Постанова

від 23.03.2021 по справі 520/12849/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 р.Справа № 520/12849/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄФГ ТРЕЙДИНГ" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2020, головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., м. Харків, повний текст складено 21.12.20 року по справі № 520/12849/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄФГ ТРЕЙДИНГ"

до Головного управління Державної податкової служби у Київській області

про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄФГ ТРЕЙДИНГ" (далі за текстом також - позивач, ТОВ "ЄФГ ТРЕЙДИНГ") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі та текстом також - відповідач, ГУ ДПС у Київській області), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило:

- визнати протиправними дії ГУ ДПС у Київській області під час призначення та проведення фактичної перевірки;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.11.2019 за № 000627506 ГУ ДПС у Київській області про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю ЄФГ ТРЕЙДИНГ штрафних (фінансових) санкцій в сумі 250000 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у задоволенні позовної заяви відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ "ЄФГ ТРЕЙДИНГ" оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач наводить обставини справи та нормативно - правове обґрунтування, зазначені ним у позовній заяві. Просить врахувати правову позицію Верховного Суду, сформовану у постановах від 01.12.2020 у справі № 580/1550/20, від 04.11.2020 у справі № 160/10203/19.

За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2021 клопотання ГУ ДПС у Київській області про участь у судовому засіданні 23.03.2021 в режимі відеоконференції у справі № 520/12849/19 - залишено без розгляду.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України).

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що працівниками ГУ ДПС у Київській області на підставі Наказу ГУ ДПС у Київській області від 30.08.2019 за № 16 "Про проведення фактичних перевірок", згідно з направленнями від 25.09.2019 за № 0721 та № 0722, проведено фактичну перевірку АЗС з магазином ТОВ "ЄФГ ТРЕЙДИНГ", що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Київська, 1.

У направленнях від 25.09.2019 за № 0721 та № 0722 розписався начальник АЗС ОСОБА_1 , а також йому було вручено Наказ від 30.08.2019 за № 16, після чого посадовими особами контролюючого органу проведено фактичну перевірку.

За результатами перевірки встановлено факт роздрібної торгівлі пальним за 01.07.2019 та 11.07.2019 без отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Київська, 1 - АЗС з магазином.

Тобто, за висновки перевірки позивачем порушено ст. 15 Закону України від 19.12.1995 за № 418/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (далі також - Закон України № 418/95-ВР).

На підставі висновків акта перевірки відповідачем складено податкове повідомлення-рішення від 14.11.2019 за № 000627506 на суму 250000 грн (ст. 17 Закону України № 418/95-ВР). Вказане рішення позивачем отримано 21.11.2019 (т. 1 а.с. 10).

Позивач, уважаючи оскаржуване податкові повідомлення-рішення відповідача безпідставним та прийнятим з порушенням вимог Податкового кодексу України, звернувся до суду.

Підставою для звернення до суду слугувала незгода позивача з вказаним рішенням як таким, що складено за наслідками незаконно проведеної перевірки.

Саме такі обставини покладено в основу позову про скасування спірного рішення відповідача до подання позивачем заяви про збільшення позовних вимог.

Водночас, по суті порушень, виявлених перевіркою, позивач не надавав жодних спростувань, а згодом збільшив позовні вимоги у спосіб оскарження дій відповідача під час призначення та проведення перевірки, не оскаржуючи при цьому наказ на проведення фактичної перевірки № 16 від 30.09.2019.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, взявши до уваги доведеність складу порушення позивачем статті 15 Закону № 481/95-ВР, дійшов висновку, що застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за оскарженим рішенням є правомірним та, водночас, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій контролюючого органу під час призначення та проведення фактичної перевірки.

Щодо правомірності проведення фактичної перевірки ТОВ "ЄФГ ТРЕЙДИНГ" колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункт 75.1статті 75 ПК України).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульовано статтею 80 ПК України, пунктом 80.1 якої передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Згідно з пунктом 80.5 статті 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки,

З аналізу вказаних положень вбачається, що посадові особи контролюючого органу уповноважені розпочати проведення фактичної перевірки за умови пред`явлення платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, наказу про проведення перевірки та направлення на перевірку, до початку проведення перевірки.

