Рішення

від 30.03.2021 по справі 922/131/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/131/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "ІТ Мастер Сервіс" до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" про стягнення 31059,03 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "ІТ Мастер Сервіс" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" про стягнення збитків у розмірі 28711,80 грн., 1435,59 грн. пеня, 189,87 грн. 1% річних та 721,77 грн. інфляційних втрат.судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.01.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано заявнику строк на усунення недоліків позовної заяви - дев`ять днів з дня вручення даної ухвали суду.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 25.01.2021 року представник позивача надав заяву (вх. № 1750) про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.02.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзив відповідача.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено на юридичні адреси позивача та відповідача копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 30.01.2021 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 03.02.2021 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 19.02.2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 4190), в якому відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем у позовні зазначено про спричинення збитків відповідачем, проте відповідач вказує на те, що збиткі повинен довести позивач, також зазначає про неправомірність нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат. Крім того відповідач заперечує проти розміру адвокатських витрат, заявлених позивачем та просить суд їх зменшити до 1500,00 грн.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.

03.04.2020 року між Приватним підприємством "ІТ Мастер Сервіс" (позивач, постачальник) та Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" (відповідач, замовник) було укладено договір № 217-12/20, у відповідності до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність замовника продукцію, а замовник зобов`язується прийняти від постачальника продукцію і оплатити її в порядку, передбаченому цим договором.

Відповідно до п. 1.3 договору, найменування, номенклатура, кількість і ціна за одиницю продукції, вказані в Специфікації № 1 (Додаток № 1), яка є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, постачальник здійснює передачу замовнику протягом 14 календарних днів з моменту направлення письмової заявки від замовника.

Відповідно до п. 3.1 договору, загальна вартість продукції за даним договором складає 25802,40 грн., в тому числі ПДВ 20% 9800,40 грн.

Відповідно до п. 4.1 договору, розрахунок проводиться шляхом 100% оплати за продукцію протягом 30 календарних днів з моменту постачання і приймання її за якістю та кількістю.

Згідно п. 4.2 договору, рахунок на оплату виставляється постачальником протягом 30 робочих днів від дати замовлення на поставку продукції, оформленого згідно п. 1.4 цього договору.

Відповідно до п. 14.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.12.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами було підписано специфікацію до договору із зазначенням найменування, кількості, ціни та загальної вартості продукції.

09.04.2020 року відповідачем було направлено позивачу заявку за № 201-06/657 на поставку продукції на суму 28711,80 грн.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 210 від 09.04.2020 року в сумі 23711,80 грн.

На виконання умов договору та на підставі заявки відповідача, 15.04.2020 року позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 28711,80 грн., що підтверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною № 157 від 15.04.2020 року (а.с. 13).

Крім того, на підтвердження поставки продукції, позивачем було надано товарно-транспортну накладну № АН1504 від 15.04.2020 року.

Відповідач в свою чергу, за отриману продукції з позивачем не розрахувався, у зв`язку з чим позивач 12.08.2020 року направив на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості.

Відповідачем вказана претензія була отримана 21.08.2020 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 19).

Проте, як стверджує позивач, на даний час відповідач за поставлену позивачем продукцію не розрахувався, у зв`язку з чим останній звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідач у поданому до суду відзиві проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем у позовні зазначено про спричинення збитків відповідачем, проте відповідач вказує на недоведеність збитків та неправомірність нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки останні не нараховуються на збитки. Також відповідач просить суд зменшити розмір адвокатських витрат, заявлених позивачем до стягнення.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В даному випадку правовідносини виникли між сторонами на підставі договору поставки.

В той час, як позивач у позовній заяві посилається на ст. 224 ГК України щодо спричинення останньому збитків, у зв`язку з несплатою відповідачем коштів за поставлену продукцію.

Відповідач в свою чергу у відзиві на позов вказує на те, що між сторонами існували договірні відносини, в той час, як позивачем заявлено до стягнення збитки.

Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Відповідне положення містяться у постанові ВП ВС від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 .

Велика Палата у вищезазначені постанові зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Таким чином, судом в даному випадку встановлено, що позивач в обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права (стягнення збитків), самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вже було зазначено вище, позивачем було виконано умови договору та поставлено відповідачу продукцію на суму 28711,80 грн., що підтверджується видатковою накладною та товарно-транспортною накладною, які наявні в матеріалах справи.

Пунктом 4.1 договору було передбачено 100% оплату продукції протягом 30 календарних днів з моменту постачання і приймання її за якістю та кількістю.

