Рішення

від 31.03.2021 по справі 910/19839/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 року м. Харків Справа № 910/19839/20

Провадження №17/913/56/21

Господарський суд Луганської області у складі судді Фонової О.С., розглянувши матеріали справи в порядку спрощеного письмового провадження за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю МАКОН ЛТД , м. Краматорськ Донецької області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю ВК ДІОНІС , м. Сєвєродонецьк Луганська область,

про стягнення 48804,30 грн,

без виклику представників сторін.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю МАКОН ЛТД звернулось з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю ВК ДІОНІС про стягнення 48804,30 грн передплати.

Ухвалою суду від 02.02.2021 відкрито провадження у справі №910/19839/20, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін.

Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. ч. 2, 5, 7 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду даної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, суд розглядає справу в порядку частини 8 статті 252 ГПК України за наявними в ній матеріалами в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження, суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

За змістом ст. 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з ч. 1 ст. 10 названого Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження юридичної особи відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю ВК ДІОНІС є: 93404, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, вул. Ліщини Богдана, буд. 21, оф. 4 (а.с.45).

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, копія ухвали суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.51,52). Також суд розмістив оголошення на сторінці Господарського суду Луганської області (у розділі Новини та події суду ) офіційного веб-порталу Судова влада в Україні в мережі Інтернет, про що свідчить роздрукована сторінка із сайту (а.с.55).

Крім того, за допомогою телефонограми від 09.03.2021 №910/19839/20 інформацію про розгляд цієї справи суд намагався передати відповідачу, але встановити зв`язок з абонентом за двома номерами, а саме за номером телефону НОМЕР_1 , який зазначено у позовній заяві та за номером телефону НОМЕР_2 , який значиться у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не вдалося (а.с.54).

Також, повідомлення про вручення поштових відправлень, за яким була надіслана ухвала про відкриття провадження у справі від 02.02.2021 на юридичну адресу відповідача, повернуто на адресу суду з відміткою поштового зв`язку Укрпошта : адресат відсутній за вказаною адресою .

Суд враховує, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі №904/9904/17).

З огляду на наведене суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов із викладенням власної правової позиції та будь-яких заяв або клопотань до матеріалів справи не надав.

З огляду на вищевказане, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши обставини справи, надані позивачем докази на підтвердження своїх доводів, у судовому засіданні без виклику учасників справи, суд встановив таке.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю МАКОН ЛТД , як Покупцем (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВК ДІОНІС , як Постачальником (далі - відповідач) було укладено договір купівлі-продажу від 08.07.2020 №08072020/7 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору Постачальник зобов`язався передати у власність Покупцеві металопрокат, іменований далі Продукція , в кількості, якості, номенклатурі та асортименті, наведених у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного Договору та рахунках.

Згідно з п.1.2 Договору Покупець зобов`язався прийняти Продукцію і оплатити її у строки, передбачені даним Договором та додатками до нього.

Кількість кожної партії Продукції узгоджується між Сторонами у Специфікаціях до Договору та в рахунках (п. 2.2 Договору).

У п.2.6 Договору сторони визначили, що термін поставки Продукції - 5 (п`ять) банківських днів після зарахування 100 % передоплати. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій Продукції узгоджуються сторонами у Специфікаціях до Договору.

Відповідно до п.3.1 Договору ціна Продукції, що поставляється за Договором є договірною і вказується у відповідних рахунках та специфікаціях на поставку Продукції.

Згідно з п.3.2 Договору загальна вартість Продукції складається з вартості постановленого Товару відповідно до видаткових накладних протягом строку дії Договору.

Як визначили сторони у п. 3.3 Договору, умови оплати - передплата в розмірі 100 % на поточний рахунок Постачальника.

Пунктом 3.5 Договору визначено, що загальна сума Продукції, яка вказана в рахунку на оплату, базується на теоретичній вазі та може відрізнятися в менший або більший бік після відвантаження Продукції, що буде підтверджено відповідними документами. У випадку відвантаження на більшу суму, Покупець зобов`язаний виконати доплату у термін до 2 (двох) банківських днів з дати поставки Продукції, якщо інше не обумовлено у відповідній специфікації до Договору. У випадку відвантаження Продукції на суму меншу, ніж авансовий платіж, Постачальник повертає грошові кошти Покупцю.

