Рішення

від 31.03.2021 по справі 621/3680/19

ЗМІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 621/3680/19

Провадження № 2/621/242/20

РІШЕННЯ

іменем України

31 березня 2021 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області у складі:

судді Бібіка О.В.

з участю секретаря Горобець Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до редакції тижневика "Зміївський кур`єр" про захист честі, гідності та ділової репутації,

ВСТАНОВИВ :

18.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до редакції тижневика "Зміївський кур`єр" з наступними вимогами: визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію, інформацію, поширену редакцією тижневика Зміївський кур`єр у випуску НОМЕР_2 щотижневої обласної газети Зміївський кур`єр на третій сторінці у постскриптумі до статті ІНФОРМАЦІЯ_1 Відкритий лист губернатору Харківської області ОСОБА_4 , а саме: Просимо Вас звернути увагу на кандидатуру пана ОСОБА_1 , який оббиває пороги вищестоящих організацій аби стати керівником (установи лісової галузі, до якої він не має жодного відношення. Хто його кришує ?; зобов`язати редакцію обласного тижневика Зміївський кур`єр протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили, здійснити спростування недостовірної інформації, яка опублікована у випуску НОМЕР_2 щотижневої обласної газети Зміївський кур`єр на третій сторінці у постскриптумі до статті ІНФОРМАЦІЯ_1 Відкритий лист губернатору Харківської області ОСОБА_4 , шляхом розміщення у обласному щотижневику Зміївський кур`єр статті під заголовком Спростування , шрифтом, який аналогічний шрифту повідомлення, що спростовується, із наступним змістом: Редакція обласного щотижневика Зміївський кур`єр повідомляє, що інформація, яка опублікована у випуску НОМЕР_2 щотижневої обласної газети Зміївський кур`єр на третій сторінці у постскриптумі до статті ІНФОРМАЦІЯ_1 Відкритий лист губернатору Харківської області ОСОБА_4 про оббивання заступником директора Національного природного парку Гомільшанські ліси ОСОБА_1 порогів вищестоящих організацій аби стати керівником установи лісової галузі, до якої він не має жодного відношення, є недостовірною. ; стягнути з Редакції тижневика Зміївський кур`єр моральну шкоду у розмірі 30 000,00 (тридцять тисяч грн.)

В обгрунтування позову зазначив, що на третій сторінці номеру щотижневої обласної газети Зміївський кур`єр НОМЕР_2 опубліковано статтю - відкритий лист губернатору Харківської області ОСОБА_4 під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1

У постскриптумі до статті зазначено наступне ... наразі посада директора Національного природного парку Гомільшанські ліси у Зміївському районі вакантна. Просимо Вас звернути увагу на кандидатуру пана ОСОБА_1 , який оббиває пороги вищестоящих організацій аби стати керівником установи лісової галузі, до якої він не має жодного відношення. Хто його кришує ?

Автором вказаної публікації є колектив обласного щотижневика Зміївський кур`єр . Відповідно до інформації з єдиного держаного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців назва юридичної особи: Тижневик Зміївський кур`єр .

Інформація про позивача розміщена відповідачем у постскриптумі до статті ІНФОРМАЦІЯ_1 Відкритий лист губернатору Харківської області ОСОБА_4 .

У даній статті колектив обласного тижневика Зміївський кур`єр звертається до губернатора Харківської області ОСОБА_4 із повідомленням про незаконну вирубку п`ятьма мешканцями регіону дерев на території Зміївського району для продажу. У статті також міститься інформація про те, що у зазначених осіб вилучено два пістолети, револьвер та бойову гранату РГД-5, а наразі їм повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.246 (незаконна порубка або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу) та ст. 263 Кримінального кодексу України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами). При цьому, з метою посилення емоційного впливу на читача, автори проводять паралель із ситуацією щодо загибелі бійця під час виконання завдання з забезпечення лісом-кругляком свого підрозділу для інженерного обладнання позицій. У вказаній статті автори звертають увагу читачів на необхідність притягнення до відповідальності усіх осіб, які причетні до протиправних дій щодо вирубки лісів у Зміївському районі, а у постскриптумі до вказаної статті просять звернути увагу на кандидатуру ОСОБА_1 та зазначають що він оббиває пороги вищестоящих організацій, аби стати керівником установи лісової галузі, до якої не має жодного відношення. Таким чином, автори статті відносять його до числа осіб, які причетні до протиправних дій щодо вирубки лісів у Зміївському районі. Далі редакція ставить риторичне питання щодо того, хто його кришує , наштовхуючи читачів на думку про наявність у нього покровителів з числа осіб, які покривають протиправні дії щодо вирубки лісу, освітлені у даній статті. Таким чином, аналіз розміщеної колективом обласного тижневика інформації свідчить про те, що відповідач із застосуванням художніх прийомів, які посилюють емоційний вплив на читача та неправдивої інформації щодо нього, сприяє формуванню серед читачів негативної оцінки щодо позивача, як особистості та спеціаліста у лісовій галузі.

Зазначає, що поширені відомості містять недостовірну інформацію стосовно нього, зокрема, освіти та досвіду роботи. Твердження стосовно того, що він оббиває пороги є принизливим та порочить його честь та гідність. А з урахуванням того факту, що такі твердження пов`язані із його професійною діяльністю і в них автор надає оцінку його професійним якостям та негативно характеризує його як спеціаліста лісової галузі, є такими, що порочать його честь, гідність та ділову репутацію.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 19.12.2019 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено у загальному позовному провадженні в підготовче судове засідання.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 10.02.2020 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання учасники справи не з`явилися.

Від представника позивача ОСОБА_5 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, на задоволенні позову наполягав.

Представник відповідача надав заяву, в якій просив у задоволенні позову відмовити, розгляд справи проводити за його відсутності, без фіксування судового процесу технічними засобами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, виходить з такого.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей , які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зазначено, що: свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 2 червня 2016 року ухвалив рішення у справі № 61561/08 Інститут економічних реформ проти України , де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У зазначеному рішення суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суд, належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшов висновку про те, що поширена на третій сторінці номерну щотижневої обласної газети "Зміївський кур`єр" № 47 (1336) стаття є вираженням суб`єктивної думки відповідача, тобто є не твердженням, висловленим про факт, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації. Такі висновки не можуть бути а ні спростовані ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору. Поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації, отриманої з різних джерел.

Крім того, суд позбавлений можливості ідентифікувати особу, стосовно якої зазначено у даній статті, оскільки висловлювання містить лише прізвище " ОСОБА_1 ", без вказівки імені та по батькові, що унеможливлює зробити висновок, що висловлювання стосується саме позивача у даній справі.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц (провадження № 61-19478св18) вказано, що: особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції. У пункті 42 рішенні Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі Українська прес-група проти України (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELS v. BELGIUM, стор. 236, параграф 47).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2020 року у справі № 757/32917/17-ц (провадження № 61-4421св19) зазначено, що: у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Лінгенс проти Австрії (12/1984/84/131) (Страсбург, 08 липня 1986 року) зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи.

За умови додержання пункту 2 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком образи та наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості і ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.

Таким чином, розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Крім того, аналіз національного законодавства та стаття 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Враховуючи вищевикладене, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) .

Судом встановлено, що інформація, яку визнати недостовірною та спростувати просить позивач, є оціночним судженням відповідача. За таких обставин, оціночні судження відповідача не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, у зв`язку з чим у задовоелнні позову належить відмовити.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц (провадження № 61-19478св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2020 року у справі № 757/32917/17-ц (провадження № 61-4421св19).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Керуючись ст. ст. 4, 5, 11-13, 81, 263, 265-268, 273 ЦПК України, суд,-

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до редакції тижневика "Зміївський кур`єр" (код ЄДРПОУ 22642532, місце знаходження: м. Зміїв Чугуївського району Харківської області, вул. Гагаріна, 15) про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 31.03.2021.

Суддя: