Постанова

від 24.03.2021 по справі 478/1054/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 478/1054/18

провадження № 61-18563св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Казанківська районна державна адміністрація Миколаївської області, Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко Олена Олексіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко Олена Олексіївна, про визнання дій протиправними, скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Казанківської РДА Миколаївської області), Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О. О., про визнання дій протиправними, скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯА №069144, виданого 07 лютого 2005 року він є власником земельної ділянки площею 6,84 га, яка складається з двох окремих земельних ділянок, а саме: земельної ділянки площею 4,15 га з кадастровим номером 4823655100:16:000:0077 та земельної ділянки площею 2,69 га з кадастровим номером 4823655100:16:000:0078, розташованих в межах Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області.

Восени 2017 року з невідомих причин ОСОБА_3 почав використовувати належну йому земельну ділянку.

Після звернення до Казанківського відділу Баштанської місцевої прокуратури Миколаївської області за вищезазначеним фактом було відкрито кримінальне провадження № 42017151140000042, яке в подальшому об`єднано з кримінальним провадженням № 42017151140000041.

Під час проведеного досудового розслідування встановлено незаконну видачу громадянину ОСОБА_4 державного акта на право власності на земельну ділянку площею 13,68 га, яка в подальшому була передана в оренду ОСОБА_3 та межує з земельною ділянкою позивача.

Враховуючи викладене та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив:

- визнати протиправними дії Казанківської РДА Миколаївської області та відділу в Казанківському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області з видачі державного акта серії МК № 059367 на право власності на земельну ділянку площею 13,68 га за кадастровим номером 4823654100:16:000:0019 на ім`я ОСОБА_4 із зазначенням розпорядження від 01 липня 2004 року за № 409-р, в якому відсутнє його прізвище;

- визнати недійсним державний акт серії МК № 059367 на право власності на земельну ділянку, площею 13,68 га за кадастровим номером 4823654100:16:000:0019 на ім`я ОСОБА_4 , на підставі якого видано свідоцтво на право власності на земельну ділянку за спадщиною площею 13,68 га за кадастровим номером 4823654100:16:000:0019 на ім`я ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним укладений договір оренди із ОСОБА_3 та реєстраційні номера з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 993132048236 за номерами записів 22048530 та 22049749 від 28 серпня 2017 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області з видачі державного акта серії МК № 059367 на право власності на земельну ділянку площею 13,68 га за кадастровим номером 4823654100:16:000:0019 на ім`я ОСОБА_4 із зазначенням розпорядження від 01 липня 2004 року за № 409-р, в якому відсутнє його прізвище.

Скасовано державний акт серії МК № 059367 на право власності на земельну ділянку, площею 13,68 га за кадастровим номером 4823654100:16:000:0019 на ім`я ОСОБА_4 .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Казанківської РДА Миколаївської області про визнання протиправними дій з видачі державного акта серії МК №059367 на право власності на земельну ділянку, площею 13,68 га за кадастровим номером 4823654100:16:000:0019 на ім`я ОСОБА_4 та позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди із ОСОБА_3 та реєстраційні номера з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 993132048236 за номерами записів 22048530 та 22049749 від 28 серпня 2017 року відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що відсутні докази правомірного набуття права власності у ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 13,68 га на підставі спірного державного акта, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Вирішуючи позовні вимоги щодо визнання протиправними дій ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області з видачі державного акта та визнання недійсним спірного державного акта суд виходив з того, що під час розгляду справи доведено належними та допустимими доказами те, що видача державного акта ОСОБА_4 на право власності земельної ділянки площею 13,68 га відбулась в результаті протиправних дій посадової особи Казанківського районного відділу земельних ресурсів, що є підставою для визнання позовних вимог в цій частині обґрунтованими.

