Постанова

від 01.04.2021 по справі 560/4361/20

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/4361/20

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Тарновецький І.І.

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

01 квітня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області в якому просив:

-визнати протиправним та скасувати рішення 37-ї сесії 7-го скликання Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області від 13.07.2020, яким відмовлено у задоволенні клопотання позивача від 20.02.2020 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області;

- зобов`язати Капустинську сільську раду Старокостянтинівського району Хмельницької області надати позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області на підставі поданого ним клопотання від 20.02.2020.

07 грудня 2020 року Хмельницький окружний адміністративний суд прийняв рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 20.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області із заявою, в якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва в межах населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області. До заяви додав графічний матеріал, на якому було зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

За наслідками розгляду вказаного звернення Капустинська сільська рада Старокостянтинівського району Хмельницької області направила лист №145, в якому зазначила, що заява позивача щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області розглянута на 37-й сесії 7-го скликання Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області. Рішенням сесії відмовлено в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва, так як на даній земельній ділянці знаходиться майновий комплекс бувшого КСП « 1 Травня» .

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування від 21.05.1997 №280/97-ВР (Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ст. 25 Закону України Про місцеве самоврядування сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ст. 17 Закону №280/97-ВР відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування при здійсненні повноважень у сфері контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення можуть проводити перевірки на підприємствах, в установах та організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідної територіальної громади.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97-ВР визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Так, суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України (ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно із ст. 1 Земельного кодексу України (ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України.

Частиною 1 ст. 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно зі ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Крім того, ч. 1 ст. 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок здійснюється:

-у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Так, згідно з п. 7 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» ( із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду №2 від 19.03.2010р.) надав роз`яснення про те, що громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу X «Перехідні положення» ЗК), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Статтею 140 Земельного кодексу визначено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Постановою Верховного Суду України від 21.02.2011 року у справі №21-3а11 викладено правову позицію, відповідно до якої приписи п. «в» ч. 1 ст. 141 ЗК України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, земельна ділянка, яку бажає отримати позивач накладається на землі колективної власності відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю серії ХМ №031 від 28.12.1995, виданого колективному сільськогосподарському підприємству "1 Травня" с. Капустин Старокостянтинівського району. При цьому, на Плані зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність, позначено бажане місце розташування земельної ділянки, яка входить у такі межі.

Тобто, земельна ділянка, на яку претендує позивач перебуває у колективній власності.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про правомірність відмови відповідача в наданні дозволу позивачу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, оскільки земельна ділянка перебуває у колективній власності.

Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.