Рішення

від 23.03.2021 по справі 911/1725/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1725/20

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання О.О.Стаднік, розглянувши матеріали справи

за позовом Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Рокитнянської селищної ради Київської області, Київська область, смт Рокитне

до 1. Товариства з додатковою відповідальністю Синявське , Київська обл., смт Рокитне

2. Державного реєстратора сектору державної реєстрації відділу адміністративних послуг Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко Марини Ігорівни, Київська обл., м. Сквира

про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

представники:

від позивача - не з`явився

від відповідачів - не з`явились

від прокуратури - О.Є.Івашин

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рокитнянської селищної ради Київської області №36/3-338 від 14.05.2020 року (вх. № 1735/20 від 15.06.2020) (далі - позивач) до Товариства з додатковою відповідальністю Синявське (далі - відповідач 1) та Державного реєстратора сектору державної реєстрації відділу адміністративних послуг Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко Марини Ігорівни (далі - відповідач 2) про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Ухвалою суду від 19.06.2020 року (суддя С.О. Саванчук) позовну заяву Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рокитнянської селищної ради Київської області №36/3-338 від 14.05.2020 року (вх. №1735/20 від 15.06.2020) повернуто без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 апеляційну скаргу Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 19.06.2020 у справі № 911/1725/20 задоволено. Ухвалу Господарського суду Київської області від 19.06.2020 у справі № 911/1725/20 скасовано. Матеріали справи №911/1725/20 направлено до Господарського суду Київської області для продовження розгляду. Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2020 матеріали справи передано судді Зайцю Д. Г.

Ухвалою суду від 09.11.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/1725/20 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.12.2020 року.

До суду від прокуратури надійшов лист №36/3-734-вих20 від 18.11.2020 (вх. №30239/20 від 08.12.2020) з оригіналом позовної заяви з доданими до неї додатками №36/3-338 від 14.05.2020 року (вх. № 1735/20 від 15.06.2020), на виконання вимог ухвали суду від 09.11.2020 року.

Позивач та відповідачі 1, 2 належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, у судове засідання 08.12.2020 року не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Відповідачі відзиви на позов не надали.

Ухвалою суду від 08.12.2020 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/1725/20 на тридцять днів та відкладено розгляд справи на 02.02.2021 року.

До суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву б/н від 27.01.2021 (вх. №2052/21 від 28.01.2021), в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач та відповідач 2, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, у судове засідання 02.02.2021 року не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Відповідач 2 відзив на позов не надав.

Ухвалою суду від 02.02.2021 року відкладено підготовче засідання на 02.03.2021 року.

До суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив №36/3-67-вих-21 від 15.02.2021 (вх. №4321/21 від 23.02.2021).

До суду від позивача надійшло клопотання №03-18-286 від 26.02.2021 (вх. №4766/21 від 01.03.2021), в якому позивач просить суд розглядати справу без участі його представника, при цьому, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд задовольнити позов.

Відповідач 2 належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання 02.03.2021 року повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав.

Ухвалою суду від 02.03.2021 року закрито підготовче провадження у справі №911/1725/20 та призначено розгляд справи по суті на 23.03.2021 року.

Позивач та відповідачі, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, у судове засідання 23.03.2021 року не з`явились.

Прокурор у судовому засіданні 23.03.2021 року позовні вимоги підтримав та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 23.03.2021 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Кагарлицькою місцевою прокуратурою, під час здійснення перевірки додержання вимог земельного законодавства на території Рокитнянської селищної ради Київської області, було встановлено порушення вимог законодавства у сфері земельних відносин при відчуженні земель комунальної власності у приватну власність Товариства з додатковою відповідальністю Синявське . Вибуття земель із комунальної власності, на думку прокурора, без належних на те правових підстав та поза волею розпорядника землі, порушує інтереси держави. Наведені обставини стали підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі позивача з даним позовом про визнання незаконними та скасування спірних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до листа Рокитнянської селищної ради Київської області №03-18-225 від 28.02.2019 року (з додатками) встановлено, що державним реєстратором Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко Мариною Ігорівною 10.12.2018 року, всупереч вимог законодавства прийнято рішення про державну реєстрацію права приватної власності за ТДВ Синявське на земельні ділянки, а саме: №44507211 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку з кадастровим номером 3223755100:02:003:0005 площею 1,5783 га, що розташована по вул. Зарічна в смт. Рокитне Рокитнянського району Київської області та №44507373 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку з кадастровим номером 3223755100:08:002:0007 площею 0,9295 га, що розташована в смт. Рокитне Рокитнянського району Київської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. При цьому, підставами внесення вказаних записів реєстрації права власності, державним реєстратором зазначено - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексні номери: 44507211, 44507373 від 10.12.2018 року.