Однак, вирішуючи позовні вимоги в частині визнання протиправним державного акта серії МК № 059367 на право власності на земельну ділянку площею 13,68 га за кадастровим номером 4823654100:16:000:0019 на ім`я ОСОБА_4 на підставі якого видано свідоцтво на право власності на земельну ділянку за спадщиною площею 13,68 га за кадастровим номером 4823654100:16:000:0019 на ім`я ОСОБА_2 , а також укладено договір оренди із ОСОБА_3 та реєстраційні номера з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 993132048236 за номерами записів 22048530 та 22049749 від 28 серпня 2017 року, суд зазначив, що належним способом захисту його прав є саме скасування спірного державного акта, що відновить його право на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном. Крім того, позивачем не доведено обставин, які свідчили про видачу саме Казанківською РДА Миколаївської області спірного державного акта або те, що даний відповідач є відповідальним за його видачу. За таких обставин, позовні вимоги в цих частинах є необґрунтованими.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 вересня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 відхилено, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність порушеного права чи інтересу позивача оспорюваним ним державним актом на право власності, виданого ОСОБА_4 у липні 2004 року. Разом з тим, позивач не є власником земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 , не встановлено судом і накладання земельних ділянок одна на одну, тому ОСОБА_1 не має права звертатися до суду із позовом про визнання недійсним державного акта на землю виданого ОСОБА_4 , оскільки не є тією заінтересованою особою, яка має право оспорювати цей державний акт.

Зважаючи на те, що позивачем не доведено порушення його прав видачею державного акта, тому не підлягають задоволенню вимоги щодо визнання протиправними дій Казанківської РДА Миколаївської області так і ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області з видачі державного акта серії МК № 059367 на право власності на земельну ділянку, та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 вересня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, щовизнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що видача державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом підстави є явно неправомірною, а державний акт, виданий з порушенням статей 116, 118 ЗК України, є недійсним.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що апеляційним судом було встановлено та досліджено всі фактичні обставини справи, з урахуванням яких ухвалено законне судове рішення.

Проте, суд першої інстанції не встановив чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог.

У грудні 2019 року ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів порушення його прав чи законних інтересів видачею державного акта на землю ОСОБА_4 , а тому відсутнє право у останнього звертатися з відповідним позовом до суду.

ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин справи з дослідженням всіх доказів у справі, яка ґрунтується на засадах верховенства права, є законною та обґрунтованою, прийнятою відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, відповідає завданням цивільного судочинства, та такою що прийнята із застосуванням до спірних правовідносин норм права з врахуванням висновків Європейського суду з прав людини та висновків викладених у постановах Верховного Суду, щодо їх застосування.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Казанківського районного суду Миколаївської області.

29 листопада 2019 року справа № 478/1054/18 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, пункту 3.3 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_6 , у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Відповідно до підпунктів 2.3.25 та 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, розділу 4.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та рішень зборів суддів Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року № 10 Про внесення змін до рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 20 травня 2019 року № 3 , у справі призначено повторний автоматизований розподіл судових справ в частині зміни суддів, які не входять до складу постійної колегії суддів.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У результаті проведеного розпаювання КСП Заповіт Ілліча на підставі державного акта від 16 травня 1994 року № 1, а також списку членів КСП на одержання землі в приватну власність громадяни ОСОБА_4 (за № у списку - 184) та ОСОБА_7 (за № у списку - 510) на підставі розпорядження Казанківської РДА від 10 червня 1996 року № 221-р отримали право на земельну частку (пай) у розмірі 8,07 га в умовних кадастрових гектарах без визначення межі цієї частки в натурі (на місцевості).

За змістом кадастрового плану існуючого використання земель по Казанківській селищній раді, наданого Відділом Казанківського району ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області судами встановлено проведення розподілу земель колишнього КСП Заповіт Ілліча між громадянами.

ОСОБА_4 , як член КСП Заповіт Ілліча , отримав на підставі рішення Казанківської РДА від 10 червня 1996 року № 221-р право на земельну частку (пай) розміром 8,07 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), про що отримав сертифікат на право на земельну частку (пай), серії МК № 002654.

На підставі договору дарування від 19 січня 2000 року позивач отримав в дар від ОСОБА_7 належну їй в результаті розпаювання земельну частку (пай) в розмірі 8,07 га в умовних кадастрових гектарах без визначення межі цієї частки в натурі (на місцевості).

Згідно з розпорядженням Казанківської РДА від 24 грудня 2003 року № 708-р Про дозвіл на розроблення проекту організації земельних ділянок (паїв) у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва деякими громадянам , ОСОБА_4 було надано дозвіл на розроблення проекту організації земельних ділянок (паїв) у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадянам у розмірі 8,07 га.

14 липня 2004 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії МК №059367 площею 13,68 га з кадастровим номером 4823655100:16:000:0021 в межах Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010401600253.