Доводи позивача стосовно протиправності та дефектів акта перевірки суд першої інстанції, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 10.05.2018 у справі № 811/119/13-а, від 13.12.2018 у справі № 810/6689/14, від 12.02.2019 у справі № 826/7100/16, не взяв до уваги, зазначивши, що оскільки акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, то він не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, діяльність яких перевірялася.

Аналізуючи доводи позивача стосовно протиправності наказу про проведення перевірки як підстави скасування спірних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції зазначив, що такий наказ у судовому порядку не оскаржувався та, відповідно, не визнавався протиправним та не скасовувався. Такий наказ був реалізований шляхом допущення посадових осіб відповідача до перевірки та, відповідно, її повного проведення.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що окремі дефекти оформлення наказу про призначення податкової перевірки, зокрема, відсутність або неповнота посилань на конкретні пункти чинного законодавства, не повинні розглядатись як підстава для визнання наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу видається за можливе ідентифікувати передбачену законодавством підставу для призначення відповідної перевірки.

Так, суд першої інстанції зазначив, що виконання контролюючим органом своїх обов`язків щодо організації податкового контролю, зокрема, шляхом проведення фактичної перевірки не є порушенням прав платника, не спричиняє і не може спричинити негативних наслідків для нього у випадку належного ведення господарської діяльності, фінансової звітності, бухгалтерського обліку відповідно до норм податкового законодавства.

Крім того, з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 03.04.2020 у справі № 520/8648/18, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на те, що дії щодо проведення перевірки вже відбулися, та наказ реалізовано відповідачем, а саме складено акт перевірки та прийнято рішення, задоволення позовних вимог про визнання дій протиправними не є належним способом захисту права позивача.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій контролюючого органу під час призначення та проведення фактичної перевірки.

Колегія суддів зазначає, що завданням адміністративного судочинства згідно із частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер. Дії по проведенню перевірки, висновки, викладені у акті, не породжують обов`язкових юридичних наслідків. Порушення, допущені суб`єктом владних повноважень при призначенні та/або проведенні перевірки, а так само твердження акта, можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта, дії.

Тобто, саме захист прав від порушень з боку суб`єктів владних повноважень має першочергове значення в адміністративному судочинстві.

На користь викладеного свідчить також і стаття 5 КАС України, частиною першою якої передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту права, залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Тобто, вимога про визнання протиправними дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень (причина порушення прав) може бути заявлена лише одночасно з вимогою про зобов`язання суб`єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій або зобов`язати вчинити певні дії (захист порушених прав).

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 160/3053/19.

Натомість, у цій справі таких вимог, направлених на захист прав позивача, заявлено не було.

За встановленими у розглядуваній справі обставинами, наказ про проведення фактичної перевірки реалізований, податкове повідомлення-рішення прийняте. За усталеною практикою Верховного Суду після проведення перевірки (реалізації наказу як акта індивідуальної дії) права платника податків можуть порушувати лише наслідки проведення відповідної перевірки, зокрема, у вигляді прийнятих індивідуальних актів (податкові повідомлення-рішення або інші рішення). Відповідно, предметом оскарження в суді можуть бути саме рішення суб`єкта владних повноважень як такі, що дійсно впливають на обсяг прав, свобод та інтересів позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправними дій ГУ ДПС у Київській області під час призначення та проведення фактичної перевірки ТОВ ЄФГ ТРЕЙДИНГ , адже у даному випадку контролюючим органом фактично реалізовано його компетенцію на проведення фактичної перевірки та оформлення її результатів. Безпосереднє визнання протиправними дій відповідача не є таким, що захищає або відновлює права позивача.

З матеріалів апеляційної скарги встановлено, що позивач фактично погодився із висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій ГУ ДПС у Київській області під час призначення та проведення фактичної перевірки, доводів, які б свідчили про незгоду відповідача із висновками суду першої інстанції в цій частині, апеляційна скарга не містить.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.11.2019 за № 000627506, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначаються Законом України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів (надалі також - Закон №481/95-ВР).

Статтею 1 Закону № 481/95-ВР визначено, серед інших, такі поняття: ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку; роздрібна торгівля пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції/автогазозаправної станції/газонаповнювальної станції/газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; місце роздрібної торгівлі пальним - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для роздрібної торгівлі та/або зберігання пального на праві власності або користування.