Підписання уповноваженою особою Покупця видаткової накладної на прийняття Продукції, свідчить про згоду Покупця із характеристиками та кількістю Продукції, вказаними Постачальником у видатковій накладній (п. 4.5 Договору).

Сторони у п. 5.1 Договору встановили, що у разі порушення Постачальником строків поставки Продукції, Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,5 % від суми невиконаного зобов`язання.

Договір набуває чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2020, але у будь-якому випадку до повного виконання взятих на себе зобов`язань (п. 7.1 Договору).

Між сторонами за Договором було підписано Специфікацію № 1 від 08.07.2020 до Договору на поставку металопрокату на загальну суму 166775,20 грн з ПДВ. Умови передачі: (Інкотермс 2010) СРТ. Строк поставки: 5 (п`ять) днів з моменту внесення 100 % оплати (а.с.12).

Відповідач виписав позивачу рахунок на оплату №2177 від 08.07.2020 на загальну суму 166775,20 грн з ПДВ (а.с.14).

Покупцем (позивачем) перераховано відповідачу попередню плату в загальній сумі 166775,20 грн з ПДВ за платіжним дорученням № 1566 від 13.07.2020. На платіжному дорученні є відмітка банківської установи про зарахування вказаних грошових коштів на рахунок відповідача 13.07.2020 (а.с.15,16).

З наданого позивачем акту від 17.07.2020 вбачається, що за Договором ТОВ ВК ДІОНІС (відповідач у справі) фактично доставив в м. Краматорськ автомобілем DAF НОМЕР_3 (водій ОСОБА_1 ), а ТОВ МАКОН ЛТД (позивач у справі) отримав товар без оригіналів будь-яких видаткових накладних та будь-яких інших супроводжувальних документів на загальну суму 83667,63 грн з ПДВ (а.с.13).

23.07.25020 відповідачем частково була повернута сума заборгованості в розмірі 37884,00 грн згідно з платіжним дорученням № 212 від 23.07.2020 (а.с.17).

Оскільки відповідач повністю не поставив позивачу оплачену продукцію та частково повернув суму заборгованості, 17.08.2020 позивачем на адресу відповідача була направлена вимога №101 від 17.08.2020 про повернення грошових коштів (передплати) в розмірі 45223,57 грн протягом 7 календарних днів з моменту пред`явлення вимоги, яка направлена на адресу, вказану в Договорі, а саме: вул. Шепелева Миколи, буд.6, м. Київ, 03061, що підтверджується накладною АТ Укрпошта №8430109931172 від 17.08.2020 та описом вкладення до цінного листа (а.с.18-22).

Вказана вимога повернулась до позивача, у зв`язку з закінченням терміну зберігання, що підтверджується довідкою АТ Укрпошта від 01.09.2020 (зворот а.с.22).

18.09.2020 позивачем повторно на адресу відповідача була направлена аналогічна вимога №119 від 17.09.2020 про повернення грошових коштів (передплати) в розмірі 45223,57 грн протягом 7 календарних днів з моменту пред`явлення вимоги, яка направлена на адресу, яка вказана в Договорі, а саме: вул. Шепелева Миколи, буд.6, м. Київ, 03061, що підтверджується накладною №8430109842285 від 18.09.2020 та описом вкладення до цінного листа (а.с.23-27).

Вимогу №119 від 17.09.2020 відповідач отримав 21.09.2020, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.27).

Відповідач відповіді не надав та суму заборгованості не сплатив, тому позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача переплати у сумі 45223,57 грн.

Доказів сплати боргу на час прийняття рішення відповідачем не надано.

Позивачем, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані та пред`явлені до стягнення 3 % річних в сумі 535,25 грн та інфляційні втрати в сумі 378,36 грн, за періоди згідно з наданим позивачем розрахунком (а.с.6).

Крім того, позивач, з посиланням на ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , нарахував та пред`явив до стягнення пеню в сумі 2141,00 грн, за періоди згідно з наданим позивачем розрахунком (а.с.5).