Передана йому земельна ділянка згідно із планом меж земельної ділянки (зворотна сторона державного акта) складається із двох частин: ділянка № 1 (334,6 х 334 х 12 х 124), яка межує з землеволодіннями ОСОБА_8 та землями запасу, ділянка № 2 ( 385 х 372,6 х 215,9 х 251,9) - із землеволодіннями ОСОБА_2 та землями запасу.

Підставою для видачі зазначеного правовстановлюючого документу вказано розпорядження Казанківської РДА від 01 липня 2004 року № 409-р, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо надання державних актів на право власності на землю громадянам (249-ти) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Казанківської селищної ради.

Згідно із списком громадян, що є додатком до розпорядження, в якому фактично 247 прізвищ осіб, яким передані у власність земельні ділянки, замість 249 осіб, прізвище ОСОБА_4 відсутнє. У двох позиціях списку 90 та 95 прізвища осіб не зазначено взагалі.

Крім того, із матеріалів справи, а саме пояснювальної записки начальника районного відділу земельних ресурсів Ільїна І. М. встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на 249 осіб, виготовлена ГП Геоїд надходила до відділу земельних ресурсів Казанківської РДА і ним як керівником відділу порушувалося питання про прийняття відповідного розпорядження.

Проте, на теперішній час технічна документація із землеустрою щодо складання державних актів на право приватної власності на землю громадянам (249 осіб) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Казанківської селищної ради, яка затверджена розпорядженням Казанківської РДА від 01 липня 2004 року за № 409-р відсутня. Також, відсутня і технічна документація із землеустрою на земельні ділянки, які належать ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Належна ОСОБА_1 , згідно із планом меж земельної ділянки (зворотна сторона Державного акта), земельна ділянка складається з двох частин: ділянки за № 1 з кадастровим номером 4823655100:16:000:0077 площею 2,69 га, яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_4 , та ділянки за № 2 з кадастровим номером 4823655100:16:000:0078 площею 4,15 га, яка в свою чергу межує з земельною ділянкою ОСОБА_10 .

Відповідно до даних Національної кадастрової системи 11 квітня 2016 року Державним кадастровим реєстратором відкрито поземельні книги на земельні ділянки ОСОБА_4 площею 9,5270 га з присвоєнням кадастрового номеру 4823655100:16:000:0021 та земельну ділянку площею 4,1463 га з присвоєнням кадастрового номеру 4823655100:16:000:0019 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Поземельні книги у паперовому вигляді не роздруковувалися. Технічна документація з землеустрою щодо складання державних актів, яка затверджена розпорядженням Казанківської райдержадміністрації від 01 липня 2004 року № 409-р у відділі у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області відсутня.

02 серпня 2016 року зареєстровано інше право користування належними ОСОБА_4 земельними ділянками, саме договір оренди з ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після смерті якого дружина ОСОБА_2 28 серпня 2017 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на належні йому земельні ділянки - площею 4,1463 га за кадастровим номером 4823655100:16:000:0019 та площею 9,5270 га за кадастровим номером 4823655100:16:000:0021.

Згідно з наданими копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 95588175 та № 95595584 право власності на зазначені земельні ділянки зареєстровано за ОСОБА_2 з 28 серпня 2017 року.

Апеляційним судом встановлено, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823655100:16:000:0077 на час розгляду справи, відповідно до даних Державного земельного кадастру зареєстровано за іншою особою ОСОБА_11 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 26 жовтня 2011 року. Ця земельна ділянка відповідно до публічної кадастрової карти України не межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 , знаходиться в іншому місці. Земельна ділянка з кадастровим номером 4823655100:16:000:0078 в Державному земельному кадастрі не значиться.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 118 ЗК України передбачено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до частин першої, другої, шостої, сьомої, восьмої, дев`ятої, десятої цієї статті (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються в порядку, встановленому статтею 151 ЗК України.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

За приписами частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній до 05 березня 2009 року) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Отже, апеляційним судом встановлено, що розпорядженням не вирішено питання про передачу земельної ділянки ОСОБА_4 , а тому видача державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом підстави є неправомірною, а державний акт, виданий з порушенням статей 116,118 ЗК України - недійсним.

Однак, відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Розпорядженням Казанківської РДА від 21 вересня 2004 року № 641-р ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту відводу земельної ділянки.

07 лютого 2005 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 069144 площею 6,84 га в межах Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області, який було зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010501600432.

