Постанова

від 30.03.2021 по справі 911/2440/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2021 р. Справа№ 911/2440/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Станіка С.Р.

Тищенко О.В.

секретар судового засідання Макуха О.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Термобуд Стандарт

на рішення Господарського суду Київської області

від 30.11.2020 (повний текст складено 28.12.2020)

у справі № 911/2440/20 (суддя Конюх О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

Термобуд Стандарт

до Товариства з обмеженою відповідальністю Комфорт-Буд

Компані

про стягнення 158 740,83 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Термобуд Стандарт (далі - ТОВ Термобуд Стандарт , позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Комфорт-Буд Компані (далі - ТОВ Комфорт-Буд Компані , відповідач) про стягнення 158 740,83 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що всупереч умов укладеного між сторонами Договору відповідач після одержання попередньої оплати в розмірі 146 070,61 грн. в установлений строк своїх зобов`язань за Договором не виконав, а саме, не здійснив поставки оплаченого товару, відтак позивач просив стягнути з відповідача 146 070,61 грн. попередньої оплати та 12 670,22 грн. пені за прострочення поставки товару.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що отримуючи товар від відповідача, позивач не повернув постачальнику жодної підписаної покупцем накладної. При цьому, відповідач зазначив, що до позову в якості доказів поставок товару, які позивач визнає такими, що відбулися, останній також надав накладні, в яких підпис та печатка ТОВ Термобуд Стандарт відсутні. За твердженнями відповідача, товар на спірну суму 146 070,61 грн. позивачу відповідно до накладних №3 від 28.01.2020 на суму 66 534,17 грн., №7 від 13.02.2020 на суму 12 556,79 грн., №8 від 28.02.2020 на суму 63 419,68 грн. та №9 від 17.03.2020 на суму 3 559,97 грн., які так само, як і попередні, були передані в офіс покупця, однак підписані та завірені печаткою не повернути відповідачу. На переконання відповідача, оплата за вищезгаданий товар, як і поставки за вищевказаними накладними були здійснені поза межами строку дії Договору купівлі-продажу, встановленого до 30.12.2019, відтак незаконним є застосування до спірних поставок договірних штрафних санкцій. При цьому відповідач вказував, що 03.02.2020 між сторонами було також укладено Договір підряду з влаштування фасадів й спірний товар було фактично передано позивачу на виконання Договору підряду, однак роботи за цим договором були призупинені в зв`язку із запровадженням карантину, про що позивач був повідомлений письмово. Відповідач стверджвав, що позивач не отримує від відповідача будь-які письмові повідомлення, листи, претензії та не надає на них відповідь, а з позовом звернувся після звернення ТОВ Комфорт-Буд Компані до Національної поліції в зв`язку із зникненням з об`єкту вартісного обладнання. Також відповідач звертав вагу на те, що у встановленому законом порядку зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за спірними поставками, які позивачем були включені до податкового кредиту, що, на його думку, також свідчить про доведення факту належного виконання ним своїх зобов`язань з поставки товару та належнго оформлення господарської операцію первинними документами.

У наданій суду першої інстанції відповіді на відзив позивач заперечив факт поставки відповідачем товару на загальну суму 146 070,61 грн. за накладними №3 від 28.01.2020, №7 від 13.02.2020, №8 від 28.02.2020, та №9 від 17.03.2020, як і факт передання цих накладних в офіс позивача, вказуючи на те, що відповідач взагалі не здійснював в ці дати доставки товару на об`єкт позивача або в будь-яке погоджене сторонами місце. Щодо закінчення строку дії договору позивач стверджував, що відповідачем виставлені рахунки на оплату із посиланням на реквізити договору поставки, відповідач прийняв оплату із посиланням на виставлені рахунки, а п. 12.1 Договору поставки було передбачено його дію до повного виконання сторонами зобов`язань. На переконання позивача, невиконання зобов`язань з поставки та відмова погодити дату поставки або дату повернення передоплати були причиною звернення позивача до відповідача із претензією №1 від 24.06.2020 з вимогою повернути передоплату, яка відповідачем проігнорована. Також позивач заперечвав позицію відповідача про те, що товар було поставлено на виконання Договору підряду, посилаючись на те, що у виставлених рахунках на оплату містились реквізити Договору поставки, а виконання Договору підряду взагалі не було розпочато. За твердженнями позивача, реєстрація податкових накладних є обов`язком відповідача, який настає у разі виникнення податкових зобов`язань протягом податкового періоду відповідно до події, яка сталася раніше: від дати зарахування коштів або дати відвантаження товарів. Оскільки товар був оплачений, позивач має право на податковий кредит, відтак за відсутності повернення передоплати у позивача відсутні підстави для здійснення коригування.

