Рішення

від 24.03.2021 по справі 520/1364/21

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

24 березня 2021 року № 520/1364/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Зінченко А.В.

при секретарі- Мурадли А.І.

за участі сторін:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Кондратюк А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2,м. Харків,61050, код ЄДРПОУ 26281249) про стягнення суддівської винагороди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:

-стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за січень 2021 року, що складає 18918.00 грн. та підлягає індексації, починаючи з 01 січня 2021 року по день фактичного розрахунку.

-рішення в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за січень 2021 року, що складає 18918.00 грн. - звернути до негайного виконання.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що ОСОБА_1 , був призначений на посаду судді Коломацького районного суду Харківської області Указом Президента України від 23.01.2012 року за № 29. До штату суду був зарахований наказом в.о. голови Коломацького районного суду Харківської області від 13.02.2012 року, а присягу судді склав 14.02.2012 року.

До 01 січня 2021 року позивач отримував суддівську винагороду відповідно до положень ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; щомісячна доплата за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - складала 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", підставою якої окрім законодавчих приписів, слугував наказ голови Коломацького районного суду Харківської області.

Наказом Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області Про припинення виплати доплат від 25.01.2021 року за № 01-06/07, суб`єктом владних повноважень з посиланням на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 120/5210/20-а (головуючий суддя ОСОБА_2 ), було припинено виплату відповідних доплат, починаючи з 01.01.2021 року, у тому числі і судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 . При цьому, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 120/5210/20-а (головуючий суддя Слободонюк М.В.), було фактично використано у якості обов`язкової судової преюдиції, у тому числі і до осіб, які не були залучені до участі у справі № 120/5210/20-а.

Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 120/5210/20-а (головуючий суддя Слободонюк М.В.) за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області до Вінницького міського суду Вінницької області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу позовні вимоги були задоволені у повному обсязі; визнано протиправним та скасовано наказ Вінницького міського суду Вінницької області "Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_3 " від 20 липня 2020 року № 69-к.

26.01.2021 року стало відомо, що рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 120/5210/20-а (головуючий суддя ОСОБА_2 ) було використано Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області задля незаконного позбавлення суддів, які свого часу склали присягу судді та чиї п`ятирічні повноваження закінчились - доплат до посадового окладу.

У свою чергу, учасниками справи Вінницького окружного адміністративного суду № 120/5210/20-а були: Позивач: Територіальне управління Державної судової адміністрації в Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 26286152, місцезнаходження: вул. Родіона Скалецького, буд. 17, м. Вінниця, 21018); Відповідач: Вінницький міський суд Вінницької області (код ЄДРПОУ: 38328720, місцезнаходження: вул. Грушевського, 17, м. Вінниця, 21050); Третя особа: ОСОБА_3 (службова адреса: вул. Грушевського, 17, м. Вінниця, 21050).

З рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 120/5210/20-а (головуючий суддя Слободонюк М.В.) не вбачається, що суддя Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 є учасником вказаної справи; судом надана оцінка обставин справи, що стосувались моїх прав, свобод та інтересів під час ухвалення судового акту тощо.

За обставинами розглянутої справи, ....встановивши своїм наказом № 69-к від 20.07.2020 року судді ОСОБА_3 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу, до моменту складання ОСОБА_3 присяги судді, помилково не прийняв до уваги положення частини 10 статті 135 Закону N 1402-УШ, яка не надавала судді Шаміній Ю.А. права на отримання доплат до посадового окладу... ; у свою чергу, суддя Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 був призначений Указом Президента України від 23.01.2012 року за № 29, а присягу судді склав 14.02.2012 року.

Таким чином, Наказ Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області Про припинення виплати доплат від 25.01.2021 року за № 01-06/07, яким було припинено виплату відповідних доплат, починаючи з 01.01.2021 року, у тому числі і судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 , ґрунтується на відсутності повноважень судді, який склав відповідну присягу - був постановлений з посиланням на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 120/5210/20-а (головуючий суддя ОСОБА_2 ), підставою ухвалення якого слугувала саме відсутність присяги судді.

З метою з`ясування обставин, що мають значення для справи, 28.01.2021 року позивач звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області з запитом про надання публічної інформації та до Вінницького окружного адміністративного суду з заявою про роз`яснення рішення від 03 грудня 2020 року у справі № 120/5210/20-а (головуючий суддя ОСОБА_2 ), вирішення яких до моменту звернення до суду з даним позовом не відбулось.

Позивач вважає дії відповідача протиправними, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, в обґрунтування своєї правової позиції надав відзив на позов, в задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.

Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Зокрема, 11 березня 2020 року Конституційним Судом України було розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року № 1402-УШ, Про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування від 16 жовтня 2019 року № 193 IX, Про Вищу раду правосуддя від 21 грудня 2016 року №1798-УІІІ у п. 4.1. рішення та було вказано, що Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності судців є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України: Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин, (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту З мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин, (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008).

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11-р/2018 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-УІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-УІП, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-УІІІ зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-УІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ, які визнані неконституційними пунктами 1,2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, гак і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

За змістом положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.

Суд вказує, що питання виплати суддівської винагороди визначено статтею 135 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-УІИ "Про судоустрій і статус суддів" згідно частиною першої якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Як зазначено у частині другій статті 135 Закону N 1402-УІІІ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

У той же час за змістом положень частини десятої статті 135 Закону N 1402-УІІІ суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Отже, цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.