Підставами виникнення права власності у Товариства з додатковою відповідальністю Синявське державним реєстратором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено наступні документи:

- за індексним номером 44507211: акт прийому-передачі, серія та номер:, видавник: Відкрите акціонерне товариство Синявське ; акт прийому-передачі державного майна, серія та номер:-, виданий 06.11.2001, видавник: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області; договір безоплатної передачі акцій, серія та номер: 48, виданий 02.04.1997, видавник: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області; свідоцтво про право власності, серія та номер: 17-ВП-ЗД, виданий 06.11.2001, видавник: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області; витяг з Державного земельного кадастру, серія та номер: НВ-3213042612018, виданий 30.11.2018, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Київській області;

- за індексним номером 44507373: акт прийому-передачі, серія та номер:-, видавник: Відкрите акціонерне товариство Синявське ; Акт прийому-передачі державного майна, серія та номер:-, виданий 06.11.2001, видавник:Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області; договір безоплатної передачі акцій, серія та номер: 48, виданий 02.04.1997, видавник: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області; наказ, серія та номер: 71-Г, виданий 23.09.2011, видавник: Відкрите акціонерне товариство Синявське ; наказ органу Фонду державного майна, серія та номер: 8/64-ВП, виданий 17.06.1996, видавник: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області; свідоцтво про право власності, серія та номер: І7-ВП-ЗД, виданий 06.11.2001, видавник: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області; витяг з Державного земельного кадастру, серія та номер: НВ- 3213042462018, виданий 30.11.2018, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Вказана інформація підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

За даним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.02.2019 року внесено відомості про вчинене кримінальне правопорушення за № 42019111190000041, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3ст.365-2 КК України.

19.02.2020 року державного реєстратора Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко М.І. повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365-2 КК України, а 28.04.2020 року обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 направлено до суду.

Досудовим розслідуванням вказаного кримінального провадження встановлено, що державний реєстратор Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко Марина Ігорівна, без відповідних правових підстав, в порушення вимог ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 24, ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , зареєстровано право приватної власності на спірні земельні ділянки за ТДВ Синявське .

Судом встановлено, що відповідно до рішення Рокитнянської селищної ради народних депутатів Рокитнянського району Київської області від 27.04.1995 року №144, спірні земельні ділянки передано у постійне користування Державному підприємству Синявський бурякорадгосп , для ведення сільськогосподарського виробництва та на підставі цього видано державний акт серії КВ на право постійного користування землею, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування за №10 від 25.05.1995 (копія наявна у матеріалах справи).

Одночасно, суд зазначає, що вказані земельні ділянки не підлягали паюванню, не були розпайовані та не передавались у приватну власність, а перебували виключно на праві постійного користування у Державного підприємства Синявський бурякорадгосп .

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області №8/64-ВП від 17.06.1996 року Державне підприємство Синявський бурякорадгосп перетворено у Відкрите акціонерне товариство Синявське .

02.04.1997 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та Відкритим акціонерним товариством Синявське укладено Договір №48 безоплатної передачі акцій, згідно якого передано акції Відкритому акціонерному товариству Синявське .

05.07.1997 на зборах акціонерів Відкритого акціонерного товариства Синявське прийнято статут Відкритого акціонерного товариства Синявське .

Відповідно до п. 1.1. зазначеного статуту, ВАТ Синявське засноване відповідно до рішення регіонального Фонду державного майна України по Київській області від 17.06.1996 року №8/64-ВП, шляхом перетворення Державного підприємства Синявський бурякорадгосп у Відкрите акціонерне товариство Синявське , згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року №51-93 Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі та Порядком перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.1992 року №686, згідно плану приватизації, затвердженого регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області 05.06.1996 року, погодженого з Кабінетом Міністрів України.

В пункті 3.3. Статуту ВАТ Синявське зазначено, що Товариство є правонаступником державного підприємства Синявський бурякорадгосп .

Крім того, пунктом 3.4. Статуту встановлено, що Товариство є власником свого майна і здійснює права власника у відповідності з цілями і напрямками своєї діяльності. Майно Товариства складається з основних засобів та оборотних коштів, а також цінностей, вартість яких відображено в балансі Товариства.