Проте в порушення вищезазначеної норми, відповідачем не було здійснено оплату продукції, у строки, визначені договором.

Отже в даному випадку, строк на оплату продукції є таким, що настав.

Відповідач доказів сплати заборгованості за отриману продукції не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Як зазначено у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява № 4909/04, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № 217-12/20 від 03.04.2020 року у розмірі 28711,80 грн., обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованої позивачем 1435,59 грн. грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 10.4 договору, за порушення строку оплати, передбачених цим договором, постачальник має право пред`явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов`язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Щодо заперечень відповідача стосовно нарахування пені на збитки, суд зазначає наступне.

В даному випадку спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки, як було кваліфіковано судом вище.

Тобто пеня в даному випадку нараховується на заборгованість, яка виникла на підставі договору за порушення строків оплати за продукцію, а не на збитки, у зв`язку з чим заперечення відповідача щодо неможливості нарахування пені є безпідставними.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку пені, останнім нараховано пеню за період з 15.05.2020 року до 11.01.2021 року у сумі 6948,26 грн.

В свою чергу судом встановлено, що відповідний розрахунок не відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору.

Так, як вже було зазначено вище, п. 4.1 договору було визначено 100% оплату протягом 30 календарних днів після отримання продукції.

Відповідно до видаткової накладної про поставку продукції, відповідачем було її отримано 15.04.2020 року.

З урахуванням тридцяти денного строку на оплату продукції, кінцевим строком оплати є 15.05.2020 року.

У зв`язку з чим є неправомірним нарахування позивачем пені з 15.05.2020 року.

Таким чином, строк нарахування пені починається з першого дня прострочення відповідачем оплати, а саме з 16.05.2020 року.

Також, суд зауважує, що згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З наведених норм вбачається, що в будь-якому разі розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи N 916/804/17.

В даному випадку сторонами умовами договору не було змінено строк нарахування пені, а зазначення про те, що пеня нараховується за кожен день прострочення не є зміною строку нарахування пені та не передбачає її нарахування понад шість місяців, як то визначено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Отже нарахування позивачем пені понад шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано є неправомірним.

Здійснивши перерахунок суми пені з урахуванням норма діючого законодавства та умов договору, судом встановлено, що вірним періодом нарахування пені є з 16.05.2020 року (тобто з наступного дня від дня, коли зобов`язання мало бути виконане) по 13.11.2020 року (з урахуванням шестимісячного строку на нарахування пені, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України) та її розмір складає 1 798,02 грн.

Проте з урахуванням п. 10.4 договору, яким зокрема визначено, що розмір не має перевищувати 5% від несплаченої суми, розмір пені, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 1435,59 грн.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 189,87 грн. 1% річних та 721,77 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач заперечуючи проти нарахування відсотків та інфляційних втрат посилається на те, що позивачем неправомірно здійснено нарахування на збитки.

Проте, як вже було зазначено вище, між сторонами виникли правовідносини на підставі укладеного договору поставки та порушення відповідачем зобов`язань щодо оплати продукції, у зв`язку з чим посилання відповідача на неправомірність нарахування відсотків річних та інфляційних є безпідставними.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, останнім нараховується 1% річних за період з 15.05.2020 року по 11.01.2021 року.

Проте, як вже було зазначено вище, з урахуванням п. 4.1 договору, яким визначено 30 денний строк оплати продукції, кінцевим строком оплати є 15.05.2020 року, у зв`язку з чим нарахування відсотків має здійснюватись з першого дня прострочення виконання зобов`язання, що в даному випадку становить з 16.05.2020 року.

Враховуючи те, що невірно визначений період нарахування 1% річних не вплинув на суму нарахованих позивачем відсотків, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 1% річних в сумі 189,87 грн. в повному обсязі.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд дійшов висновку, що він відповідає вимогам чинного законодавства та задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 721,77 грн. інфляційних втрат в повному обсязі.

Щодо стягнення заявлених позивачем адвокатських витрат в сумі 4000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч.1, 2, 3 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на послуги адвоката, позивачем було надано до суду:

- договір про надання правової допомоги від 11.01.2021 року, укладений між позивачем та адвокатом Коваленко А.О.;

- детальний опис робіт (надання послуг) від 16.01.2021 року на суму 4000,00 грн.;

- платіжне доручення № 44 від 14.01.2021 року про сплату позивачем на користь ОСОБА_1 грошової винагороди згідно договору про надання правової допомоги у розмірі 4000,00 грн.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, згідно зі ст. 126 ГПК України, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В даному випадку відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру судових витрат, в якому останній вказує на те, що ціна позову є невеликою, обсяг доказів є нескладним для вивчення, відсутність у необхідності проведення судових засідань, наявна стала судова практика зі спірних правовідносин, відсутність публічного інтересу.