Єдиний державний реєстр суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним (Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального) - перелік суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним у розрізі суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на таких місцях на підставі виданих ліцензій. Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, та розміщується у вільному доступі.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів від 23 листопада 2018 року 2628-VІІІ внесені зміни до Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів , а саме: частину двадцяту статті 15 викладено у такій редакції: Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами, або рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю .

Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2628-VІІІ останній набирає чинності з 1 січня 2019 року, крім, зокрема, підпункту 6 (щодо змін до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"), підпункту 17 (щодо змін до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності") пункту 2 розділу II цього Закону, що набирають чинності з 1 липня 2019 року.

Одночасно, Законом № 2628-VІІІ доповнено частину другу статті 17 Закону № 481, за якою до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі здійснення роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250000 гривень.

Відповідно до статті 15 Закону № 481/95-ВР роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами, або рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Річна плата за ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним становить 2000 гривень на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.

Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним справляється щорічно і зараховується до місцевих бюджетів згідно із законодавством.

Ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) терміном на п`ять років.

Ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

Після видачі/призупинення/анулювання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального не пізніше наступного робочого дня з дня видачі/призупинення/анулювання відповідної ліцензії.

Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.

У зв`язку із зміною правового регулювання Державна фіскальна служба України 30.05.2019 направила Головним управлінням ДФС у областях та м. Києві лист № 17014/7/99-99-12-01-01-17, яким роз`яснила порядок отримання ліцензії, зокрема і на роздрібну торгівлю пальним, в якому зазначила, що ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним та на право зберігання пального або рішення про відмову в їх видачі видається заявнику не пізніше 20 календарних днів з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. Суб`єкти господарювання можуть подати документи на розгляд до органу ліцензування для отримання відповідних ліцензії (на адресу Головних управлінь ДФС в областях та м. Києві за місцем розташування місць зберігання та роздрібної торгівлі пальним), починаючи з 12.06.2019 року. При цьому, головні управління ДФС у областях та м. Києві мають видавати зазначені ліцензії суб`єктам господарювання починаючи з 01.07.2019.

Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 19.06.2019 за № 545 Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України територіальні органи ДФС визначено органом ліцензування господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального. Вказана постанова набрала чинності 01.07.2019.

Механізм застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону № 481/95-ВР, регламентований спеціальним Порядком, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2003 за № 790 (далі - Порядок № 790).

Відповідно до пунктів 2 та 3 Порядку № 790 за порушення, передбачені статтею 17 Закону № 481/95-ВР до суб`єктів підприємницької діяльності, винних у вчиненні порушень, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, передбачених Законом.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 790 підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій є: акт перевірки додержання суб`єктом господарювання встановлених законодавством вимог, обов`язкових для виконання під час здійснення оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, складений органом, що видав ліцензію, у якому зазначається зміст порушення і конкретні порушені норми законодавства; результати проведення органом, який видав ліцензію, іншими органами виконавчої влади в межах їх компетенції перевірок суб`єкта господарювання, пов`язаної з виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб`єктами господарювання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Таким чином, з 1 липня 2019 року набрали чинності норми Закону № 481 щодо ліцензування роздрібної торгівлі пальним. З цієї дати роздрібна торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.

У разі роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів 250000 гривень.

Отже, законодавець при запровадженні ліцензування роздрібної торгівлі пальним дотримався принципів, встановлених Законом № 222-VIII, щодо надання достатнього строку для реалізації прийнятих змін, який склав вісім місяців з дня прийняття Закону № 2628-VІІІ.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що вищий орган виконавчої влади України з метою реалізації положень Закону № 481 в частині внесених змін Законом № 2628-VІІІ, лише 19 червня 2019 року Постановою № 545 (набрала чинності 1 липня 2019 року) пункт 6 переліку органів ліцензування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 року № 609 виклав в новій редакції, доповнивши його новим видом ліцензійної діяльності (зокрема роздрібна та оптова торгівля пальним, зберігання пального), визначивши орган ліцензування - ДФС, територіальні органи ДФС.