В подальшому, ВАТ Синявське було перетворено в ТДВ Синявське (відповідач 1), що підтверджується наказом директора ВАТ Синявське №71-Г від 23.09.2011.

Згідно свідоцтва про право власності №17-ВП-ЗД від 06.11.2001 року, виданого Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, Відкритому акціонерному товариству Синявське , що є правонаступником прав та обов`язків державного підприємства Синявський бурякорадгосп , вбачається, що майно зазначеного Товариства є колективною власністю акціонерів товариства, які придбали акції відповідно до Закону України Про приватизацію майна державних підприємств .

Згідно акту прийому-передачі державного майна Відкритого акціонерного товариства Синявське від 06.11.2001 року, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області передало у власність ВАТ Синявське (правонаступнику Синявського бурякорадгоспу) державне майно.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі №907/916/17, у разі перетворення до нової юридичної особи переходить усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України, викладеній у постанові від 21.02.2011 року №21-3а11. У вказаному рішенні встановлено, що приписи підпункту в ч. 1 ст. 141 ЗК України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Оскільки, ВАТ Синявське , яке наказом директора №71-Г від 23.09.2011 року перетворено в ТДВ Синявське , є правонаступником державного підприємства Синявський бурякорадгосп , а тому, відповідно до ст. 108 ЦК України, до нього перейшло усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи, в тому числі і право постійного користування земельними ділянками.

Як зазначено в позовній заяві, в результаті опрацювання інформації про спірні земельні ділянки, що міститься у Державному земельному кадастрі (копії витягів додаються до позовної заяви) встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223755100:02:003:0005 та 3223755100:08:002:0007 до реєстрації права власності за ТДВ Синявське перебували у комунальній власності Рокитнянської селищної ради Київської області.

Вказаний факт також підтверджується державним актом на право постійного користування землею №10 від 25.05.1995, виданий Рокитнянською селищною Радою народних депутатів Рокитнянського району Київської області.

Матеріалами справи підтверджується, що на спірних земельних ділянках знаходяться об`єкти нерухомого майна, які на підставі акту прийому-передачі державного майна ВАТ Синявське від 06.11.2001 року передано регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області у власність ВАТ Синявське (правонаступнику державного підприємства Синявський бурякорадгосп ).

Відповідно до листа Рокитнянської селищної ради від 28.02.2019 року №03-18-225, рішення про передачу у приватну власність земельних ділянок з кадастровими номерами 3223755100:02:003:0005 та 3223755100:08:002:0007 Рокитнянською селищною радою Рокитнянського району Київської області не приймалися, а тому, відповідні рішення про державну реєстрацію права приватної власності на вказані земельні ділянки за ТДВ Синявське прийнято незаконно.

Заперечуючи проти позову відповідач 1 у відзиві зазначив, що право власності на спірні земельні ділянки набуто ним правомірно, в той час, як у прокурора відсутнє право на звернення з даним позовом, оскільки, невірно обрано спосіб захисту права.

При цьому, суд зазначає, що відповідачем 1 не обґрунтовано та не доведено правомірності підстав реєстрації за ним права власності на спірні земельні ділянки. Зокрема, як вбачається зі спірних реєстраційних даних, підставою виникнення права власності зазначено акт прийому-передачі, виданий ВАТ Синявське . Тобто, ВАТ Синявське передало спірні земельні ділянки у власність ТДВ Синявське , на які у ВАТ Синявське було відсутнє право власності, оскільки, ні Державний акт на право постійного користування землею, ні факт набуття права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування, не породжують права власності на земельну ділянку, відповідна земельна ділянка залишається в комунальній власності громади і належить відповідачу 1 виключно на праві постійного користування.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно ст. 82 ЗК України, юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних; ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Статтями 125, 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності: в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (ст. 80 ЗК України).

Згідно п. 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012 року, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно ст. 22 ЗК України (в редакції від 13.03.1992), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Статтею 23 цього Кодексу передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються місцевими радами.

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин №6 від 17.05.2011 зазначено, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування, юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності. Тобто, відповідно до приписів чинного законодавства України, для користування земельною ділянкою потрібно набути на це право у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя Господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та Інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під Інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідні до п. б ч. 3 ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

Згідно ст. 28 ЗК України, сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Реалізація права власності на землю зазначеними сільськогосподарськими підприємствами здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування .

Частинами 1, 2 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені ст. 141 ЗК України, і їх перелік є вичерпним: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

З наведеного вище вбачається, що порядок набуття, виникнення, а також припинення права постійного користування земельною ділянкою, що, зокрема, перебуває у комунальній власності, врегульовано нормами ЗК України.

Господарський суд зазначає, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий Державному підприємству Синявський бурякорадгосп лише посвідчує факт надання такого права конкретній юридичній особі, в той час, як порядок отримання, виникнення та оформлення такого права визначено нормами ЗК України, зокрема, статтею 123 ЗК України.

Згідно ст. 28 ЗК України, сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Реалізація права власності на землю зазначеними сільськогосподарськими підприємствами здійснюється відповідно до закону.

Згідно ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право приватної власності підлягає державній реєстрації (ст. 4 вказаного Закону).

Згідно ч. 4 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.

Частиною 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено документи, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності. До них, зокрема, відносяться, державний акт на право приватної власності на землю, державний акта на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно та ін.

Відповідно до п. 81 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація права власності на земельну ділянку, реєстрацію якого не проведено до 1 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент його набуття, проводиться за умови встановлення факту переходу прав від особи, відомості про яку містяться в Державному земельному кадастрі, до особи, що заявляє свої права.

Для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування (п. 81 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127).

Водночас, Верховний Суд України у постанові від 29.09.2015 року у справі №21-760а15 акцентував увагу судів, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов`язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Таким чином, здійснення запиту для встановлення наявності або відсутності вже зареєстрованих речових прав на об`єкт нерухомого майна є не правом, а обов`язком державного реєстратора, водночас державний реєстратор Сквирської РДА вказаний обов`язок не виконав.

З викладеного вбачається, що державна реєстрація спірних земельних ділянок проведена протиправно та на підставі документів, які виключали законну можливість державної реєстрації права приватної власності на вказані земельні ділянки за ТДВ Синявське , а відповідні рішення про передачу земельних ділянок у власність ТДВ Синявське Рокитнянською селищною радою Київської області не приймались. Отже, за ТДВ Синявське незаконно, без відповідних правових підстав, зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки, які є комунальною власністю.

Згідно ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Господарським судом враховано, що правова позиція щодо господарської юрисдикції аналогічного спору про оскарження рішення державного реєстратора про реєстрацію права на земельну ділянку, що пов`язане з порушенням прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано аналогічне право на ту саму земельну ділянку, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 823/2042/16.

Також, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. Вирішення таких спорів відбувається за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, чи її спадкоємці. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) не змінює цивільно-правового характеру спору (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі №817/1048/16, від 04.09.2018 року у справі № 823/2042/16, від 16.01.2019 року у справі №755/9555/18).

Таким чином, прокуратурою визначено належний спосіб захисту порушених прав, що узгоджується з вимогами ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , а також вірно визначено відповідачів: Товариство з додатковою відповідальністю Синявське та Державного реєстратора сектору державної реєстрації відділу адміністративних послуг Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко Марину Ігорівну.

Прокурором обґрунтовано порушення інтересів держави, оскільки, незаконне прийняття державним реєстратором Харченко М.І. оскаржуваних рішень про державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки (права власності) за ТДВ Синявське суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

В ході розгляду спору встановлено, та не спростовано відповідачами, що підставою виникнення зареєстрованого за відповідачем 1 права власності зазначено акт прийому-передачі, виданий ВАТ Синявське , за відсутності у нього права власності, оскільки, ні Державний акт на право постійного користування землею, ні факт набуття права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування, не породжують права власності на земельну ділянку. Спірні земельні ділянки були і залишаються в комунальній власності громади і належать відповідачу виключно на праві постійного користування. Наведене свідчить про відсутність законних підстав для виникнення у відповідача права власності на спірні земельні ділянки, відповідно і протиправність вчинення спірних реєстраційних дій, які мають наслідком безпідставне виникнення у відповідача права власності на земельні ділянки.

Таким чином, оскаржувані рішення про державну реєстрацію є такими, що прийняті з порушенням норм діючого законодавства, незаконними та необґрунтованими, порушують інтереси держави та встановлений порядок державного управління, а також, посягають на встановлений порядок та основні засади регулювання відносин права власності та забезпечення безпеки сторонніх осіб у процесі використання нерухомого майна за цільовим призначенням, у зв`язку з чим, підлягають скасуванню.