Суд зауважує, що спірні правовідносини між позивачем та відповідачем у справі виникли у зв`язку із не оплатою відповідачем поставленої позивачем продукції.

Спірні правовідносини регулюється нормами ЦК України, ГК України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Крім того, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час.

Також суд зауважує, що як вбачається із поданого адвокатом опису виконаних робіт, останнім зазначено про визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин; визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин з врахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду; аналіз судової практики.

Проте, як було встановлено в ході розгляду справи, позивачем було невірно визначено норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а саме зазначено про необхідність стягнення з відповідача збитків з посиланням на ст. 224 ЦК України. В той час, як в даному випадку мають місце правовідносини на підставі укладеного договору поставки.

Крім того позивачем не було наведено у позовній заяві практики Верховного Суду та не зрозуміло який аналіз судової практики мав місце у стягненні заборгованості за договором поставки за однією видатковою накладною.

Також з детального опису виконаних робіт вбачається, що адвокатом було здійснено розрахунок ціни позову та розміру судових витрат, а також участь у судових засіданнях.

В той час, як розрахунок ціни позову був здійснений адвокатом з порушенням вимог чинного законодавства та не відповідав умовам договору.

Крім того, дана справа в силу Закону є малозначною та її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, що виключає участь в тому числі адвоката позивача у судових засіданнях.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідачем, як вірно зазначає позивач, не подано.

Поряд з цим, аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7, 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

В даному випадку відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру судових витрат.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» . Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, суд зазначає, що чинним законодавством не заборонено права суду присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, за рахунок іншої сторони адвокатські витрати у меншому розмірі, який погоджений у договорі між адвокатом та його клієнтом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, пропорційність у господарському суді, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене та те, що ціна спору у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування свідчать про на незначну складність даної справи, а також допущені помилки при здійсненні розрахунку ціни позову та невірно визначені норми законодавства, заявлена позивачем до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу (4000,00 грн.) є неспівмірною заявленим вимогам.

Отже, з врахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм статей 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України, питання про співмірність заявлених відповідачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена в додаткові постанові Верховного суду від 25 червня 2019 року по справі № 909/371/18.

Як вбачається з детального опису робіт, виконаних адвокатом, останній вказує зокрема, що ним було здійснено визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин з врахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду, аналіз судової практики, розрахунок ціни позову та участь у судових засіданнях.

Проте, в даному випадку, суд приймає до уваги, що адвокатом позивача було невірно здійснено правову кваліфікацію спірних правовідносин, а також невірно здійснено розрахунки ціни позову.

Також суд зазначає, що у позовній заяві відсутні посилання на правові висновки Верховного Суду, як то вказує адвокат у детальному описі виконаних робіт та дана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, що виключає участь адвоката позивача у судових засіданнях.

За таких обставин, суд оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на послуги адвоката, а також беручи до уваги час на підготовку позовної заяви, нескладність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, а також те, що підготовка цієї справи не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи та помилки, допущені адвокатом при здійсненні розрахунків та кваліфікації відносин, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співрозмірним є зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до 2000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову, витрати на послуги адвоката позивача у даному випадку покладаються на відповідача, які з урахуванням їх зменшення судом складають 2000,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача у розмірі 2270,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (пр. Московський, 299, м. Харків, 61089, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Приватного підприємства "ІТ Мастер Сервіс" (вул. Штурмова, буд. 37, м. Харків, 61051, код ЄДРПОУ 38773345) 28711,80 грн. заборгованості, 1435,59 грн. пені, 189,87 грн. 1% річних, 721,77 грн. інфляційних втрат, 2000,00 грн. витрат на правову допомогу, 2270,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В стягненні витрат на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Приватне підприємство "ІТ Мастер Сервіс" (вул. Штурмова, буд. 37, м. Харків, 61051, код ЄДРПОУ 38773345);

Відповідач - Державне підприємство "Завод "Електроважмаш" (пр. Московський, 299, м. Харків, 61089, код ЄДРПОУ 00213121);

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "30" березня 2021 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/131/21