Також позивач у зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки продукції, на підставі п.5.1 Договору, нарахував та пред`явив до стягнення пеню в розмірі 0,5 % від суми невиконаного зобов`язання в сумі 226,12 грн, (а.с.6).

Відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростував.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження своїх доводів, суд дійшов висновку про таке.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) одностороння відмова від зобов`язання не допускається, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Згідно зі ст. 663 та ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З п. 2.6 Договору та Специфікації № 1 від 08.07.2020 до Договору вбачається, що поставка продукції здійснюється відповідачем - 5 (п`ять) днів з моменту внесення 100 % попередньої оплати, на умовах СРТ, згідно з Правилами Інкотермс-2000 .

Згідно з платіжним дорученням № 1566 від 13.07.2020 позивач сплатив 166775,20 грн з ПДВ (а.с.15,16).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повної поставки продукції на суму 166775,20 грн з ПДВ не виконав, оплачену продукцію позивачу поставив лише на суму 83667,63 грн з ПДВ, загальна вартість фактично недопоставленої продукції склала 83107,57 грн з ПДВ. Повернув тільки частину грошових коштів в сумі 37884,00 грн.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

23.07.2020 відповідачем частково була повернута сума заборгованості в розмірі 37884,00 грн за платіжним дорученням № 212 від 23.07.2020.

Отже, загальна вартість фактично недопоставленої продукції склала 45223,57 грн з ПДВ.

Крім того, позивач звертався до відповідача з досудовою вимогою, в якій вимагав повернення суми попередньої оплати в 7 денний строк з моменту пред`явлення вимоги.

Щодо дати виконання зобов`язання з повернення передплати суд зазначає таке.

Перша вимога позивача була повернута органом поштового зв`язку 01.09.2021.

Суд зазначає, що днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки позивач направив відповідачу першу вимогу 17.08.2020, яку повернуто відправнику 01.09.2020 з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання", днем пред`явлення вимоги є дата оформлення підприємством поштового зв`язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, тобто 01.09.2020.

Так як позивач у вимозі надав 7 (сім) днів відповідачеві для виконання зобов`язання з повернення грошових коштів, то прострочення виконання цього зобов`язання відповідачем відбулось 09.09.2020.

Оскільки продукція повністю поставлена не була, позивач правомірно звернувся до суду з вимогою про стягнення сплаченої передплати в сумі 45223,57 грн з ПДВ.

З огляду на встановлені факти та враховуючи те, що відповідач не поставив позивачу товар, не повернув залишок сплаченої позивачем суми попередньої оплати, вимога позивача про стягнення грошових коштів у сумі 45223,57 грн є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем з посиланням на ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані та заявлені до стягнення 3% річних у сумі 535,25 грн за період з 15.07.2020 по 03.12.2020 та інфляційні втрати в сумі 678,36 грн за період з липня 2020 року по жовтень 2020 року, згідно з наданими позивачем розрахунками (а.с.6).

Вирішуючи питання щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у справі, що розглядається, суд виходить з такого.

У силу положення ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд звертає увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Правовідносини, в яких у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (Постачальника) виникло зобов`язання повернути позивачу (Покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч.2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч.2 ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином у відповідача (Постачальника) виникло зобов`язання повернути позивачу (Покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, ч. 1 ст. 530 ЦК України з 09.09.2020.

Перевіривши правильність розрахунку 3 % річних позивача в сумі 535,25 грн, нарахованих за період прострочення з 13.07.2020 по 03.12.2020 на суму боргу 45223,57 грн, суд звертає увагу позивача, що він не вірно визначив початок періоду нарахування, оскільки перебіг строку починається з 09.09.2020, як раніше зазначив суд.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає за необхідне навести правильний розрахунок 3 % річних, здійснений за допомогою інформаційно-правової бази Законодавство .

Отже, за розрахунком суду загальна сума 3 % річних, нарахованих на суму боргу 45223,57 грн за період прострочення з 09.09.2020 по 03.12.2020, складає 318,79 грн, яка і підлягає до стягнення з відповідача. У задоволенні решти 3 % річних у сумі 216,46 грн слід відмовити за необґрунтованістю.