Підставою для видачі зазначеного правовстановлюючого документу вказано розпорядження Казанківської РДА від 21 вересня 2004 року № 641-р.

Отже, розпорядження щодо затвердження проекту відведення земельної ділянки, яка виділяється ОСОБА_1 , Казанківською РДА не приймалося.

Відповідно до плану меж земельної ділянки належна ОСОБА_1 земельна ділянка складається з двох частин: ділянки за № 1 з кадастровим номером 4823655100:16:000:0077 площею 2,69 га, яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_4 , та ділянки за № 2 з кадастровим номером 4823655100:16:000:0078 площею 4,15 га, яка в свою чергу межує з земельною ділянкою ОСОБА_10 .

Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_4 отримав державний акт на право власності на землю на 6 місяців раніше ніж позивач.

Відповідно до даних Національної кадастрової системи 11 квітня 2016 року Державним кадастровим реєстратором відкрито поземельні книги на земельні ділянки ОСОБА_4 площею 9,5270 га з присвоєнням кадастрового номеру 4823655100:16:000:0021 та земельну ділянку площею 4,1463 га з присвоєнням кадастрового номеру 4823655100:16:000:0019 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Поземельні книги у паперовому вигляді не роздруковувалися. Технічна документація з землеустрою щодо складання державних актів, яка затверджена розпорядження Казанківської РДА від 01липня 2004 року № 409-р у відділі у Казанківському районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області відсутня.

02 серпня 2016 року зареєстровано інше право користування належними ОСОБА_4 земельними ділянками, саме договір оренди з ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Після його смерті, 28 серпня 2017 року його дружина ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на належні йому земельні ділянки - площею 4,1463 га за кадастровим номером 4823655100:16:000:0019 та площею 9,5270 га за кадастровим номером 4823655100:16:000:0021.

Згідно з копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 95588175 та № 95595584 право власності на ці земельні ділянки зареєстровано за ОСОБА_2 з 28 серпня 2017 року.

Статтею 55 Закону України Про землеустрій (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Пунктами 2.3., 2.4. Інструкції про порядок складання, видачі реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) та тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему України від 04 травня 1999 року № 43, яка була чинна на час виготовлення і видачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 державних актів на право власності на земельну ділянку, встановлено, що межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи користування, відновлюються або переносяться в натурі (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами. Крайні поворотні точки кожної межі закріплюються довгостроковими межовими знаками встановленого зразка.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційним судом було встановлено, що ні позивачем, ні його представником, не надано до суду доказів складання технічної документації з відведення земельної ділянки, належної позивачу та доказів встановлення меж і закріплення їх межовими знаками на місцевості. План земельної ділянки зазначений у державному акті на право власності не підтверджує встановлення таких меж.

З 03 червня 2004 року набрав чинності Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно , за приписами частин першої-третьої статті 3 якого речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. В Україні формується та діє єдиний Державний реєстр прав, який базується на державному обліку земельних ділянок усіх форм власності та розташованого на них іншого нерухомого майна, реєстрації речових прав на об`єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна. Державна реєстрація прав базується на кадастровому номері, присвоєному у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме право власності на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 травня 2018 року у справі № 367/2271/15-ц (провадження № 14-146цс18) зробила висновок, що суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач отримавши державний акт на право власності не зареєстрував право власності на землю і таким чином не оформив у встановленому на той час порядку своє право власності на земельну ділянку.

Також апеляційний суд правильно зазначив про те, що нехтування позивачем своїми обов`язками щодо реєстрації прав призвело до того, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823655100:16:000:0077 згідно з даними Державного земельного кадастру зареєстровано за іншою особою ОСОБА_11 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 26 жовтня 2011 року. І зазначена земельна ділянка відповідно до Публічної кадастрової карти України не межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 , оскільки знаходиться в іншому місці. Земельна ділянка з кадастровим номером 4823655100:16:000:0078 на час розгляду справи у Державному земельному кадастрі не значиться.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На порушення вищенаведених норм процесуального права, позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, та чи має місце накладення земельних ділянок.

Позовні вимоги про визнання протиправними дій Казанківської РДА Миколаївської області так і ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області з видачі державного акта серії МК № 059367 на право власності на земельну ділянку, так і визнання недійсним договору оренди земельної ділянки є похідними від позовних вимог про визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку, тому також не підлягали до задоволення.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук