г., адвокат, ордер ВЕ №1028297 від 21.12.2020 року;

від відповідача: представник не з`явився;

присутній: ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернулось Селянське (фермерське) господарство "Орбіта" з позовною заявою до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, в якій просить суд визнати за Селянським (фермерським) господарством "Орбіта" право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4822781500:10:000:0295, площею 25,0 га, що розташована на території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, право користування на яку оформлено Державним актом на право постійного користування землею Серії 1-МК № 003831, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_2 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею Серії 1-МК № 003831, на підставі рішення Зеленоярської сільської Ради народних депутатів Доманівського району Миколаївської області від 19.02.1993 року.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 23.11.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання по справі на 22.12.2020 року.

В судовому засіданні 22.12.2020 року судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, якою відкладено підготовче засідання на 25.01.2021 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 25.01.2021 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання по справі на 18.02.2021 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 18.02.2021 року закрито підготовче провадження у справі № 915/1393/20 та розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 18.03.2021 року.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 18.03.2021 року не забезпечив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (арк. 80).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 18.03.2021 року судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

1. Правова позиція позивача.

Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Підставою позову позивачем зазначено, що на підставі рішення від 19.02.1993 року Зеленоярською сільською Радою народних депутатів видано ОСОБА_2 державний акт від 24.03.1993 року Серії 1-МК № 003831, зареєстрований в Книзі записів державних актів за № 161, на право постійного користування земельною ділянкою площею 25 га.

ОСОБА_2 31.12.2003 року створено (зареєстровано) Селянське (фермерське) господарство "Орбіта" для вирощування зернових та технічних культур. ОСОБА_2 була керівником СФГ "Орбіта".

Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

05.10.2020 року голова СФГ "Орбіта" ОСОБА_3 звернувся до державного реєстратора Доманівської селищної ради Доманівського району Миколаївської області з заявою про проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4822781500:10:000:0295, площею 25,0 га, що розташована на території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області за селянським (фермерським) господарством "Орбіта".

Рішенням № 5-4492175 від 09.10.2020 року у державній реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за СФГ "Орбіта" було відмовлено у зв`язку з тим, що державний акт на право постійного користування землею 1-МК № 0003831 виданий 24.03.1993 року Зеленоярською сільською радою громадянину України ОСОБА_2 , що позбавило державного реєстратора можливості встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно.

Позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з позовною заявою про визнання права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 4822781500:10:000:0295 площею 25,0 га.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 92, 125, 141 ЗК України, рішенням Конституційного Суду України.

2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

У відзиві на позовну заяву (вх. № 16170/20 від 17.12.2020 року) відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає наступне:

- відповідач, посилаючись на новосформовану правову позицію Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, зазначає, що фермерські господарства наділені правомочностями по користуванню спірною земельною ділянкою до моменту припинення юридичної особи;

- позивач не вказав які саме його права порушуються та які інтереси зачіпаються Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області;

- позивач безпідставно визначив у позовній заяві в якості відповідача по справі саме Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області. Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області є неналежним відповідачем у даній справі;

- Головне управління вважає, що у якості відповідача у справі № 915/1393/20 повинен бути залучений державний реєстратор прав на нерухоме майно Доманівської селищної ради Доманівського району Миколаївської області;

- позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав та інтересів. Належним способом захисту в даному випадку є оскарження рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Доманівської селищної ради Доманівського району Миколаївської області від 09.10.2020 № 54492175.

Заперечення обґрунтовані приписами ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів , ст. 236 ГПК України, ст. 20 ГК України та судовою практикою Верховного Суду.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

24.03.1993 року на підставі рішення Зеленоярської сільської ради народних депутатів Доманівського району Миколаївської області від 19.02.1993 року гр. ОСОБА_2 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 25,0 гектарів на території Зеленоярської сільської ради народних депутатів, для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 24.02.1993 року серії І-МК № 003831 (арк. 8). Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 161.

Межі земельної ділянки встановлено в натурі, що підтверджується актом про встановлення меж земельної ділянки в натурі від 24.03.1993 року (арк. 9).

25.03.1993 року ОСОБА_2 створила СФГ Орбіта .

27.03.1995 року проведено державну реєстрацію СФГ Орбіта , про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вчинено запис 1 510 120 0000 000612 (арк. 16-18, 84-85). Засновником та керівником (головою) СФГ "Орбіта" була ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки Відділу Держкомзему у Доманівському районі Миколаївської області № 143 від 19.01.2010, виданій голові СФГ "Орбіта" ОСОБА_2 , станом на 01.01.2010 у сільськогосподарського підприємсва - юридичної особи СФГ "Орбіта" у постійному користуванні перебуває земельна ділянка НОМЕР_1 га ріллі згідно державного акта (арк. 82).