В частині вирішення вимоги щодо стягнення інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань слід виходити з такого.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд звертає увагу позивача, що він також не вірно визначив початок періоду нарахування, тому суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат за допомогою програми Законодавство .

Отже, за розрахунком суду сума інфляційних втрат складає 452,23 грн (45223,57 грн х 101,1 % (індекс інфляції за жовтень 2020 року) = 45675,80 грн - 45223,57 грн ), яка і підлягає до стягнення з відповідача. У задоволенні решти інфляційних втрат у сумі 226,13 грн слід відмовити за необґрунтованістю.

Крім того, позивач просить стягнути пеню з відповідача в сумі 2141,00 грн за період прострочення з з 15.07.2020 по 03.12.2020 з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ з посиланням на ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.549 ЦК України та ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , а також пеню в розмірі 0,5 % від суми невиконаного зобов`язання у сумі 226,12 грн (45223,57 грн х 0,5 %), у зв`язку з порушенням строків поставки, з посиланням на п. 5.1 Договору, згідно з наданих позивачем розрахунків (а.с.5, 6).

Вирішуючи питання щодо можливості нарахування пені у справі, що розглядається, суд виходить з такого.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 546, 547 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є пеня та штраф. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Також за статтями 1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 549 ЦК України надає визначення неустойки, штрафу та пені не вказуючи при цьому на їх розмір.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій , частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України Про державний матеріальний резерв , частиною другою статті 36 Закону України Про телекомунікації .

Суд зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Умовами договору не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а частина шоста статті 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію.

Отже відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, а відтак у задоволенні пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 2141,00 грн слід відмовити.

Разом з тим, сторони в п. 5.1 Договору встановили, що у разі порушення Постачальником строків поставки Продукції, Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,5 % від суми невиконаного зобов`язання. Позивач також вимагає до стягнення цю пеню в сумі 226,12 грн.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та до дня виконання зобов`язання. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

На відміну від пені, штраф застосовується одноразово у випадку порушення боржником зобов`язання.

Тобто, форма сплати штрафу, застосованого в договорі, є відмінною від сплати пені, яка в свою чергу, застосовується у вигляді відсоткової ставки за кожен день прострочення.

Позивач у розрахунку штрафних санкцій 0,5% множить на суму непоставленої в строк продукції та не бере до уваги період прострочення (за кожен день прострочення виконання), як передбачено ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Отже, розмір погодженої сторонами в п. 5.1 Договору штрафної санкції, обрахованої у відсотковому розмірі від суми непоставленої в строк продукції, без врахування днів прострочення не відповідає поняттю "пеня", а відповідає поняттю штраф .

Зазначення в Договорі штрафу як пені не перетворює його у пеню, але це не є підставою для відмови у стягненні штрафу у разі прострочення виконання зобов`язання (сплати коштів).

Враховуючи, що передбачена сторонами у пункті 5.1 Договору відповідальність постачальника за порушення термінів поставки продукції у вигляді пені в розмірі 0,5% від суми непоставленої в строк продукції на умовах, за своєю правовою природою є штрафом, а не пенею, суд дійшов висновку про правильне його нарахування в сумі 226,12 грн, з огляду на встановлений судом факт порушення, та задоволення цієї вимоги в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 45223,57 грн, 3 % річних в сумі 318,79 грн, інфляційні втрати в сумі 452,23 грн, штраф 226,12 грн. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до п. 2 ч. 1 судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 9 ст. 165, ст.ст. 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВК ДІОНІС (вул. Ліщини Богдана, буд. 21, оф. 4, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404), ідентифікаційний код 43330746, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МАКОН ЛТД (вул. Двірцева, буд. 6, м. Краматорськ, Донецька область, 84301) , ідентифікаційний код 20334631, грошові кошти в сумі 45223,57 грн, 3 % річних в сумі 318,79 грн, інфляційні втрати в сумі 452,23 грн, штраф 226,12 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 1990,72 грн.

Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. У решті позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції згідно положень ст.256 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Згідно пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 31.03.2021.

Суддя О.С. Фонова