При цьому, положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-УІ у редакції Закону від 12 лютого 2015 року N 192-УІІІ, які визнані Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11 -р/2018 не конституційними, були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону N 1402-УІІІ, а тому визнанню неконституційному повторно не підлягають.

Окрім цього, в обґрунтування Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11 -р/2018, яким було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-УІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ, було вказано, що Конституційний Суд України вважає, що Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід`ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов`язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею).

Конституційний Суд України звертає увагу на те, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом № 2453 у редакції Закону № 192, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом № 1402.

Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом № 1402 нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).

Питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та не обґрунтованим.

Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Конституційний Суд України зазначає, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.

Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

Таким чином, суд вказує, що позивач права на отримання доплат до посадового окладу не втратив, тим паче притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя - фактично не існує.

На думку суду, підхід відповідача до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на втримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Поширення відповідачем обмеження прав на отримання доплат до посадового кладу на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів.

Щодо того, що Наказ Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області Про припинення виплати доплат від 25.01.2021 року за № 01-06/07, яким було припинено виплату відповідних доплат, починаючи з 01.01.2021 року, у тому числі і судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 , містить посилання на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 20/5210/20-а (головуючий суддя Слободонюк М.В.).

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 120/5210/20-а головуючий суддя Слободонюк М.В.), було фактично використано у якості обов`язкової судової преюдиції, у тому числі і до осіб, які не були залучені до участі у справі № : 20/5210/20-а.

Суд вказує, що відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Втім, Вінницький окружний адміністративний суд належить до місцевих адміністративних судів, а його рішення не мають преюдиційного значення для осіб, які не були залучені до участі у відповідних справах так, як це передбачено ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Окрім цього, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 120/5210/20-а (головуючий суддя Слободонюк М.В.) за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області до Вінницького міського суду Вінницької області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу є судовим актом, яким скасовано наказ Вінницького міського суду Вінницької області "Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_3 " за № 69-к від 20.07.2020 року.

Дане рішення не містить визначення обставин, за яких скасовано наказ голови Коломацького районного суду Харківської області про скасування відповідних доплат судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 ; таким чином, якщо наказ Вінницького міського суду Вінницької області Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_3 " за № 69-к від 20.07.2020 року скасовано, то наказ щодо позивача є чинним, а тому припинення відповідних виплат судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 без судового рішення індивідуальної дії є очевидною ознакою протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням.

Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11- р '2018 вказує на недопустимість, навіть у законодавчому порядку, свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді у бік її зменшення; питання обмеження суддівської винагороди, проведене територіальним державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, взагалі виходить за межі відповідних владних повноважень, передбачених ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" начальник територіального управління Державної судової адміністрації України призначає за погодженням голови місцевого суду на посаду керівника апарату місцевого суду, заступника керівника апарату місцевого суду та звільняє їх з посади, застосовує за поданням голови місцевого суду до них заохочення або накладає дисциплінарні стягнення відповідно до закону; присвоює керівнику апарату місцевого суду, його заступнику ранги державного службовця відповідно до законодавства про державну службу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова суду представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

З огляду на вказане, видання/скасування наказів про встановлення доплат суддям за вислугу років, належить до виключної компетенції голови місцевого суду в порядку п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а ухвалення начальником Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області Наказу Про припинення виплати доплат від 25.01.2021 року за № 01-06/07, суперечить вимогам ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виходить за межі компетенції відповідної службової особи.

Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком Відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.

Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.

Також суд вказує, що підпунктом 24.4. а Розділу XII Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що розмір посадового окладу судді, становить з 1 січня 2020 року для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами - з 1 січня - 2102 гривні; для працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня.

Як свідчать фактичні обставини, з 1 січня 2021 року базовою розрахунковою величиною для визначення посадового окладу суддів, є прожитковий мінімум, встановлений на 01 січня 2020 року (2102 гривні), замість 2270 гривень для 01 січня 2021 року, що у свою чергу зменшило гарантії суддівської незалежності.

Таким чином, розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з урахуванням статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік , а саме: 63060 грн.; у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", щомісячна доплата за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років для судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 складає 18918 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що розрахунковий документ про сплату грошової винагороди судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 за січень 2021 рік, не містить відомостей щодо сплати щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років, яка складає 18918 грн.

Таким чином суд приходить до висновку, що підлягають стягненню з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачена частина суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за січень 2021 року, що складає 18918.00 грн. та підлягає індексації, починаючи з 01 січня 2021 року по день фактичного розрахунку.

Суд також зазначає, що вищевикладене відповідає положенням Європейської хартії про закон Про статус суддів від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку судців і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Суд вказує, що пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 139, 242- 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2,м. Харків,61050, код ЄДРПОУ 26281249) про стягнення суддівської винагороди - задовольнити.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за січень 2021 року, що складає 18918 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот вісімнадцять) грн. 00 коп. та підлягає індексації, починаючи з 01 січня 2021 року по день фактичного розрахунку.

Рішення в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за січень 2021 року, що складає 18918.00 грн. - звернути до негайного виконання.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлено 30 березня 2021 року.

Суддя Зінченко А.В.