Стосовно заперечень відповідача 1 про обрання прокурором у спірних правовідносинах неналежного способу захисту порушеного права суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України Про державну реєстрацію № 1952 викладено у новій редакції, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 якої відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначених правових норм свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону про державну реєстрацію №1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, на час прийняття судом рішення у справі, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак, відповідач 1 помилково вважає неправильним застосування позивачем такого способу судового захисту, оскільки, цей спосіб захисту в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а тому, не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі №910/8387/19.

Щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах позивача, господарським судом враховано наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У відповідності до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, інтереси держави є оціночним поняттям, тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Так, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Рокитнянської селищної ради Київської області.

Кагарлицькою місцевою прокуратурою 30.10.2019 року на адресу Рокитнянської селищної ради Київської області направлявся лист №36/3-133-вих-19 про необхідність звернення до суду за захистом порушеного права територіальної громади. Рокитнянською селищною радою Київської області у відповідь на зазначений лист надано відповідь №03-18/786 від 07.11.2019 року, з якої вбачається, що вказаним органом місцевого самоврядування заходи щодо скасування в судовому порядку рішень про державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки, не вживалися. Крім того, у зазначеному листі сільська рада звертається до Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області з проханням вжиття заходів представницького характеру в інтересах сільської ради.

Вказане свідчить про неналежне здійснення Рокитнянською селищною радою Київської області заходів захисту майнових інтересів держави.

Відповідно до п. 5.6 постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16.04.2019 року у справі №910/3486/18 зазначено, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянувши 02.10.2018 року справу №4/166 Б щодо незаконного відчуження державного майна, вирішений судом першої інстанції шляхом відмови у задоволенні вимог прокурору з підстав недоведеності прокурором підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, в подальшому судом апеляційної інстанції визнано підстави представництва інтересів держави, та судом касаційної інстанції вказано, що у правовідносинах вибуття майна з державної власності є виключним випадком для представництва прокурором інтересів держави, а тривалий час, протягом якого позивач не вживав заходів порушує інтереси держави, тому суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності у прокурора права звертатися у суд із позовом в інтересах держави.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 року у справі №905/803/18, від 16.08.2018 року у справі №910/21265/17, від 05.04.2018 року у справі №927/544/17.

Усі інші твердження та заперечення відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).

Враховуючи встановлені факти та вимоги правових норм, за наслідками розгляду спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, у зв`язку з доведеністю сукупністю наданих прокурором доказів та встановлених судом фактичних обставин відсутності у відповідача 1 права власності на спірні земельні ділянки, що свідчить про протиправність дії державного реєстратора щодо прийняття рішень про державну реєстрацію за відповідачем 1 права власності на спірні земельні ділянки.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів в рівних частках, оскільки, солідарного відшкодування судових витрат нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Рокитнянської селищної ради Київської області до Товариства з додатковою відповідальністю Синявське та Державного реєстратора сектору державної реєстрації відділу адміністративних послуг Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко Марини Ігорівни про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко Марини Ігорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44507211 від 10.12.2018 про реєстрацію права приватної власності за Товариством з додатковою відповідальністю Синявське (09602, Київська область, Рокитнянський район, смт Рокитне, вул. Зарічна, 2, ЄДРПОУ 00385856) на об`єкт нерухомого майна, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3223755100:02:003:0005, площею 1,5783 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована по вул. Зарічна, смт. Рокитне, Рокитнянського району Київської області.

3. Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко Марини Ігорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44507373 від 10.12.2018 про реєстрацію права приватної власності за Товариством з додатковою відповідальністю Синявське (09602, Київська область, Рокитнянський район, смт Рокитне, вул. Зарічна, 2, ЄДРПОУ 00385856) на об`єкт нерухомого майна, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3223755100:08:002:0007, площею 0,9295 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в смт. Рокитне Рокитнянського району Київської області.

4. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальність Синявське (09602, Київська обл., Рокитнянський р-н, смт. Рокитне, вул. Зарічна, 2; код ЄДРПОУ 00385856) на користь Прокуратури Київської області (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2; код ЄДРПОУ 02909996; отримувач - прокуратура Київської області; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641) судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

5. Стягнути з Державного реєстратора сектору державної реєстрації відділу адміністративних послуг Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко Марини Ігорівни (09001, Київська обл., м. Сквира, вул. Богачевського, 28; ІПН НОМЕР_1 ) на користь Прокуратури Київської області (01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2; код ЄДРПОУ 02909996; отримувач - прокуратура Київської області; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641) судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 31.03.2021 року.

Суддя Д.Г. Заєць