За змістом наданих суду першої інстанції пояснень відповідач стверджував, що вказаний у спірних видаткових накладних №3 від 28.01.2020, №7 від 13.02.2020, №8 від 28.02.2020 та №9 від 17.03.2020 товар було куплено ним та доставлено на об`єкт позивача за адресою м. Львів, вул. Замарстинівська 43, на підтвердження чого надав видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, які частково у нього збереглись.

В процесі вивчення доданих до справи документів та встановлення реального руху товарів з метою усунення суперечностей в позиціях обох сторін, ухвалою суду від 30.10.2020 витребувано від Жовківської ДПІ Головного управління ДПС у Львівській області інформацію про те, чи включило ТОВ Термобуд-Стандарт податкові накладні ТОВ Комфорт-Буд Компані до реєстру податкових накладних та суми ПДВ за цими накладними до податкового кредиту. Відповідь від органу ДПС не надійшла.

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.11.2020 у справі № 911/2440/20 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Термобуд Стандарт оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт звертав увагу апеляційного суду на те, що спір між сторонами виник в зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань саме в рамках існуючих договірних відносин згідно Договору купівлі-продажу за № 11/09/19 ДП від 11.09.2019. При цьому зазначав, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що товар, рахунки на купівлю якого були виставлені відповідачем в січні-березні 2020, які одразу були оплачені позивачем, насправді було поставлено протягом вересня-грудня 2019. Також апелянт наполягав на недоведеності факту поставки відповідачем товару на підставі цих видаткових накладних, вказуючи, що матеріали справи не містять жодних доказів фактичної поставки цього товару позивача, зокрема, товарно-транспортних накладних, актів приймання-передачі товару, а також доказів передання таких видаткових накладних в офіс позивача чи будь-яким іншим способом. За твердженнями апелянта, відповідач жодного разу не звертався до нього з приводу повернення переданих видаткових накладних до моменту, поки позивач не направив йому претензію про повернення суми попередньої оплати. На переконання апелянта, надані відповідачем видаткові накладні на підтвердження факту поставки товару не відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо оформлення первинних документів, сам лише факт реєстрації відповідачем податкових накладних на суми отриманої від апелянта попередньої оплати за товар не може вважатися належним та допустимим доказом фактичної поставки товару, оскільки такі податкові накладні самі по собі не є підтвердженням реального руху активів, тобто товару від відповідача до позивача. При цьому, суд першої інстанції не врахував, що податкові накладні за спірними поставками не можуть бути єдиним доказом на підтвердження факту поставки товару без наявності інших належних та допустимих доказів, а також те, що підтвердженням реального руху активів можуть бути обставини виробництва товару та здійснення його перевезення, зберігання та використання в господарській діяльності покупця тощо.

Враховуючи ціну позову у даній справі (158 740,83 грн.), яка становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відсутність клопотань учасників справи про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з їх повідомленням (викликом), апеляційний суд дійшов висновку, що дана апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення слід змінити в мотивувальній частині, виклавши його в редакції даної постанови.

Як встановлено матеріалами справи, 11.09.2019 між ТОВ Комфорт-Буд Компані (відповідач, постачальник за договором) та ТОВ Термобуд Стандарт (позивач, покупець за договором) укладено Договір купівлі-продажу №11/09/19 ДП (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується постачати товар (будівельні матеріали), а покупець - прийняти та вчасно здійснити оплату.

Відповідно до п. 5.1 Договору товар повинен бути поставлений терміном до 5 робочих днів з дня отримання передоплати.

Поставка здійснюється автомобільним транспортом постачальника (п. 5.3 Договору).

За змістом п. 5.5 Договору перехід ризиків та права власності на продукцію, що є предметом поставки, відбувається в момент передачі продукції по видатковій накладній та Акту приймання-передачі продукції.

Положеннями 7.1 Договору сторони погодили, що розрахунок за товар, який постачається, здійснюється шляхом передоплати в розмірі 100% суми кожної поставки.