ІНФОРМАЦІЯ_1 гр. ОСОБА_2 померла, що підтверджено свідоцтвом про смерть від 27.07.2010 року, про що 27.07.2010 року в книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис за № 27 (арк. 37).

Відповідно до експертного висновку від 12.12.2016 № 056/86-d, виконаного на запит гр. ОСОБА_4 , українські записи імені по баткові Яківна (державний акт на право постійного користування землею, субнормативний запис у давальному відмінку ОСОБА_2 (має бути: Яківні), вихідна форма називного відмінка - ОСОБА_2 ) і Яковлівна (свідоцтво про шлюб, запис ОСОБА_2 ) та російський запис (свідоцтво про народження ОСОБА_3 , запис російською мовою мать ОСОБА_2 ) у документах, наданих для експертизи, та в інших документах зазначеної особи є ідентичними (арк. 38).

В подальшому 19.10.2010 року Доманівською районною державною адміністрацією зареєстровано статут СФГ Орбіта (нова редакція), згідно з яким ОСОБА_5 є засновником та головою фермерського господарства, а ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - його членами (арк. 10-15).

Відповідно до п. 5.1 Статуту до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства та його членами у власність, постійне користування та надання господарству в оренд.

26.08.2020 року рішенням загальних зборів СФГ Орбіта , оформленого протоколом № 1 від 26.08.2020 року, затверджено нову редакцію Статуту (арк. 26), а 07.09.2020 року рішенням загальних зборів СФГ Орбіта , оформленого протоколом № 2 від 07.09.2020, зокрема, змінено склад членів СФГ Орбіта , змінено голову СФГ Орбіта та затверджено нову редакцію Статуту (арк. 27).

Відповідно до п. 5.1 Статуту СФГ "Орбіта" (нова редакція) до земель господарства належать:

- земельна ділянка, яка належала на праві постійного користування засновнику господарства, а саме ОСОБА_2 та посвідчується Державним актом на права постійного користування землею серія І-МК № 003831, виданого 24.03.1993 року та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 161;

- земельній ділянки, що належать на праві приватної власності його членам, придбані або надані в оренду для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва із земель державної або комунальної власності, інших власників земельних ділянок (арк. 29-35).

Судом також встановлено наступні обставини.

Постановою Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі № 475/587/16-ц за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до відповідачів ОСОБА_9 , Доманіської районної адміністрації Миколаївської області, Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області задоволено позовні вимоги.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області від 28 вересня 2012 року № 403 Про надання дозволу на розробку Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення в оренду терміном на 10 років громадянці України ОСОБА_9 для городництва із земель державної власності (не надані у власність або користування) в межах території Зеленоярської сільської ради .

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області від 29 жовтня 2012 року № 438 Про припинення права користування земельною ділянкою, яка належала громадянці України ОСОБА_2 на право постійного користування та передачу її до земель запасу на території Зеленоярської сільської ради .

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держземагенства у Миколаївській області від 28 листопада 2014 року № 2139-а про затвердження документації щодо землеустрою та надання земельної ділянки в оренду.

Визнано недійсним договір оренди землі б/н, укладений 28.11.2014 року між ОСОБА_9 та Головним Управлінням Держземагенства у Миколаївській області.

Скасовано державну реєстрацію права ОСОБА_10 на оренду земельної ділянки кадастровий номер 4822781500:10:000:0295, площею 25,0 га, що розташована на території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області (арк. 19-25).

Постановою Доманівської державної нотаріальної контори Миколаївської області Південного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Одеса) від 29.09.2020 № 426/02-31 відмовлено громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, надану у постійне користування, яка розташована в межах території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, яка залишилась після смерті гр. ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, після його створення належить цьому господарству, а відтак не може входити до складу спадщини (арк. 71).

Рішенням від 09.10.2020 року № 5449275 державним реєстратором Доманівської селищної ради відмовлено у державній реєстрації іншого речового права, права постійного користування земельною ділянкою на земельну ділянку з кадастровим номером земельної ділянки 4800781500:10:000:0295, за суб`єктом: Селянське (фермерське) господарство Орбіта (арк. 36).

Рішення мотивоване тим, що із заявою звернулася неналежна особа та подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а саме: із заявою про державну реєстрацію права постійного користування земельної ділянки з кадастровим номером 4822781500:10:000:0295 за СФГ Орбіта звернулася зазначена особа при цьому подала державний акт на право постійного користування землею І-МК № 003831 виданий 24.03.1993 р. Зеленоярською сільською радою, який видано громадянину України ОСОБА_2 , яка мешкає в с. Зелений Яр Доманівського району у тому, що на підставі рішення 13 сесії 21 скликання Зеленоярської сільської Ради народних депутатів Доманівського району Миколаївської області від 19.02.1993 року їй надається у постійне користування земельна ділянка площею 25.0 гектарів для ведення селянського/фермерського господарства.