Про можливість подати документи для отримання ліцензії з 12 червня 2019 року суб`єкт господарювання дізнався з листа ДФС від 30 травня 2019 року за № 17014/7/99-99-12-01-01-17, при цьому фактично отримати ліцензію для здійснення оптової торгівлі пальним можливо було не раніше 1 липня 2019 року, що є днем набранням чинності норм Закону № 2628-VІІІ щодо ліцензування, в тому числі й щодо відповідальності за торгівлю пальним без ліцензії.

Отже, зволікання з боку держави в особі її органів виконавчої влади (КМУ, ДФС) щодо визначення органу ліцензування та відповідно зменшивши суб`єкту господарювання строк для реалізації права на отримання ліцензії до набрання чинності норм Закону № 2628 щодо ліцензування, призвело б до необхідності зупинення діяльності суб`єкта господарювання. Зокрема, Підприємство мало 18 днів для подання відповідної заяви, в той час як органу ліцензування Законом надано 20 днів на розгляд заяви про отримання ліцензії.

Зазначені дії органів виконавчої влади є прикладом порушення ними принципу належного урядування , які призвели до перешкод в господарюванні для добросовісних платників.

Частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, колегією суддів з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.

У пунктах 70-71 рішення по справі Рисовський проти України (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу належного урядування , зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, Тошкуца та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

До спірних правовідносин підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 (справа № 1-6/2018), яким сформовано правову позицію щодо верховенства права, а саме - основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність. Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища.

Наведене узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі Звежинський проти Польщі , в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі Беєлер проти Італії ). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73).

Колегія суддів визнає, що затримка в отриманні ліцензій на право оптової торгівлі пальним була зумовлена виключно відсутністю законодавчо визначеного порядку отримання таких ліценцій станом на день набрання чинності Законом № 2628-VIII.

Аналізуючи наявність легітимної мети і пропорційність втручання держави у майнові права позивача за обставин, що склалися у цій справі, колегія суддів дійшла висновку, що держава не створила правового регулювання і фактичних умов, за яких господарська діяльність позивача у спірний період могла б бути законною. Необхідний перехідний період був уведений в дію, проте ретроспективної дії таким положенням законодавець не надав. Отже, притягнення до відповідальності за таких умов не може бути визнане таким, що переслідує законну мету і є пропорційним.

Таку позицію висловлено в постановах Верховного Суду від 4 листопада 2020 року у справі № 160/10203/19, від 01 грудня 2020 року у справі № 580/1550/20.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що в даних спірних відносинах застосування до позивача штрафної санкції є незаконним та необґрунтованим, внаслідок чого оскаржуване податкове повідомлення рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Висновок суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є неправомірним.

Доводи апеляційної скарги щодо зазначених обставин приймаються колегією суддів у якості належних.

Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі статтею 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 000627506 від 14.11.2019 з прийняттям нового про задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 цього Кодексу).

Наявними у матеріалах справи квитанцією № 10877 від 27.11.2019 та платіжним дорученням № 312 від 28.01.2020 підтверджено, що ТОВ ЄФГ ТРЕЙДИНГ під час звернення до суду із позовом сплатило судовий збір у загальному розмірі 5 852,00 грн (3750,00 грн - за вимогою майнового характеру та 2102,00 грн за вимогою немайнового характеру); під час звернення до суду із апеляційною скаргою за платіжним дорученням №513 від 15.01.2021 та платіжним дорученням № 518 від 17.02.2021 - 8778,00 грн (5625,00 грн + 3153,00 грн відповідно).

У зв`язку з цим, оскільки Другим апеляційним адміністративним судом ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково, виходячи з обсягу задоволених вимог, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат та стягнути з Головного управління ДПС у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь позивача 9 375,00 грн (3750,00 грн + 5625,00 грн).

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄФГ ТРЕЙДИНГ" задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 по справі № 520/12849/19 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.11.2019 №000627506 Головного управління ДПС у Київській області про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄФГ ТРЕЙДИНГ" штрафних (фінансових) санкцій в сумі 250000 грн.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄФГ ТРЕЙДИНГ" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.11.2019 №000627506 Головного управління ДПС у Київській області про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄФГ ТРЕЙДИНГ" штрафних (фінансових) санкцій в сумі 250000 грн.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 по справі № 520/12849/19 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄФГ ТРЕЙДИНГ" сплачений судовий збір у загальному розмірі 9375 (дев`ять тисяч триста сімдесят п`ять) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич Повний текст постанови складено 29.03.2021 року