Відповідно до п. 9.3 Договору за прострочення передачі продукції, передачу меншої кількості продукції, постачальник виплачує покупцеві за вимогою останнього пеню в розмірі 0,05% від вартості недопоставленої продукції за кожен день прострочення.

Договір згідно п. 12.1 вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє до 30.12.2019, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Зміни у цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення відповідної додаткової угоди, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або чинним законодавством (п. 12.4 Договору).

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Договором на підставі ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства на підставі ст. 628 ЦК України.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами згідно ст. 629 ЦК України.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов та в межах дії згаданого Договору позивач сплатив відповідачу 1 022 397,47 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: від 13.09.2019 №619 на суму 50 000,00 грн. від 16.09.2019 № 627 на суму 50 000,00 грн.; від 19.09.2019 №2706 на суму 50 000,00 грн.; від 26.09.2019 №2753 на суму 50 000,00 грн.; від 27.09.2019 №2763 на суму 50 000,00 грн.; від 30.09.2019 №2765 на суму 50 000,00 грн.; від 09.10.2019 №2807 на суму 100 000,00 грн.; від 16.10.2019 №2834 на суму 100 000,00 грн.; від 06.11.2019 №67 на суму 200 000,00 грн.; від 07.11.2019 №76 на суму 100 000,00 грн.; від 20.11.2019 №2922 на суму 12 160,00 грн.; від 20.11.2019 №2919 на суму 25 658,50 грн.; від 03.12.2019 №164 на суму 50 000,00 грн.; від 03.12.2019 №168 на суму 26 887,42 грн.; від 12.12.2019 №230 на суму 26 769,29 грн.; від 12.12.2019 №231 на суму 80 922,26 грн.

В свою чергу, відповідач здійснив поставку товару на загальну суму 1 022 397,48 грн. за наступними видатковими накладними: від 27.09.2019 №2 на суму 165 291,01 грн.; від 31.10.2019 №8 на суму 239 016,96 грн.; від 14.11.2019 №3 на суму 145 117,44 грн.; від 21.11.2019 №4 на суму 331 496,86 грн.; від 13.12.2019 №11 на суму 25 658,50 грн.; від 13.12.2019 №12 на суму 76 769,29 грн.; від 13.12.2019 №13 на суму 12 160,00 грн.; від 13.12.2019 №14 на суму 26 887,42 грн., що визнається сторонами та в силу положень ч.1 ст. 75 ГПК України не підлягає доказуванню.

Таким чином, станом на 30.12.2019 позивачем було оплачено товар на суму 1 022 397,47 грн., а відповідачем було поставлено товар на суму 1 022 397,48 грн., відтак на дату закінчення строку дії Договору поставки (30.12.2019) в розрахунках між сторонами мало місце розходження в 0,01 грн.

Разом з цим, звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що на початку 2020 відповідач виставив позивачу рахунки для оплати на загальну на суму 139 551,19 грн., а саме №2 від 24.01.2020 на суму 60 014,75 грн., №4 від 05.02.2020 на суму 12 556,79 грн., №5 від 12.02.2020 на суму 63 419,68 грн. №6 від 17.03.2020 на суму 3 559,97 грн. із зазначенням в них укладеного між сторонам Договору купівлі-продажу №11/09/19 ДП від 11.09.2019. Позивач в свою чергу сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 146 070,61 грн. згідно платіжних доручень №3024 від 28.01.2020 на суму 66 534,17 грн. (згідно рахунку №2 від 24.01.2020); №394 від 13.02.2020 на суму 12 556,79 грн. (згідно рахунку №4 від 05.02.2020); №458 від 28.02.2020 на суму 18 000,00 грн. (згідно рахунку №5 від 12.02.2020); №512 від 17.03.2020 на суму 3 559,97 грн. (згідно рахунку №6 від 17.03.2020) та №510 від 17.03.2020 на суму 45 419,68 грн. (згідно рахунку №5 від 12.02.2020). Проте, відповідач всупереч умов укладеного між сторонами Договору після одержання попередньої оплати в розмірі 146 070,61 грн. в установлений строк своїх зобов`язань за Договором щодо поставки товару не здійснив, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач доставив товар в розпорядження покупця на його об`єкт за адресою м. Львів, вул. Замарстинівська 43, склав та підписав видаткові накладні, зареєстрував відповідно до закону податкові накладні, що свідчить про відсутність підстав стверджувати про невиконання відповідачем обов`язків за Договором поставки, відповідно про відсутність підстав для стягнення на користь позивача попередньої оплати.

Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати, однак вважає за необхідне змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення наступним чином.

За приписами ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Умовами п. 12.1 Договору сторони встановили строк його дії до 30.12.2019 без можливості пролонгації, однак визначили, що договір є чинним в будь-якому випадку до повного виконання своїх зобов`язань у повному обсязі, що відповідає приписам ч. 4 ст. 631 ЦК України.

Положеннями п. 12.4 Договору сторони узгодили, що зміни до договору (в т.ч. й щодо зміни строку договору) набирають чинності з моменту належного оформлення додаткової угоди.

Як встановлено матеріалами справи, станом на 30.12.2019 між сторонами не було невиконаних зобов`язань, мало місце розходження у розрахунках на 0,01 грн., відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Договір купівлі-продажу №11/09/19 ДП припинено за спливом строку, на який його було укладено. Доказів укладення додаткової угоди про внесення змін до Договору, зокрема, в частині строку його дії, матеріали справи не містять.

За приписами ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ст. 206 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 181 ГК України договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, а також ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Як встановлено матеріалами справи, після закінчення строку дії Договору купівлі-продажу № 11/09/19 ДП від 11.09.2019 відповідач виставив позивачу рахунки для оплати на загальну на суму 139 551,19 грн., а саме, №2 від 24.01.2020 на суму 60 014,75 грн., №4 від 05.02.2020 на суму 12 556,79 грн., №5 від 12.02.2020 на суму 63 419,68 грн. №6 від 17.03.2020 на суму 3 559,97 грн. із зазначенням в них укладеного між сторонам Договору купівлі-продажу №11/09/19 ДП від 11.09.2019.

Позивач в свою чергу сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 146 070,61 грн. згідно платіжних доручень №3024 від 28.01.2020 на суму 66 534,17 грн. (згідно рахунку №2 від 24.01.2020); №394 від 13.02.2020 на суму 12 556,79 грн. (згідно рахунку №4 від 05.02.2020); №458 від 28.02.2020 на суму 18 000,00 грн. (згідно рахунку №5 від 12.02.2020); №512 від 17.03.2020 на суму 3 559,97 грн. (згідно рахунку №6 від 17.03.2020) та №510 від 17.03.2020 на суму 45 419,68 грн. (згідно рахунку №5 від 12.02.2020).

При цьому, посилання в рахунках на оплату на реквізити цього договору не є підставою вважати, що спірні відносини сторін щодо поставки товару регулюються умовами припиненого Договору купівлі-продажу №11/09/19 ДП, адже рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документу, визначеного Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , ним не фіксується господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Форма рахунку-фактури не належить до типових форм, що затверджуються Держкомстатом. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає лише виставлення певної суми для оплати покупцю, а факт поставки має бути підтверджений первинними бухгалтерськими документами, зокрема, видатковою накладною.

Разом з цим, оплата позивачем грошових коштів із посиланням у призначенні платежу на реквізити виставлених відповідачем рахунків є прийняттям оферти та свідчить про встановлення між сторонами договірних зобов`язальних відносин поставки.

За договором поставки в силу приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За змістом цієї норми договором на покупця може покладатися обов`язок здійснити попередню оплату товару, тобто оплату до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути сплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її сплати встановлюються договором. У випадках, коли договір передбачає обов`язок покупця щодо попередньої оплати, проте не встановлює строків її здійснення, строки оплати визначаються відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України. Отже, продавець має право вимагати здійснення попередньої оплати у будь-який час, а покупець повинен здійснити таку оплату у семиденний строк із дня пред`явлення вимоги.

Разом з цим, за змістом ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що умовою застосування положень ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто в установлений строк. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним лише після прострочення подавцем передачі товару та тільки в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Таким чином, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати лише у випадку, якщо продавець не здійснив поставки товару покупцю в установлений строк.