Станом на день розгляду справи СФГ "Орбіта" (код 20894229) не припинено, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (арк. 84-85).

Вищезазначені обставини і стали підставою для звернення до суду із даним позовом.

ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Згідно із ч. 1 ст. 51 ЗК України (у редакції від 22.06.1993 року, на момент створення СФГ Орбіта ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ст. 7 ЗК України (у редакції від 22.06.1993 року, на момент створення СФГ Орбіта ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із ч. 1 ст. 23 ЗК України (у редакції від 22.06.1993 року, на момент створення СФГ Орбіта ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_2 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23.07.1993 року № 3312-XII, на момент створення СФГ Орбіта ; втратив чинність 29.07.2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 року № 973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ Орбіта , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19.06.2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У ст. 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Вищевказані правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі № 320/5724/17 та від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18.

З аналізу приписів ст. 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Згідно із ч. 1 ст. 92 ЗК України (у редакції від 23.07.2010 року, на момент смерті гр. ОСОБА_2 ) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності (ч. 2 ст. 92 цього Кодексу).

З наведеного вбачається, що на момент смерті ОСОБА_2 право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України (у редакції від 23.07.2010 року, на момент смерті гр. ОСОБА_2 ), який діяв з 01.01.2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України), було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 615/2197/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У п. 7.27 постанови від 05.11.2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції від 23.07.2010 року, на момент смерті ОСОБА_2 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно до приписів частини першої ст. 27 ЗК України (у редакції від 15.01.1993 року), яка діяла до 01.01.2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ Орбіта , так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Натомість Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу в подібних правовідносинах, у своїй постанові від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17 зазначив, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. Оскільки СФГ Відродження не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою, то за таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання за СФГ Відродження права постійного користування земельною ділянкою. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що на момент виникнення спірних правовідносин набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.

Велика Палата Верховного Суду не погодилась з цими правовими висновками, викладеними в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17, у зв`язку з чим вважає за необхідне відступити від них та зазначає, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові послався на правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 922/2103/17 та у постановах Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15 та від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16, згідно із якими право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступила від цієї правової позиції та зазначила, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Як встановлено судом вище, на підставі рішення Зеленоярської сільської ради народних депутатів Доманівського району Миколаївської області від 19.02.1993 року гр. ОСОБА_2 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 25,0 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 19.02.1993 року серії І-МК № 003831.

Після отримання громадянином - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано СФГ Орбіта , яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 474/100/16-ц (провадження № 14-161цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 704/26/17-ц (провадження № 14-495цс18), від 13 лютого 2019 року у справі №666/1188/16-ц (провадження № 14-629цс18) та від 23.06.2020 року № 922/989/18.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зі смертю громадянина, якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось (постанова ВП ВС від 23.06.2020 по справі № 922/989/18 (№ 12-205гс19)).

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі № 368/54/17 та від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц).

Ураховуючи наведене, з моменту створення СФГ Орбіта відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17-18) у справі № 275/82/18, а також у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункти 6.24-6.29) щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (постанова Верховного Суду від 22.02.2021 у праві № 910/18772/19).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково (постанова КГС ВС від 28.05.2020 № 917/750/19).

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (постанова КГС ВС від 21.01.2020 № 910/17434/18).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду , а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права (постанова КГС ВС від 19.05.2020 № 910/9167/19).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача права або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту (постанова КГС ВС від 28.05.2020 № 917/750/19; постанова КГС ВС від 21.05.2020 № 920/551/19).

V. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

На підставі рішення Зеленоярської сільської ради народних депутатів Доманівського району Миколаївської області від 19.02.1993 року гр. ОСОБА_2 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 25,0 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 19.02.1993 року серії І-МК № 003831.

Після отримання гр. ОСОБА_2 - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останньою засновано СФГ Орбіта , яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ Орбіта воно набуло права та обов`язки землекористувача.

Після набуття засновником СФГ "Орбіта" гр. ОСОБА_2 права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки згідно Державного акту на право постійного користування землею від 19.02.1993 року серії І-МК № 003831 стало Селянське (фермерське) господарство "Орбіта".

Отже, з моменту створення СФГ Орбіта відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Відповідно з часу державної реєстрації СФГ Орбіта воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник - гр. ОСОБА_2 .

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи відповідачем Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області не заперечується та не оспорюєтьс право постійного користування земельною ділянкою позивача, що свідчить про відсутність порушеного права позивача СФГ "Орбіта" відповідачем Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області. Враховуючи вищевикладене, судом відмовлено в позові саме з підстав відсутності порушеного права Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір в розмірі 2 102, 00 грн. покладається на позивача.

Питання щодо повернення позивачу сплаченої суми судового збору в розмірі 2 898 грн. може бути вирішено судом за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (ст. 7 Закону України "Про судовий збір").

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено 29.03.2021 року.

Суддя Е.М. Олейняш