Рішення

від 25.03.2021 по справі 340/5984/20

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року справа № 340/5984/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області, вул. Михайлівська,64, м. Кропивницький,25006

до відповідача: Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг Новомиргородського району), вул. Соборності,97, м. Новомиргород, Кіровоградська область,26000

про стягнення платежів, -

ВСТАНОВИВ:

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області звернулося до суду з адміністративним позовом до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг Новомиргородського району) про стягнення суми капіталізованих платежів в розмірі 1597437,56 грн.

Ухвалою суду від 04.01.2021 року відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження. Справу призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, відповідно до якого, позовні вимоги не визнаються в повному обсязі (а.с.51-52).

Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив (а.с.59-61).

Ухвалою суду від 17.02.2021 року закрито підготовче провадження в справі, розгляд справи призначено до судового розгляду (а.с.33).

Від представника позивача до суду надійшла заява про подальший розгляд в порядку письмового провадження.

Керуючись приписами ч.9 ст.205, ч.4 ст.229 КАС України, суд вважає за можливе провести розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг Новомиргородського району) як страхувальник перебуває на обліку у Маловисківському відділенні управління виконавчої дирекції ФСС України у Кіровоградській області.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач з 30.10.2020 р. перебуває в стані припинення юридичної особи, в результаті ліквідації.

В Маловисківському відділенні Управління виконавчої дирекції ФСС України у Кіровоградській області перебуває на обліку та отримує страхові виплати потерпіла ОСОБА_1 з 27.11.2008р., яка отримала трудове каліцтво 22.08.2008р., під час виконання трудових обов`язків у територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Новомиргородського району.

Відповідно до проведених розрахунків, станом на 30.11.2020р., сума платежів, які підлягають капіталізації Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг Новомиргородського району) для розрахунку з потерпілою на виробництві становить 1597437,56 грн.

Управлінням виконавчої дирекції Фонду направлено до відповідача заяву про грошові вимоги по капіталізованих платежах від 24.11.2020 р. №07-07-2070 на загальну суму 1 597 437,56 грн. (а.с.5-7).

Листом від 14.12.2020 року за №188 року відповідач повідомив Управління, що заявлені до відшкодування грошові вимоги не визнаються (а.с.14).

Надаючи правову оцінку правовідносинам що склалися, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та Порядком капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров`ю, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000р. №765.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 року №1105-XIV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Основними принципами державного соціального страхування в силу статті 3 Закону №1105-XIV є, зокрема:

- обов`язковість страхування осіб відповідно до видів соціального страхування та можливості добровільності страхування у випадках, передбачених законом;

- державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав;

- обов`язковість фінансування Фондом витрат, пов`язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом;

- відповідальність роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 15 Закону №1105-XIV, роботодавець зобов`язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.

За змістом приписів статті 4 Закону №1105-XIV, Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом і також є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Водночас, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 11 Закону №1105-XIV, джерелами формування коштів Фонду є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, які в силу пункту 1 частини 2 вказаної статті використовуються на виплату матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг, фінансування заходів з профілактики страхових випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, законодавством України передбачено, що підприємства у разі їх ліквідації не звільняються від фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків шляхом внесення капіталізованих платежів.

Порядок капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань суб`єкта підприємницької діяльності - банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров`ю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 року №765 (далі - Порядок №765).

Відповідно до пункту 1 Порядку №765, капіталізація платежів здійснюється щодо кожної особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідності виплати майбутніх платежів. Під час розрахунку сум цих платежів повинні враховуватися заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати по догляду за потерпілим, на реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів та види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, необхідність сплати одноразової допомоги у зв`язку з травмою або професійним захворюванням, які можуть призвести до смерті потерпілого, а також інших виплат, передбачених законодавством.

Визначення механізму надходження таких платежів дає змогу Фонду забезпечити створення резерву коштів для покриття витрат на страхові виплати та надання медико-соціальних послуг потерпілим, які отримали виробничі травми чи професійні захворювання на підприємствах, які ліквідовані без правонаступника.

За змістом пункту 3 Порядку №765, капіталізація платежів розраховується на період, що визначається як різниця між середньою тривалістю життя для чоловіків і жінок у країні та їх віком на момент здійснення капіталізації.

Вимоги щодо капіталізації платежів здійснюються в межах ліквідаційної процедури.

Згідно до вимог ст.105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявленім кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Статтею 111 Цивільного кодексу України передбачено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу. (частина 9 статті 111 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 статті 112 Цивільного кодексу України визначено, що у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом.

Згідно до вимог ст. 1205 Цивільного кодексу України, у разі припинення юридичної особи, зобов`язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, і встановлення її правонаступників виплата щомісячних платежів покладається на її правонаступників.

У цьому разі вимоги про відшкодування шкоди пред`являються до її правонаступників.

Як встановлено судом, Територіальний центр було створено Новомиргородською РДА 30.03.2001 року.

Головою Новомиргородської РДА Кіровоградської області №213 від 29.10.2020 р. прийнято рішення про ліквідацію Територіального центру (а.с.53-54).

30.10.2020 р. до ЄДРПОУ внесено запис про ліквідацію Територіального центру.

Судом встановлено, що відповідач діяв відповідно до Положення про територіальний центр соціального обслуговування Новомиргородського району, затверджене розпорядженням голови Новомиргородської РДА від 28.10.2016 р. №271-р.

Відповідно до вказаного Положення, Новомиргородська РДА здійснює фінансування та є розпорядником коштів Територіального центру.

В зв`язку з ліквідацією Територіального центру, Новомиргородська РДА припинила його фінансування.

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі "Михайленки та інші проти України", пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі "Лисянський проти України", пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі "Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови", пункти 18,19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі "Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації", пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі "Р. Качапор та інші проти Сербії". Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

З огляду на наведені вище висновки ЄСПЛ, а також те, що нормами ГК України визначено регулювання діяльності комунальних некомерційних підприємств, без наділення вказаних суб`єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами.

Крім того, ЄСПЛ також висловив позицію і щодо субсидіарної відповідальності муніципального органу (органу місцевого самоврядування) за зобов`язаннями муніципального підприємства. Так, у пункті 62 рішення у справі "Єршова проти Російської Федерації" ЄСПЛ зазначив, що, враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади.

Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства.

Крім того, у своїй діяльності комунальні некомерційні підприємства та установи не наділенні повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами, а така відповідальність субсидіарно покладається на Новомиргородську РДА, у віданні якої перебувають відповідні підприємства або установи.

Відповідач є неприбутковим комунальним некомерційним підприємством, а також об`єктом права спільної власності територіальних громади, інтереси якої представляє Новомиргородська РДА в межах повноважень, визначених законодавством України.

Таким чином, на підставі наведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів по капіталізованим платежам та відмови у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, підсумовуючи зазначене вище, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позовних вимог Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області до Територіального центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг Новомиргородського району) про стягнення платежів - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 31.03.2021 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. Петренко