Оскільки укладений між сторонами Договір купівлі-продажу припинився, строк поставки оплаченого позивачем товару після припинення його дії вважається узгодженим сторонами, а тому така поставка підлягала здійсненню відповідачем після спливу семиденного строку від дня пред`явлення позивачем вимоги про поставку товару в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Проте, звертаючись з даним позовом до суду, позивачем не було надано суду жодних доказів, які б містили відомості щодо конкретних дат і термінів поставки товару, оплаченого позивачем на підставі виставлених відповідачем рахунків, як не було надано й доказів на підтвердження направлення відповідачу вимоги про поставку товару.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем обов`язку передати товар на суму попередньої оплати в розмірі 146 070,61 грн. на момент звернення позивача з даним позовом до суду не настав.

З приводу тверджень відповідача про належне виконання ним своїх зобов`язань щодо поставки оплаченого позивачем товару, з якими погодився суд першої інстанції, слід зазначити, що на підтвердження факту поставки товару позивач надав копії видаткових накладних №3 від 28.01.2020 на суму 66 534,17 грн.; №7 від 13.02.2020 на суму 12 556,79 грн.; №8 від 28.02.2020 на суму 63 419,68 грн.; №9 від 17.03.2020 на суму 3559,97 грн.

За приписами ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення.

Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 вказаного Положення).

За змістом ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними згідно ст. 76 ГПК України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, слід зазначити, що надані відповідачем вищезазначені видаткові накладні на підтвердження факту здійснення спірних поставок в графі від постачальника не містять ні підпису, ні печатки, при цьому, в графі отримав(ла) проставлений підпис невстановленої особи, який скріплений відтиском печатки ТОВ Комфорт-Буд Компані , які повинні були бути проставлені в графі від постачальника , зі сторони покупця вказані накладні не підписані. Доказів направлення відповідачем на адресу позивача цих видаткових накладних після їх складання або після здійснення поставки, про яку стверджує відповідач, матеріали справи не містять, відтак згадані видаткові накладні не можуть бути прийняті судом в якості належних доказів на підтвердження здійснення ним поставки оплаченого позивачем товару.

Як встановлено матеріалами справи, 24.06.2020 позивач направив відповідачу претензію №1, якою вимагав повернення передоплати за непоставлений товар в сумі 146 070,61 грн., а також сплати пені в сумі 7 111,93 грн. за прострочення поставки товару (фіскальний чек Укрпошти від 24.06.2020), яку відповідачем отримано 24.07.2020, про що свідчить залучена до матеріалів справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

13.07.2020 відповідач надав позивачу відповідь на цю претензію, у якій серед іншого зазначив про зловживання позивачем своїми правами, оскільки товар було передано на підставі видаткових накладних №3 від 28.01.2020, №7 від 13.02.2020, №8 від 28.02.2020, та №9 від 17.03.2020, підписаний екземпляр яких не було повернуто постачальнику. У відповіді на претензію відповідач просив підписати, поставити печатку та повернути на адресу ТОВ Комфорт-Буд Компані спірні видаткові накладні. До відповіді на претензію було додано видаткові накладні №№3, 7, 8, 9 та податкові накладні № 3, 8, 9, 10 із квитанціями про реєстрацію в ЄРПН, про що свідчить копія опису вкладення у цінний лист від 31.07.2020 (копія відповіді на претензію, опису вкладення в лист, накладної Укрпошти №0820505078311, які додано до матеріалів справи).

Згадані документи були повторно направлено позивачу ТОВ Термобуд Стандарт листом від 17.08.2020 №08220505171826, отримано ним 28.08.2020, про що свідчать залучені до матеріалів справи копія опису вкладення в лист, накладної Укрпошти , рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та роздруківка трекінгу відстеження пересилання поштового відправлення з офіційного сайту Укрпошти .

Проте, долучена відповідачем до матеріалів справи відповідь на претензію № 1, яка направлялась на адресу позивача 31.07.2020 та 17.08.2020, та до якої долучались спірні видаткові накладні, не може свідчити про належне вручення відповідачем позивачу цих накладних, що, в свою чергу, має наслідком їх підписання покупцем, адже ці накладні були направлені позивачу лише у відповідь на його претензію про повернення суми попередньої оплати через невиконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару, а не для належного оформлення первинних документів на підтвердження реального здійснення поставки товару.

Посилання відповідача на те, що спірні накладні передавались в офіс позивача (покупця) й як попередні накладні не були підписані покупцем та не повертались відповідачу, не заслуговують на увагу як безпідставні, адже передання цих накладних в офіс покупця не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, а не підписання позивачем попередніх видаткових накладних, поставка за якими ним визнається, не свідчить про визнання ним факту отримання від відповідача спірних накладних та товару за ними.

Висновки суду першої інстанції з посиланням на правову позицію Верховного Суду (постанова від 29.01.2020 у справі №916/922/19) про те, що зареєстровані відповідачем податкові накладні разом з наданими ним видатковими накладними свідчать про відсутність підстав стверджувати про невиконання відповідачем обов`язків за Договором поставки, апеляційний суд вважає помилковими, адже відповідно до згаданої правової позиції Верховного Суду, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. З приводжу податкових накладних Верховний суд зазначив, що податкова накладна може оцінюватися судом лише в сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Проте, як встановлено матеріалами даної справи, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, зокрема, у вигляді товарно-транспортних накладних на підтвердження здійснення поставки згідно видаткових накладних №3 від 28.01.2020 на суму 66 534,17 грн.; №7 від 13.02.2020 на суму 12 556,79 грн.; №8 від 28.02.2020 на суму 63 419,68 грн.; №9 від 17.03.2020 на суму 3559,97 грн. Долучені ним до матеріалів справи товарно-транспортні накладні датовано 2019 року, в той час як вказані видаткові накладні датовано 2020 роком.

При цьому, товарно-транспортні накладні, так й податкові накладні можуть оцінюватись судом лише в сукупності з іншими доказами у справі, зокрема, первинними бухгалтерськими документами, складеними з істотними недоліками, в даному ж видатку надані видаткові накладні не містять будь-якої відмітки покупця про отримання ним товару, що не є неістотним недоліком, за відсутності інших доказів може свідчити лише про складання їх продавцем, а не про здійснення тим такої господарської операції як поставка товару.

Таким чином, всупереч позиції Верховного Суду у вищезгаданій справі, яку врахував суд першої інстанції, суд дійшов помилкового висновку про доведеність факту поставки на підставі не підписаних позивачем (покупцем) видаткових накладних, отже неналежних та недопустимих доказів, а також на підставі податкових накладних, які можуть оцінюватися судом лише в сукупності з іншими належними та допустимими доказами у справі.

Висновки суду щодо підтвердження неналежного виконання покупцем ТОВ Термобуд Стандарт обов`язку щодо підписання та оформлення видаткових накладних з наступним поверненням оформленого примірника постачальнику, отже додання до позову копії видаткових накладних (за період до 30.12.2019), за якими позивач факту поставки не заперечив, підписаних лише постачальником - ТОВ Комфорт-Буд Компані , а 01.10.2020 позивачем подано суду копії накладних, підписаних та скріплених печаткою стороною покупця, апеляційний суд вважає також помилковими, адже підписання покупцем видаткових накладних, поставку за якими він визнає, не свідчить про визнання ним факту поставки товару за спірними накладними, який не підтверджено іншими належними та допустимими доказами.

З огляду на наведене та те, що в силу приписів чинного законодавства строк виконання відповідачем обов`язку передати товар на суму попередньої оплати в розмірі 146 070,61 грн. на час звернення позивача до суду з даним позовом не настав, апеляційний суд вважає заявлені позивачем вимоги про стягнення попередньої оплати в розмірі 146 070,61 грн. передчасними, відтак в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Вимоги про стягнення з відповідача нарахованої на підставі п. 9 Договору купівлі-продажу № 11/09/19ДП від 11.09.2019 пені за прострочення поставки товару в розмірі 12 670,22 грн. також не підлягають задоволення, оскільки як встановлено судом, цей Договір припинився й між сторонами виникли позадоговірні відносини, які не передбачають стягнення пені за прострочення передачі товару.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення справи по суті спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.ч. 1-2, 4 ст. 269 ГПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення на підставі п.п. 1-4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування вимог матеріального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду про відмову у задоволенні позову, при цьому вважає за необхідне змінити його мотивувальну частину з вищенаведених підстав, виклавши його в редакції даної постанови. Разом з цим, доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані визнає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують висновків суду про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Термобуд Стандарт залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 30.11.2020 у справі № 911/2440/20 - змінити в мотивувальній частині, виклавши його в редакції даної постанови.

Матеріали справи №911/2440/20 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 01.04.2021

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.Р. Станік

О.В. Тищенко